Не дражніть гусаків, або Як неіснуюча "мовна поліція" посварила борців за рідну мову

Сприяти активному розвитку української мови в Україні може тільки українізація сфери услуг.

Говориш російською — роби це за гратами. Ось який висновок зробили в соцмережах українські громадяни, обурені передбаченою законопроектом №5670 "Про державну мову" мовною інспекцією. Страх бути репресованим миттєво трансформувався в тюхаперейменування інспекції у поліцію, тобто — каральну структуру, яка саджатиме носіїв російської мови в Україні у колонію суворого режиму на строк до 10 років. І це не жарт, бо публічна неповага до держаної мови, як зазначено в згаданому законопроекті, прирівнюється до наруги над державною символікою. На що в ККУ є відповідна стаття 338, хоч складно згадати, коли й кого в Україні за відповідні порушення судили та саджали.

Але суть питання в тому, що захисники української мови за звичкою побігли попереду паровоза. "Мовною поліцією" лякають уже, і навіть є бажаючі записатися до її лав. Проте хоч "поліція", хоч інспекція може бути створена лише потому, як законопроект, яким це передбачено, схвалить Верховна Рада, підпишуть спікер і президент. Якщо все піде так, ухвалений на основі проекту закон має набути чинності через певний проміжок часу. Практика показує — на це треба від трьох до шести місяців.

Загалом реалісти кажуть: штрафувати чи саджати за порушення цього закону можна буде, на радість адептів Ірини Фаріон, через два роки після ухвалення. Не забувайте: до того ще треба скасувати скандальний, та попри все чинний "мовний закон Колісниченка — Ківалова", в народі — КаКа. Тож довести справу до кінця і зачистити від КаКи законодавче поле нашої країни передбачено наштовхнеться на розпачливий заклик не дражнити гусаків.

українська мова, русский язык, украинский язык
УНИАН

Здавалося б, лише розуміння цього досить, аби не перейматися проблемою "мовної поліції", яка поки виглядає повноцінним фейком. Тим не менш, Facebook уже розсварився, причому, хоч як дивно, його український, україномовний, патріотичний сегмент. Баталії відбуваються настільки серйозні, що складається враження: питання створення "мовної поліції" винесли на всенародний референдум, й точиться боротьба за кожен голос.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Украина — не Россия, или Язык мой — враг мой!

"Пошукав де ще діє мовна поліція або інспекція: Канада, Бельгія, Латвія, Естонія, Литва. І що цікаво — мовну інспекцію збирається затвердити і Росія. Тобто їм можна, а нам ні? — запитує зі своєї сторінки в Facebook відомий письменник Юрій Винничук і згодом додає окремо. — Після століть тотальної русифікації закон про українську мову мусить бути тільки радикальним і не поступливішим, аніж у Франції чи Польщі, хоча вони й близько не пережили того, що ми".

А от роздуми журналіста Геннадія Гребньова: "Пропоную мовних інспекторів назвати хунвейбінами. Вони непогано себе зарекомендували під час культурної революції в Китаї. Ну, а якщо серйозно, то українську мову потрібно захищати та підтримувати, створювати умови для її розвитку. Проте в такому чутливому питанні не можна перегинати палицю та щось забороняти, бо отримаємо зворотній ефект".

Ось дві типові за змістом думки про структуру, яка, повторюся, у середньостроковій перспективі створена не буде.

Нехай це виглядатиме надмірним завищенням, та в разі ухвалення законопроекту №5670 чимала кількість українців запишеться навіть не в "мовну поліцію", а щось подібне до добровільних народних мовних дружин. Після інциденту з дитячою письменницею Ларисою Ніцой, яка за відмову спілкуватися українською в магазині жбурнула в касирку решту й написала про це в Facebook, стають зрозумілими як прагнення прихильників "мовної поліції", так і побоювання її противників. Письменник Антон Санченко теж відчув подібні настрої: "Я дивувався звідки такі фантазії на основі всього лише проекту мовного закону, а потім мені підказали, що це дзеркало. Вони всі ці радянські роки усвідомлювали, що саме робили з українцями, просто зручніше було не помічати. А тепер чекають на абсолютно симетричну відповідь, аж до концтаборів для шкільних вчителів". І хоча він заспокоює, мовляв, ми не "совки", звучить це не надто переконливо. В нашому суспільстві є критична маса людей, котрі не бажають регулювати та впорядковувати відповідно до закону передусім публічний простір. Їм хочеться швидко взяти реванш бодай за роки радянської влади. Не кажучи вже про Емський указ, Валуєвський циркуляр та навіть ліквідацію Запорізької Січі царицею Катериною ІІ. 

Між тим реваншизм — сумна прикмета нашого часу, і не лише в політиці. До того ж вона діє за подвійними стандартами. Прибічники радикальних дій пані Ніцой готові повертати в магазини побутову техніку, якщо інструкція не містить українського розділу, домагатися, аби їхні діти не вчили в школах російську, позиватися на голову МВС Арсена Авакова за ігнор державної. І при цьому вони користуються російськими версіями Microsoft Word, вперто не реагують на виконану російською зовнішню рекламу, аналогічні вивіски, цінники й оголошення в супермаркетах і розважальних центрах тощо.

Соцмережі не раз зазначали: чисельні курси, від крою й шиття та вишивання до іноземних мов навіть у найпрестижніших, найдорожчих закладах викладаються російською. Знайти IT-фахівця, який би розробив потрібну програму державною, майже неможливо. Та сама картина — з Інтернет-магазинами та службами таксі. Привести до єдиного мовного стандарту, фактично продублювати публічний простір, як іноземний фільм, навряд чи вдасться швидко, навіть ухваливши будь-який із трьох мовних законопроектів. Розуміння цього й, відповідно, неможливість змінити ситуацію скоро, сварить прибічників єдиної державної мови в Україні. Сприяти активному розвитку української в Україні може лише українізація сфери послуг, якою користуються обидва табори. А либонь вона майже безальтернативно заточена на російську, і відтак виправити ситуацію не зможе навіть "мовний спецназ", куди там "мовна поліція".

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...