Зрадник у московському суді, або Для чого Росії "державний переворот" в Україні

Москві потрібен "офіційний документ", де термін "державний переворот в Україні" зафіксують і поставлять під ним мокру печатку.

Екс-регіонал Володимир Олійник був співавтором сумнозвісних "диктаторських законів" від 16 січня 2014 року. За переконанням багатьох, саме вони перевели Майдан із відносно мирного протистояння народу і влади у пряме силове. Їх ухвалювали в режимі, котрий одразу ж назвали "копитним голосуванням": регіонали піднімали руки, пояснивши це збоєм у роботі системи "Рада", а Олійник взяв на себе місію на око підраховувати кількість. Тоді його заклинило на цифрі "226".

Після перемоги Революції Гідності він утік до Росії. І 15 грудня цього року подав у Дорогомилівський райсуд Москви позов проти України. Особа, яка майже три роки тому хотіла, серед іншого, карати українських водіїв за рух у колоні, нині вимагає визнати державним переворотом зміну влади, яка сталася після втечі Януковича, Азарова і самого Олійника. А сам "втікач номер один" Віктор Янукович оперативно підтримав позов колишнього однопартійця.

Варто згадати: незадовго до того, як колишній українець Олійник пішов не в найпрестижніший, до речі, московський райсуд, його обізвав зрадником Батьківщини відомий російський пропагандист Володимир Соловйов у прямому ефірі телеканалу "Росія 1". Там були ще інші слова й інші люди — відомі своїми відверто проросійськими поглядами вчорашні регіонали Олена Бондаренко та Микола Левченко. Про першу відомо — ще в Україні, але ніби "пакує чемодани", бо не може "терпіти всього цього лайна". Тут мова про оцінки, які дають їй у соцмережах. Другий прославився участю в німецькій документальній стрічці "Інший Челсі", де відверто вихваляв товариша Сталіна й демонстрував панські замашки. Вочевидь, позивач Олійник незабаром стане клопотатися про виклик обох колег до суду як свідків.

Владимир Олейник
Володимир Олійник oleinik.win

Якщо припустити, що в Росії переважна більшість дорослого населення справді дивиться, слухає та поважає пропагандиста Соловйова, значить, приниженого ним Олійника впізнали і в Дорогомилівському суді. Але прийняти таку серйозну заяву з рук того, кого нещодавно публічно відшмагали — не проблема. Питання в іншому: чи може районний суд Москви ухвалити подібне рішення. Тут дорога прямо в Страсбурзький арбітраж. Адже державний переворот у окремо взятій країні, хоч як покрути, руйнує світовий порядок. Відновити його вже кілька років не можуть у Європі та США. Зате з цим, як бачимо, може впоратися Дорогомилівський район.

Є думка: Володимир Олійник — персона в Росії ще менш самостійна, аніж Віктор Янукович. Бо того ж "легітимного", як, до речі, і Миколу Азарова, отак просто на прямий ефір не покличуть і по стінці не розмажуть. Він виконав певний наказ, відпрацьовуючи харчі приймаючої сторони й долучившись у такий спосіб до клубу вигнанців, політиків у екзилі. Тож цей хід зроблений у відповідь на звинувачення Януковича в державній зраді, яке висунув генеральний прокурор України Юрій Луценко. Також звинувачення чинної української влади в узурпації можуть бути хай запізнілою майже на три роки, але — реакцією на визнання Росії державою-агресором.

Неможливо уявити, щоб Володимир Путін не був у курсі дій Олійника. Звісно, для російського очільника ця особа дрібніша, аніж для Соловйова та Кисельова разом узятих. Одна з імовірних цілей позову — вкотре показати ставлення Росії до не лише українських, а й усіх звинувачень загалом. У Росії авторитаризм? А в Україні — хунта! Росія — агресор? А Україна — узурпатор! Росія ігнорує міжнародне право, захопивши Крим? А Україна його також ігнорує, не рахуючись із тими, хто орієнтований на дружбу з Росією! Це з українського боку постійна антиросійська риторика. Тут і книги російські забороняють, і фільми, і музику, та й загалом воюють з великою культурою.

Потуги одного з авторів "диктаторських законів" звинуватити Петра Порошенка та інших в організації перевороту матиме той самий ефект, як створений у 2015 році Миколою Азаровим так званий "уряд у вигнанні", він же — "Комітет порятунку України", до складу якого, до речі, ввійшов і Олійник, а також — його одіозний колега Олег Царьов. Напевне йдеться про черговий інформаційний шум. Бо там, де задіяні "збиті льотчики" з низьким рангом й таким самим рівнем довіри, нічого іншого чекати не слід. І все ж таки для чогось це робиться.

Припустімо, Дорогомилівський суд за якийсь час таки визнає своїм рішенням — влада в Україні незаконна. Кому Олійник і Янукович покажуть такий, без перебільшення, папірець? Нехай Путін, юрист за освітою, прийме його. А далі? Вийде з усіх переговорних процесів на підставі того, що один московський райсуд вирішив: в Україні — "хунта"? Відповіддю може бути хіба заочне довічне засудження Януковича. Той провини не визнає, з вироком не погодиться й всі сторони залишаться там, де є станом на момент, коли ви це читаєте.

Формально Росія матиме привід оскаржувати всі українські заяви, бо не визнаватиме чинної влади. Те хіба весь час за три без малого роки війни держава-агресор визнала бодай одну українську претензію обґрунтованою? Лишається не сушити собі голову, а погодитись із наступним: російській стороні потрібен "офіційний документ", де термін "державний переворот в Україні" зафіксують та поставлять під ним мокру печатку. Тим самим вкотре підтвердивши, як держава-агресор сприймає всі свої суди і всі свої закони. До речі, Олійник до законів і в Україні так ставився.

фото: oleinik.win  

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...