Александр Хара

Директор департамента международных многосторонних отношений Фонда "Майдан иностранных дел", дипломат
26 декабря 10:00

   

Читать ответы
  • Як за 2017 рік змінилася роль Росії на світовій арені? Наскільки потужні союзники ще залишаються у Москви?
    Російська Федерація не має жодного союзника. Це або країни-сателіти, або ті, чиї інтереси тимчасово збігаються з російськими. Безумовно, втручання у сирійський конфлікт дало певні переваги Кремлю. Тепер із ним мають рахуватися в остаточному політичному врегулюванні ситуації в цій країні. Разом із тим, питання, чи вдасться Кремлю конвертувати військові перемоги у політико-дипломатичній площині, залишається відкритим. Після прорахунків адміністрації Обами, що створили вакуум влади на Близькому Сході, адміністрація Трампа з травня цього року почала реалізовувати власну стратегію в регіоні. Безумовно, ресурсів та впливу у США набагато більше. Лише потрібен час задля того, щоб витиснути Росію та її вплив. Тим не менше, російська військова присутність в регіоні, зокрема, в Сирії, залишатиметься у середньостроковій перспективі і слугуватиме певним подразником для США та їхніх союзників.
  • Чи вистачить запасу міцності Росії для того, щоб у наступному році продовжувати різноманітні військові авантюри, зокрема, у нас?
    На жаль, здатність Росії продовжувати агресію, зокрема, й проти України, залишатиметься і наступного року. Мова йде як про фінанси, так і про готовність російського суспільства жити під режимом Путіна. Більше того, агресія Росії зумовлена кепськими справами в економічній, політичній та інших площинах. Це так званий "експорт агресії". Історичною паралеллю є початок Другої світової війни нацистською Німеччиною, коли вона була на межі глибокої економічної кризи. І щоб її уникнути, потрібно було розширювати межі Рейху. У Росії також традиційно є два режими: або пригноблення чи війна проти власних громадян (Північний Кавказ), або розширення меж імперії на сусідні держави.
  • Чи варто основний переговорний майданчик лишати у Мінську? Та й, взагалі, чи може Україна покладатися на Білорусь? За яких умов Лукашенко може раптом різко змінити свою слухняну поведінку і припинити повністю слідувати волі Путіна?
    Білорусь є військово-політичним союзником РФ і жодним чином не може бути неупередженим посередником. Можна віднести до дипломатичної перемоги створення майданчика в Мінську для режиму Лукашенка, адже це дозволило йому вийти із дипломатичної ізоляції. Давайте не забувати, що його режим є не демократичним, а навіть, скоріше, репресивним. Він не бачить свою країну в ЄС, а НАТО вважає загрозою безпеці союзної держави. Більше того, Майдан він сприймає як "переворот", а відтак і загрозу для себе. Тому тримати цей майданчик не є доцільним. Набагато кращу роль могла б зіграти столиця однієї з демократичних країн. Окрім того, що Білорусь є військово-політичним союзником Росії (згадаємо нещодавні навчання "Захід-2017"), інфільтрація російських спецслужб у збройні сили, КДБ та органи влади Білорусі є значною. Ніхто не знає, наскільки Лукашенко насправді зможе контролювати країну в разі, якщо в Кремлі вирішать, що вже настав час поглинути Білорусь.
  • Однією з подій 2017-го року, про яку у нас довго говорили, якою нас довго лякали, були військові навчання Захід-2017. Багато говорилося, що вони можуть бути використані ледь не в якості прикриття для початку масштабного наступу на Україну, проте все пройшло доволі спокійно. Навіщо були ці страшилки? Чи, можливо, ці навчання таки мали якісь небезпечні наслідки для України? Які?
    Навчання "Захід-2017" були загрозливими з низки причин. По-перше, вони відбувалися у порушення Віденського документу, який регламентує порядок проведення таких навчань та можливість спостереження за ними представниками інших країн. По-друге, вони відбувалися у безпосередньому наближенні до наших кордонів. А, як відомо, і війна проти Грузії, і окупація Криму розпочалися після проведення відповідних навчань Збройних сил РФ. По-третє, ще потрібно отримати об’єктивну картинку, які підрозділи, зброя та техніка не повернулися на територію РФ. По-четверте, на цих навчаннях традиційно відпрацьовується наступ на західному напрямі. У декількох попередніх навчаннях навіть імітувалося нанесення ядерного удару по Польщі. І останнє — навчання були використані в якості інформаційної та психологічної зброї як по відношенню до України, так і наших західних та північних сусідів. Три чверті периметру наших кордонів контролюються або Росією, або її союзниками та маріонетковими утвореннями (Білорусь, окупований Донбас, Крим та Придністров’я). Там створюються та посилюються наступальні потужності РФ, які слугуватимуть чинником небезпеки у середньо- та довгостроковій перспективі.
  • Пане Олександре, що стало вирішальним при схваленні Америкою рішення надати Україні летальну зброю? Як можна пояснити такий крок Трампа?
    Безумовно, це позитивна новина. Пан Трамп має відмінні підходи від тих, що були у обережного, а іноді й невпевненого Обами. Його стратегія національної безпеки передбачає досягнення миру через силу. І у цей концепт вписується надання Україні летальної зброї оборонного характеру. Дотепер він намагався встановити партнерські взаємини з Путіним і використовував можливість надання зброї у якості важеля впливу. Втім, наближення не відбулося з об’єктивних причин, а тиск із боку його команди з питань національної безпеки, а також Конгресу не вщухав. Отже, спрацювала теза, що Україна, яка захищає свою територію, не має знаходитися під неформальним ембарго щодо постачання зброї. У Вашингтоні вважають, що протитанкова зброя слугуватиме стримуючим чинником для бажання Кремля розширити зону окупації або ескалювати ситуацію. Разом із тим, там повторюють, що не бачать іншого вирішення конфлікту, аніж дипломатичний.
  • Як надання американцями Україні летального озброєння може вплинути на подальший перебіг війни на Донбасі та російську агресію загалом?
    Готовність передати цю та іншу зброю слугуватимуть стримуючим чинником щодо подальшої агресії РФ проти України. Питання не лише в самій зброї, а у готовності Вашингтону посилити свою, в тому числі військову, допомогу в разі активізації агресії на Донбасі чи деінде. Україна отримає не лише снайперські гвинтівки та Javelin. Бюджетом допомоги США на наступний рік передбачені і радари, і засоби зв’язку, а ще більш важливо — було додано допомогу у розбудові Військово-морських сил України та посилення протиповітряної оборони. Головним завданням США вбачають створення інституційних та інших спроможностей України боронити саму себе. Тому це є частиною довгострокової стратегії посилення обороноздатності України. Американські військові стратеги чітко усвідомлюють небезпеки з боку Росії, включаючи те, що нинішня українсько-російська війна не є останньою.
  • Останнім часом періодично лунає критика на адресу України з боку Заходу через пробуксовування антикорупційної реформи. Якими можуть бути наслідки для нашої держави? Чи не почнуть згортатися через це ті міжнародні програми по наданню фінансової допомоги країні, або чи не втратимо ми безвіз?
    Безумовно, критика Заходу щодо неналежної боротьби з корупцією матиме практичні наслідки для української влади і суспільства в цілому. Якщо раніше лише експерти казали про доцільність призупинення безвізового режиму, то зараз це вже кажуть іноземні дипломати. Вони розуміють всю небезпеку такого кроку, адже це є чи не єдине реальне досягнення, яке ставить собі в заслугу президент Порошенко. Призупинення безвізу може боляче вдарити по його і зараз низьких рейтингах. Звичайно, реакцією може бути і зменшення економічної підтримки Києва, що поставить нас у скрутне становище. Влада може дослухатися до критики та почати не показові, а реальні заходи по боротьбі з корупцією, але, скоріше за все, вона знову буде імітувати діяльність. Це обумовлено тим, що збереження корупційної системи є в її інтересах. Отже, влада може повернутися до політики часів Кучми і намагатися балансувати між Заходом і Росією, що є згубним для національних інтересів.
  • Як за цей рік змінилася готовність Європи та США до продовження санкцій проти Росії через її дії на території України? Позиція яких країн уже хитається, і вони схиляються до скасування введених обмежень?
    У санкційного режиму є два стовпи: Вашингтон та Берлін. Враховуючи, що Ангела Меркель залишатиметься канцлером, то її позиція навряд чи зазнає змін. Ця позиція полягає в тому, що санкції у зв’язку з агресією на Донбасі залишатимуться в силі, допоки не буде прогресу в реалізації Мінських домовленостей. Вашингтон докладав зусиль для створення цієї архітектури санкцій, а відтак продовжить стимулювати європейців не руйнувати її. Більше того, наступного року на путінський режим очікує нова хвиля американських санкцій за втручання в американські вибори, а також порушення Договору про ракети малої та середньої дальності. Хочу нагадати, що, окрім санкцій, пов’язаних із Кримом та Донбасом, впродовж останнього часу були впроваджені заходи у зв’язку з неконструктивною роллю Росії у північнокорейському питанні, з утисками прав людини та корупцією (глобальний Акт Магнітського). Ще чотири країни запровадили обмеження до російських громадян та компаній, подібні до Акту Магнітського. Сподіваюся, що нещодавно внесений до ВРУ проект закону, що передбачає санкції, подібні до Акту Магнітського, буде проголосований. Цим Україна покаже, що вона стоїть на боці західної цивілізації.
  • Чиїм коштом після завершення бойових дій має відбуватися відбудова Донбасу? І, враховуючи наші українські реалії, де закордонна фінансова допомога має властивість розчинятися в повітрі, чи буде взагалі хоч колись цей регіон відбудований?
    Надзвичайно складне питання, оскільки до початку відновлення частини зруйнованого Росією Донбасу має відбутися деокупація. У філософському сенсі реінтеграція цих територій у нереформовану Україну матиме непередбачувані наслідки для всієї держави. Ми не маємо відновлювати те, що було в Україні та на Донбасі до війни. Причому не лише в економічній площині, а передусім — у політичній. Структура економіки Донбасу передбачає наявність олігархів та орієнтацію на Росію. Отже, відновлення за старими лекалами лише посилить небезпеки у всій державі. В нереформованій Україні відновлення Донбасу є просто неможливим, а наші міжнародні партнери не мають таких ресурсів та й, чесно кажучи, великого бажання, щоб повторити славнозвісний «План Маршала». Нам слід дякувати за програму допомоги, яку ініціювали балтійські країни. Але, разом із тим, ані за глибиною, ані за обсягом вона не може наблизитися до «Плану Маршала». Тож маємо змінювати країну, поширювати політичні та економічні свободи задля того, щоб вивільнити наявні внутрішні ресурси, що заохотить наших західних партнерів надавати нам допомогу та інвестувати.
  • Доброго дня. Цікавить Ваш аналіз ситуації з Північною Кореєю. Як би Ви охарактеризували рівень напруженості, який встановився між КНДР та США за цей рік? Що дозволяє Пхеньяну поводитися настільки демонстративно і зухвало? І як можуть розвиватися події у цьому контексті в 2018 році, чи не втягнуть ці гравці світ у ядерну війну? Дякую за відповідь!
    Складність врегулювання північнокорейської проблеми полягає у інтересах зовнішніх гравців (США, Китай, Росія). Без допомоги СРСР корейські «трактористи» та «шахтарі» не змогли б захопити майже весь півострів. Без допомоги США корейські комуністи не були б відкинуті назад. А без допомоги Китаю південні корейці зникли б із політичної арени. Отже, 38-ма паралель є тонкою лінією, яка враховує інтереси і американців, і китайців. Здатність Пхеньяну завдати відчутної шкоди Півдню (у першу добу можливої війни втрати південних корейців сягатимуть сотні тисяч людей) є іншим стримуючим фактором. Разом із тим, у Вашингтоні не допустять того, щоб Пхеньян мав упевнену можливість нанесення ракетно-ядерного удару по території США. На жаль, Трамп вдавався до ескалаційної риторики, що лише мотивувала Кім Чен Ина відповідати у такому ж дусі. Американці посилили власну військову присутність у регіоні, проводили та проводять спільні навчання з Південною Кореєю, а також готові продати найсучаснішу зброю Сеулу та Токіо. Світова спільнота посилила свій санкційний тиск на Пхеньян, сподіваючись, що скрутне становище змусить Кім Чен Ина перейти до змістовних перемовин. Утім, вірогідність війни та невизначеність ситуації зберігатиметься і в 2018 році.