Андрей Кокотюха

Писатель
31 августа 15:30

   

Читать ответы
  • Андрію, ви кажете, що "від 2003 року після прем"єри "Нічного дозору" жоден російський фільм, який мав попит у Росії, не збирав в Україні очікуваної прокатником каси ...Попит на російське кіно - це інформаційна булька"... Запитання: то виходить, що саме втратою попиту на російську продукцію - кіно\книги - був викликаний ваш відхід від російскої мови у творчості? (Адже ще до 2005-го ви були активним російськомовним автором.) Чи тут щось інше?.
    "Активний" і "пасивний" — визначення трошки іншого порядку. Я писав російською аж до 2013 року. Хоча і за жоден із написаних творів мені не соромно, бо всі вони мали по тому український контекст. До того ж, у процентному співвідношенні художніх творів російською мовою у мене аж сім із 63-х. Тому про "активність" — це перебільшення.
  • Такой еще вопрос - вам как автору детективов, триллеров и исторических романов могу логично предположить достаточно легко писать сценарии для фильмов с подобным жанром...а как насчет комедии, фантастики или мелодрамы ? Вот могли бы вы написать сценарий для научно-фантастического фильма, или все же для этого нужны разбирающиеся в этом жанре ?
    Мелодрами — не мій жанр. А щоб написати сценарій науково-фантастичного фільму, треба мати вищу технічну освіту, бо, як кажуть, фантастика — «попса для технарів». Я — надто раціональна людина, щоб писати про любов та інопланетян. А комедія... У мене специфічне почуття гумору: те, що смішно мені, може бути не смішно іншим, і навпаки. Комедія взагалі — найсуб’єктивніший і найнебезпечніший жанр. Можна пробачити мелодраму, під час перегляду якої не впала жодна сльоза, можна пробачити трилер, який не викликав напруги, можна пробачити фільм жахів, який не був страшним, але не можна пробачити комедію. яка жодного разу не змусила посміхнутися.
  • Добрый день господин Кокотюха, такой вопрос у меня - читая и поглядывая разные обзоры и рецензии на фильм Червоний (в том числе и негативные) заметил такую вещь - у многих были притензии к сценарию (актеры играли неплохо, картинка хорошая, музыка хорошая а сценарий так себе....примерно так)...Вы как сценарист как относитесь к критике к себе и хотя бы частично согласны ли вы с ней ?
    Я вже частково відповів на це запитання. Додам тільки цитату, яку прочитав у соціальних мережах: "Хороший був у Кокотюхи роман, але сценарист усе зіпсував".
  • Твори кого з сучасних українських письменників теж достойні екранізації і прокату в кіно?
    Я скажу так: в Україні неможливо екранізувати тільки твори Оксани Забужко. Всі інші твори, хай це буде навіть поетична збірка, цілком можуть бути екранізовані, якщо продюсер і режисер побачать у цьому всьому цікаву ідею. Проте варті екранізації твори лише адекватних авторів, котрі розуміють, що написане ними — не сакральне, котрі вміють розповідати історії, котрі розуміють, що кіно та література живуть за різними законами. Поки що таких авторів в Україні мало, але з тих, що я знаю — Сергій Жадан і Софія Андрухович легко дозволили б кінематографістам адаптувати свої романи "Ворошиловград" і "Фелікс Австрія" так, як того вимагають правила гри в кіно. Хочу закликати колег, які прагнуть бути екранізованими, звернути увагу на роман Джона Ле Карре "Нічний адміністратор". У однойменному серіалі від роману лишився тільки один епізод — захоплення заручників у готелі. Все інше — окремий художній твір, сюжет якого не має нічого спільного з сюжетом роману. Тим не менше, шановний письменник не заперечує, чого і вам бажаю.
  • Тут міністр культури Нищук нещодавно вступився за лайку та еротику зі сцени, мовляв, все це припустимо в мистецтві. А як ви до цього ставитеся? Може, краще, щоб публіка піднімалася до рівня мистецтва, а не воно опускалося до її рівня?
    Рубенс — це мистецтво. Навряд чи еротика на картинах Рубенса може когось обурювати. І що таке лайка? Це — лише слова, вирвані з контексту. Я погано ставлюся до еротики — мені більше подобається порнографія, тому що еротика і порнографія — це як аванс і зарплата. А стосовно того, хто до чого має опускатися чи підніматися, то гріш ціна тому митцеві, який вважає публіку, тобто глядача, слухача, читача, нижчими за себе та спить і бачить, як би підняти нижчі створіння до свого рівня. Поки у нас будуть такі митці, доти і буде таке зневажливе ставлення до всього, що робиться в Україні, зокрема, до кінематографу.
  • За вашою оцінкою, хто наразі виграє в інформаційній війні — Україна чи Росія? Чи навчилися ми воювати на інформаційному фронті?
    В інформаційній війні виграє Росія, причому не лише на українській території, а й на території всього європейського континенту. Ми не навчилися воювати на інформаційному фронті, як і жодна з країн, де є російська пропаганда, не може їй протистояти. Причина — в демократичному виборі, який, хай би як смішно це не звучало, зробила Україна. В короткостроковій перспективі демократії завжди слабші за диктатуру. І тут Україна нічим не краща і не гірша за ту ж саму Францію, де друзів Путіна цілком вистачає, як, до речі, і тих, хто реально ностальгує за відносинами, які були у Росії і Франції в часи СРСР.
  • Як гадаєте, фільм вийде на самоокупність? Враховуючи, що вкладено було 20 млн, а перші дні в прокаті вже зібрали майже 1,5 млн
    Ні, жоден український фільм поки не здатен вийти на самоокупність. Навіть касовий лідер "Поводир", зібравши у прокаті рекордні для українського фільму 14 мільйонів, все одно не окупився при бюджеті розміром 16 мільйонів. Не забувайте про різницю в курсі долара. Окупитися український фільм може лише тоді, коли в кожному українському місті буде хоча б один кінотеатр, хоча б із трьома залами. Ну, і, звісно, коли поява кожного українського фільму буде підтримана рекламною кампанією, на що теж треба передбачити додаткові кошти. І, звичайно, фільм буде окупатися, коли матимемо нарешті власний інститут кінозірок.
  • Ветераны УПА, посмотревшие фильм «Червоный», назвали его реалистичным и правдивым. Как вам удалось достичь в романе такой достоверности? Ему предшествовала длительная работа по изучению исторических документов, дневников, воспоминаний и т.д.?
    А Брати Капранови, які не є ветеранами УПА, мають іншу думку — фільм нереалістичний і повністю неправдивий. Також нарікають, що я як автор зовсім не працював з історичним матеріалом. Хоча "Червоний" був не просто моїм першим історичним романом, а взагалі першим рукописом, який я дав почитати до виходу в світ третім особам — фаховим історикам. "Червоного" консультували доктор історичних наук Іван Патриляк, редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані, на якомусь етапі долучився нинішній директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Отже, всі питання, які були до роману "Червоний", були зняті за допомогою цих авторитетних у своїх колах людей. Крім того, я писав не документальний нарис, а художній твір, який передбачає певні умовності, і на це теж консультанти робили поправку. Саме тому і книга, і сценарій вийшли історіями, які цілком могли трапитися в певному місці і в певний час. Мабуть, через це згадані Вами ветерани і прийняли фільм, як раніше прийняли роман. А ті, хто з об’єктивних причин не воював і, на щастя, не сидів у таборах, просто мають свою версію тих подій і свої наміри реалізувати аналогічний задум.
  • Чи стали ваші романи більше купувати після виходу в прокат Червоного? Чи така тенденція не спостерігається?
    Під час промотуру однойменна книга розходилася «на ура».
  • Які перші відгуки надходять про Червоного? За що найчастіше критикують?
    Перші відгуки на 85% позитивні. Щоб переконатися в цьому, варто промоніторити соціальні мережі. Критика, на щастя, теж є, і не на всяку ми звертаємо увагу. Є категорія людей, яким уже 21 рік не подобається те, що роблю я. Є ті, кому муляє наша претензія вийти з фестивального формату на ширшу аудиторію. Є ті, кого нікуди не покликали і ніколи не покличуть. Ця категорія критиків фільму — найчисельніша. Інші, до яких варто прислуховуватися, критикують фільм за те, що Червоний — героїчний герой, який постійно мовчить і ніяк не змінюється впродовж історії. Тут я, загалом погоджуючись із порушенням основних правил драматургії, хочу нагадати, пригодницький жанр походить від міфології, якщо хочете, від казок. Казкові герої, які кидають виклик різним казковим же лиходіям, Змії вони, Велетні чи Людожери або Злі Чаклуни, теж не надто говіркі. Кирило Кожум’яка прийшов, поборов Змія і пішов собі назад, лишившись при цьому героєм. Те ж саме можна сказати про Котигорошка. Або згадайте будь-який із подвигів Геракла. Ви бачили десь Геракла, який рефлексує? Будь-яка країна, яка себе поважає, повинна мати свою міфологію. Кіно створює цю міфологію. І давайте вважати Червоного як персонажа частиною її. І ще одна критика — українці загалом мало говорять. Але якби українці в нашому фільмі говорили, фільм критикували б за надмірний пафос розмов і за те, що персонажі говорять літературною українською. Нарешті критикують і за те, що, показуючи зону, ми показуємо в зоні блатних.