Анжелика Рудницкая

Основательница "Территории А", советница министра культуры, певица, телеведущая, волонтер
27 октября 10:00

  

Читать ответы
  • Як нам змінити правило, що історично склалося - революцію замислюють романтики, здійснюють фанатики, а її плодами користуються великі негідники, аби хоча б в Україні воно припинило діяти?
    Добрий день! Рада можливості поспілкуватися з вами. Мені останнім часом здається, що всі живуть у соцмережах, і все один про одного знають. Але зустрічі з деякими людьми розвіюють цю ілюзію. І кожне таке спілкування завдяки популярним медіа ресурсам дає можливість поговорити на важливі для всіх нас теми. І, судячи з кількості запитань, поговорити нам є про що. Дякую всім за запитання. Не впевнена, що ми можемо змінити це правило. Але якщо будемо достатньо мудрими, то можемо бути чудовим винятком. Україна залишається країною великих можливостей, але ці можливості пов'язані з великою відповідальністю, а от її брати на себе більшість із нас не хоче.
  • Які найнезвичніші або найнесподіваніші подарунки вам доводилося отримувати від шанувальників?
    Відповідь на це запитання може розтягнутися на довгу розмову. Краще розповім про особливо пам’ятні. Пригадую 5-річну дівчинку, досі пам’ятаю її очі, яка на один із концертів "Території А" принесла мені маленького іграшкового бегемотика. Він досі "живе" у мене вдома. Мені дарували мільйон, яким я так і не скористалася, бо не захотіла виконувати умову шанувальника. Завжди неймовірними подарунками для мене є мандри. Дуже ціную всі подарунки, які привезла з фронту. Зберігаю їх у своєму "домашньому музеї". Але найбільшим подарунком залишається життя, яке подарували мені батьки.
  • Чому часто-густо відеороботи українських (та й закардонних) виконавців аж надмірно вульгарні та відверті? Як ви ставитеся до цього? І, здається, з часом стає все гірше, просто знімаються будь-які рамки? Думаєте, така тенденція продовжуватиметься, чи все-таки з*явиться попит на щось більш скромне і красиве, й артист не пропонуватиме глядачу дивитися на оголені груди чи ще щось?
    Останнім часом мені ніколи дивитися музичні канали, які демонструють описані Вами кліпи. А в мережі я вибираю ту музику і кліпи, які мені близькі. Тому такої особистої проблеми в мене немає. А щодо формування музичними каналами смаку, то він, як на мене, не відповідає сучасним запитам, принаймні в Україні. Свої зауваження щодо цього кожен із нас може і повинен висловлювати на сторінках цих телеканалів і вимагати (чи просити) того, що вам найближче. Попит формує пропозицію.
  • Що думаєте про сучасні українські музичні канали чи програми,їхнє наповнення та якість?
    Я вже казала, що українські музичні телеканали не відповідають нинішнім запитам і не відображають стан музики в Україні. У нас надзвичайно велика кількість талановитих музикантів, які залишаються за бортом форматів цих каналів. Як це змінити — про це йдеться у попередній відповіді.
  • Анжеліко, чи мусить, по-вашому, Україна змінювати свій новий закон про освіту в частині норм, які стосуються мови, враховуючи критику та обурення низки країн (Польщі, Угорщини, Румунії тощо)?
    Україна має бути україноцентричною. Багато століть ми змушені були пристосовуватися до імперій, які нас оточували, пригноблювали і формували нашу внутрішню політику. Зараз Україна намагається захищати свою українськість, але вона, як і раніше, залишається комфортною і толерантною до інших народів і сусідів. Закон нічого не забороняє. Він дає шанс дітям, які не вчили українську мову раніше, продовжувати вчитися і розвиватися у своїй країні. А без знання української вони це робити не можуть. Нам треба не закон змінити, а пояснити сусідам свої дії. Українська мова має бути пріоритетною в усіх галузях нашого життя. І дискутувати довкола цього безглуздо. Без мови не буде країни. 
  • У нас довго дискутували, як реінтегрувати Донбас в Україну з політичної точки зору. А що потрібно робити з людьми – як реінтегрувати їхні уми, свідомість? Що тут в силах зробити люди від мистецтва, культурні діячі? Чи можливо взагалі певну частину населення навчити/змусити більше любити українське, особливо більш старших людей зі сходу країни, для яких, що б там не казали, російська залишатиметься основною мовою спілкування, класика російської та зарубіжної літератури більш затребуваною, і які дивитимуться з більшим задоволенням старі-добрі радянські фільми, того ж Гайдая чи Рязанова тощо...?
    Ця дискусія триває, але мені приємно, що доки одні дискутують, інші — діють. Ми зі своїми друзями-митцями четвертий рік невтомно їздимо прифронтовою зоною, спілкуємося з людьми, проводимо концерти, зустрічі, презентації книжок, майстер-класи з народних ремесел, поповнюємо українськими книжками бібліотеки. І потихеньку, таким чином, реінтегруємо схід. Відвертої нелюбові до українського я практично не зустрічала. Люди можуть не любити українських політиків, бо в них є для цього підстави, але вони так само, як і в будь-якій іншій області країни, люблять і знають народні традиції, пісні, із задоволенням із нами спілкуються і не виявляють при цьому агресії. Найбільша наша проблема в тому, що в реальності люди спілкуються з одними митцями, а у медійній реальності їм доводиться бачити інших. Тобто телебачення створює іншу реальність, яка не репрезентує ані український сучасний культурний процес, ані формує українське середовище. Лагідна українізація — це поступовий процес. Вона не може наступити одного дня, як Різдво. Щоб цей процес пришвидшити, нам усім треба ще більше працювати і вирішувати проблему системно. Саме для цього я й пішла працювати радником міністра, щоб поєднати свій волонтерський досвід із міністерськими можливостями.
  • Наскільки потужним і активним є наше "мистецьке волонтерство" зараз? Які цілі передусім воно переслідує?
    Мистецьке волонтерство існує, і це вже тішить. Його потужність і впливовість залежать від кожного з нас, бо кожен може підтримати митця-волонтера, купивши його книжку, альбом, квиток на концерт, виставу, фільм або пожертвувавши кошти на волонтерські потреби. Митці, які займаються волонтерством, за ці роки дуже виснажилися — емоційно, фізично і фінансово. Але артисти, які продовжують заробляти найбільше грошей в Україні, не приєднуються до цього руху. Мета мистецького волонтерства — це лагідна українізація, емоційна підтримка цивільних і створення особливої домашньої атмосфери, коли це стосується військових.
  • Наскільки охоче українські митці, письменники, артисти долучаються до різного роду волонтерських проектів? І, скажіть відверто, який відсоток у нас байдужих серед артистів? Що, по-вашому, потрібно, аби розворушити таких людей?
    Ніхто не проводив досліджень, які б могли визначити відсоток байдужості. Але ідея хороша. Більшість тих, хто займається мистецьким волонтерством, — це люди, котрі були активними з перших днів війни. Якийсь невеликий відсоток артистів долучається, але більшість чекає, що хтось повинен організувати, запропонувати, запросити, припросити, нагодувати, завезти, ще й нагородити за подвиги. Митці-волонтери — це ті, хто не чекає запрошень і вказівок, а в багатьох випадках навіть за власні кошти їде туди, де він найбільше зараз потрібен. Розворушити артистів, які досі не зрозуміли, що в країні війна, і країні потрібна їхня допомога, можуть їхні глядачі, які ігноруватимуть їхні концерти, вистави, презентації і т.д. в мирній частині країни. Це було би гарним уроком. Але чи готовий і чи розуміє це глядач...
  • а вам доводилося виступати перед нашими воїнами, коли «музичним супроводом» були вибухи чи стрілянина? поділіться особистим – вашими відчуттями в такі моменти на передовій?
    Слава Богу, під обстріли ми не потрапляли за всі три з хвостиком роки наших поїздок. Але екстремальні ситуації, звичайно, траплялися. Не впевнена, що я готова про них зараз говорити. Можливо, колись, після української перемоги, напишу мемуари. Найпам’ятнішим  концертом для мене залишиться мій перший виступ на фронті, в обстріляному Щасті, в місці дислокації батальйону "Айдар", в якому воював мій дядько Олег Михайлов. Туди я потрапила через два чи три тижні після його загибелі. І під час пісні "Я у тебе є, а тебе нема" плакала і я, і всі його побратими. Вже три роки я не співаю цю пісню на концертах. Ще один дуже пам’ятний концерт на передовій був минулого року. Я святкувала свій день народження на Світлодарській дузі. Хлопці подарували мені величезний букет маків, зібраний на мінному полі. Заради цього букета довелося знімати розтяжки. Більш дорогого букета в моєму житті не було ніколи... І досі не розумію, де наші захисники взяли вранці під час нашого виступу святковий торт зі свічечкою, який вручили мені у бункері, де всі разом — і артисти, і військові — співали "Многая літа" і навіть приготували мені вегетаріанський сніданок.
  • Що являє собою проект «Український Схід», на що спрямований, які результати вже має?
    "Український Схід" — це проект Міністерства культури України, що спрямований на підтримку військових і цивільних, які знаходяться в зоні АТО. За три місяці його існування ми провели спільно з Луганською та Донецькою військово-цивільними адміністраціями та волонтерами, які теж долучаються, 14 акцій: завезли в зону АТО кілька тонн книжок, провели безліч зустрічей і концертів, відзначили найактивніших митців сходу і митців-волонтерів подяками від міністра, побували у багатьох місцях, куди давно не доїжджали наші артисти. До проекту "Український Схід" долучилися Сергій Жадан, гурти "Без обмежень", "Собаки", "Папа Карло", "Врода", "ГуляйГород", "Фіолет", Наталія Шелепницька, Оксана Стебельська, Борис Севастьянов, Ілларія, Андрій Князь, Соня Кей, Борис Таршис, Валентина Степова, Мирослав Кувалдін, Поль Манондіз.