Архиепископ Евстратий (Зоря)

Секретарь Священного Синода Украинской православной церкви Киевского патриархата
22 декабря 2017 11:00

   

Читать ответы
  • Як ви гадаєте, наскільки для нашого суспільства (тієї його частини, яка вважає себе вірянами та хоча б інколи ходить до церкви) характерна така проблема, як виконання якихось ритуалів, слідування традицій суто автоматично, без усвідомлення, занурення? Коли йдуть до церкви на свято просто тому, що так заведено або так модно, або так треба, а чому і навіщо, і що має передувати цьому святковому дню – навіть не замислюються? Як, наприклад, у нас активно всі святкують Великдень, але мало хто постує перед тим…
    Дійсно, така проблема існує, і її можна узагальнити таким чином, що християни часто належать до церкви за фактом свого хрещення, але не живуть у повсякденному житті відповідно до Закону Божого і настанов церковних. Тобто згадують про християнську віру і церкву тоді, коли мають у них потребу, але не тоді, коли потрібно робити щось у власному житті. Тож важливо не забувати, що бути християнином - це не просто переконання. Це - спосіб повсякденного життя, поводження з іншими людьми. Як ми не можемо жити лише від свята до свята, але живемо кожного дня. Так само і християнами ми не можемо бути від випадку до випадку. Згадаймо, що говорить Христос: "Хто не зі Мною - той проти Мене. І хто не збирає зі Мною - той розкидає".
  • Отче, чи можна молитися своїми словами, а не тими молитвами, що записані у Молитвослові?
    Безперечно, що можна молитися власними словами. Але, як ми бачимо із самого Євангелія, навіть найближчі ученика просили Його навчити їх молитися, і Він дав їм приклад молитви, яку ми знаємо як Молитву Господню, або "Отче наш". Тож записані молитви - це ті молитви, які випробувані самим життям Церкви, і вони допомагають нам своїм змістом спрямовувати душу до Бога, згадувати в розмові з Ним про справді необхідне. Однак якщо людина з вірою і щирим почуттям промовить "Господи, помилуй", то це є більш цінне, ніж година прочитаних без душі текстів.
  • За що Бог насилає на людей певної країни таке випробування чи покарання як війна? Можливо, ми щось робимо або зробили не так?
    Будь-які страждання і випробування можна умовно розділити на справедливі і несправедливі. Справедливі відбуваються за гріхи як покарання. Несправедливі є випробуванням для нашого утвердження в добрі і для перемоги над злом. Найбільшим прикладом несправедливих страждань є сам Христос, який ніякого зла не вчинив, але постраждав аж до смертної кари. Якщо страждаємо справедливо - благо нам, бо тим самим ми спокутуємом і виправляємо власні гріхи. Несправедливі страждання уподібнюють нас Христу, а це означає, як говорить апостол Петро: "Хто співстраждає Христу, той буде співпрославлений з Ним". Тобто хто страждає несправедливо, як і Христос, той і прославлений буде разом із Ним. Тож всі ті випробування, які зараз переживає Україна, з одного боку, очевидно, є наслідком наших провин, неналежної любові до своєї держави і свого народу серед усіх громадян, неналежної уваги до того дару незалежності, який ми отримали в 1991 році завдяки Богу і жертовності попередніх поколінь. Бо якби всі цінували державність і незалежність, то агресор просто не зміг би увійти в наш дім, як не зміг він опанувати Харків чи Миколаїв, чи Одесу. З іншого боку, ми бачимо, як ці випробування стали спонуканням до виявлення взаємної любові, підтримки, допомоги. Вони стали причиною зростання патріотизму, жертовності, любові до ближнього. Тому, так чи інакше, переконаний, що якщо ми, як суспільство, досягнемо перемоги в цих випробуваннях, вони будуть на благо для України.
  • Вітаю. Як за цей рік просунувся діалог церков щодо створення єдиної помісної православної церкви в Україні? Щодо чого ніяк не вдається домовитися? Дякую за відповідь.
    На жаль, попри певні можливості діалог із цього питання так і не просунувся. Адже обидві сторони мають зараз різне бачення майбутнього церкви в Україні. Для Київського патріархату принциповою є повна адміністративна незалежність церкви в Україні від закордонних релігійних центрів. Для Московського патріархату єдиним способом існування церкви є підлеглість православних в Україні Російському патріархату. Доки Московський патріархат буде наполягати на такій моделі, діалог не просунеться, адже ми. як Київський патріархат, не погоджуємося і ніколи не погодимося на те, щоби піти під владу Москви. Ми цього не робили раніше, тим більше, цього не буде і тепер та в майбутньому, особливо зважаючи на ту агресію, яку Росія вчинила і продовжує чинити проти України.
  • Нещодавно з’явилося повідомлення про те, що Російська православна церква визнала УПЦ МП незалежною. Чи справді це так, і РПЦ готова відпустити від себе Українську Церкву і позбавити її свого впливу? Або ж це — тільки слова, і якщо так, то навіщо і чому саме зараз пролунала ця заява?
    Ці повідомлення є прямо протилежні тому, що сталося насправді. І ними лише прикрили звуження прав самоуправління церкви Московського патріархату в Україні. В Статуті РПЦ справді було виділено окрему главу для опису прав УПЦ МП. Однак якщо уважно подивитися, то можна побачити, що в усіх випадках Російська церква залишила за собою останнє слово: вона схвалює вибір керівника УПЦ МП, її Статут, вищі органи РПЦ мають право видавати рішення, обов"язкові для виконання і в УПЦ МП. Тож насправді відбулося звуження прав під голосними гаслами їх нібито розширення.
  • Отче, як церква може допомогти (чи вже допомагає) повернути людей на окупованих територіях (не політично, а морально, їхні уми) в Україну?
    Ваше питання надзвичайно важливе, адже ми вже зараз повинні думати про те, як відбуватиметься реінтеграція після української перемоги. І тут ми повинні взяти для себе за приклад досвід тих країн, у першу чергу, європейських, які раніше пройшли подібний шлях. Найперше - досвід Німеччини, яка у другій половині ХХ століття пройшла складний шлях внутрішніх суспільних змін, а також возз"єднання розділеної країни. В обох випадках релігійна спільнота відігравала ключову роль у подоланні наслідків минулого. Я переконаний, що різні українські церкви та релігійні організації в майбутньому відіграють важливу роль у відновленні внутрішньої єдності та реінтеграції людей, які опинилися тимчасово під російською окупацією, в повноцінне українське суспільне життя.
  • Вітаю. Як живуть українські православні церкви, храми на окупованих територіях (розкажіть, будь ласка, і про Крим, і про Донбас)? Чи залишаються ще вони там? Наскільки з ними підтримується зв’язок і координуються дії? Як у тому ж Криму, де діють всюдисущі російські спецслужби, виживають священики храмів Київського патріархату? Дякую.
    На окупованих територія продовжують діяти українські церковні громади, хоча, очевидно, що вони постійно перебувають під тиском. Зокрема, в Криму залишилося тільки дев"ять діючих громад Київського патріархату, і вони постійно відчувають на собі репресії окупаційної влади. Однак, не зважаючи на всі проблеми, громади в Криму і на окупованих територіях Донбасу продовжують діяти, і ми як церква в цілому намагаємося робити все можливе для того, щоби їх підтримати.
  • Чи існують якісь підрахунку з при воду того, як від початку війни змінилася кількість вірян Київського і Московського патріархату? Чи можна говорити про відтік із УПЦ МП?
    Соціологія свідчить, що за ці роки кількість прихильників Київського патріархату збільшилася приблизно на 10% - з приблизно 35% до приблизно 45% опитаних. В той час як підтримка Московського патріархату приблизно на ті самі 10% зменшилася - з близько 25% до близько 15%.
  • Отче, як Ви оцінюєте законопроект №4812? Які проблеми дозволить вирішити його прийняття?
    Можливо, ви мали на увазі законопроект №4128? Адже законопроект №4812 - це законопроект про Антикорупційне бюро. Законопроект №4128 ми підтримуємо, адже його прийняття встановить законодавчо врегульований механізм вільного вибору громадами свого центру підпорядкування. Зараз діючий закон декларує право вільного вибору, але механізм реалізації цього права не прописаний. Тому Московський патріархат всіляко намагається перешкодити тим громадам, які хочу відійти від нього, здійснити свій вільний вибір. Прийняття законопроекту №4128 захистить свободу віросповідання.
  • І ще питання… Яких законодавчих змін чи ініціатив сьогодні потребує Українська Православна Церква?
    У питаннях законодавства є дві сфери, які потребують уваги і відповідних рішень. Одна - це те, що стосується загалом прав релігійних організацій. Ми роками добиваємося створення так званого "єдиного вікна" для реєстрації релігійних організацій, адже зараз, після різних змін у законах, кожна релігійна організацій проходить фактично три реєстрації: реєстрацію Статуту, державну реєстрацію в Єдиному реєстрі юридичних осіб та податкову реєстрацію. Це дуже складний і заплутаний процес, у якому на місцях ми часто стикаємося з довільними рішеннями чиновників. Доходить до абсурду, коли державний реєстратор відмовляється реєструвати статут, який уже зареєстрований державною ж адмінстрацією. Виглядає так, що держава однією рукою дає, а іншою забирає. В консультаціях з Міністреством юстиції та Міністерством культури релігійна спільнота знайшла таку концепцію вирішення проблеми, яка задовільняє всі сторони, але потрібно внести відповідні зміни в закони. Інший комплекс проблем - це те, що стосується сприяння утворенню в Україні єдиної Помісної Церкви. І тут, окрім згаданого вище законопроекту №4128, важливим є прийняття проекту №5309 про назву тих релігійних організацій, які мають свій керівний центр у країні-агресорі. Переконаний, що коли в українському суспільстві люди отримають можливість більш чітко ідентифікувати, до якої церкви вони належать - до російської чи до української, питання церковної єдності значно наблизиться до свого розв"язання.
+
Соглашаюсь
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности