Братья Капрановы

Писатели, издатели, общественные деятели, ведущие телепроекта "Брат за брата"
6 декабря 15:00

   

Читать ответы
  • Ви кажете "Добросусідські стосунки України з Москвою не мають прецедентів". То що, вихід один - висока стіна і глибокий рів з водою на кордоні?
    Саме так. Вихід один — оборона, а чи це буде стіна, чи фугаси, чи дзоти, видніше військовим. Ми знаємо, що має бути інформаційна стіна — щоб їхній інфопростір був окремо, а наш — окремо, бо саме через інфопростір зараз переноситься зараза, яка потім дає ускладнення у вигляді агресії.
  • Тільки на 25-му році незалежності наша влада і громадські актвісти почали пробувати українізувати Донбас - включили телевежу на Карачуні, будують ще одну в Щасті і на кордоні з Кримом, волонтери везуть на схід українські книжки, "Океан Ельзи" недавно виступив у Краматорську. А на вашу думку - що потрібно зробити, аби повернути уми жителів Донбасу в Україну?
    Ми самі з Миколаївської області, тому всі ці проблеми знаємо. Робимо, що можемо, самі — зокрема, з "Мальованою історією Незалежності" були й у Донецьку, не кажучи вже про те, що в Одесі та Миколаєві збираємо великі зали постійно. Здається, держава просто повинна навчитися стимулювати подібну діяльність. Але головне — створити інформаційний кордон із Росією, щоб Україна припинила бути її інформаційним васалом. Тоді й Донбас повернеться, де дінеться.
  • Ви почали співати і грати на музичних інструментах раніше, аніж писати книги. Не вникало бажання заробляти і на музиці? Той же Антін Мухарський зі своїм "Орестом Лютим" досить активно гастролює, знімає кліпи - а ваша музика що, так і залишилася для себе, для душі? Недавній виступ на радіо у Скрипки - не рахується
    Колись у юності ми заробляли музикою — співали на вулицях. Зараз теж періодично заробляємо — коли знаходяться організатори концертів чи замовники, від гонорару не відмовляємося. Складність у тому, що наша музика не для клубів та стадіонів. Це ближче до лаунжа, і при тому інтелектуального, а для цього у нас майданчиків катма. Олегові Скрипці, до речі, дякуємо, бо на «Країні Мрій» була літературна сцена, і саме на ній ми знаходили свого слухача.
  • Якою була подальша доля бандерівської "Еріки" - припадає на горищі пилом, чи, може, ви її передали в якись музей УПА?
    Дякуємо, що нагадали - вже кілька років збираємося віддати до музею у Києво-Могилянській академії, але треба спочатку знайти, де вона лежить - чи в нас, чи в брата, а чи в Очакові.
  • Як Ви ставитеся до висловлювання міністра культури про "недостатню генетичну чистоту" Донбасу? Чи має право міністр на такі висловлювання?
    Він не говорив про генетичну чистоту. Не вигадуйте. Це роздули з мухи слона, і добре відомо, хто це зробив.
  • Якою є Ваша позиція щодо вирішення проблеми Донбасу? Хтось вважає, що допоможе тільки стіна. Інколи наші політики (наприклад,Кравчук), говорять, що Донбас слід відпустити у вільне плавання. Що, по-вашому, слід із цим регіоном робити сьогодні, коли ситуація зайшла аж надто далеко?
    Більшість Донбасу сьогодні контролюється Україною. Треба повернути під контроль усю територію, а потім розбиратися. Бо ділити шкуру ранувато.
  • у вас был опыт в 2012 году пребывания в партии "собор". что тогда подвигло на эксперимент - попытку заняться политической деятельностью? куда делась та партия? и нет ли политических планов на будущее?
    В партії ми не були, але на вибори йшли, це правда. Це була спроба зробити те, що потім зробили громадські активісти: Соболєв, Сюмар, Луценко (Ігор) та інші. Привести до ВР громадський сектор. Тоді це не вдалося. Політичних планів на майбутнє не маємо, бо інші зробили те, що нам не вдалося.
  • Розкажіть, будь ласка, як до вашої родини потрапила унікальна бандерівська друкарська машинка? Чи це просто легенда?
    Це — не легенда. Німецька портативна Еріка з українським шрифтом — машинка, на якій ми надрукували перші свої твори. Її віддала нам мамина подруга, родич якої воював з УПА і, як годиться радянській людині, не міг чогось не поцупити. Поцупив машинку у схроні, хоч друкувати не вмів. Тоді мародерство прикривали терміном "брати трофеї".
  • Кажуть, що ваша родина до 1989 року була російськомовна. Що стало поштовхом, причиной для переходу на українську?
    Національне самовизначення — це процес, який тоді був масовим. Бо до того всі були — совєцькі гражданє. А коли СРСР задихав на ладан, треба було визначатися. Ну а визначивши національність, автоматично визначаєш мову. Тоді вся родина перейшла на українську і дуже здивувалася, що усі нею володіють не так погано.
  • Ведь вы родились еще в Советском Союзе. Поделитесь, пожалуйста, самыми яркими впечатлениями, которые хранит ваша память о советских временах?
    Згадала баба як дівкою була... Найяскравіше це те, чого не можемо пояснити власним дітям — відчуття власного безсилля, того, що від тебе нічого не залежить ані у твоєму житті, ані у країні. Як таке можуть зрозуміти діти, які пройшли з нами два Майдани?