Константин Машовец

В чому полягає ваше питання?

Не володію інформацією з цього приводу.

Відповім запитанням на запитання — а за рахунок чого виживає Ізраїль? У його ворогів також є ядерна зброя. Відповідь напрошується сама.
Крым того, це зовсім не означає, що цього "дрючка" у Росії не заберуть, або що цей "дрючок" із певних причин не стане неефективним і його застосування більше нашкодить власнику "дрючка", ніж оточуючим.

Не візьмуся об"єктивно оцінювати роботу Мінстеця у повному сенсі. Лише одне зауваження: можливості, в першу чергу, фінансові та ресурсні, у цієї "контори", а також формально-правові, були достатньо обмеженими, щоб очікувати від неї якихось значних позитивних результатів. Створення і існування цієї "контори" взагалі було безцільним і даремним витрачанням державних коштів. Координація та керівництво зусиллями державних органів влади в інформаційній сфері не потребувало створення цього "монстра". Все це можна було робити в рамках вже наявних інститутів завдяки більш ефективно продуманому кадровому і фінансово-ресурсному забезпеченню.

Не можу сказати чітко, якими міркуваннями керувалися люди, які приймали це рішення. Мабуть, якісь причини були. Я не є фахівцем у цій справі, прикордонний контроль — не моя спеціалізація.

Нам все високотехнологічне обладнання військового призначення було б до снаги. Як використовувати — думаю, українські військові розібралися б.

Певні норми і стандарти збереження державної військової таємниці повинні існувати. Але треба враховувати, що світ сьогодні дуже насичений інформаційно. Людство інтенсивно обмінюється думками і задумами, в тому числі й у технологічних сферах. Якби цього обміну не було, розробка нових технологій займала б більше часу. Українські конструкторські та технологічні центри є частиною глобального обміну інформацією технологічного характеру. Навіть заради прогресу або обізнаності про сучасні тенденції ми не можемо "варитися самі в собі".

Да, конечно, для военного журналиста есть ограничения. В первую очередь, они связаны с необходимостью соблюдения режима секретности, определяемого военной и государственной тайной. Военный журналист в силу того, что бывает в тех местах, где может получить информацию закрытого характера, обязан, согласно законам, соблюдать режим секретности. Иначе он может навредить уровню обороноспособности государства, в частности, нанести вред вооруженным силам страны. Однако это не значит, что это дает право властям, в том числе военным, на цензуру и политические или идеологические ограничения.
Многие военные журналисты имеют значительный уровень самоцензуры. Человек, который пишет и снимает о военной сфере рано или поздно приходит к осознанию того, что можно показать, чтобы не навредить. Хотя в этой сфере есть и проблемы. Ряд отечественных журналистов превыше этих соображений ставит соображения примата "свободной прессы" над любыми соображениями секретности, определяемыми военной и государственной тайной их же государством.

Ви, мабуть, маєте на увазі так званий процес зміни поколінь у середній і старшій офіцерській ланці наших ЗС. Так, такий процес триває і досить динамічно. Зміна поколінь відбувається, зважаючи на той факт, що зараз ЗСУ знаходяться не тільки в процесі відбиття зовнішньої агресії, а і в процесі реформування, зокрема, побудові командної "піраміди", процес зміни поколінь в середній і вищій ланці офіцерів ЗСУ відбувається достатньо динамічно. Я зараз не готовий навести конкретні цифри, які б характеризували цей процес. про це краще дізнатися у відповідних кадрових органах Міноборони і ЗСУ, але чисто з суб"єктивної точки зору, моєї власної, це відбувається достатньо інтенсивно.

Не зрозумів, у чому полягає ваше запитання. Якщо це є вашим побажанням, то я певним чином із ним згодний у частині, яка стосується більш рішучих кроків щодо "втихомирення" агресора.

Я не є представником Міністерства юстиції України та інших відповідних державних органів та інституцій, які уповноважені або зобов"язані згідно зі своїм призначенням займатися цим питанням. Але маю впевненість, що відповідна робота щодо подання позовів до країни-агресора стосовно анексії Криму ведеться.

Що я можу сказати з цього приводу? Стратегію ведення війни, в тому числі "гібридної", визначає вище військово-політичне керівництво країни. Йому і карти в руки. Звісно, воно може вважати доцільним пояснювати свої кроки в цьому напрямку, а може вважати навпаки — недоцільним. Але я впевнений, що певні дії у перерахованих вами напрямках нинішнє керівництво держави робить. Можливо, ми просто не про все знаємо.

Стосовно здатності вітчизняного оборонно-промислового комплексу налагодити розробку, впровадження та серійне виробництво роботизованої техніки військового призначення — думаю, це справа середньострокової перспективи. Існують певні технологічні, фінансові та кадрові проблеми і питання щодо цього напрямку діяльності українського ОПК.
Щодо допомоги союзників у цій справі, то це, скоріше, військово-політичний чинник. Звісно, певні країни-союзники мають можливість допомогти Україні у цій сфері, але чи мають вони таке бажання? Причому щире та відповідальне. Це велике запитання. Одна справа підтримувати Україну на словах, і зовсім інша — конкретними діями, в тому числі поставками військової техніки та озброєння або технологій подвійного призначення. Резонанс на світовій арені в такому випадку зовсім інший. Власне, як і наслідки.

Действительно, логики и целесообразности в "пережевывании жеваного" нет. Однако мы должны понимать, что существует немало факторов, которые так или иначе приводят противоборствующие стороны за стол переговоров, даже если они бесцельны. С точки зрения Украины, на мой взгляд, выигрыш времени для укрепления обороноспособности, проведения системных реформ и изменений в стране, решения ряда других вопросов, безусловно, является позитивным фактором. Тем более, что таким образом мы с каждым днем объективно повышаем стоимость агрессии для Кремля, учитывая усиливающиеся санкции против него со стороны международного сообщества.
Можно как угодно лавировать на переговорах в каких-угодно форматах, но надо помнить две вещи. Во-первых, образно говоря, пока враждующие стороны сидят за столом переговоров, пушки сравнительно молчат. И, во-вторых, в конечном итоге упорство Кремля приведет его к пограничному состоянию, когда стоимость "вставания с колен" станет для него неподъемной. Так что это, как вы выразились, "топтание на месте" выгодно Украине.
А с точки зрения агрессора, участие в переговорах и разных форматах — это способ сдерживания санкционного давления, демонстрация международной публике желания якобы разрешить конфликт мирным путем.

Это, конечно, наемники НАТО на Донбассе, польские негры и прочие "темы", связанные с участием в боях на Донбассе каких-то воинских контингентов стран НАТО, в том числе ЧВК. Ну, и первое заслуженное место — конечно, история с танком "Черная пантера" и фантастическими украинскими минометами, гранатометами, которые стреляют на невероятные дальности. О чем нам поведал один из "ополченцев" в YouTube, якобы раненный в боях с этими последними изысками западного военно-промышленного комплекса.

Мені складно коментувати нісенітниці, які народжуються у хворій уяві так званих "науковців", а слідом за ними — ватажків окупаційних режимів на Донбасі. Зі справді наукової зору, зміст цієї маячні можливо розглядати лише як симптом або діагноз людини з хворою свідомістю.

Пока нет. Ни цели, ни задачи Кремля касаемо Украины пока не изменились. Ни на стратегическом (военно-политическом) уровне, ни на оперативно-тактическом и тактическом уровнях. Все те же агрессивные захватнические судороги и потуги. Методы и формы могут меняться, в стратегии могут вноситься определенные коррективы, однако цели и задачи остаются прежними — контроль над Украиной в полном объеме или, если хотите, сохранение современной формы протектората над территорией нашей страны.
Посему обольщаться не стоит. Нам предстоит долгая и упорная борьба за свое существование. И победа в ней будет не завтра, и даже, возможно, не послезавтра. Единственное, что может заставить агрессора — Кремль, как вы выразились, "включить заднюю", — это угроза собственному существованию или запредельные для него стоимости продолжения агрессии. В этом отношении стратегия, которую выбрало международное сообщество по отношению к обузданию нынешнего уголовно-чекистского режима Кремля мне кажется вполне разумной.

Конечно, изменилось. Этого и следовало ожидать в конечном итоге. Просто процесс противодействия неадекватному стремлению ряда кремлевских деятелей перекроить на свой лад установившийся мировой порядок и пренебрежению общепринятыми правилами международного права вступил в свою следующую фазу, которая предусматривает в той или иной мере резкое наращивание обороноспособности жертв агрессии. В этом отношении особо показательно согласие между двумя ведущими политическими силами США — республиканцами и демократами в обоих палатах парламента этой страны — как по вопросу ужесточения санкций, так и по вопросу необходимости усиления военной помощи нашей стране. Вы же понимаете, если такие шаги сделают США (имею в виду включение Украине своеобразного лендлиза), то за США последуют и другие страны, которые мы обобщенно называем Западом. Пути назад в этом отношении не будет. Если они начнут давать нам оружие, то это будет значить, что они рассматривают Украину как часть западного мира. Иначе оружие нам не дадут под любым предлогом.
Вот почему к этому так болезненно относятся в России, а не из-за боязни резкого повышения обороноспособности нашей страны. По сути, поставки летального вооружения с Запада в Украину будут означать окончание процесса первичной интеграции нашей страны в цивилизованный мир.

Можливість отримати у відповідь руйнування власного фондового ринку.

Да, это действительно так. Часть заложников, которые удерживаются представителями оккупационных формирований, была задержана не в бою, а путем ареста и лишения свободы передвижения под предлогом нелояльности к нынешнему оккупационному режиму. Проще говоря, любого человека, проживающего на оккупированной территории, заподозренного не просто в сотрудничестве с СБУ или ВСУ и вообще, с нынешними украинскими властями, а даже просто проукраинских взглядов, оккупанты могут задержать и держать, как они сами выражаются, "на подвале", ограничив их свободу передвижения. Зачем? По многим причинам — от банального желания отжать движимое и недвижимое имущество до наращивания "веса" на переговорах в Минске. Причин много, вот только судьба наших граждан, попавших в руки боевиков, тяжела и незавидна. Рано или поздно люди, которые этим занимались (захватом и удержанием заложников), в том числе с проведением неких "судебных процессов" и "объявлением приговоров", неотвратимо понесут ответственность и, соответственно, наказание, так как это, очевидно, является тяжким противозаконным деянием. В этом отношении стоило бы задуматься людям, которые задерживают, арестовывают, удерживают и даже судят или выносят приговоры невиновным заложникам. Найдем и накажем каждого: и того, кто охранял "подвал", и того, кто "судил именем ДНР/ЛНР". Вы всенепременно понесете ответственность.

В принципі, я вже відповідав вище. Боротьба буде достатньо тривалою і запеклою. Але так чи інакше окуповані чи анексовані території повернуться до складу України. Мені важко зараз визначити якісь конкретні строки. Але це явно не рік і не два. Принаймні до президентських виборів "за порєбриком" ситуація розв"язуватися не буде. Чомусь мені так здається.

До 2016 року включно я бував на передовій, і достатньо часто. Однак протягом останнього часу, протягом нинішнього року я там не буваю з певних причин. Тому мені достатньо важко судити про останні зміни настроїв серед особового складу частин та підрозділів ЗСУ, які беруть участь в АТО. Що бачив і чув сам, то виклав у "Діалогах з нулів". Стосовно оцінки дій влади, її кроків та навіть її слів, то, безумовно, її можна назвати неоднозначною. Швидкі зміни в країні, зокрема, у війську, переважною кількістю бійців на передовій оцінюються виключно суб"єктивно з висоти їхнього становища в даний момент, з точки зору перебування в лавах війська. Звісно, позитиву в оцінці нинішньої влади небагато, як і морально-психологічний стан людей на фронті особливо сприятливим для влади не назвеш. Військовики, як і переважна більшість наших громадян, не можуть примиритися з тим, що ані у владі, ані в державному апараті країни, ані в економіці і загалом у процесі соціально-економічного розвитку країни особливих зрушень та змін не відбувається. Ті ж самі обличчя, ті ж самі "схеми", структури і навіть та сама продажність і корупційність чиновницько-бюрократичного апарату, судово-правової системи країни, які покликана не тільки виконувати функції держави та захищати закон і порядок у країні, а й стимулювати всебічний розвиток країни. Замість цього країну потрясають скандали, пов"язані з корупцією, "війною" між гілками влади, розбірками між олігархами та інші "приємні речі". Український військовослужбовець - такий же громадянин країни, як і решта його співгромадян. Що він повинен думати з цього приводу? Звичайно, думки у нього з цього приводу невеселі. Однак запевняю, переважна більшість наших воїнів на передовій та й загалом у війську воюють і служать не з якихось матеріальних або фінансових міркувань, хоча, звісно, й не без цього, а через те, що мають почуття патріотизму і мають надії на краще майбутнє. Інакше вони просто б не воювали і не служили, тобто не захищали цю країну. Повірте, наші вояки захищають не Порошенка, Авакова або Турчинова - вони захищають Україну. Саме так думає переважна більшість наших військовослужбовців.

Звісно, зміниться. Гучність "зубовного скрежету" у Кремлі різко зросте. Звичайно, спеціальний представник Держдепу США по Україні Курт Волкер цілком може посприяти прийняттю тих чи інших рішень Білого Дому на користь України, особливо після його крайнього відвідування зони АТО. Але треба враховувати, що не він сам особисто або одноосібно приймає рішення у Вашингтоні щодо нашої країни.

Знову-таки, як я відповідав вище, насправді домовлятися на рахунок України (я маю на увазі з урахуванням позиції самої України) нинішній кремлівський режим поки не готовий. Але цілком можливо може стати готовим — якщо відчує реальну загрозу своєму існуванню, або вартість продовження агресії для Кремля стане непідйомною в усіх відношеннях.

Звісно, у тому сенсі, в якому він задумувався - як засіб повернення української юрисдикції над окупованими територіями, він не працює, він вичерпав себе. Але, з об"єктивної точки зору, поки він нам вигідний, адже дозволяє вирішувати певні коротко- і середньострокові завдання. В першу чергу - в плані зміцнення обороноздатності, а також підвищення рівня боєготовності вітчизняного війська.

Нужно. Я — за визовый режим. Более того, я — за максимальный разрыв любых связей с этой страной и строительство полноценных, а не только пограничных, укреплений по периметру границы с ней. Введение визового режима с РФ, по крайней мере, будет способствовать более эффективному контролю в плане безопасности нашей страны над въезжающими гражданами РФ, которые в подавляющем большинстве не испытывают теплых чувств к Украине и нашему народу. Я бы вообще запретил въезд гражданам РФ и разорвал дипломатические отношения с этой страной, не говоря уже об экономических отношениях.

Будет. Это будет полноценный сборник рассказов (планируется 10-12 рассказов, пять из которых уже есть). Вот только появление их на бумаге будет связано напрямую с тем, найду я финансовый ресурс для этого или нет, и насколько успешно будет реализовываться первый сборник.

Да, он уже идет. Недавно мы представили нашу книгу в Киеве, Львове, Тернополе. Через пару дней выезжаю в Харьков, Полтаву, Днепр. Скорее всего, тур завершится презентацией книги в Одессе. Если получится, специально проведем презентацию на Донбассе, в зоне АТО.

Издатель отнесся нейтрально. По крайней мере, вслух недовольство не высказывал.

Негативных отзывов я еще не слышал. Может, потому что в основном книгу приобретают мои подписчики из Фейсбука и друзья. Первого тиража вполне хватает, он составил около 6 тысяч экземпляров.
Спрос такой, наверное, потому что я старался в "Диалогах" быть максимально близким к действительности. Судя по отзывам участников АТО, они узнают себя и события, которые с ними происходили на фронте, в этом сборнике. Это меня не может не радовать, как автора, так как более 80% рассказов — это плод моей фантазии.

Развертывание трех мотострелковых дивизий (3-я, 144-я и 150-я) пока вовсе не означает подготовку к широкомасштабному наступлению. Да, эти дивизии быстро наполняются солдатами и вооружением, весьма интенсивно строится необходимая инфраструктура для стационарного размещения (казармы, парки для техники, столовые, полигоны, учебные центры, мастерские и т.д.).
Но меня бы больше беспокоило, если бы эти дивизии сосредотачивались и развертывались скрытно, пытаясь добиться оперативной внезапности. Это явно свидетельствовало бы о том, что они не собираются задерживаться на месте сосредоточения.
А так, Россия, по сути, открыто развертывает первый эшелон на стратегических западном и юго-западном направлениях. Почему они смещены к юго-западу — понятно: на сегодня Беларусь и ее армия выполняют роль первого эшелона, а Украина из-за ее стратегического выбора в сфере безопасности перестала быть таковым.
Отмечу еще несколько особенностей развертывания сил и средств у наших границ. Кроме этих трех дивизий, нужно учитывать ряд отдельных мотострелковых и танковых бригад, также развернутых вблизи нашей границы, группировку российских войск в аннексированном Крыму (эти войска могут выполнять и наступательные, и оборонительные задачи). Вполне возможно, показательное оборудование полигонов и строительство боксов для военной техники и вооружения — это такая себе стратегическая дезинформация. Но пока ИС не наблюдает достаточного количества разведпризнаков, которые бы свидетельствовали о подготовке к полномасштабному вторжению.

На данный момент в Крыму развернута разновидовая и разнородная группировка российских войск и военно-морского флота, которые способны решать и наступательные, и оборонительные задачи. Постепенно агрессор наращивает в составе крымской группировки именно ударную составляющую. Имею в виду переброску на Крымский полуостров ударной авиации — бомбардировщиков и штурмовиков, как в компоненте ВКС, так и ВМФ. Также идет усиление данной составляющей в наземном компоненте, то есть развертывание дополнительных танковых подразделений и частей. А, кроме того есть планы по значительному оперативному усилению группировки в Крыму в случае "необходимости". Речь идет об интенсивной реконструкции объекта "Феодосия-13", отработке переброски самолетов дальней авиации ВКС России, введение в состав ЧФ надводных кораблей и подводных лодок, вооруженных КР, типа "Калибр", и ряде других мероприятий. Степень милитаризации полуострова растет постоянно и довольно интенсивными темпами.

Передусім я би взагалі не говорив про наступальні операції стосовно бойовиків — вони просто не здатні їх проводити. Ескалацію і активізацію — так. Навіщо? Це одна з форм "розхитування" України. Внаслідок активізації бойових дій збільшується кількість втрат — і людських, і матеріальних. Використовуючи своїх агентів впливу всередині України, в тому числі у політичній сфері, Кремль використовує ці втрати як засіб звинувачення нинішньої влади у "неправильності обраного шляху чи стратегії", що дає йому формальні підстави вимагати зміни влади. Це такий собі симбіоз агресора (Кремля) і його адептів всередині Україні. Кремль стріляє і вбиває, а проросійські сили, які будь-якою ціною, незважаючи ні на агресію, ні на анексію української території, бажають йому "посміхнутися", використовують це у власних політичних цілях.

Ні, не можна довіряти пану Лукашенку, не дивлячись на його обіцянки. По одній простій причині - Білорусь тотально залежна від РФ, як у військовому, так і в соціально-економічному, фінансовому та інших сенсах. По суті, Росія скупила Білорусь, тому, об"єктивно кажучи, не дивлячись на жодні запевнення пана Лукашенка, на цьому напрямку нам слід зберігати пильність.

Звичайно, навчання є достатньо ефективним засобом маскування і приховування процесу підготовки до напад. І, звичайно, пан Путін може все це зробити в Білорусі. Для цього немає жодних перепон. Але в стратегічному, військово-політичному плані підготовка вторгнення в Україну з білоруського напрямку має сенс тільки в тому випадку, якщо пан Путін готує повномасштабний наступ на Україну з наступною її окупацією. А це — малоймовірно.

Вполне целесообразно. В первую очередь, с юридически-правовой точки зрения. Это приведение реальной действительности, которую мы можем наблюдать, к формально-правовым требованиям законов Украины. Иначе страна просто погрязнет в правовых коллизиях, связанных с этим вооруженным конфликтом.

Мне сложно ответить на ваш вопрос, потому что я не понимаю, что вы вкладываете в термины "заморозка конфликта" или его "завершение". Если просто имеется в виду остановка боевых действий, то это одно дело. Если формальное урегулирование — другое. Если восстановление украинской юрисдикции над оккупированными территориями - третье. Если вы рассматриваете заморозку конфликта как сохранение существующей сейчас ситуации, то я бы так не рассматривал. Да, динамика развития конфликта упала, однако это не значит, что устранены противоречия или очевидна победа одной из сторон. Конфликт развивается, но медленно и неспешно. Но уже четко определилась тенденция к поражению одной из сторон и победе противоположной стороны. Если нынешняя динамика будет сохраняться, то в итоге Украина восстановит свою юрисдикцию над оккупированными территориями.

По суті, "ДНР" і "ЛНР" — це дві конкуруючі банди, між ними навіть існує митниця, кордон. Вони дуже чутливо ставляться до володіння власністю. Між ними багато протиріч. Але дуже сумніваюся, що повноцінні міжусобні розбірки можливі між ними, бо у них один господар, і за необхідності він здатен "цикнути" на обох ватажків та навіть їх змінити.

Ні, вони не будуть супроводжуватися якимись діями. Бо ідея "Малоросії" — це "отсєбятина" певної частини окупаційної адміністрації. Причому ця ідея була явно сприйнята негативно у Кремлі, навіть не дивлячись на те, що вона походила від оточення найближчого путінського радника — пана Суркова. Це і не дивно, бо ця маячня жодним чином не вкладається в жодні формати, навіть у той, що раніше придумали в Кремлі.

Нет, не было. Окружить — да, удушить — тоже да. Но штурмовать в лобовую — нет. Если бы в свое время украинским войскам удалось удержать линию Дебальцево — Красный Луч, никаких шансов на существование у этих квазигосударственных образований не было бы. Летом 2014 года ВСУ были близки к этому. Если бы не августовское вторжение российских войск.

Она есть плодом моей творческой фантазии больше чем на 80%. Она фактически выдумана мною, хотя кое-что я подсмотрел и подслушал в зоне АТО.

Повторюсь, в большинстве — это плод моей творческой фантазии. Реально там только образы героев, которые представляют собой некий микс из людей, с которыми я познакомился на фронте, в зоне АТО. Это просто образы. Я особо не спрашивал, потому что образы героев созданы из разных качеств разных людей.

С "котлами" у них уже давно проблемы. А что касается активизации обстрелов — возможно. Особенно учитывая предрасположенность господина Путина к символизму.

Про це можна судити з кількості й потужності політичних сил у різних країнах світу, які виступають на підтримку пана Путіна. особливо це стосується Європи, США, Азії, Південної та Латинської Америки. Пан Путін у цьому сенсі використовує два основні важелі - потужний інформаційно-пропагандистський ресурс, бюджет якого складає більше 3 мільярдів доларів на рік, і прямий підкуп політичних діячів та політичних сил в інших країнах світу. Цими шляхами пан Путін намагається створити певну "об"єктивну аргументацію" своїм діям на зовнішній арені, в тому числі агресивним діям у Криму і на Донбасі.

Важко сказати про сучасний стан, але на самому початку конфлікту Україна програвала. Ані ресурсно, ані за якістю та інтенсивністю ми не могли тягатися з відповідними "інструментами" агресора. В інформаційному сенсі він просто розчавлював Україну. Сьогодні становище починає дещо виправлятися, і багато в чому завдяки ініціативі далеко не державних інституцій. Думаю, ми ще не досягли в цьому сенсі того рівня, щоб перемагати агресора, хоча вже й здатні давати йому в інформаційній сфері адекватну відсіч. В тому числі за ключовими напрямками.