Мирослав Гай

Мирослав Гай

Волонтер, воевавший в зоне проведения АТО, руководитель благотворительного фонда "Мир и Ко"
10 февраля 12:00

   

Читать ответы
  • у продовження теми розпаду РФ... які ще можуть виникнути квазі-державні утворення на її території, окрім знайомої нам Новгородської республіки, Московского князівства у нинішніх межах столичної області, Казанського ханства та низки національних республік?
    Подивіться на Кавказ. Подивіться на Якутію. Подивіться на території, віддані в оренду Китаю. Зверніть увагу на Карелію, Придністров’я, Кенігсберг. Тобто там є чому розпадатися.
  • мої вітання! ви кажете "після того, як імперський режим РФ паде, можна буде говорити про перспективи добросусідських стосунків між Україною та тих нових країн, які з'являться біля нашого кордону..." Чи не доведеться Києву згодом узяти під свій протекторат наближчі території колишньої РФ - Кубань, Брянщину, Орловщину, Курщину - населені етнічними українцями, щоб не допустити перетворення цих земель на "сіру зону" злочинності і незаконного обороту зброї?
    Не дивлячись на те, що ці території РФ історично завжди належали Україні і були відділені від неї штучним способом за часів СРСР, ми можемо діяти виключно в полі світового законодавства, з урахуванням прав людей, які проживають на цих територіях, діючи виключно толерантно разом зі світовою спільнотою. В України ніколи не було імперських амбіцій чи бажання розширити свою територію або повернути історично втрачені території. Будь-який процес такого роду має відбуватися органічно і дуже обережно. Проте обговорювати його ми з вами маємо право вже зараз. Бо, як показує ситуація, відбутися в цьому божевільному світі може все що завгодно.
  • Что принципиально изменилось в Вашей волонтерской деятельности за каждый год войны? В каком плане из года в год становится легче, в каком - сложнее работать? Имею в виду разные факторы: и готовность людей жертвовать на армию, и отношение официальных властей к волонтерскому движению, и отлаженность процесса по приобретению нужных для военных вещей, и другие моменты?
    Волонтерська робота, якщо порівнювати 2014-2015 роки з 2016-2017 роками, змінилася кардинально. Багато людей, які займалися допомогою армії несистемно, відійшли від цього процесу через моральну втому і брак фінансування. Інші організації оформили себе юридично і почали співпрацювати з армією, державними установами, дитячими будинками та лікарнями на законних підставах. За цей час ми оволоділи юридичними аспектами волонтерських, громадських та благодійних організацій. В наших штатах працюють бухгалтери та юристи. Якщо в 2014 році була необхідність возити труси, форму та шкарпетки, то зараз таких ситуацій стає все менше. І волонтерські організації, які витримали перевірку часом, займаються більше інфраструктурними проектами. Зокрема, наша організація "Мир і Ко" підписала меморандум про співпрацю з Управлінням цивільно-військового співробітництва при Генштабі, і ми допомагаємо встановлювати радіоретранслятори з українським радіосигналом, що йде на окуповані території, допомагаємо комп’ютерами та різноманітним устаткуванням підрозділам, а іноді навіть управлінням. Для того, щоб вижити і продовжувати нарощувати обсяги допомоги як Збройним Силам України, так і цивільному населенню, ми були змушені шукати нових друзів як в Україні, так і за кордоном. Наразі наші вантажі абсолютно безкоштовно розвозить по всій лінії розмежування "Нова пошта". Одна з крупних компаній надає нам уже на регулярній основі каву, яку ми розподіляємо між підрозділами у великій кількості, компанія "Люстдорф" допомагає молоком, а благодійний фонд Save Lives Together із США підтримує деякі наші проекти фінансово, особливо ті, що стосуються допомоги пораненим воїнам або закупівлі устаткування. Тобто ми змусили шукати принципово інші підходи співробітництва між корпоративним бізнесом, нашою благодійною організацією та друзями з-за кордону. Ми навчилися грамотно звітувати про пророблену роботу і залучати тим самим більше громадян, до яких ми часто звертаємося не за коштами, а за конкретною цільовою допомогою, яка полягає у передачі потрібних речей або виконанні якихось важливих для фонду завдань, як то надати машину, допомогти з розповсюдженням інформації тощо. Все стало складніше, цікавіше та масштабніше.
  • Как вы полагаете, смогут ли Украина и Россия когда-нибудь вернуться к добрососедским отношениям? При каких условиях и в насколько отдаленной перспективе это станет возможным?
    Думаю, що хороших стосунків із Російською Федерацією вже ніколи не буде, бо в середньостроковій перспективі не буде РФ у тому вигляді, в якому ми її знаємо. Там зараз запущені такі історичні процеси, які, за всіма законами існування суспільства, держав та імперій, мають призвести до руйнування та розпаду РФ у тому вигляді, в якому ми її знаємо останні 200-300 років. Всі імперії в історії так чи інакше розпадалися, і та ситуація, яку ми маємо зараз на сході та всередині України, виникла саме тому, що свого часу Російська імперія не розвалилася остаточно, а перетворилася на новий гібридний гегемон під назвою СРСР. А той, у свою чергу, теж не розвалившись остаточно, перетворився на нового монстра з імперськими амбіціями — Російську Федерацію. Все те, що ми зараз спостерігаємо, — це історичний об’єктивний процес розпаду імперії. У Римській імперії цей процес тривав 300 років, у нашому випадку цей процес теж зайняв приблизно стільки ж: ХІХ, ХХ століття і у 21 столітті цей процес має добігти кінця. А після того, як імперський режим РФ паде, можна буде говорити про перспективи добросусідських стосунків між Україною та тими новими країнами, які з’являться біля нашого кордону.
  • У чому змінилося ваше сприйняття життя та цінності після того, як ви воювали на Донбасі?
    Я посивів повністю. І, напевно, це найбільша зміна, яка відбулася в мені фізично. Ті ж зміни, які відбулися всередині, навряд чи можна буде проаналізувати так швидко, бо для мене війна ще не закінчилася. Я їжджу на схід, на передову, щомісяця по різних завданнях, проходжу військовий вишкіл щороку, став офіцером, стрибнув із парашутом у складі бригаді. Зараз готуюся до нових військових зборів. І тільки чотири дні, як повернувся з Авдієвки. Тому я ще досі перебуваю в режимі війни, а це означає, що проаналізувати свій стан не зможу — спочатку треба, щоб вся ця історія завершилася. Можу тільки сказати, що здивований, наскільки Донбас — це український регіон, де навіть попри всі міфи та російську пропаганду, досі в селах говорять українською, де живе велика кількість українських патріотів, які зараз проливають кров, захищаючи Україну в лавах ЗСУ, Нацгвардії та добровольчих батальйонів. У моєму підрозділі, найпершому добровольчому батальйоні, були хлопці з Криму, Горлівки, Донецька, Луганська... Зараз у моєму фонді працюють волонтерами переселенці. Тому те, що змінилося в мене після перебування на сході, — це уявлення про ту землю, про ту Україну, яку ми захищаємо. Я дізнався, що "руськість" Донбасу — це міф. Там більше радянщини, ніж "руськості". Але де її, тієї радянщини, в Україні немає?
  • Яка ваша оцінка, наскільки реально держава піклується про тих людей, які пройшли війну і повернулися додому, чи створені для них умови, аби реабілітуватися і включитися в повноцінне життя?
    Така робота ведеться. Але вона мізерно мала. У США щодня кінчає життя самогубством 22 ветерани війни, саме тому і був вигаданий цей флешмоб про 22 віджимання. І це при тому, що у США є ціле міністерство, яке займається ветеранами, і витрачаються шалені бюджети. Нам ще вчитися і вчитися. Іноді держава не може подбати про звичайного громадянина, в якого є руки, ноги, і родина ще підтримує. А що казати про глибоко травмованого воїна… Та проте це не лише державний обов’язок. У США і в цивілізованому світі величезна кількість волонтерських та благодійних організацій, які беруть на себе посильну ношу по допомозі та реабілітації своїх захисників. У кожному місті ви знайдете невеличку волонтерську організацію, в якій збираються мешканці, звичайні громадяни, що вважають своїм священним обов’язком надати допомогу своїм співвітчизникам. Так само і ми в Україні маємо зрозуміти, що немає чого покладати все на державні органи влади, бо вони не є державою — вони є органами управління. А держава — це ми.
  • "Мінськ" уже довів свою неспроможність. Що далі, яка альтернатива, як тоді "розрулювати" ситуацію? Тільки шляхом сили?
    У більшості громадян, на мою думку, хибне уявлення про мету Мінських угод. Я глибоко переконаний, що цілі Мінських угод - не ті, які декларуються. На мою думку, Мінські угоди - це інструмент, який переслідує декілька конкретних цілей. Перша з них - долучити до переговорів іноземну спільноту і зробити РФ суб'єктом переговорів як агресора. Також Мінські угоди дозволяють затягнути час, який нам конче необхідний для проведення підготовки Збройних Сил, тренування та збільшення особового складу, закупівлі та ремонту техніки, підготовки офіцерів і т.д. Подивіться, в Естонію зайшла американська техніка, до Польщі приїхали американські танки, збройні сили США та НАТО збільшують свій контингент біля кордонів Росії та України. Україна щороку проводить масові вишколи, навчання, військові збори, кількість яких та масштаби не порівняні з усім тим, що було протягом останніх 25 років. Крім того, Мінські угоди дають можливість показати світові, що Україна готова сідати за стіл переговорів і вирішувати питання дипломатичними методами, і при цьому доводити протилежне щодо РФ , показувати світовій спільноті неготовність РФ виконувати свої зобов'язання. Мінські угоди дають юридичні та дипломатичні підстави Тиснути на Росію. Це мікроскоп, який показує звичайним платникам податків США та Європи всю гидотність та брехливість РФ. Мінські угоди не можуть принести мир, і це не їх мета. Мета - це нетривале перемир'я, привертання уваги світу, затягування асу для підготовки та демонстрація "who is who". Звичайно, пересічні громадяни обурюються тим, що Мінські угоди нібито не працюють, бо очікують від них припинення війни. Так саме якщо ви побачите людину, що веде перемовини з терористом, яких захопив заручників, ви можете назвати її ідіотом, і що його благання до терориста не стріляти - це марна справа, бо ви не бачите, що з іншого боку будинку підкрадається спецназ. Те саме з Мінськими угодами. Це перемовини з терористом, які мають на меті затягнути час, поки йде шалена робота по підготовці.
  • Як ви гадаєте чи на часі зараз суперечки і зосередженість політиків на мовному питанні? А в Раді аж три законопроекти з цього приводу? Коли ще триває війна, коли зубожіння населення сягнуло небаченого ще дна, коли нова влада розплодила ще більш масштабну корупцію, прикрившись косметичними заходами начебто по боротьбі з нею - хіба мовне питання за таких умов є найголовнішим і найпершим? Чи має це сенс, коли пліч-о-пліч українську землю однаково захищають і російськомовні, і україномовні, і суржикомовні?! От чесно... Дякую
    На мою думку, як би це парадоксально не звучало, всі проблеми, як то зубожіння населення, війна тощо, глибоко пов’язані з "мовним питанням". Юридично ми вирвалися з Радянського Союзу, але ментально глибоко залишилися там. Протягом останніх десятків років керівництво держави формувалося з колишніх партійних функціонерів. Наша внутрішня культура і світобачення були глибоко радянськими, а людина з радянською ідеологією та уявленнями про світ не може бути заможною чи побудувати щось величне та важливе для людства, бо в радянській ідеології на найвищий щабель завжди ставилася сірість. Все, що вибивалося, вирізнялося, все, що було унікальним, знищувалося або виганялося за кордон. Саме тому що всі в Радянському Союзі мали бути однаковими, будь-які інші традиції чи мови планомірно винищувалися. Майже всі, хто писав щось дійсно талановите українською мовою, були або закатовані, або розстріляні, або емігрували. Мова — це один із важливих елементів, який вирізняє нас з усього світу, робить нас особливими. Вона робить наше мислення особливим. Не дає нам розчинитися, стати однаковими, стати одним із народів СРСР, Російської Федерації чи будь-якої іншої імперії. Адже щоб побудувати щось унікальне, щось цінне, треба і самому бути особливим. Мова — це ідентифікація себе з певним народом, племенем, з певними традиціями. Це не означає, що не треба знати інших мов. Треба! Я знаю чотири. Але я впевнений, що "мовний закон" — це один із можливих базисів побудування іншої, не радянської України. В Німеччині не забороняють інших мов, у Франції — теж. Між Німеччиною і Францією немає кордонів. Але коли ви перетинаєте мовну лінію, ви одразу чітко розумієте, що потрапили до іншої країни, бо там лунає інша мова. Адже справжні кордони — це не блокпости чи лінії розмежування, а це культурні кордони. В Японії дуже люблять Антона Павловича Чехова, проте його вистави звучать там японською. Тобто для того, щоб ми стали заможними і змогли вирішити всі ті питання, які перелічили, спочатку потрібно ментально зробити крок у бік цивілізації та самоідентифікації. Саме це зараз і відбувається. Але це не означає, що потрібно забороняти якусь із мов у побутовому спілкуванні, бо це особистий вибір кожного.
  • Чи не стане Україна (чи, може, вже стала) майданчиком для з'ясовування стосунків Росії та Заходу, в тому числі військовим шляхом? Адже насторожує те, що натівські сили зараз стягнуті в Польщу, а російські сили - накопичені в Криму, в Білорусі та вздовж усього кордону, і між цими двома військовими потугами - тільки українська земля, то чи стане вона раптом сценою, де розгорнеться основний і більш масштабний театр бойових дій?! Дякую.
    Україна, дійсно, один із плацдармів. Завдяки Майдану ми не відійшли до Російської Федерації як колонія. Певен, що такий план був, судячи з тих законів, які приймав Янукович протягом останніх років правління та трьох мільярдів доларів, які він отримав від Путіна. Та завдяки Майдану ми змогли вирватися й сплутати їм плани та показати всьому цивілізовану світові, що український народ ідентифікує себе з Європою та цивілізацією, а не з країнами з авторитарним режимом. А щодо військового протистояння країн НАТО та РФ на нашій території — складно щось зараз сказати. Бо іноді війни починалися з таких мізерних приводів, з таких випадкових ситуацій, що за наявності такої кількості озброєння та з урахуванням постійних провокацій з боку Росії щодо країн НАТО (як то вчорашній (9 лютого, — Ред.) обліт російських бомбардувальників кордонів Великої Британії, що змусило останню підняти винищувачі в повітря, або вбивство Росією турецьких солдат вчора (9 лютого, — Ред.) у Сирії авіаційним ударом) будь-які прогнози можливі. Врахуйте, що цього року пройдуть безпрецедентні військові навчання армії РФ "Захід-2017", в яких візьме участь велика кількість особового складу. На моє глибоке переконання, ці навчання є просто приводом розгорнути велике угруповання військ вздовж кордонів України та Європи. І водночас в Україні теж заплановані великі навчання, в яких має взяти участь три тисячі військовослужбовців із США та НАТО. Війна триває, техніка накопичується і робити будь-які прогнози треба обережно і відповідально. Все може бути.
  • Мирослав, что вы думаете о периодически звучащих призывах отпустить Донбасс и дальше идти без него своей дорогой, отгородившись от ДНР и ЛНР стеной? Если на это пойдут, то в чем тогда был смысл трех лет войны?
    Ми не можемо відмежуватися від Донбасу, бо Донбас — це вся Донецька та Луганська області. Росія ж окупувала тільки 1/8 території Донбасу. Тож більша частина цього регіону — це Україна. Тому запитання звучить трошки не коректно. Щодо відмови від цих територій, то про це взагалі не йдеться. Натомість гостро стоїть питання про торгівлю з Росією через окуповані території, про контрабанді потоки та фінансове утримання окупованих територій. Адже за всіма світовими законами, які діють у таких ситуаціях, утримання окупованих територій завжди юридично і фактично лягало і ставало обов’язком окупанта. Тому йдеться не про відмову від територій, захоплених Росією, а про національну безпеку, юридичний статус та фінансування.