Сашко Лирник

Сказочник, сценарист, телеведущий
12 января 11:00

   

Читать ответы
  • Що надихає вас на щорічне створення сценарію до "Зіркового вертепу"? В чому секрет, чому ви лишаєтеся незмінним автором сценарію вже кілька років поспіль?) Друге. Зірки, задіяні у вертепі, розповідали, що завжди перед виступом лише одна репетиція, і тексти вони отримують за півгодини до початку)) А ви теж працюєте над сценарієм в таких екстремальних умовах - у стислі терміни?
    По-перше, не кілька років, а більше десяти. По-друге, я — найкращий вертепний сценарист у світі, тому до мене і звертаються. Вертеп дає можливість у традиційній різдвяній виставі показати сучасні реалії — і я це люблю, і глядачі це люблять. Мій Вертеп розтягують на цитати і потім цілий рік використовують. До речі, відкрию секрет: мій сценарій просять українці в діаспорі, і той же Вертеп йде одночасно в Канаді, в США, Аргентині, Австралії, Польщі, Чехії, Австрії. Це дуже приємно, як для автора. Зірки-учасники мали б не розповідати про одну репетицію, а знайти час у своєму щільному графіку корпоративів і концертів, тоді було б репетицій більше. :))) Тексти всі отримують задовго до репетиції, я розсилаю їм на e-mail. Працюю теж в екстремальних умовах, тому що цей час напружений і в мене, тож доводиться писати ночами. А старі сценарії використовувати не хочу — весь час пишу нове.
  • Окрім казок, ви доволі жорстко висловлюєтеся з приводу поточних політичних подій, росіян і т.д. А чи надходять до вас якісь відгуки "із-за порєбріка" або від сепаратистів?
    Не росіян, а окупантів. Не просто доходять, а в інтернеті мене поливають із великої бочки. Та мені нас*ати...
  • Доброго дня. Розкажіть про вашого колегу-співведучого - кота:) Як вам вдається вмовити його так спокійно сидіти під час ефірів? Чий то кіт? Як його звуть?)
    Цей кіт — член родини. Колись ми його підібрали на смітнику, дуже хворого, облізлого і подихаючого з голоду. Ми його вилікували, виходили, і кращого котика на світі немає. Він по життю такий ледачий, як і на екрані (це коли не стосується кицьок і інших котів). На телебаченні він дивовижно вписався в програму: там горить лампа, м’якенька подушечка, мій голос — то чому йому смикатися? Він собі спить і іноді хропе — мабуть, мій голос так на нього впливає. Нічого я йому спеціально не даю і не вмовляю. Як приїздим до студії, то він сам залазить на стіл, на свою подушечку і вкладається спати. Ідеальний артист. Правда, іноді проситься попісяти — у нього там є улюблений куточок. І вся знімальна група радісно спостерігає і коментує цей процес. Його ім’я — секрет, який я використовую у своїх програмах. Дітки у своїх листах мають самі назвати котика. Уже ким він тільки не був. Мені подобається Пан Муркоцький. :)
  • Пане Сашко, казки яких народів ви світу ви любите (крім, звісно, українських:)) і чому? Чим особисто для вас особлива українська казка, чим вона відмінна від усіх інших? Дякую.
    Японські і норвезькі. Українська відмінна від решти казок своїм гумором і веселим ставленням до світу, де навіть нечиста сила зображена смішною і геть не страшною.
  • Сашко Лірник, який оповідає для дітей, і Сашко Лірник, який розповідає казку для дорослих, - наскільки вони різні?:)
    Вони однаковісінькі. Головний принцип казкаря - не робити різниці між дітьми і дорослими. Тоді тільки казка буває щирою. Діти насправді розуміють усе не гірше дорослих, а реагують щиріше.
  • Які казки та історії користуються найбільшим попитом у наших бійців, до яких ви їздите на передову?:)
    Перше — це народні. Не повірите, "Курочка Ряба", "Пан Коцький", "Язиката Хвеська". Але, звичайно, у моїй обробці. Ну, і мої авторські — героїчні та веселі. Бійці не люблять плачів і суму. Самі кажуть: "Як приїдуть, як заспівають, як заголосять про вбитих, про нещасну матір, то жити не хочеться. Тут і так біди вистачає. Краще нехай Сашко приїжджає і повеселить нас".
  • коли спостергієш за тим, наскільки завзято змінюються назви, пам'ятники, герої тощо, згадуєш, що будь-яка влада не вічна. звідси - побоювання: а раптом ті, хто прийдуть наступними з таким самим завзяттям почнуть повертати старих героїв, знову перейменовувати ті вулиці, які зараз названі на честь загиблих в ато воїнів..?
    І це може бути. Але для того, щоб цього не допустити, є народ, який створиться і моїми зусиллями теж. Мені завжди подобався звичай козаків, коли вони обирали гетьманів і старшин. Козаки клали їм на голову багно і казали: "Пам’ятай, що ти з багна вийшов і в багно підеш". Недарма ж усякі правителі, фараони, князі і царі намагалися залишити по собі піраміди чи величні собори — це для того, щоб лишилася пам’ять про них. А в народі лишається пам’ять про тих, хто дійсно служив своєму народу. А не про дачі, гроші і понти на телебаченні.
  • Доброго дня, пане Сашко! Скажіть, чи завжди, відмовляючись від усього радянського, російського та вважаючи все українське най-найкращим, ми чинимо з розумом? Як не перегнути палку, не стати сліпим у любові до України, не перетворитися, як то кажуть, на «вишиватника», тверезо бачити вади, які є в нашого суспільства, а не кричати на кожного, хто на ці вади вкаже, що він — «зрадник»? Дякую за відповідь.
    Палицю. Хто каже "вишиватник", той паскудь. Україна 400 років була під окупацією, особливо жахливою — у совєцький період. І вся "совкова" культура на 99% була пропагандистською і агітаційною за "совєцький руський мір". Зараз іде війна — війна інформаційна і пропагандистська — і радянське, і російське є складовою частиною важкої зброї окупантів. Не маємо часу і можливостей вибирати перлини і діаманти серед купи пропагандистського лайна. Після війни і перемоги зможемо мати час, вибрати і сприйняти твори геніальних майстрів. Але зараз, поки там порєчєнкови стріляють у нас із кулеметів, а табакови і міхалкови гаряче вітають окупацію і вбивства українців, глибоко цинічною є пропаганда російської шовіністичної культури і "совка". Уявімо собі, у блокадному Ленінграді сеанси в кінотеатрах із прекрасними талановитими фільмами гітлерівської Німеччини. Там же були прекрасні пісні, чудові акторські ролі, гарні ідеї і шикарна режисура. Це все з тієї ж опери. Крутячи по телебаченню російські серіали про "красівую московскую жизнь", "чесних ментів", "героїчних десантників і кадетів", транслюючи "совкові" фільми, ми самі створюємо прошарок колаборантів-"ватників", тих, які стріляють в одеситів, виходять із хресними ходами, зупиняючи українське військо, тих, які приносять бомби в слоїках із медом для наших солдатів. Це вони фанатіють від "совка" і "русского мира" в телевізорі.
  • Останнім часом потихеньку почали з’являтися картини українського виробництва - чи то фільми, чи то серіали. І не секрет, що все нове, що виходить, одразу потрапляє під шквал критики і фукання від наших же співвітчизників. Чому так? Чому у нас така публіка, що ладна заклювати своє ж, коли воно тільки-но робить перші кроки, тільки-но намагається сформуватися чи відродитися (як тут правильніше сказати). Адже зрозуміло, що одразу не народяться шедеври.
    Це не публіка винна, а кіношники, які знімають печальну муть і вселенські плачі. Я вже казав, як бійці реагують на подібне на "передку". Чому, коли є можливість зняти класний козацький вестерн чи позитивний фільм із надихаючим хеппі-ендом, що так важливо в час війни, обов’язково знімається якась трагедія про те, як всі померли, про те, як важко і гидко бути українцем, про те, що треба плакати і скиглити, і про те, що нас усі гноблять? Хто з глядачів захоче себе асоціювати із "опущеним лохом" (вибачте за цей сленг)? Я теж не маю в собі сили дивитися черговий геніальний шедевр про те, як нам було погано, а стало ще гірше — я ж не мазохіст.
  • Назвіть ті книжки, які, на ваш погляд, потрібно прочитати кожному, щоб сформуватися як справжній українець?)
    Тарас Шевченко "Кобзар", Олесь Бердник "Зоряний корсар", Ліна Костенко "Маруся Чурай", "Дума про трьох братів Неазовських", "Берестечко". Марія Пригара «Михайлик — джура козацький» (переспів українських дум). Роман Чумак "Бране поле". Юрій Мушкетик "Яса". Ільченко "Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і чужа молодиця". Гоголь в українському перекладі. Українські народні казки. Казки Лірника Сашка.