Тарас Чорновил

Политический аналитик, эксперт по вопросам международной политики
29 марта 10:00

  

Читать ответы
  • Як ви вважаєте, до чого сьогодні зводяться найбільші страхи Росії та Кремля?
    Успішна Україна, небоязка Європа й думаюча Росія.
  • Чи має місце в європейських країнах, на Заході таке явище як втома від України та її проблем? Наскільки сьогодні велика ймовірність, що світові країни почнуть переглядати свою, н-д, санкційну політику щодо Росії?
    В Європі є глибока втома від біженців з Близького Сходу, від тероризму, євроскептиків, надмірної деталізації спільного європейського законодавства. Є втома від російського лоббізму та від самих себе. Чи наявна втома від України на такому фоні? Звичайно, що так. Але аж не в таких межах, як це нам пробують доказати деякі наші політики. Та почнімо ж нарешті слухати самих європейців. Вони ледь не щодня стараються переконати нас у протилежному. Там не обходиться без неприємних для нас інтриг, як сталося із затягуванням безвізу та введенням у дію Угоди про асоціацію. Але не це визначальне. Попри те, що наші проблеми не повністю корелюються з проблемами Європи, хоча європейцям було б дуже вигідно зробити вигляд, що нас, наших бід, російської агресії тощо взагалі не існує, вони ніколи на це не пішли. Санкції проти РФ шкодять і їм, але вони ж від них ніколи не відмовилися. Давайте не будемо судити європейців за своїми власними мірками. Попри всі негативи вони на кілька голів переросли деяких наших політиків морально та цивілізаційно. Звичайно, якщо їм не нагадувати про себе, то вони можуть і забути знаменитий принцип Мартіна Лютера Кінга: "Несправедливість будь-де загрожує справедливості всюди". Але ми ж нагадуємо. Ймовірність зняття санкцій, яка ще три місяці назад, виглядала реальною, сьогодні дуже невелика. Починають все гучніше лунати голоси за посилення санкцій.
  • Періодично лунають заяви в США про те, що з Росією потрібно говорити "з позиції сили". Чи не могли б ви "розшифрувати", що це означає в даному контексті? Чи передбачає це ведення "гарячої" війни, і якщо так, то де США збираються таким чином "говорити" з Росією? Не на території нашої країни, бува? Дякую!
    Ніхто вести реальну війну з ядерною державою не буде. Мова йде про зовсім інші засоби впливу і тиску. Навіть непомітна для нас політична ізоляція для РФ теж входить до числа таких засобів. Є економічні, санкційні, політичні, дипломатичні, пропагандистські та інші методи жорсткого впливу. Шкода, що Обама почав їх використовувати лише в останні півроку свого правління. Добре, що Трамп змушений під впливом різних факторів прийняти ці правила гри вже на початку своєї каденції. Те, що нова адміністрація США була приречена на геополітичний конфлікт із Москвою, не має бути надмірною втіхою для нас, адже це не означає, що ми автоматично стаємо партнером. Є загроза того, що ми можемо стати, як Ви правильно висловилися, плацдармом. Тільки не плацдармом для реальних бойових дій, а зіткнення політичного і інших. Коли говоримо про чисто військову сферу, то один із засобів прямого тиску на Кремль є зміщення стратегічного балансу сил. Путін уже в цьому році фатально програє гонку озброєнь. Єдине тільки збільшення витрат на оборону в США перевищує весь військовий бюджет у РФ. Ще є один дуже сильний хід - його один раз застосував Обама, коли Путін відверто став погрожувати Меркель та Олланду третьою світовою війною під час їхнього експрес-візиту до Москви. На наступний день якось так дуже "випадково" вмер протиракетний космічний щит РФ. Так сталося... Попри всі ці загалом приємні для нас тенденції плацдармом чи полігоном глобального зіткнення двох наддержав ставати дуже не хочеться. Тому покладаємо надії на прогнозовану зустріч Трампа і Порошенка. Судячи з опосередкованої інформації, ця зустріч провальною вже не буде, але дуже б хотілося, щоб вона виявилася успішною. Це потрібно не Порошенку - це потрібно нам.
  • Хто, по-вашому, може стати наступним президентом Росії? Чи має шанси Навальний? Чи знову Медведєв? Чи перепишуть закон, і знов буде Путін? Друге тут же. Чи змінився, на ваш погляд, запит на інших, не авторитарних політиків, у росіян? Заздалегідь дякую
    Зараз, очевидно, знову буде Путін. Ну хіба для нього вигадають якусь ніби іранську модель, коли є «духовний лідер» чи «батько нації», «імператор», який усім керує, але ні за що не відповідає, а президент – це лише хлопчик для биття. Не зачаровуйтеся солодкими казочками, що щось суттєве в Московії помінялося. Свої 60% він отримає й без фальсифікацій, а при усердствуваннії, то й усі 80%. Колись Путіна не стане. І від того, коли, залежить багато. Наскільки маразматичним і неповоротким стане цей режим. Не бачу особливої різниці між Навльним і тим же Сєчіним. До речі, саме тому вони й змогли зараз поєднати зусилля проти основного потенційного конкурента Медвєдєва. Якщо після відходу Путіна в Кремлі відбудеться мирна передача влади, то для нас дуже мало що зміниться. Ну хіба нові правителі будуть трохи залежнішими від США, бо їм дуже знадобляться американські гроші. Але в диктаторських країнах є одна особливість – тирани не дуже думають про спадкоємців, навіть бояться їх та стараються знищити. Диктатор поводиться так, ніби буде жити вічно. Тому мирної передачі влади може й не відбутися. І перший вистріл у центрі Москви для регіональних еліт може прозвучати як постріл стартового пістолета на змаганнях з бігу на коротку дистанцію. А ще ж є фактор Китаю. Бачили б ви, як аплодували колись китайці на мій тост: «За мир, дружбу й співробітництво на українсько-китайському кордоні»! Тому на період, доки є живий Путін, сподіватися на зміни годі, а після того, як він відійде до пекла, у нового правителя під управлінням може виявитися трошки інша країна. Щодо другого питання, то ми бачили дві формації, які мають запит на неавторитарний лад. Це колишня Болотна площа, яка сильно розпорошилася, і зовсім нове явище – молодь, яка вийшла на останні мітинги, пославши куди подальше Навального з його інтрижками. Але ж їх так мало!
  • Доброго дня. Чи складається у світі загалом сприятлива політична ситуація для Росії, зважаючи на вибори в Німеччині та Франції, де проросійські політики не пасуть задніх, на обрання Трампа, який готовий до діалогу з Росією тощо? Чи не опинимося ми сам-на-сам із російською агресією, без союзників? Дякую за відповідь.
    Пробачте, будь ласка, але в мене таке відчуття, ніби Ви вчора заглядали на російські сайти. Де Ви сьогодні бачите сприятливі для Москви тенденції у західному світі? Ще півроку тому половина Європи і США виглядали для нас як зона ризику, а для Путіна - як втілення його мрій. Після того першою трьохколірні мрії кремлівського диктатора розбила Австрія, Чехія і Словаччина демонструють відторгнення російської пропаганди, Угорщина попри загравання Орбана до Путіна підтвердила, що не буде накладати вето на санкції. В Німеччині обидва лідери перегонів - щирі друзі України. Меркель більш вимоглива, Шульц - трошки щиріший. Спробуйте назвати хоч одну помітну пропутінську партію у Німеччині. Ще два місяці тому Франція викликала у нас неймовірну тривогу - сьогодні все міняється на очах: Емануель Макрон має колосальні шанси на перемогу. Він - явний противник політики Путіна і прихильник європейських цінностей. Дуже проблемна для нас Голландія "піднесла гарбуза" неонацистським друзям Путіна. Перелік подібних змін у Європі можна продовжувати. Сам Путін спричинився до такої кардинальної зміни. Можемо із втіхою зазначити, що часткова заслуга в тому, що маятник пішов в інший бік, є і в нашої дипломатії. Про Трампа взагалі говорити годі. Для Москви він - головне розчарування року. Хоча і для нас ще поки що далеко не здійснення мрій.
  • Чи не є війна в Україні та війна в Сирії просто маленькими частинами великого «паззла», в який бавиться Кремль, та, якщо це дійсно так, то на що тоді спрямована "велика гра"?
    Мудрої й логічної гри може і не бути. В тоталітарних країнах раптові фантазії чи побажання лідера не обговорюються та не аналізуються. Навіть коли всі визнають, що рішення було помилковим та шкідливим, ніхто не візьме на себе відповідальність піти до президента і сказати: "Ми помилилися". А "ви помилилися" - це вже взагалі самогубство. Спільне в двох авантюрах - показати світові, який Путін крутий. В РФ звикли саме таким способом доказувати свою значимість. Вони переконані, що тільки створивши проблему для всього світу, зможуть продемонструвати свою необхідність для її залагодження. Крім того, Сирія - це больова точка для поставок енергоносіїв із району Перської затоки. Путін надіявся, дестабілізувавши територію, знизити обсяги та підвищити ціни за поставлену нафту. У випадку України завдання було більш локальним - доказати, що є держави, які мусять залишатися в цілковитій сфері інтересів Москви. Це ключова проблема, через яку провалюються домовленості Путін-Трамп, тому що біполярну модель світу ми вже пережили років 20 тому. "Гондурас із ракетами" захотів на прикладі України доказати, що можна вернутися назад до часів "холодної війни" між СРСР та США.
  • Может ли так получиться, что Донбасс навсегда останется "выжженной землей", куда уже не вернется прежняя довоенная жизнь? 
    Дуже не хочеться в це вірити, але така загроза існує. Все колись закінчується, але якщо зараз ввести в дію той же закон від Самопомочі про окуповані території, то ймовірність консервації конфлікту й сірої кримінальної зони на цілі десятиліття різко зросте. Але й при оптимістичному сценарії мусимо зрозуміти – колишнього Донбасу і з його мінусами, і з плюсами вже більше не буде. У нас ніколи не буде стільки ресурсів, щоб відновити там колишню індустрію. Про це можна забути. Окупований Донбас і так уже понищений, а перед відходом дознищать і те, що залишилося. Застанемо лише руїну та суцільну екологічну катастрофу. Усе більш-менш активне населення регіон покинуло й ніколи вже туди не повернеться. Вернуться, можливо, пенсіонери, інваліди, соціально незахищені. Єдиний шлях, щоб знову вдихнути життя в цю землю – це абсолютно модерний шлях нового розвитку, а не відновлення. У нас же й на мирних територіях інновації зі скрипом йдуть. А тут – на такій руїні…
  • Как должно действовать украинское командование, военачальники, чтобы как можно скорее завершить войну на Донбассе? И демонстрирует ли оно, по-вашему, реальное стремление закончить войну поскорее?
    Якщо ви вірите в остаточну перемогу над ворогом (а в нашому випадку – це не якісь ЛНР-ДНР, а вся Російська Федерація), якщо вважаєте жертви й втрати від такої війни прийнятними, то відкриваєте потужний артобстріл, заводите танки й на повній швидкості наступаєте на противника. І, відповідно, чекаєте, коли він виставить білий прапор. У нас є чимало тилових щурів, які закликають усіх (тільки не себе) саме так і поступити. На жаль, цей шлях поки (не назавжди!) є нереальним. Якщо ж бліц-криг неможливий, то конфлікт треба переводити у воєнно-дипломатичний. Я переконаний, що на дипломатичному рівні ми витиснули більше, ніж узагалі було можливо. Хоча значно менше, ніж хотілося. А воєнна складова не може в такому випадку бути самостійною. Я не настроєний критично до дій наших військових. Вони безумовні герої, але й командування значно оновилося й багато чому навчилося. Перше – ми майже з нуля створили надпотужну як для Європи армію. Сьогодні безкарно почати наступ ворог не може. Є проблема з оперативністю погодження артилерійського вогню у відповідь. Ми дуже рідко застосовували це право, яке випливає з Мінських домовленостей. Треба таки поставити ОБСЄ перед фактом, що на артилерійський обстріл будемо відповідати дзеркально завжди, а не лише в найкритичніших ситуаціях. І що повідомлятимемо їх не за години, а за максимум 15 хвилин до початку вогню у відповідь. Щодо інших дій, у мене питань не виникає. Може ще хіба створити жорсткіші технічні перешкоди й мінування проти наближення й заходу в тил ворожих підрозділів і ДРГ. Бо значна частина наших втрат через закладені міни й ближній обстріл.
  • Тарасе В'ячеславовичу, які шанси має Україна в Міжнародному суді ООН в Гаазі, по-вашому? Наскільки переконливою вигладає українська сторона, адже, як говорять, їй протистоїть команда дужепотужних російських юристів?
    У справі про сприяння тероризму шанси дуже високі. У кримській справі, на жаль, трохи менші. Окупаційна влада назбирала в Криму купку колаборантів з числа ніби то українців та кримських татар, і буде активно апелювати, що расизму й ксенофобії там нема. Але зараз нам важливіші попередні заходи, які суд мав би оголосити незабаром. Бо невиконання їх уже остаточно переводить РФ до розряду країн-виродків. Адже одна річ - не виконувати якісь там домовленості, а зовсім інша – вимогу суду ООН. Російські юристи дорогі, досвідчені, а все ж виглядали, як посміховисько зі своїми танками й «Градами» із шахт. Вони змушені брехати, а такий рівень брехні вже аж надто випирає. Є інший нюанс, який треба пояснити. У нас деякі «спеціалісти» вишукали чергову «зраду» в тому, що ми, мовляв, такі невдалі звинувачення підібрали, а є ж значно серйозніші, наприклад ті, які випливають з Женевських конвенцій. Так от. Проблема в тому, що статут Міжнародного Суду ООН жорстко вимагає, щоб сторона, до якої позиваються, погодилася на розгляд такої справи (саме так було, коли ми судилися з Румунією за межі виключної економічної зони біля острова Зміїний – тоді обидві сторони письмово підтвердили свою згоду). Ясно, що Кремль ніколи б на жодний розгляд такої згоди не дав. Але є одна деталь. Колись РФ ратифікувала ряд конвенцій, у самому тексті яких уже автоматично закладена згода на юрисдикцію Суду ООН. Тобто, погодилися ще тоді, коли ратифікували. От ми й вибрали якраз із таких конвенцій ті дві, які могли застосувати в позові проти Москви.
  • вітаю. скажіть, яким чином росія може мститися україні за "євробачення"? і як ви ставитеся до ідеї надії савченко провести конкурс у зоні ато? якщо слухати її і сприймати логіку й такий висновок, то все, в принципі, виглядає не позбавленим сенсу...
    До цієї та багатьох інших «ідей» Савченко ставлюся почергово, то як до провокацій, то як до вибриків хворої психіки. Тут більше схоже на другий варіант. Це так – триндіти, аби тільки звуки якісь виходили. Конкурс, хто не знає, не наш, а європейський. І питання безпеки учасників та гостей для організаторів визначальне. Щодо помсти… Ризикну припустити, що найстрашнішого ми все ж уникли. Російську учасницю, користуючись різними нормами міжнародного права теоретично можна було б і допустити в країну, розігравши при цьому колосальну антиросійську акцію. Уявіть собі весь Київ обвішаний плакатами, на який за її спиною, прикриваючись жінкою на інвалідному візку, в Україну лізутьуть путінські солдати. Варіантів було вдосталь, щоб нанести дуже болісний удар по Москві й при тому ніби великодушність проявити. Але після вбивства Вороненкова не покидає мене відчуття отакого сценарію: жорстока акція наших «ветеранів АТО» (приблизно таких самих ветеранів, як і ті на Бахмутській трасі) проти співачки на інвалідному візку. Як вершина провокації – її вбивство. Вгадайте з одного разу, які б документи виявили в кишенях убивць? Росія вже має відпрацьований метод потрібних терактів руками наших громадян. Тому можу припустити, що готували щось подібне. А тепер можуть кричати, скільки влізе. Добитися жорсткого антиукраїнського вердикту Європейської спілки телемовників Москві не вдалося. Ну що ж обіллють якимось особливо витонченим способом нас ще раз брудом… Але якихось методів прямого «покарання» я не бачу. Остерігатися треба хіба якихось загальних терактів, вибухів, заворушок тощо напередодні конкурсу, щоб залякати гостей і організаторів.