Тарас Чорновил

Политический аналитик, бывший народный депутат Украины
16 января 10:00

  

Читать ответы
  • Як ви думаєте, чому таких мерів як одеський Труханов не притьягують до кримінальної відповідальності із-за позиції Києва?
    Як на мене, в діях Труханова можна вбачати ознаки тих чи інших правопорушень. Але тут я говорю як простий громадянин, а правоохоронці повинні підготувати до суду чіткий обвинувальний акт. У нас у цьому плані є дві проблеми. Найліберальніший у Європі Кримінальний процесуальний кодекс, який виписаний під звинувачуваного та надає йому необмежені права. Ми це бачимо, зокрема, під час того фарсу, на який перетворився процес про державну зраду Януковича: кримінальна справа виписана якісно, але адвокати мають сотні лазівок, якими безсовісно користуються. Друга проблема — це те, що представники більшості органів влади, часто й місцевої, непогано знають закони і, скоюючи злочини, страхуються у такий спосіб, щоб не наступила персональна відповідальність. Якщо злочинне рішення прийняла місцева рада, то мера чи іншого керівника за це притягнути неможливо. Через суд можна хіба скасувати незаконне рішення. Такі, як Труханов, уміють належно послуговуватися «дірками» у законах. А наші депутати, коли чують про зміни до КПК, завдяки яким процес мав би стати швидшим та жорсткішим, впадають в істерику. Тому корупціонери і злочинці у владних кабінетах попадають під відповідальність переважно лише тоді, коли, розслабившись, припустилися помилки. Пригадуєте справу Сергія Клюєва? Там весь бізнес злочинний. А позбавити недоторканості змогли лише за один дрібнесенький епізод, коли він випадково щось пропустив і не підстрахувався легальними процедурами.
  • Тарасе, як бути з російсько-українським міждержавним договором про визнання кордонів?
    Більше відповів на це питання в іншому пункті. Насправді угода в повному обсязі ніколи не виконувалася. Передусім — саме Росією. Але навіть формально вона нам потрібна. І той, хто першим її денонсує, однозначно програє. Затулін та інші одіозні персонажі в Держдумі виступили за часткову денонсацію угоди, чим додали аргументів Україні у міжнародних переговорах. І це для нас вигідно. Коли наші доморощені патріоти повторюють те саме, що й російські депутати, то фактично допомагають Кремлю, бо Путін дуже хотів би, щоб саме Україна зробила цей перший крок: нема угоди — нема документу, яким гарантувалися наші кордони, а, отже, нема відповідальності агресора. Ця логіка трошки спрощена, але міжнародне право мислить простими категоріями. Російські хвастощі у даному випадку не матимуть юридичних продовжень. Вони й далі чекатимуть, що замість них цю роботу виконаємо ми.
  • Як шанси матиме на виборах Святослав Вакарчук, якщо справді вирішить балотуватися? І які наслідки може мати для країни правління президента-співака?
    Поки що Святослав заперечує свої плани висуватися на президентську посаду. В народі існує глибокий нігілізм та несприйняття політиків, тому політтехнологічна «фішка» з аполітичним кандидатом може бути успішною. Щоправда, для президентських виборів потрібно мати ще й рейтинг впізнаваності, що обмежує число потенційних кандидатів до кількох осіб. Але Вакарчук до них входить. Проте він уже має певний досвід у політиці. Ми разом були депутатами Верховної Ради. Дуже скоро він заявив, що це неймовірно скучно, нецікаво та збитково. І — поспіхом склав мандат. Досвід Порошенка мав би його навчити, що на наступний день після виборів всі ті, хто тебе вчора любили і носили на руках, почнуть проклинати. Для творчої особи, якою він є, любов людей — визначальна. Тому не думаю, що він уже прийняв якесь серйозне рішення. Крім того, він може зіграти в інші політичні ігри, і тут поле для діяльності широке. У нас досі не відбулося формалізації такого явища як моральні авторитети нації. От роль подібного «батька нації», ще й якимось чином формалізована, йому б була цікавішою. Країні прихід людини з позаполітичної сфери приносить і плюси, і мінуси. Проте людина все одна мусить бути політиком. Краще, коли це нове покоління політиків — хоча в Україні це не спрацювало. Повністю аполітична постать миттєво стане чиєюсь маріонеткою. А в час війни це ще й становить загрозу державі. Тому погратися в такі ігри, коли ворог забереться з країни, може, було б і цікаво. А зараз — ціна може бути зависокою.
  • У зв'язку з вбивством Ноздровської виникло запитання: як бути в Україні з цілою кастою родичів високопосадовців, суддів тощо, які відчувають абсолютно вседозволеність для себе і діють відповідно? Невже і вбивця юристки думав, що йому все зійде з рук?! Дякую
    Ваше питання абсолютно актуальне, але не зовсім щодо конкретного злочину. Тут ми, скоріше, маємо справу з наркоманським кублом і групою осіб, які зневажають чуже життя. Суддя-дядько теж причетний до укриття злочину, але ще того, першого. Зараз, наскільки пригадую, він уже люстрований і усунутий з посади. Тому дана справа, швидше, є викликом для суспільства в питанні існування глибокої ненависті та правового нігілізму в певних суспільних групах. Добре, що справа швидко розслідувалася, бо на ній пробували зіграти деякі політичні авантюристи. Звернув увагу, як вони зараз різко втратили інтерес до даної кримінальної справи. Хамовитість, самовпевненість, віра у власну безкарність поступово починає покидати наше чиновництво, але ще продовжує процвітати в двох групах. Велика об’єднує "мажорів" — самовпевнених діток чиновників, крупних бізнесменів тощо. Їхні батьки вже усвідомили, що в цій країні не все купується і не завжди можна відкупитися, а "золоті дітки" досі цього не освоїли. Вони ще не один рік будуть основними фігурантами кримінальних новин. Друга група — доволі локальна. Це якраз судді нижчої і середньої ланки. Більшість із них усвідомлюють, що реформу не пройдуть і з суддівськими мантіями попрощаються. Тому сьогодні живуть і крадуть, як останній день. Крім того, відчуття абсолютної недоторканості, яку вони втратили рівно рік тому, залишилася в глибинах мозку, і звідти її ніхто не витравить: ніби вже й розуміють, що, коли попадуться, покарання буде невідворотнім, але все одно ігнорують закони і правила моралі.
  • Тарасе, 1) у ЗМІ була інформація, що у 2025 році може відбутися чергове розширення Євросоюзу. Які країни мають шанс потрапити до Євросоюзу в такий термін? І, якщо оцінювати об'єктивно, для Україні до того часу може знайтися місце у європейців? 2) Як би ви оцінили єдність та міць Євросоюзу зараз? Адже останні кілька років, особливо після Brexit, часто говорять, що ЄС "тріщить по швах"...
    1. У Євросоюзі сьогодні існує колосальний скепсис щодо розширення. Але це — циклічний процес, який із часом зміниться на розуміння необхідності "свіжої крові". Тому ймовірність нової хвилі розширення у 2025 році цілком реальна, але це будуть невеликі країни, які суттєво не вплинуть на прийняття рішень, економіку та фінанси ЄС. Думаю, що йдеться про Чорногорію та Албанію. Вони майже готові і вже мали б набути членства, але на перешкоді стали скептицизм, мігранти та домагання Туреччини. Для України шанси на повноцінне членство, на жаль, були втрачені на початку 2000-х, коли йшло активне розширення. Коли у 2005 році нам сповістили, що їй не варто чекати нічого до 2017 року, це виглядало як вирок, а зараз — як утопія. Україна — дуже велика, зі значним населенням. А це суттєво впливає на прийняття рішень, згідно з Лісабонською угодою. Тому доки не буде змінено внутрішню структуру ЄС, нас туди, ймовірно, просто не допустять. Але є інша дорога — мені подобається логіка Порошенка щодо «інтеграції частинами». Мова йде про приєднання до програм ЄС, в тому числі й до невід’ємних атрибутів членства. Якщо за кілька років ми доростемо до рівня, щоб нас прийняли в митний союз ЄС, то на додачу до безвізу це буде майже членство. 2. Євросоюз насправді пережив найгірші випробування, і зараз можемо говорити про його поступове зміцнення. Як не дивно, Brexit надалі допоможе ЄС стати міцнішим. Британія лише умовно була членом Союзу, мала колосальну кількість виключень і застережень, чим підривала загальну єдність. Сьогодні проблема знімається. Євроскептицизм на заході Європи відходить, а в центрі виявився не таким уже й фатальним, як очікувалося. Навіть пропутінські радикальні партії, увійшовши до коаліцій, різко змінюють риторику.
  • Навіщо Москва усунула з "посади" голови "ЛНР" Плотницького - підписанта Мінських угод, начебто "законно обраного лідера"? В чому значення фігури Пасічника, якщо, не дивлячись на сказане вище, вирішили наділити владою саме його?
    Думаю, що причини три. Перша — гроші: Плотницький почав забувати "табличку ділення". Друга — це конфлікти, які сам Плотницький розкрутив на території ОРДЛО. Він «перегризся» з усіма своїми опонентами, які також були ставлениками певних кремлівських кіл. Також він ледве не довів до прямих зіткнень із "ДНР", навіть посилав кілерів до Захарченка. Москві це також надокучило. Третя — це те, про що в нас найбільше дискутували: боротьба між двома вежами Кремля. Новий фейковий "президент" поки що демонструє повний послух і лояльність. Але відчуття безкарності рано чи пізно допоможе йому піти шляхом Плотницького чи якихось "моторол". Нам на ці перестановки особливо зважати не варто. На «мінський процес» це абсолютно не впливає. Так звані "лідери" мають лише ярлик на управління, а всі рішення, включно з обстрілами, перемир’ями, обмінами, приймаються виключно в Москві. Не слід сподіватися, що, прибравши одіозну фігуру, Кремль готує мирний процес і повернення територій. Для таких цілей в Донецьку і Луганську дійсно приберуть усіх одіозних лідерів і на їх місце пришлють "хлопчиків у піджачках" з колишньої донбаської бізнес-еліти, які весь період бойових дій пересиділи в Москві або Монако. Корнет явно під цю характеристику не підпадає…
  • Доброго дня. Чи є, за вашими оцінками, загроза того, що протистояння КНДР і США закінчиться тим, що хтось та й нанесе ядерний удар, який матиме наслідки не лише для цих двох країн, а для всіх? Нинішня спроба Північної і Південної Кореї розмовляти може стати початком виходу з кризи, чому взагалі раптом Пхеньян вирішив говорити, а не кидатися ракетами? Дякую за вашу відповідь.
    Пригадуєте байку про Слона і Моську? Оце точно про КНДР і США. Кім Чен Ин може себе тішити власною величчю через те, що обгавкав Трампа. Проте жодна корейська ракета, не залежно від технічних характеристик, до США не долетить, а нові системи протиракетної оборони роблять менш імовірним навіть ураження сусідніх Південної Кореї та Японії. Зате після першого прицільного запуску всі військові об’єкти КНДР та керівництво держави будуть моментально знищені. Трамп любить жартувати до пори до часу. Але й Кім Чен Ин, хоча й безнадійно дурніший за батька і діда, які вміли тримати політичний баланс, усе ж не самогубець. Він — не ідіот. Те, чим він займається, більше нагадує ризикований блеф, який може зірватися, коли не витримають нерви в США, але навряд чи через атаку КНДР. Не думаю, що буде якась війна, але після останнього потепління відносин з Сеулом Пхеньян почне вимагати фінансової і гуманітарної допомоги та скорочення санкцій. Так уже не раз було. Формально нинішнє замирення пов’язано лише з Олімпійськими іграми, в яких Північна Корея планує брати участь. Але для таких диктаторів спектр інтересів значно ширший. Думаю, що це одна з хвиль підготовки до великих переговорів.
  • Пан Чорновил,когда в Украине было принято правильное,хотя и запоздалое,решение по рос.телеканалам,появилась надежна,что мы избавились от "братского "промывания мозгов.Создалось впечатление,что гос-во,в условиях войны,контролирует,как показали события на Донбассе,очень важный сектор.Но это оказалось фикцией.Появились доморощенные но откровенно пророссийский телеканал - ньюс ван и откровенно "желтый" - ньюс нетвёк.В своей работе они используют методы рос пропаганды аналогичные лайф-ньюс.Свободу слова превратили в безкарную,порой лживую дезинформацию.Но самое печальное,что на этих откровенно пропутинских ТВ,ставящих цель дестабилизировать ситуацию в стране,"живут" политики относящие себя к патриотам(Юля,Гриценко,Томенко и как вишенка на торте - Тягнибок.Не пора ли регламентировать деятельность этих медиа-киллеров?И наши "полит патриоты" дружат с головой или жажда власти отключили им мозги?
    Я можу з Вами погодитися. Але який механізм вираховування "неправильних" каналів? Тільки не за принципом "мені подобається", а так, щоб можна було чітко записати в законі й не програти ЄСПЛ… На цих каналах теж сидять не дурні. Вони потужно засівають "зраду", часто провокують не лише негативні, але й агресивні настрої. Але війну вони називають війною, агресора, хоча й крізь зуби, агресором, а наших бійців — не "головорізами-украми", а захисниками батьківщини. Прямих закликів до вчинення насильницьких дій всередині країни вони теж уникають. Сам факт патріотизму чи його відсутності в законодавчі норми закласти дуже важко. Хоча кілька разів наші компетентні органи таки прозівали формальні обставини, коли мали підставу винести попередження та покарання. Наприклад, Надія Савченко, яка на одному зі згаданих каналів вела програми як ведуча, прямо підтримала та заохотила вислів глядача, який подзвонив під час ефіру і виступив із відверто ксенофобськими заявами. Це — пряме порушення українського закону. Але, щоб якось вплинути на ці канали, потрібно вишукувати саме такі дрібниці. Проблема в іншому: ці канали стали основною пропагандистською базою для кількох політичних сил в Україні, і завдяки відвертій незбалансованості їхніх ефірів вони зорієнтовують свого глядача у дуже деструктивне русло. Так, News One, який за простою логікою, мав би стати платформою для партії "За життя" Вадима Рабиновича, виступає пропагандистським майданчиком для Саакашвілі, Тимошенко та ще кількох опозиційних політиків і партій. Крім того, там активно впроваджується відверта "джинса", коли під виглядом новин глядачу нав’язується найтиповіша політична реклама. Друга проблема — це те, що, на жаль, подібними діями, хіба без проросійського присмаку, грішать і деякі наші дуже патріотичні канали. Наприклад, обидва, які перебазувалися до Києва зі Львова. На них відбувається все абсолютно аналогічно, лише українською мовою, що, на мій погляд, іще гірше. Частково проблему міг би розв’язати закон із введенням статті "колаборантство" у Кримінальний кодекс, але депутати чомусь цього дуже бояться. Всі інші юридичні механізми так чи інакше будуть оскаржені.
  • Пане Тарасе, Захід дедалі частіше критикує Україну, висловлює претензії до української влади, зокрема, через перешкоджання та гальмування антикорупційної реформи. Якщо влада не почує цих зауважень, які це наслідки може мати для країни? Невже натяки на скасування безвізу - не достатньо серйозний сигнал, що потрібно щось змінювати у своїй поведінці? Дякую.
    Захід, як і будь-яка демократія, не є монолітним. В тому числі й у судженнях та оцінках. Це в Москві Путін сказав "врагі" — всі одразу й повторюють, сказав "друзі" — усі змінюють судження на 180 градусів. В Європі та США, хто аналізував їхню пресу, позитивні та негативні відгуки про Україну, нашу владу, реформи, суспільні зміни більш-менш збалансовані. Частина наших ЗМІ вже психологічно заряджені на "зрада" та "все пропало". Крім того, зверніть увагу, звідки три чверті наших новинних ЗМІ черпають західну інформацію — з ИноСМИ.ру. Вам це нічого не говорить? Фактично оцінка України проходить через подвійне негативне сито. І ми дістаємо переважно незбалансовану інформацію. Але це не є підставою ігнорувати негативні повідомлення. Те, що на три заяви про можливість скасування безвізу прозвучало більше десяти заяв про неможливість такого кроку, і позитивні речники належали до числа лідерів ЄС, а негативні — до євродепутатів, не є підставою остаточно заспокоюватися. У нас, на мій погляд, який підтверджують лідери ЄС, більшість змін відбувається у правильному напрямку, але неприпустимо повільно, з частими збоями, рецидивами і без гарантії незворотності. І це справді тривожить усіх на Заході. Думаю, головна проблема нашої влади — недостатня комунікація на Заході. Її опоненти не вилазять із кабінетів європейських та американських політиків і західних посольств. А представники влади спростовують окремі закиди, лише коли розгоряється критичний скандал. Так було із так званою «диверсією проти НАБУ» та її детективів у справі ДМС. Спершу ГПУ та СБУ звинуватили у всіх можливих гріхах та злочинах. У США свою позицію доносили Ситник і Холодницький, в ЄС — Лещенко, Шабунін та інші. І лише коли ГПУ надала конкретні пояснення щодо факту провокування хабаря, а це в ЄС є страшним злочином, всі звинувачення конкретно по цьому епізоду в одну мить припинилися. Думаю, що хороша комунікація, в тому числі на упередження — це половина успіху. В тому числі варто наперед почути, які можуть бути застереження щодо майбутніх дій, якщо, звичайно, це не є таємницею слідства. Щодо антикорупційної діяльності — а Вам не здається, що саме ті, кого найбільше сварять, є єдиними, хто щось у цій сфері робить? Можна сто разів зловтішатися з того, що затримані прокуратурою хабарники дуже довго йдуть до винесення вироків, а суди до них часто надто поблажливі. Але це вже питання до судової гілки. Я би мріяв, щоб показники НАБУ нарешті вийшли на "крутий" рівень — у 5% від показників ГПУ. До речі, в США Ситник і Холодницький із задоволенням приймали привітання за конфіскацію 1,5 мільярди доларів Януковича, якій вони насправді тільки перешкоджали. Тому просто треба швидше робити те, що вже робиться, нарешті закінчити судову реформу, створити безглуздий Антикорупційний суд (я про це детальніше написав у іншій відповіді) та менше давати на Захід поганих та конфліктних новин, тобто їх не створювати.
  • З огляду на останній інцедент із УПЦ МП як, по-вашому, слід вчинити з цією церквою? І чи мусить церква загалом відповідати за одну "паршиву вівцю"? Крім того, ваша думка, чому для Російської православної церкви так важливо зберегти свій вплив на українське православ'я?
    Передусім, РПЦ чомусь наслідує непритаманні для православ’я канонічні принципи католицизму. У католиків — єдиний пастир і єдина паства, тобто єдиноначаліє і вертикальна ієрархічна структура. Цій формі, яка називається Єдиною вселенською церквою, вже майже дві тисячі років. Тисячу років тому, коли започаткувалося православ’я, вибудувалася діаметрально протилежна канонічна модель православних церков: один народ — одна країна — одна церква. Тобто кожна нація, в якій домінує або відчутно присутня православна церква, має невід’ємне право на створення та існування своєї незалежної православної церкви, яка перебуває у канонічній єдності з іншими православними церквами, але в жодному випадку — не в підпорядкуванні. Це — "святая святих" православ’я. Навіть у маленькій Албанії, де православні в меншості, після відродження церковного життя була створена і визнана православним світом своя окрема церква. Те саме відбулося в Македонії, можливо, колись станеться і в Чорногорії, коли там таку ініціативу висловлять миряни. І лише московський патріарх хоче бути православним папою римським. Це — наслідок брутального потоптання принципів православ’я, глибокої політизації та невірства вищих чинів духовенства. За Україну вони так затято борються з фінансових, політичних та глобальних міжнародних мотивів. Доти, доки значна частина мирян є прихожанами іноземної церкви, зберігається колосальний засіб впливу на уми мільйонів людей. Не всі священики цієї церкви ведуть якусь антиукраїнську чи проросійську агітацію. Хоча такі випадки теж бувають. Але свідоме зниження та нівелювання рівня патріотизму, дискредитація західного, європейського вибору України — це всім нам відомо. Тому я не згоден з Вашою тезою про одну "паршиву вівцю", оскільки позиція запорізького священика була підтримана всією ієрархією, а його критик був позбавлений сану. Держава не може напряму втручатися в церковні справи, але зобов’язана створювати відповідні правила для будь-яких видів суспільної діяльності, до яких належить і релігія. Я не бачу якихось проблем у тих двох законопроектах, які мали б внормувати діяльність всередині конфесій та їх співвідношення з державою. Жорстка критика, яка прозвучала з цього приводу, є найкращим доказом, що натрапили на один із дієвих механізмів вирішення проблеми. Але, на жаль, в РПЦ миттєво знайшли засіб протидії ще неприйнятому закону — скоротивши реальні права місцевої УПЦ, формально її оголосили ніби незалежною церквою, чим нейтралізували пряму санкцію, запропоновану законопроектом.