Василий Шкляр

Писатель
30 марта 15:00

   

Читать ответы
  • якби була змога помандрувати в часі, то в який саме період історії, в які часи ви б хотіли повернутися?
    А я постійно мандрую в часі. Нині, наприклад, я живу в 1947 році — це час підпільної боротьби бандерівської ОУН. Коли писав «Залишенця» чи «Марусю», то жив у 1917-20-х роках. Це майже без перебільшення, я цілком занурююся в той час, в його атмосферу, колорит, запах, матеріальні дрібниці.
  • Василь Миколайович, ваші романи мають потужну документальну основу, доволі реалістично і точно передають історичні події... Скажіть, а чи доводилося вам диспутувати з істориками, які мали своє інше бачення на певні історичні події чи особливості зображуваного часу? Якщо так, то з якого приводу були зауваження в істориків? Якщо ні, то... навіть не знаю, можливо, частково по ваших творах дітям варто вивчати в тому числі історію, аби зрозуміти дух певної епохи?
    Ні, серйозних зауважень з погляду історичної достовірності від фахівців не було. У мене з істориками дуже добрі взаємини. Деякі твори я даю їм почитати як експертам ще до виходу книжки. Наприклад, редактором роману «Чорний Ворон» був Роман Коваль, найбільший знавець повстанської боротьби в Холодному Яру. До документів та мемуарної літератури я також уважний. Скажімо, майдан, який відбувся у Києві 31 серпня 1919 року, коли галицькі війська визволили столицю від більшовиків, у романі «Маруся» зображено майже похвилинно.
  • 1. Чи повинен письменник бути трошки провидцем, аби передбачити, який сюжет буде корисний, цікавий і потрібний не тільки читачу-сучаснику, але й у майбутньому? Аби висловити актуальні на довгий час думки? 2. Ви перекладалі Гоголя, який є відомим поціновувачем містики... А як ви ставитеся до містичного? У вашому житті такі речі трапляються? Дякую!!!
    1. Я думаю, що головне написати цікаву людську історію на тлі її епохи. Не варто націлюватися на якогось абстрактного майбутнього читача. Люди впродовж тисячоліть мало змінилися. Я написав два романи за радянської доби, і нині вони успішно перевидаються. 2. Мабуть, у житті кожної людини траплялися загадкові речі. Я не люблю казкової містики в літературі — тобто того, чого бути не може в принципі. Мене більше приваблює, сказати б, реальна містика. Ось приклад. Коли я працював над романом «Залишенець», то мені треба було зазначити місцину, де Чорний Ворон зустрівся з отаманом Гризлом. Я знав, що сталося це десь біля містечка Мокра Калигірка. І мені треба було придумати назву якогось хутірця, чи урочища, чи лісочка. Я не надав тому особливого значення і написав, що зустрілися вони біля Заячої балки. А потім думаю: стривай, щось не те. Заєць начебто символізує страх, а тут два такі отамани! Давай ліпше напишу «Лисяча балка». Лис усе-таки ближчий до мудрості, хитрості. І написав. А далі знов собі думаю: то ти, сучий сину, лінуєшся поїхати до Мокрої Калигірки і роздивитися, що там довкола неї є? Ану гайда! Сідаю в машину і пру на Черкащину. Недалеко, двісті кілометрів. Доїжджаю до Мокрої Калигірки і раптом бачу синенький шляховий вказівник праворуч, а на ньому напис… Я остовпів! Напис — «Лисяча балка». Оце і є моя містика.
  • Наскільки відповідально бути одним із найбільш затребуваних письменників України, якщо не самим затребуваним?) Які обов'язки це накладає?
    Дякую вам за таку високу оцінку моєї праці. Звичайно, прихильність читачів стимулює до совісної роботи. Може, тому я пишу без поспіху, ніколи себе не підганяю. Люблю посмакувати словом. Понюхати його. Спробувати на зуб. Прочитати вголос, як нікого немає поблизу. Бо я великого значення надаю інтонації. Переставиш місцями слова — інша інтонація, інший настрій, темп. Я дуже люблю свого читача. Сприймаю його як свого співавтора, лишаю йому прогалини, де він сам собі щось домислить і зробить висновки.
  • Пане Василю, що Вас надихнуло на написання "Песик Гав, Соловейко, Джміль та Два Жолуді"?) Взагалі, що Вам дається легше - писання для дітей чи для дорослих? Чому вирішли зробити книжку двомовною?
    Та я здавна потроху писав дитячі оповіданнячка. Це під настрій. Тут як із тією містикою. У нас дуже багато казок та всіляких фантазій, а я люблю реалістичне дитяче оповідання. Воно має в нашій літературі міцні класичні традиції. Від Тесленка, Коцюбинського і до Григора Тютюнника. Десь уже на виході друга книжка — «Помста баби Яги». Видавець запропонував друкувати книжки двома мовами — рідною та англійською. Щоб діти іноземну мову вчили. Ну, а що легше писати — дорослу чи дитячу прозу, то, мабуть, усе-таки дорослу. Дитяче оповідання можна написати за годину, а роман… Не питайте.
  • Скажіть, з ким із ваших персонажів ви маєте найбільше схожих рис і яких саме?
    Напевно, це все-таки Андрій Крайній із роману «Ключ». У загадкову історію цього персонажа вплелися навіть деякі автобіографічні моменти. Риси характеру? Ну, може, іронічний погляд на абсурдні речі цього світу, незважаючи на їхній трагізм. А взагалі частка авторського «я» присутня в кожному герої. Іноді навіть у негативному.
  • Як ви вважаєте, домовляться хоча б колись у Мінську про закінчення війни в України?! Чи мають сенс ці нескінченні перемовини?
    Трирічна безрезультатність «мінського процесу» засвідчила його неспроможність. Дехто каже, що ці домовленості все-таки зупинили ескалацію масштабної агресії, але це не так. Ширший наступ зупинили українські воїни, які зрозуміли, що вони не в зоні АТО, а на передньому краї вітчизняної війни супроти московського окупанта. Доля війни вирішиться не в Мінську, де в перемовинах часто балансують інтереси зовнішнього і внутрішнього ворога. Доля війни, хоч як це дивно звучить, вирішуватиметься на майбутніх виборах парламенту і президента.
  • Вітаю. Що ви думаєте про обстріл генконсульства Польщі в Луцьку? Хто і навіщо намагається розсварити український та польський народи? Необачні польські політики, які часто спекудюють на історичних питаннях? Українські радикали? Чи, як зараз модно казати, "третя сила"? Дякую.
    Виходячи з класичного «кому вигідно», то ні українцям, ні полякам такий «трафунок» користі не дає. Навіть радикалам. Так склалося, що Польща свого часу стала найбільшим прихильником і адвокатом України в Європі. І зрозуміло, що розбрат між нашими країнами сіють ті, хто хоче будь-якою ціною втримати Україну в пострадянському просторі. Крім того, в часи, коли піддаються сумніву переваги Євросоюзу, в серйозних політичних колах «прокинулися» проекти альтернативних альянсів. Наприклад, існує реалістичний погляд на балто-чорноморську політичну унію, основу якої складуть якраз Україна, Польща, країни Балтії… Тому клин між Україною та Польщею — це для тієї ж Росії питання життя і смерті. Ціна такого питання спричинилася до системного руйнування наших взаємин з поляками. Якби випадок з польським консульством був поодиноким явищем, то можна було б припускати навіть божевільний вчинок якогось екстреміста. Але ж це лише один із епізодів цілого ланцюга послідовних провокацій. Почерк знайомий з давніх-давен. Згадаймо провокативні боївки НКВД-МГБ, які під маскою бандерівців воювали проти мирного населення.
  • А як би ви оцінили розвиток сучасної української літератури? напевно, складно оцінювати колег по перу, але все-таки, як ви гадаєте, чи є сьогодні такі, що згодом стануть нетлінною класикою, які вже створили справжні шедеври?
    Мені подобається сучасна українська література. Жаль тільки, що в нашому письменстві забагато, як сказав би Дмитро Донцов, травоїдних творів і менше пасіонарних. Це, звичайно, грубий, умовний поділ. А те, що є нетлінним, а що перебутнім, покаже сито часу. У нього свої критерії і примхи. Письменникові не личить тут вказувати пальцем.
  • До речі, чим для вас є "висока література"?
    Я літературу поділяю на цікаву і нудну. Термін «висока» придумали ті, хто хотів би виправдати аморфність художнього мислення яловими медитаціями. Існує ще термін «масова література», яка начебто нижче стоїть за «високу». Але наймасовіший письменник у нас Шевченко.