Василий Шкляр

Писатель
30 марта 15:00

   

Читать ответы
  • Таке питання.... Пане Василю, от, з вашої точки зору, чи має право бути присутнім еротичне у високій літературі, і яка розумна межа тут?
    У літературі має право на свою присутність абсолютно все. Розумні межі залежать від таланту письменника, його почуття міри і доцільності того чи того епізоду в загальній канві твору.
  • Відомий факт, що Ви, окрім літературної діяльності, також займалися перекладами видатних письменників з інших країн... Скажіть, за яким принципом Ви обирали матеріал для перекладу? Наскільки комфортно Вам працювалося з Гоголем, якщо можна так висловитися?)
    Перекладачі переважно працюють на замовлення видавців. Колись я перекладав здебільше з вірменської, бо знаю цю мову. З «Тарасом Бульбою» Гоголя історія особлива. Я переклав перший варіант цієї повісті, де ще не було дурниць про «рускую зємлю» і «руского царя». Гоголь додав ці нісенітниці під тиском російської критики, яка вимагала від нього «усіліть общєрускій ідєйний смисл». Вам це нічого не нагадує про «рускій мір»? Тому я працював над перекладом з таким відчуттям, ніби Гоголь написав «Бульбу» українською мовою, а потім через цькування москалів спалив першотвір. І мені випало його реставрувати. Тепер я думаю, що якби Гоголь ожив і прочитав мій переклад, то спалив би свій доопрацьований і канонізований варіант «Тараса Бульби». Ось з якою любов’ю я працював над перекладом цього шедевру.
  • Василь Миколайович, який із ваших творів народжувався найдовше і найтяжче, й чому? Чи є такі, що зараз лежать у шухляді, очікуючи свого часу?
    «Чорний Ворон». Цей роман я писав тринадцять років. Ну, не щодня сідав і писав. Багато працював з документальними джерелами, з архівними матеріалами. Це була тема, яку не можна було розвивати на рівні фантазії. Не скажу, що працювалося тяжко. Робота приносила мені надзвичайну творчу насолоду. Коли поставив останню крапку, сказав собі: «Молодець. Ти це зробив». У шухляді нічого не маю. Видавці б не дозволили. Маю лише в комп’ютері майже завершений новий роман «Троща».
  • Багато хто з письменників ставиться до своїх творів як до дітей. У вас - так само?:)
    Порівняння образне, до певної міри зрозуміле. Але той-таки Гоголь показав, що можна свою «дитину» й спалити. Зрештою і його герой Тарас убиває свою дитину. Тут є своя містика.
  • Не планируете ли вы вернуться в активную политическую жизнь страны? Там не хватает таких людей, как Вы.
    Дякую на доброму слові. Мені здається, що як для письменника я аж надто багато займаюся політикою. Може, цього не видно збоку. Але як почнеться у вас якась руханина, то кличте. Я приїду.
  • Чи знайде відображення нинішня українська боротьба та війна у Ваших літературних творах?
    Я вже видав повість «Чорне Сонце» про нинішню війну, яка має підзаголовок «Дума про братів азовських». Зараз важко сказати, чи вдасться написати масштабніший твір про події на Сході. Але й роман «Троща» — це драматична сторінка цієї-таки російсько-української війни, яка триває вже століття.
  • Пане Василю, Ви з тих письменників, які часто їздять на передову і спілкуються з нашими воїнами. Скажіть, за вашими спостереженнями, як, у чому війна передусім змінює чоловіків, які її побачать зсередини? Чи багато на війні жінок, які воюють поруч із чоловіками? Чим найбільше вас вражають люди на війні?
    На війні, як і скрізь, є різні люди і сприймають вони жорстоку дійсність по-різному. Я більше спілкуюся з добровольцями, і вже саме це означення воїна говорить про його особливу закваску. Війну такі хлопці бачать як чоловічу роботу, яку треба виконувати добросовісно, бо, крім них, цього більше не зробить ніхто. Наші дрібні метушливі клопоти їм навіть не смішні, а просто незрозумілі. Так, в одних надламується психіка, декого напосідає апатія, але в більшості це люди, які навіть воювати уміють весело, з вигадкою, з певною зневагою до смерті. Люди, які перемогли страх. Не позбулися його, а перемогли. До мене недавно приїжджав один воїн із незвичним проханням. Він прочитав роман «Маруся» і переконував мене, що нині таких Марусь багато є на війні і треба зняти про них фільм. Хлопчина з перебитим на війні плечем у цивільному житті наївний, він думав, що письменник клацне двома пальцями — і завтра розпочнуть знімати кіно. У нього в голові вже був готовий сценарій: почати з отаманші Марусі, Олександри Соколовської, а потім показати, як вона відродилася в нинішніх дівчатах на війні. Показати наших снайперок, санітарок, які були під вогнем більше за чоловіків. Та що ми, — казав хлопчина, — війна це наша робота, а ось вони, жінки і дівчата, взяли на себе основний тягар. Ми сиділи в невеличкій кав’яренці, за сусіднім столом два його ровесники обговорювали моделі айфонів і тупо водили пальцями по екранчиках, як тепер це роблять більшість людей, а він, хлопчина з перебитим крилом, благав мене, щоб зняти кіно про Марусь. Війна справді розділила українців на два світи.
  • Что могут и в силах сделать деятели искусства, в том числе актеры и артисты, чтобы вернуть умы тех жителей Донбасса, которые поддались пророссийским настроениям, которые сейчас оказались по ту сторону баррикад?
    На жаль, нічого особливого. «Уми», які зрадили батьківщину, не підлягають ні мистецькому впливу, ні перевихованню. Що казати про сіру масу, якщо навіть деякі ті ж таки артисти опинилися по той бік барикади? Актор, котрий разом з Іваном Миколайчуком грав у геніальному українському фільмі «Пропала грамота», опинився в міністерському кріслі області-відщепенця.
  • У Вас не було бажання стати українським Вацлавом Гавелом?
    Ні, не було. Усе своє свідоме життя я хотів бути українським письменником і мати велике коло своїх читачів. Я своєї мети досяг. Гадаю, ця «посада» вища за депутатство і президентство. А що довговічніша — це точно. Інша річ, що в українських реаліях, де постійно під загрозою не лише державність, а й саме існування нації, важко стояти осторонь політики.
  • Чому українська інтелегенція мовчить і немає жодного впливу на внутрішню ситуацію в Україні , на безкарність і безвідповідальність влади , на пограбування та знищення українського народу . Чи її зовсім нема цієї інтелегенції , чи вона пригодована владою та у неї все добре. Що трапилось з вами .....носіями духу української державності , навіщо і для кого ви писали "Чорний ворон" .....Порошенко , Гройсман , Турчінов та інші його не читали , їм таке не потрібно . Нажива та особисто збагачення мета ціх діячів . Так де ...та чи є вони ...українські інтелектуали які мають вагомий авторіртет в суспільстві та чим займаються чи вони такі як і влада? тоді чим закінчиться ......незалежшість?
    Я не сказав би, що інтелігенція мовчить. Так, її голос не гучний, бо всі потужні засоби масової інформації, за окремим винятками, не ретранслюють думку духовної еліти нації. А якщо ви й почуєте гострий, як оце ваше запитання, протест з боку інтелектуала, то верховним поводирям на це начхати. У нас побудована така система влади, що інтелігенція не може мати впливу на стан у країні. Вона може лише вийти разом з усіма на майдан і битися головою об мур. Ми з вами живемо в країні абсурду, здеформованій політиками-мародерами. Хіба не абсурд, що державний «нафто-газовий король» отримує платню у шістсот разів більшу, ніж інтелігент-учитель? Це означає, що держава оцінює його соціальну вагу вище, ніж шестиста педагогів. Хіба не абсурд, що цей-таки «нафтовик» отримує зарплатню більшу, ніж Трамп, Меркель і Оланд, разом узяті? Але ще більше диво у тому, що всі оці новітні керівники — від Укрзалізниці, Укренерго, поліції і до антикорупційних бюро — оплачуються вище, ніж Порошенко і Гройсман, але вони, Порошенко і Гройсман, не хочуть балотуватися на ці фантастично оплачувані посади, а тримаються за свої, значно скромніші. Чому? Таких прикладів не злічити. Я не для них писав «Чорного Ворона». І мені, авторові, навіть не личить пояснювати, для кого і для чого. Думаю, мої читачі мене тут добре розуміють. Але крик вашої душі я теж розумію всім серцем і не виправдовуюся, а приєднуюся до вашої тривоги.