Ярослава Руденко

Заслуженная артистка Украины, солистка Национальной филармонии Украины и Заслуженного академического ансамбля песни и танца ВСУ
16 марта 11:00

    

Читать ответы
  • Навздогін до попереднього запитання по Лободу. Ви кажете "Робота роботою, а Україна - понад усе", але ж Світлана така не одна для котрої Україна - пустий звук. Десяток відомих наших артистів гастролюють по РФ, не звертаючи уваги на її агресію на Донбасі. На вашу думку, як потрібно вчинити із такими співаками: позбавити звань заслужених/народних, заборонити в"їзд в Україну, позбавити громадянства, "перекрити кисень" на радіо і телебаченні?
    Дуже гарне запитання. Мене теж хвилює те, що багато наших артистів їздять до країни-агресора, але одні отримують "по заслузі", а інші роблять це начебто непомітно, хоча їх всі бачать. Тому керівництву нашої країни потрібно вводити відповідні санкції до тих людей, які їздять із концертами по Росії: чи то відібрати звання, чи то взагалі заблокувати будь-яку діяльність на території України.
  • Ярославо, ви кажете "Я б заборонила Росії брати участь у будь-яких конкурсах, які проходять на території нашої держави", а як ви прокоментували б скандал, що розгорнувся навколо "української" співачки Світлани Лободи, яка не вилазить із Росії і заробляє там у оккупантів грубі гроші й навряд чи жертвує їх на потреби АТО?..
    Я не підтримую її позицію. Так не можна робити. Сьогодні ти відвернулася від України, а завтра Україна відвернеться від тебе. Ніякій країні не потрібні люди-зрадники. Це повинен розуміти будь-хто, хто за гонорари зраджує своїй державі, своєму народу і своїй рідні. Мені соромно за Лободу, оскільки вона дійсно талановита артистка, але так не можна чинити. Бог їй суддя. Її вчинок більше коментувати не хочу, можливо, в неї заговорить совість, і вона знайде адекватне виправдання своїм діям.
  • за вашим досвідом і спостереженнями, чи багато на війні жінок, які поруч із чоловіками захищають країну? якщо вам доводилося з ними спілкуватися, розкажіть, що це за жінки, що спонукало їх взяти до рук зброю, чим вони вас найбільше вражали?
    На фронті дуже багато жінок і більшість із них пішли добровольцями. Вони дуже маленькі, худенькі, але вправно володіють зброєю, смачно готують їжу — встигають усе. І найбільше мене вразило те, що вони нічого не бояться. На моїх очах було поранено бійця, і я бачила, як під обстрілами молода дівчина із ще одним воїном побігли рятувати свого побратима. Після того, як вони перемістили його в безпечне місце, пані воїн ще й надала допомогу.
  • Чи правда, що цього року ви плануєте виступити з близько сотнею концертів у зоні АТО? Де саме ви збираєтеся побувати? Це ваше власне бажання, поклик чи посада зобов'язує - солістки ансамблю ЗСУ? Дякую.
    Це мій мега-план. Мій чоловік одразу сказав, що у мене буде більше ніж сотня концертів, не менше. Звичайно, це поклик душі і серця. Робота роботою, а Україна — понад усе. Ну, і взагалі не можу сидіти дома: коли в країні йде війна, треба їхати туди, де ти більш потрібна. А мистецтво на фронті — як повітря. Я планую об’їздити всю зону АТО. І хочу, щоб моя поїздка була корисною не тільки для воїнів АТО, але й для місцевого населення, щоб люди, які живуть там, де проходять військові дії, не думали, що про них держава забула.
  • Розкажіть про вашу найбільш екстремальну поїздку чи виступ на передовій, будь ласка.
    Ми весь час їздимо по прокладеному маршруту, і нам завжди щастило. Але одного разу нас запросила волонтерська організація, яка надала транспорт і водія, але той був дуже самовпевнений і не прислухався до нас, за що і поплатився. Він хотів скоротити шлях і поїхав лісом, де нас зустріли хлопці не наших кольорів символіки. У нашому автомобілі були чоловіки і одна я — жінка. І вгадайте з трьох разів хто вийшов із машини. :) Звичайно, я. Взяла свій диск, плакат і пішла на аудієнцію. Хлопців було троє на БТРі. Запитали, куди їдемо і хто ми. На що я відповіла, що по нас, напевно, видно, хто ми, звідки ми і за кого ми. І сказала: "Хлопці, не затримуйте нас, ми поспішаємо. Ось беріть мій диск із плакатом і їдьте собі, слухайте. І не зліть мене, бо я — дівчина з полтавським характером". Вони посміялися, попросили весь екіпаж вийти з автомобіля, сказали, що їм пощастило, що я така. І щоб я, в свою чергу, більше манівцями не ходила і не їздила, бо мені на них пощастило, а бувають ще ж інші — вбивці. І щоб такі нас не зустріли, ці бойовики нам показали дорогу, як виїхати з лісу без пригод. Ми поїхали, всю дорогу мовчали, а потім я показали свій характер водію. Більше він зі мною не їздив у зону АТО.
  • Чим вас найбільше вразила війна, яку ви побачили, так би мовити зсередини, на передовій, під час безпосереднього спілкування з нашими військовими?
    Вразила тим, що на фронті воюють хлопці і дівчата різних професій. І це вкотре є підтвердженням, що на сході України воює цвіт нашої держави, цвіт нашого народу. Вони могли б зробити собі кар’єру, сидячи вдома, у затишній квартирі чи будинку, але їх патріотизм дуже високий, тому вони там, де більш потрібні. У мене є менша рідна сестра, і у мене мрія, щоб майбутнім чоловіком став воїн АТО.
  • Чи доводилося вам під час виступів у зоні АТО потрапляти під обстріли або стикатися з бойовиками, чи обходилося без таких "пригод"?
    Ми виступали не тільки в госпіталях, військових частинах, а й на самій передовій. Звичайно, потрапляли в різні ситуації. А обстріли там — звичайне явище. Тому навіть ми, представники мистецтва, до них звикли.
  • Как вы относитесь к введению квот на украинскую музыку в теле- и радиоэфире? Это разумный и эффективный путь, чтобы сделать украинскую музыку и исполнителей более востребованными?
    Квоти на українську музику — це "зелене світло" для наших виконавців. Багато хто скаржиться, що їхні пісні не беруть у ротацію, але їм треба розуміти, що музичний продукт повинен бути, в першу чергу, якісним: гарний текст, музика, аранжування і запис голосу. Тому квоти квотами, а якість якістю. Наш народ дуже розумний і хоче слухати справжнє живе гарне виконання. Тому бажаю всім успіху — будемо співати.
  • Ярославо, наскільки, по-вашому, виховані музичні смаки українців загалом? Друге. Чи вміємо ми по-спражньому цінувати власну українську культуру, як вам здається?
    Наш народ прокинувся, коли розпочалася війна, коли Майдан розпочався. Шкода, що ми не зрозуміли раніше, ким ми є, що не цінували того, що мали. Зараз настали нові часи, і ми — нові. Доля, обставини нам диктують нові правила, які ми повинні виконувати, за якими повинні жити. Народ, який не цінує свою історію, свою культуру, ніколи майбутнього не буде мати. У нас нині великий шанс будувати майбутнє наших дітей, онуків, держави в цілому. Ще не пізно шанувати тих, хто робив і робить для зміцнення суверенності, неподільності України. Це і науковці, і митці, і лікарі, і представники інших професій. Якщо у кожного із нас буде культура, та українська культура, то нас ніхто не здолає.
  • Что для вас самое сложное во время концертов на передовой?
    Концерти на передовій завжди непередбачувані. Ти не знаєш, чого очікувати з тієї сторони, яка у будь-яку хвилину може замість оплесків обстріляти "Градами". Але ми, бачачи наших бійців, завжди впевнені і ніколи не помилялися в тому, що ми будемо в безпеці. Слава Богу, в зоні АТО я провела більше 300 концертів, і мене не зачепила жодна куля супротивника — ось такий тил вміють створити справжні українці, професійні військовослужбовці.