Євген Лавренчук та Іван Леньо

Режисер та виконавець головної ролі документальної рок-опери Got To Be Free
1 декабря 10:00

   

Читать ответы
  • Питання, навіяні ситуацією зі «Сватами». Скажіть, чи є правильним, по-вашому, забороняти культурний продукт загалом лише через одну «паршиву вівцю»? Хіба це справедливо по відношенню до всієї команди та праці інших людей?
    Іван Леньо: Для мене все, що пов’язано з діяльністю творців подібних серіалів і самих серіалів, є дуже неприємним. Я, на відміну від тих, кому подобаються такі серіали, бачу більше, ніж вони. І вважаю всю діяльність подібних "творчих висерів" підривною діяльністю на користь ворогів України.
  • Євгене, Іване, вітаю! А чому саме рок-опера, точніше - саме опера? Вам здається, цей вид мистецтва у нас в країні належно оцінений і затребуваний? Адже навіть оперні співаки, добре відомі за кордоном, зізнаються, що в Україні публіка не надто цікавиться цим, у порівнянні з попитом на оперу в європейських країнах…
    Євген Лавренчук: Ви говорите про тренди і тенденції. Ми не хочемо слідувати загальним трендами — ми хочемо їх створювати.
  • Чи буде Got To Be Free гастролювати Україною? Адже кожен зайнятий своєю справою і, напевно, складно буде погодити всі графіки концертних виступів, вистав, міністерських нарад та банківських справ))
    Іван Леньо: Ми дуже хочемо, щоб Got To Be Free став невід’ємною частиною всеукраїнського культурного простору. Тому, безперечно, ми плануємо гастролювати не тільки Україною, а й всім світом. Для нас це є справою честі і можливістю донести до тих, хто досі сумнівається в подіях на Майдані, ту правдиву енергію, яку ми відчули, яку ми створювали, яку ми вважаємо тією, яка має запліднювати несформовані свідомості.
  • Хлопці, розкажіть кожен про свою сферу… Хто, по-вашому, диктує тенденції на музичному ринку/театральні сфері? Чому ми все більше скочуємося до примітивної попси/суто розважальної, легкої антрепризи? Чи не виходить так, що український слухач/театральний глядач повинен «вживати» те, що йому нав’яжуть ті, хто у нас «розкручує» виконавців та визначає «форматність» в ефірах? (А про театр, чесно зізнаюся, навіть не знаю, хто тут «задає ритм», і хто вирішив, що глядачу цікаво здебільшого посміятися, відпочити головою, не напружуючись, не мислячи тощо.)
    Євген Лавренчук: Хлопець, немає жодної «своєї сфери» — є тільки ваша голова і свідомість. Якщо немає можливості отримати найкращу освіту, займайтеся самоосвітою. Не думайте про «попсу» та «вживання». Не існує жодних тенденцій — є тільки ви самі для себе і для всього оточення. Розвивайтеся.
  • Як нам змінити правило, що історично склалося - революцію замислюють романтики, здійснюють фанатики, а її плодами користуються великі негідники, аби хоча б в Україні воно припинило діяти?
    Іван Леньо: Відповідь на це запитання Євген дав у попередньому коментарі. За всіх часів у будь-якій країні соціальні революції і еволюційні зрушення робить 3-5% людей, пасіонарії. Користуються цим, зазвичай, негідники. А ті, кому "какая разніца", є, були і будуть завжди. Такі реалії.
  • Євгене, питання до Вас. Хто, з вашої точки зору, є великим артистом, а хто — просто популярним або розкрученим? Кого потрібно встигнути побачити на сцені?
    Євген Лавренчук: Для реалізації проекту Got To Be Free ми оголосили кастинг, на який приїхало більше 200 молодих артистів з усієї країни. Мета кастингу у мене була дуже конкретна — знайти конкретні типажі, з конкретними даними (зовнішніми і професійними). Ми ледве вибрали п’ятьох. Як ви думаєте, чи відповідають вони тим критеріям і даним? Категорично — ні. Актор для мене — це постать, з якої випромінюється світло. Воно може бути закладено гіпотетично, а може бути видно наочно й одразу. Завдання режисера — побачити і винести це на сцену. Ось чим є для мене "великий артистизм".
  • Скажіть відверто, чи багато серед артистів, музикантів, акторів тощо байдужих до нинішніх випробувань країни та українського народу, які просто намагають робити те, що робили, вичікуючи, коли все це скінчиться, особливо не вникаючи в поточні процеси? Що, по-вашому, потрібно, аби розворушити таких людей?
    Іван Леньо: У моєму оточенні таких немає. І якщо ще десь і залишилися такі «неандертальці», то, скоріше, це ті люди, з яких радянську реальність навряд чи вдасться комусь вигнати. Щоб розворушити таких, потрібен власний приклад. Потрібно так подати себе і свою діяльність, щоб на тебе рівнялися, тобі заздріли і бажали бути подібним на тебе. Тільки так. Ми не знаємо людських якостей творців «айфону» — можливо, половина з них моральні уроди, але ми користуємося їхніми плодами. І якщо виявиться, що Стів Джб був, як Боб Марлі — філософом, свободолюбцем і дуже позитивним чоловіком, це зайвий раз доповнить його харизму і повагу за винайдені ним технічні новації. 
  • У нас довго дискутують з приводу того, як реінтегрувати Донбас в Україну з політичної точки зору. А що потрібно робити з людьми — як реінтегрувати їхні уми, свідомість? Що тут в силах зробити люди від мистецтва, культурні діячі? Чи можливо взагалі певну частину населення навчити (або змусити) більше любити українське, особливо більш старших людей зі сходу країни, для яких, що б там не казали, російська залишатиметься основною мовою спілкування, класика російської та зарубіжної літератури більш цікавою, які дивитимуться з більшим задоволенням старі-добрі радянські фільми, того ж Гайдая чи Рязанова?
    Євген Лавренчук: Про це можна говорити безкінечно. Вже є безліч аргументів, відповідей, контраргументів і т.д. Країна — в стані хвороби. У будь-якої хвороби є або вектор прогресії, або вектор на одужання. В мене є передчуття, що Україна одужує. Але це — тільки вектор, і поки що ми все ще хворіємо. Під час хвороби ми не можемо говорити про косметичні засоби, про гомеопатичні препарати та інші "припарки". Тут мають відбутися хірургічне втручання і шокова терапія. Коли ми говоримо про будь-які обмеження і контроль, то я, абсолютно свободолюбна людина, повністю підтримую ці обмеження — як лікар, який впроваджує штучні обмеження заради одужання. Під час хвороби це необхідно. Під час здорового життя — це зайве. Іван Леньо: Змінити можна будь-яку свідомість і будь-кого. Головне, щоб ЗМІ не займалися брехливою пропагандою, як це робиться в Московії. Щодо людей, які залишилися на окупованих територіях — просто це питання не вирішиться. І навряд чи в найближчі десять років ми зможемо вийти з цього становища. Причиною війни на Донбасі, зокрема, є величезна різниця в менталітеті людей, які жили на сході і які населяли решту України. Зміна ментальності — не швидка процедура. І допоки українці, де б вони не знаходилися — в Закарпатті чи на Чернігівщині, у Львові чи в Харкові — не будуть єдиними у засадничих поняттях (мова, історія, культура, вектор розвитку батьківщини), доти ситуація в Україні буде вибухонебезпечною. І для цього кожному із нас, як культурному діячу, потрібно докласти максимум зусиль, щоб ніколи більше повторилася ситуація на Донбасі.
  • З початком війни стало модним серед українських артистів створювати пісні про неї, серед українських режисерів - знімати кіно на цю тему. І для певної аудиторії це стало маркером: якщо є така пісня або фільм, то «свій», якщо ні - тут уже виникають запитання… Отже, питання: наскільки часто митці просто піаряться на цій темі, записуючи пісні на злобу дня, а не від душі, бо це «модно» або просто щоб бути в тренді?
    Іван Леньо: Я таких митців не знаю. Натомість кожен, хто написав пісню чи вірш або створив фільм, були абсолютно щирими у своїх відчуттях. Тема війни дуже болюча. І треба бути неабияким ілюзіоністом і лицеміром, щоб створити продукт спеціально для піару, і щоб ніхто про це не здогадався. Я вважаю це неможливим.
  • Як ви поставилися до недавньої акції протесту під Радою, яка до кінця ще й досі не розійшлася? Якщо зароджуватиметься черговий майдан, чи будете ви на ньому? Такі акції зараз на часі, вони матимуть більше користі чи шкоди?
    Іван Леньо: Ми з Євгеном як представники культури дуже тонко відчуваємо дух сучасності, і нас не так легко обманути. Територія Майдану є чимось більшим, ніж просто місцем, куди можна прийти з різними гаслами, розбити намети і створити ілюзію революційного стану. В тій акції, яку зараз організували деякі політики, немає нічого по-справжньому еволюційно розумного, щоб її підтримали пасіонарії. Це, скоріше, помста або спроба нашкодити деяким політичним силам. Коли я відчую справжню потребу в серйозних соціальних змінах, обов’язково про це скажу, заохочу своїх друзів. Не важливо — чи то це буде територія Майдану незалежності, чи то площа Риму.