Зона вільної торгівлі для України: між очікуваннями та реальністю зовнішньої політики

Вперше з 2013 року почав зростати український експорт до Євросоюзу.

Кінець весни Україна зустріла класично — з економічною та політичною турбулентністю, сумішшю перемог і народженням нових очікувань у зв'язку з появою нової політичної постаті у Франції, президента Еммануеля Макрона і продовженням санкцій проти РФ.

Попри популярну в ЗМІ ідею-фікс щодо критики владних інституцій, в тому числі уряду, раціоналізм і прагматизм все-ж таки мають місце в діяльності української влади та її зовнішній політиці. Мета останньої (з урахуванням російського чинника та обережності економік ЄС до України) шукати і домовлятись зі світом про взаємні економічні та правові партнерські контакти. Зокрема, зовсім недавно вітчизняне МЗС акцентувало увагу на підписанні економічної угоди про партнерство та правову підтримку з Королівством Таїланд, товарний обсяг з яким 2016 року склав приблизно 600 млн дол., з яких на частку України припадає 250 млн. Не слід забувати і про підписання перспективної для нашої економіки угоди про ЗВТ між Канадою та Україною.

 

Ціна канадсько-української дружби після підписання ЗВТ між країнами

Починаючи з березня, українсько-канадське партнерство набирає не лише політичних, а й економічних обертів, що є взаємовигідним для обох держав. Нагадаю, що, за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Угода про зону вільної торгівлі між Україною та Канадою запрацює вже цього літа. Разом із тим, цій офіційній заяві передувала ратифікація на початку березня цієї угоди Сенатом Канади, а далі за кілька днів — аналогічний крок було зроблено українським парламентом. Зі свого боку, наша держава зобов'язалася здійснити повну лібералізацію для 72% товарів з Канади, далі скасувати (із використанням перехідних періодів у 3,5 та 7 років) для 27% товарів із Канади, провести часткову лібералізацію для сільськогосподарських товарів із цієї країни. Натомість партнери з Канади гарантують українським експортерам відкриття 99% ринку товарів, асиметричні тарифні зобов'язання і технічну допомогу.

Водночас основними взаємними положеннями Угоди стають пільговий доступ до участі в державних закупівлях, охорона та захист інтелектуальної власності, спрощення процедур торгівлі із застосування нетарифних заходів. Безумовно, ці пріоритети в Угоді є вигідними для нашої держави в світлі уможливлення "люфту" для здійснення корупційних зловживань на найвищому рівні. Як результат можна констатувати, що лише від політичної та економічної відповідальності української влади цілком можливо, що ЗВТ з Канадою для нашої держави буде більше перемогою, аніж зрадою перед світом і своєї репутацією.

 

Чого досягла Україна після підписання Угоди про асоціацію з ЄС?

Починаючи з 1 січня 2016 року, економічні відносини між ЄС та Україною підпадають під правила гри, яка відома всім під назвою Глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ГВЗВТ), що була впроваджена в контексті підписаної Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Вельми цікаво, що Україна вже має угоди про зони вільної торгівлі із країнами Співдружності Незалежних Держав і веде перемовини про угоду з Ізраїлем. Успішним, як вище вже було сказано, виявився переговірний процес з Канадою, а з Туреччиною частковий прогрес в цьому плані вже є, починаючи з 1 червня 2017 року українці можуть подорожувати в цю країну за нашими ID-картками. Перспективними, але туманними з огляду на реакцію української влади на сьогодні є процес перемовин про ЗВТ між Україною і КНР. Як видно, у вищих ешелонах влади, можливо, не повною мірою оцінюють потенціал китайського ринку, але водночас, можливо, не готові запропонувати механізми, що стримуватимуть потік неякісних товарів із Китаю.

Нема сенсу переказувати міфи і забобони про не-український характер цієї угоди, про те, що ГВЗВТ з ЄС це — омана для українського бізнесу. Разом із тим останнє є цілком реальним, якщо не дотримуватися ринкових правил гри при веденні бізнесу, не дбати про цивілізований діалог між бізнесом та владою, ігнорувати європейські норми та стандарти при здійсненні операцій з імпорту чи експорту товарів/послуг. Так, зокрема, умовою встановлення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною було те, що митні тарифи, які сплачуються під час продажу товарів між Україною та ЄС, у більшості випадків поступово знизяться до нуля. Втім, якщо повернутися до реальності, ми маємо вельми цікаві показники, які зберігають неоднозначні висновки для теми економічного розвитку України. Для прикладу, вперше з 2013 року почав зростати український експорт до Євросоюзу. Темпи зростання поки не дуже великі — 3,7%. Втім, регіон ЄС виявився єдиним, де український експорт показує позитивну динаміку. Окрім того, за 2016 рік частка ЄС у структурі українського експорту знову зросла.

Украина, Евросоюз
Украинская правда

Рахуючи з березня 2016-го по січень 2017-го, експорт товарів до країн ЄС зріс на 3,1% (або на 372,3 млн дол.) і загалом становить 12,201 млрд дол., а товарообіг зріс на 6,3%.  

За попередніми даними 9-ти місяців 2016 року, ЄС є головним торговельним партнером України. В цифрах це можна побачити так: 1) 39,8% частка ЄС у торгівлі товарами та послугами; 2) 84% продукції легкої промисловості постачається до ЄС; 3) понад 50% продукції переробки деревини постачається до ЄС; 4) майже 50% продукції машинобудування постачається до ЄС.

Украина, Евросоюз
Украинская правда

В результаті можемо казати, що державна політика в сфері торгівлі все ж таки має бути більш справедливою, не лише сприяти виходу українських компаній зі сходу та півдня на ринки ЄС, а й підтримувати приватний бізнес із західного, північного та центрального регіонів країни. Далі, можливо, варто почати виходити з "польської економічної зони комфорту". Безумовно, потрібно розширювати географію продажів і аналіз можливостей інших ринків. Цим потрібно почати займатися "ще вчора". Адже для більшості компаній з України вихід на західні європейські ринки збуту товарів і послуг є проблематичним. Де шукати вихід? Для початку в активізації адекватної зовнішньої політики України. Політичні критики зауважують, що всі 25 років українські уряди займалися торгівлею векторами та динаміками зовнішньої політики. Втім, я погоджусь з тезами, що сьогодні час займатися стратегічним плануванням і пошуком цілісного, а не фрагментарного бачення світу, місця України в ньому.  

Цілком реальним є пропозиції про партнерські взаємозв'язки з НАТО та обережна дипломатія з Росією. Відповідно, потрібно готуватися досить жорстко реагувати на будь-який економічний тиск цієї держави-сусіда на Україну. А всі дискусійні питання між нами вирішувати в рамках СОТ і Стокгольмського арбітражу. І, врешті решт, наша країна має визначитись зі своїми пріоритетними векторами зовнішньої політики та умовами, в яких не піде на поступки через ліквідність для власного національного інтересу.

 

Лаконічна післямова про нашу зовнішню політику та "мрію" про великі доходи від ЗВТ зі світом

Для вітчизняної економічної системи ЗВТ не була, не є і не буде повноцінним "рятувальним кру́гом". Від повного колапсу її збереже лише, по-перше, системна антикорупційна державна політика; по-друге, відмова від логіки та практики симпатизування влади окремим, "своїм"/"партнерським" олігархам і уможливлення збагачення своїх бізнес-середовищ, до яких мають стосунок; по-третє, всеосяжне гарантування зарубіжних інвестицій в державу за умови уможливлення бюрократичного чинника для ведення бізнесу але, водночас, при досить вимогливій законодавчій базі до закордонного бізнесу, що отримує тимчасовий доступ до ресурсів держави, в тому числі людський.

Україна, на мою думку, мусить стати авторитетним прикладом у Східній Європі як країна, що має досить виважену економічну політику та стабільний політичний курс. Водночас українській владі вже сьогодні потрібно вчитись комунікації із дрібним і середнім бізнесом не лише в контексті виборчих компаній та протестних збурень, а й після виборів. Водночас, якщо ми допустимо радянську риторику і протиправну практику "експропріації власності буржуїв та куркулів", такий алгоритм призведе до перенесення потужностей не лише вітчизняних, а й зарубіжних корпорацій за межі України та збільшення кількості безробітних висококваліфікованих громадян.

Відповідно, маю надію, що в зовнішній політиці держави, особливо її економічному сегменті та діяльності уряду і влади загалом, переможе здоровий глузд і пріоритет національного інтересу. Втім, українському бізнесу та владі потрібно навчитись, з одного боку, функціонувати і заробляти в умовах жорсткої конкуренції, а з іншого — забезпечувати оптимальні умови для притоку внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...