Андрій Кокотюха: кіно в Україні не помирало — воно просто спало

2 сентября 2017, 15:50обновлено 3 августа 2018, 01:26
"Українці можуть об'єднатися, якщо навчаться думати не серцями, а головами. Якщо Червоний у цьому допоможе, я буду тільки радий", — зазначив письменник.

Андрій Кокотюха

На сайті "Главред" відбувся чат із письменником і сценаристом Андрієм Кокотюхою, за однойменним романом якого був знятий гостросюжетний історичний фільм "Червоний" (режисер Заза Буадзе), презентований буквально кілька днів тому, на День Незалежності. І вже за перший уїкенд вітчизняного прокату стрічка зібрала майже 1,5 мільйони гривень та отримала, як каже сам Андрій, на 85% позитивні й схвальні відгуки.

Спілкуючись із читачами "Главреду", письменник розповів, чим роман "Червоний" відмінний від однойменної кінострічки, завдяки чому глядачі, зокрема й ветерани УПА, котрі побували на прем'єрі, відзначають реалістичність та правдивість розказаної історії, за що критикують "Червоного", з якими ідеями режисера Андрій не був згоден і чому, а також чому він упевнений, що "в дівочих спальнях поруч із Бредом Піттом уже прилаштовані фото" виконавців головних ролей у стрічці — Миколи Берези, Олега Шульги та Ігоря Колтовського. Окрім того, Кокотюха пояснив, чому некоректно казати сьогодні про відродження українського кіно, а правильніше казати про його пробудження, наскільки охоче глядач дивиться фільми вітчизняного виробництва, чому попит на російське кіно є "інформаційною булькою", твори кого зі своїх колег по перу вважає вартими екранізації, а також зазначив, що вважає себе "надто раціональною людиною, щоб писати про любов та інопланетян".

видео дня

Подаємо стенограму чату з Андрієм Кокотюхою.

Marichka:Які перші відгуки надходять про "Червоного"? За що найчастіше критикують?

Андрій Кокотюха: Перші відгуки на 85% позитивні. Щоб переконатися в цьому, варто промоніторити соцмережі. Критика, на щастя, теж є, і не на всяку ми звертаємо увагу. Є категорія людей, яким уже 21 рік не подобається те, що роблю я. Є ті, кому муляє наша претензія вийти з фестивального формату на ширшу аудиторію. Є ті, кого нікуди не покликали і ніколи не покличуть. Ця категорія критиків фільму — найчисленніша.

Інші, яких варто дослухатися, критикують фільм за те, що Червоний — героїчний герой, який постійно мовчить і ніяк не змінюється впродовж історії. Тут я загалом погоджуючись із порушенням основних правил драматургії, хочу нагадати, пригодницький жанр походить від міфології, якщо хочете, від казок. Казкові герої, які кидають виклик різним казковим же лиходіям, Змії вони, Велетні чи Людожери або Злі Чаклуни, теж не надто говіркі. Кирило Кожум'яка прийшов, поборов Змія і пішов собі назад, залишившись при цьому героєм. Те ж саме можна сказати про Котигорошка. Або згадайте будь-який із подвигів Геракла. Ви бачили десь Геракла, який рефлексує?

Будь-яка країна, яка себе поважає, повинна мати свою міфологію. Кіно створює цю міфологію. І давайте вважати Червоного як персонажа частиною її.

І ще одна критика — українці загалом мало говорять. Але якби українці в нашому фільмі говорили, фільм критикували б за надмірний пафос розмов і за те, що персонажі говорять літературною українською.

Нарешті критикують і за те, що, показуючи зону, ми показуємо в зоні "блатних".

Андрій Кокотюха

Ростислав Телегін:Читая и проглядывая разные обзоры и рецензии на фильм "Червоный" (в том числе и негативные), заметил такую вещь — у многих были притензии к сценарию (актеры играли неплохо, картинка хорошая, музыка хорошая, а сценарий так себе — примерно так). Вы как сценарист как относитесь к критике к себе и хотя бы частично согласны ли вы с ней?

Андрій Кокотюха: Я вже частково відповів на це запитання. Додам тільки цитату, яку прочитав у соцмережах: "Хороший був у Кокотюхи роман, але сценарист усе зіпсував".

Gallina:Ветераны УПА, посмотревшие фильм "Червоный", назвали его реалистичным и правдивым. Как вам удалось достичь в романе такой достоверности? Ему предшествовала длительная работа по изучению исторических документов, дневников, воспоминаний и т.д.?

Андрій Кокотюха: А брати Капранови, які не є ветеранами УПА, мають іншу думку — фільм нереалістичний і повністю неправдивий. Також нарікають, що я як автор зовсім не працював з історичним матеріалом. Хоча "Червоний" був не просто моїм першим історичним романом, а взагалі першим рукописом, який я дав почитати до виходу в світ третім особам — фаховим історикам. "Червоного" консультували доктор історичних наук Іван Патриляк, редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані, на якомусь етапі долучився нинішній директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович. Отже, всі запитання, які були до роману "Червоний", були зняті із допомогою цих авторитетних у своїх колах людей.

Окрім того, я писав не документальний нарис, а художній твір, який передбачає певні умовності, і на це теж консультанти робили поправку. Саме тому і книга, і сценарій вийшли історіями, які цілком могли трапитися в певному місці і в певний час.

Мабуть, через це згадані вами ветерани і прийняли фільм, як раніше прийняли роман. А ті, хто з об'єктивних причин не воював і, на щастя, не сидів у таборах, просто мають свою версію тих подій і свої наміри реалізувати аналогічний задум.

Marichka:Андрію, наскільки охоче люди йдуть на "Червоного"? Чи є попит на наше кіно, до того ж, складне кіно, а не розважальне?

Андрій Кокотюха: Шановні глядачі, не лякайтеся! Наше кіно — не складне. Це — не фестивальне кіно, не арт-хаус. Це дуже проста історія про втечу з в'язниці. І це пригодницьке кіно, виконане в стилістиці вестерну. Тому всі, хто любить таке кіно, йдуть на нього охоче.

Андрій Кокотюха

Rena:Скільки тижнів "Червоний" буде в прокаті? І чи можна згодом його буде побачити на ТБ?

Андрій Кокотюха: "Червоний" буде в прокаті ще щонайменше два тижні. По телебаченню його, звісно, покажуть — існує домовленість. Коли і де — не скажу, бо інакше не буде стимулу йти в кіно "тут" і "тепер". Варто сказати, що, окрім кіноверсії, існує ще телевізійна чотирисерійна версія. Переговори про ефір зараз ведуться.

Booklia: Розкажіть, наскільки суттєво "Червоний" фільм і роман відрізняються? Сильно довелося переробляти сюжет, задуманий вами від початку?

Андрій Кокотюха: Екранізована третя частина роману. Тому вже чую нарікання від читачів, які хотіли побачити на екрані всю книгу. Це єдина суттєва різниця.

Якщо казати про сценарій, то, звісно, він був розширений так, як того вимагає кінодраматургія. Не забувайте, що оповідь у романі ведеться від імені трьох різних персонажів, відповідно ми бачимо історію їхніми очима, і в романі небагато діалогів — більше оповіді. Кіно живе за своїми законами. Тож герої, прописані в третій частині — майор Абрамов, Віктор Гуров, капітан Бородін, лікарка Таміла, Коля Тайга — більше заговорили. Натомість Червоний, за задумом режисера, який я підтримав, навпаки, більше мовчить. Адже всі події у таборі починаються після того, як він там опинився.

Marichka: Чи стали ваші романи більше купувати після виходу в прокат "Червоного"? Чи така тенденція не спостерігається?

Андрій Кокотюха: Під час промотуру однойменна книга розходилася "на ура".

Андрій Кокотюха

Simka:Чи є такі речі в картині, які б ви точно хотіли б переробити, змінити? Чи з усіма задумами Зази Буадзе ви погоджувалися? Тобто фільм народжувався у суперечці чи у процесі співтворчості, коли один доповнював іншого?

Андрій Кокотюха: Ні, не всі задуми режисера мені подобалися. Зокрема, я був проти підсилення мелодраматичної лінії. Конкретно — проти недоречних, як на мене, сцен із поцілунками. Між іншим, та частина критики, яку я вважаю конструктивною, зазначає, скажімо так, недоречність любовного трикутника. Це зовсім не перекреслює акторські роботи і зусилля всієї команди. Навпаки, швидше, свідчить про мої особисті "таргани".

Я як автор — проти загравання з аудиторіями. А з жіночою аудиторію дуже часто заграють. Наприклад, режисери і продюсери, читаючи мої заявки і схвалюючи їх, постійно наголошують: "Усе добре, але любовної лінії нема. Бажано — трикутника". Це перший і, чесно кажучи, єдиний камінь спотикання, який є в мене на кожному проекті — чи то кіно, чи то телевізійний серіал. Любовна лінія, з ким би я не працював, постійно є предметом суперечок.

З інших побажань по фільму "Червоний", який уже відбувся, мені б хотілося, аби все ж таки звучали імена побратимів Червоного, які були прописані в сценарії і на ролі яких бралися актори. Цілком справедливо критики відзначають, що не розрізняли, хто українець, а хто — литовець, але у сценарії були чітко прописані імена персонажів: Томас, Вітовт, Балабан, Сивий, Сірко, Хмара. Проте у певний момент цих персонажів виявилося дуже багато, і тільки перекличка їх зайняла б якусь частину екранного часу.

Андрій Кокотюха

Simka:Андрію, чи часто ви бували на знімальному майданчику, спостерігали за робочим процесом зсередини? Якщо бували — ваші враження?

Андрій Кокотюха: Я не спостерігаю за робочим процесом зсередини. Якщо можна так сказати, я — граючий тренер. По можливості беру активну участь у процесі, тому що працюю в кіно 19 років, маю певний досвід, і колеги цей досвід поважають. На знімальному майданчику мені хотілося бувати частіше. Але, по-перше, зайнятість не дає можливості кинути все і оселитися на майданчику, а, по-друге, все добре у свій час. Головний на майданчику — режисер. Якщо я потрібен, мені дзвонять і просять приїхати, що я з радістю роблю. Враження щоразу однакові: живий процес, який збоку виглядає керованим хаосом, але насправді всі на своїх місцях.

Petro:Як гадаєте, чому саме цей ваш роман було вирішено екранізувати?

Андрій Кокотюха: Дотепер було екранізовано ще три мої романи. І, я сподіваюсь, буде екранізована решта 59, а також інші, ще не написані.

Екранізують не роман — екранізують ідею. А ідея боротьби і перемоги — те, чого не вистачало українцям дуже давно.

Lidia: Як вам працювалося із Зазою Буадзе? Чи задоволені ви акторськими роботами над створеними вами персонажами? На ваш погляд, не постраждав результат від того, що для багатьох акторів ці ролі стали дебютом у кіно?

Андрій Кокотюха: Із Зазою Буадзе ми і далі будемо робити щонайменше три фільми, два з яких уже перемогли на десятому пітчингу Держкіно — "Червоний. Без лінії фронту" і "Адвокат із Міста Лева". Отже, ваше "працювалося" відпадає. Наша співпраця — в теперішньому і, сподіваюся, в майбутньому часі. А третій — це сиквел "Червоного", дія якого буде відбуватися в тому числі в Італії, але фільм ще не має ані назви, ані літературної основи.

Стосовно задоволення, то моя думка насправді не має значення, адже головне, щоб акторськими роботами був задоволений глядач. Ажіотажі на допрем'єрних показах довкола Миколи Берези, Олега Шульги, Любові Тищенко та Ігоря Колтовського — відповідь на ваше запитання. Під час перегляду фільму жоден глядач не постраждав. :)

Андрій Кокотюха

Lidia:В епізодах та масових сценах були задіяні виконавці з кримінальними біографіями. Чим пояснюється таке рішення, це для переконливості? І чи завжди такий хід зустрічає розуміння з боку глядачів? Або ж були несхвальні відгуки саме про цей факт?

Андрій Кокотюха: У титрах фільму "Червоний" не вказано ані те, що в епізодах та масових сценах були задіяні раніше судимі, ані їхня кількість. Тому я не розумію, звідки пересічний глядач, дивлячись фільм, буде знати, що в епізодах та масових сценах беруть участь люди, чиї біографії повинні їх зачепити або напружити.

Хочу нагадати, що зірка фільмів Роберта Родрігеса, фактурний актор Денні Трехо теж має велику кримінальну біографію. Несхвальних відгуків від глядачів про цього актора я не чув.

Lidia:Як гадаєте, "Червоний" не програє від того, що зніматися в ньому не була запрошена жодна розкручена кінозірка, яка могла певну частину тих, хто прийде в кінотеатр саме заради неї, "витягнути" на цю картину?

Андрій Кокотюха: Пропозиції зніматися в "Червоному" відхилили через свою зайнятість "розкручені зірки" Бред Пітт, Леонардо Ді Капріо, Джонні Депп і Брюс Уілліс. Тому ми пішли своїм шляхом, почали шукати акторів, які після фільму "Червоний" уже будуть вважатися, як ви кажете, "розкрученими кінозірками". Під час промотуру постери з портретом Миколи Берези, виконавця головної ролі, серед глядачів, а особливо глядачок, розліталися, як гарячі пиріжки. Я певен, що в дівочих спальнях поруч із Бредом Піттом уже прилаштовані фото Миколи Берези, Олега Шульги, Ігоря Колтовського і всіх тих, кого наш фільм відкрив.

Liudmyla:Слоганом (якщо можна так висловитися) "Червоного" стали слова "Боротьба, яка триває досі" — чому так? Які саме аналогії з сучасним ви проводите?

Андрій Кокотюха: Почнемо з того, що першим слоганом фільму був: "Вижити. Перемогти. Жити". Для мене виживання — це передусім пристосування до несприятливих умов, у яких ти опинився. Перемога — це бажання змінити ці умови і дії в цьому напрямі. Але після перемоги треба жити далі, покращуючи своє життя та умови довкола. Як на мене, це відповідає загальним потребам українського суспільства. Так само "Боротьба, що триває досі". Відчайдушна втеча Червоного та його побратимів із радянського концтабору є відтворенням у мініатюрі тієї ситуації, в якій Україна перебуває. Навіть не з початком війни, а з початком Майдану.

Андрій Кокотюха

Liudmyla:Чи є Данило Червоний, по-вашому, тим героєм, який здатен об'єднувати українців, незалежно від регіону, а не навпаки?

Андрій Кокотюха: Українці можуть об'єднатися, якщо навчаться думати не серцями, а головами, якщо перестануть рефлексувати і шукати у себе під ліжком зраду, а кожен сам для себе вирішить — треба брати на себе відповідальність і йти до перемоги. Якщо Червоний зі своїм переможним настроєм у цьому допоможе, я буду тільки радий.

Joker:Як гадаєте, фільм вийде на самоокупність? Враховуючи, що вкладено було 20 мільйонів гривень, а перші дні в прокаті вже зібрали майже 1,5 мільйони.

Андрій Кокотюха: Ні, жоден український фільм поки не здатен вийти на самоокупність. Навіть касовий лідер "Поводир", зібравши у прокаті рекордні для українського фільму 14 мільйонів, все одно не окупився при бюджеті розміром 16 мільйонів. Не забувайте про різницю в курсі долара. Окупитися український фільм може лише тоді, коли в кожному українському місті буде хоча б один кінотеатр, хоча б із трьома залами. Ну, і, звісно, коли поява кожного українського фільму буде підтримана рекламною кампанією, на що теж треба передбачити додаткові кошти. І, звісно, фільм буде окупатися, коли матимемо нарешті власний інститут кінозірок.

Андрій Кокотюха

Mitia:Как бы вы оценили состояние украинского кино на сегодняшний день? Происходят ли в последнее время хоть какие-то положительные подвижки и изменения к лучшему в этой сфере?

Андрій Кокотюха: Позитивні рухи — уже в тому, що ми з вами говоримо про українське кіно, чекаємо прем'єр, критикуємо, радіємо успіхам, словом, не є до нього байдужими. А конкретний позитивний приклад — аж 13 українських прем'єр, які очікують нас у кінотеатрах до кінця цього року: це і "Червоний", і "Дзідзьо Контрабас", і "Припутні", і "Сторожова застава", і "Рівень чорного", і "Кіборги", і багато інших.

Massimo:Як гадаєте, чи можна казати, що зараз в Україні поступово починається відродження українського кіновиробництва?

Андрій Кокотюха: Ні, так говорити не можна. Кіновиробництво в Україні почалося 1911 року, коли в Катеринославі (тепер Дніпро) зародилася перша приватна кінофабрика, і там знімали фільми, які, за нинішніми мірками, можна вважати блокбастерами. Фабрика у Катеринославі була третьою кінофабрикою, створеною у світі після Франції та Індії. Процес фільмотворення в Україні не був, на жаль, безперервним, але слово "відродження" передбачає відродити щось після смерті. Кіно ж в Україні не помирало — воно просто спало. Тому зараз правильно казати про пробудження кіновиробництва. І цей процес уже не зупинити.

Андрій Кокотюха

Terenko_S.:Пане Андрію, чому, з вашої точки зору, на українське кіно глядацький попит менший, аніж на зарубіжне? Чого саме бракує глядачу в наших картинах, або чого забагато, від чого втомився глядач?

Андрій Кокотюха: Глядач втомився від відсутності українського кіно в кінотеатрах і українських серіалів на телеекранах. Кіно і серіали, як казав голова Держкіно Пилип Іллєнко, "зброя, яка дорівнює за силою впливу автомату Калашникова". Ми не знаємо, який попит на українське кіно, бо дотепер поява українських фільмів у прокаті, а українських серіалів — в ефірах носила випадковий, несистемний, епізодичний характер.

З виходом "Червоного" в національний прокат, який охопив 70% наявних в Україні екранів, можна побачити 30 людей в будній день на сеансі нашого фільму, а в сусідньому залі — стільки ж людей, що дивляться американський фільм. Це, як на мене, нормальна тенденція, тому що стовідсоткова заповнюваність залів помітна лише на гучні прем'єри (такі як "Ліга самогубців" або "Пірати Карибського моря"). Минули ті часи, коли я не міг купити квиток на "Гаррі Поттера" чи "Володаря перстнів" у кінотеатрі "Київська Русь", де великий зал — на 1300 місць. І приклад "Червоного" показує, що, опинившись у широкому прокаті, український фільм має не менший попит, аніж фільм американський або європейський.

Хочу наголосити, від 2003 року після прем'єри "Нічної варти" жоден російський фільм, який мав попит у Росії, не збирав в Україні очікуваної прокатником каси. Тому ми лише вивчаємо попит на українське кіно, але точно знаємо, що попит на російське кіно — це інформаційна булька.

Андрій Кокотюха

Terenko_S.:Чомусь у нас майже все нове (картини українського виробництва — і фільми, і серіали, які зараз поступово виходять на екрани), тільки-но з'являється, одразу потрапляє під шквал критики і "поливання брудом" від наших же співвітчизників. Чому так? Чому наш глядач ладен заклювати своє ж?

Андрій Кокотюха: Від незвички. Критика — це нормально. Тим більше, якщо критикує свій своє. Адже здебільшого критика налаштована на те, аби вказати на помилки та виправити їх.

А те, що ви називаєте "поливанням брудом", лише крики відчаю від того, що "поливальники" не в процесі, який критикують.

Massimo: Що думаєте про картину, яку Україна висунула на "Оскар" — "Рівень чорного"? Чи, може, варто було обрати інший варіант з усіх можливих претендентів?

Андрій Кокотюха: Я — не член оскарівського комітету, до того ж, ще не бачив фільм. Тому будь-яка моя відповідь буде некоректною.

Проте стрічка "Рівень чорного" — авторське кіно, яке вже отримало низку схвальних відгуків у професійному кіносередовищі. А "Оскар", як і Нобелівська премія, є і найближчим часом будуть для України та українців аналогом "Темної вежі" з саги Стівена Кінга, тобто переможною метою, до якої треба йти.

Андрій Кокотюха

Massimo:Як ви ставитеся до заборони в'їжджати в Україну російським акторам? Чи виграє глядач від того, що позбавлений можливості бачити гастролерів із цієї країни? І чи правильно вирішувати за глядача?

Андрій Кокотюха: Третя частина запитання — або нерозуміння ситуації, або спроба маніпуляції. Російські актори їдуть в Україну на гастролі з метою заробити. Україна за територією набагато разів менша, аніж Росія, а населення, за грубими прикидками, у Росії більше в п'ять разів — ось і гастролювали б на своїй території. Можливостей більше та й люди купують квиток, аби побачити своє, рідне.

Поки в Україні домінували російські гастролери, за глядача і слухача все було вирішено. Тобто українським артистам в Україні на українських майданчиках місця не було. Тепер, за логікою сказаного вище, глядач обиратиме між тим, що йому близьке — між українськими артистами і гастролерами з Європи, Америки, Австралії, Грузії, Японії тощо. Ось який вибір вам сьогодні пропонують.

Андрій Кокотюха

polit_ua:Міністр культури Нищук недавно вступився за лайку та еротику, мовляв, все це припустимо в мистецтві. А як ви до цього ставитеся? Може, краще, щоб публіка піднімалася до рівня мистецтва, а не воно опускалося до її рівня?

Андрій Кокотюха: Рубенс — це мистецтво. Навряд чи еротика на картинах Рубенса може когось обурювати. І що таке лайка? Це — лише слова, вирвані з контексту.

Я погано ставлюся до еротики — мені більше подобається порнографія, тому що еротика і порнографія — це як аванс і зарплата.

А стосовно того, хто до чого має опускатися чи підніматися, то гріш ціна тому митцеві, який вважає публіку, тобто глядача, слухача, читача, нижчими за себе та спить і бачить, як би підняти нижчі створіння до свого рівня. Поки у нас будуть такі митці, доти і буде таке зневажливе ставлення до всього, що робиться в Україні, зокрема, до кінематографу.

polit_ua: За вашою оцінкою, хто зараз виграє в інформаційній війні — Україна чи Росія? Чи навчилися ми воювати на інформаційному фронті?

Андрій Кокотюха: В інформаційній війні виграє́ Росія, причому не лише на українській території, а й на території всього Європейського континенту. Ми не навчилися воювати на інформаційному фронті, як і жодна з країн, де є російська пропаганда, не може їй протистояти. Причина — в демократичному виборі, який, хай би як смішно це звучало, зробила Україна. В короткостроковій перспективі демократії завжди слабші за диктатуру. І тут Україна нічим не краща і не гірша за ту ж саму Францію, де друзів Путіна цілком вистачає, як, до речі, і тих, хто реально ностальгує за відносинами, які були у Росії та Франції за часів СРСР.

Андрій Кокотюха

Joker:Андрію, ви кажете, що "від 2003 року після прем'єри "Нічної варти" жоден російський фільм, який мав попит у Росії, не збирав в Україні очікуваної прокатником каси ...Попит на російське кіно — це інформаційна булька"... Запитання: то виходить, що саме втратою попиту на російську продукцію — кіно/книги — був викликаний ваш відхід від російської мови у творчості? (Адже ще до 2005-го ви були активним російськомовним автором.) Чи тут щось інше?

Андрій Кокотюха: "Активний" і "пасивний" — визначення трошки іншого порядку. Я писав російською аж до 2013 року. Хоча і за жоден із написаних творів мені не соромно, бо всі вони мали по тому український контекст. До того ж, у процентному співвідношенні художніх творів російською мовою у мене аж сім із 63-х. Тому про "активність" — це перебільшення.

Ростислав Телегін:Вам как автору детективов, триллеров и исторических романов, могу логично предположить, достаточно легко писать сценарии для фильмов с подобным жанром... А как насчет комедии, фантастики или мелодрамы? Вот могли бы вы написать сценарий для научно-фантастического фильма, или все же для этого нужны разбирающиеся в этом жанре?

Андрій Кокотюха: Мелодрами — не мій жанр. А щоб написати сценарій науково-фантастичного фільму, треба мати вищу технічну освіту, бо, як кажуть, фантастика — "попса для технарів". Я — надто раціональна людина, щоб писати про любов та інопланетян.

А комедія... У мене специфічне почуття гумору: те, що смішно мені, може бути не смішно іншим, і навпаки. Комедія взагалі — найсуб'єктивніший і найнебезпечніший жанр. Можна пробачити мелодраму, під час перегляду якої не впала жодна сльоза, можна пробачити трилер, який не викликав напруження, можна пробачити фільм жахів, який не був страшним, але не можна пробачити комедію. яка жодного разу не змусила посміхнутися.

Fekla:Твори кого з сучасних українських письменників достойні екранізації і прокату?

Андрій Кокотюха: Я скажу так: в Україні неможливо екранізувати тільки твори Оксани Забужко. Всі інші твори, хай це буде навіть поетична збірка, цілком можуть бути екранізовані, якщо продюсер і режисер побачать у цьому всьому цікаву ідею. Проте варті екранізації твори лише адекватних авторів, котрі розуміють, що написане ними — не сакральне, котрі вміють розповідати історії, котрі розуміють, що кіно та література живуть за різними законами. Поки що таких авторів в Україні мало, але з тих, що я знаю — Сергій Жадан і Софія Андрухович легко дозволили б кінематографістам адаптувати свої романи "Ворошиловград" і "Фелікс Австрія" так, як того вимагають правила гри в кіно.

Хочу закли́кати колег, які прагнуть бути екранізованими, звернути увагу на роман Джона Ле Карре "Нічний адміністратор". В однойменному серіалі від роману лишився тільки один епізод — захоплення заручників у готелі. Решта — окремий художній твір, сюжет якого не має нічого спільного з сюжетом роману. Тим не менш, шановний письменник не заперечує, чого і вам бажаю.

Фото В'ячеслава Ратинського

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред

Реклама

Последние новости

Реклама
Реклама
Реклама
Мы используем cookies
Принять