Рок-опера Got To Be Free — відтворення духу Майдану та мюзикл про кожного з нас

"Допоки українці не будуть єдиними у засадничих поняттях (мова, історія, культура, вектор розвитку батьківщини), доти ситуація в Україні буде вибухонебезпечною", — вважає фронтмент гурту Kozak System.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук та Іван Леньо
На сайті "Главред" відбувся чат із режисером документальної рок-опери Got To Be Free Євгеном Лавренчуком і виконавцем головної ролі, фронтменом гурту Kozak System Іваном Леньо. Спілкуючись із читачами, вони розповіли про роботу над рок-оперою Got To Be Free, чи не бояться вони звинувачень у спекуляціях на темі Революції Гідності та Майдану, пояснили, чому досі відбувалися лише закриті покази цього мюзиклу, що об'єднує людей, які працювали над рок-оперою (а це дуже різношерста команда: міністр культури Євген Нищук, гурт Kozak System у повному складі, актор Дмитро Лінартович, а також аматори, які в повсякденному житті працюють у сфері державного управління або займаються банківською справою). Крім того, гості "Главреду" розповіли, наскільки, за їхніми враженнями Майдан змінив людей — звичайних громадян і можновладців, наскільки доцільні заборони культурного продукту, що походить із Росії, як "вилікувати" Україну та вирішити проблему Донбасу.

Подаємо стенограму чату з Іваном Леньо та Євгеном Лавренчуком.

Peppa: Розкажіть, будь ласка, трохи про зміст та ідею Got To Be Free. Бо наразі зрозуміло тільки те, що це якось пов'язано із подіями Майдану, і все. Без спойлерів, звісно.

Євген Лавренчук: У будь-якому художньому творі кожен знаходить, окрім загальної ідеї та концепції, свій особистий меседж, інтимну ідею. Цей меседж не проговорюється, але без нього загальне формулювання не матиме сенсу, тому що тоді там не буде любові. Коли мене питають — про що рок-опера Got To Be Free? Я завжди відповідаю: "Про вас. Конкретно про вас".

Іван Леньо: Ідея Got To Be Free полягає в тому, аби за допомогою музики, пісень, балету і театральної постановки відтворити дух Майдану. Зміст базується на правдивих рефлексіях композитора Володимира Лавренчука, який він отримав під час активного перебування на Майдані. Все, що ми переживали, відчували під час цих історичних подій, ми в колі друзів обговорювали, аналізували. І саме ці люди — Дмитро Лінартович, Марина Богун, Толік Фролов, хлопці з Kozak System, Володя Лавренчук, Настя Стирова, Женя Нищук, Данило Білак, Сергій Проскурня — згодом і стали ключовими фігурами майбутньої рок-опери.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук та Іван Леньо Главред

bratyk_vov4ik: Чи буде створюватися якась відеоверсія рок-опери Got To Be Free? Або кліпи на одну з пісень, що там лунають?

Іван Леньо: Безперечно, буде і відеоверсія, і відеокліпи. Не виключено, що на кожну з пісень. Тому що кожна з пісень — це незалежне музичне явище, яке існує поза межами сценарію. І кожна пісня — це окремо пережитий згусток емоцій, який варто розглядати не тільки в контексті рок-опери, але й самостійно.

Inga: А чому саме рок-опера, точніше — саме опера? Вам здається, цей вид мистецтва у нас в країні належно оцінений і затребуваний? Адже навіть оперні співаки, добре відомі за кордоном, зізнаються, що в Україні публіка не надто цікавиться цим, у порівнянні з попитом на оперу в європейських країнах…

Євген Лавренчук: Ви говорите про тренди і тенденції. Ми не хочемо слідувати загальним трендами — ми хочемо їх створювати.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук Главред

Inga: Чи буде Got To Be Free гастролювати Україною? Адже кожен зайнятий своєю справою і, напевно, складно буде погодити всі графіки концертних виступів, вистав, міністерських нарад та банківських справ.

Іван Леньо: Ми дуже хочемо, щоб Got To Be Free став невід'ємною частиною всеукраїнського культурного простору. Тому, безперечно, ми плануємо гастролювати не тільки Україною, а й всім світом. Для нас це є справою честі і можливістю донести до тих, хто досі сумнівається в подіях на Майдані, ту правдиву енергію, яку ми відчули, яку ми створювали, яку ми вважаємо тією, яка має запліднювати несформовані свідомості.

Tianna: Євгене, питання до Вас. Хто, з вашої точки зору, є великим артистом, а хто — просто популярним або розкрученим? Кого потрібно встигнути побачити на сцені?

Євген Лавренчук: Для реалізації проекту Got To Be Free ми оголосили кастинг, на який приїхало більше 200 молодих артистів з усієї країни. Мета кастингу у мене була дуже конкретна — знайти конкретні типажі, з конкретними даними (зовнішніми і професійними). Ми ледве вибрали п'ятьох. Як ви думаєте, чи відповідають вони тим критеріям і даним? Категорично — ні.

Актор для мене — це постать, з якої випромінюється світло. Воно може бути закладено гіпотетично, а може бути видно наочно й одразу. Завдання режисера — побачити і винести це на сцену.

Ось чим є для мене "великий артистизм".

Nana: Розвійте побоювання: чи не стане мюзикл Got To Be Free суто протокольним заходом, який будуть тільки на річницю Майдану показувати?

Іван Леньо: Така небезпека є. Але у нас дуже потужний менеджмент. Всі, хто дотичний до створення мюзиклу та його просування, є прогресивними і розумними людьми, які робитимуть усе можливе, щоб цей мюзикл став частиною культурного надбання, але не в межах однієї дати, а на постійній основі, як затребувана і завжди актуальна культурна подія.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Іван Леньо Главред

angel_or_demon: Євгене, про Сергія Проскурню ми трошки знаємо, розкажіть про себе — що ставили, чим займалися. Цікаво!

Іван Леньо: Я відповім за Євгена, оскільки йому незручно говорити про себе. Це дуже знакова фігура в сучасній режисурі. І я як актор, у даному випадку підлеглий Євгена, скажу, що я в захваті від його манери роботи. Він неймовірно сучасний, глибокий і авантюрний режисер. Все решту, формальне ви можете прочитати про нього у Вікіпедії.

angel_or_demon: Євген Нищук, Володимир Лавренчук, Іван Леньо... Така різношерста команда... Як ви познайомитися, зібралися разом та вирішили створювати цей проект?

Іван Леньо: З Володимиром Лавренчуком я познайомився у Відні 15 років тому, де на концерті Kozak System до нас підійшов симпатичний і статечний чоловік, який представився головою правління великого банку і шанувальником нашої творчості. Це було зворушливо. І з того доленосного моменту ми з Володею стали справжніми друзями.

А що стосується Євгена Нищука — зрозуміло, що нас познайомив Майдан. Не одна безсонна ніч була проведена саме на його сцені. Майдан взагалі об'єднав багатьох цікавих людей в Україні і став точкою відліку для багатьох дружніх стосунків.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук та Іван Леньо Главред

angel_or_demon: Цікавить платівка Got Тo Вe Free — де можна придбати? Іване, яка пісня з альбому Ваша найулюбленіша? І питання стосовно самого Майдану — ваша пісня "Брат за брата" стала своєрідним символом Майдану. Розкажіть про найяскравіше враження та спогад із тих часів.

Іван Леньо: Актуальну платівку Got To Be Free ми випустимо для продажу згодом.

Кожна пісня альбому для мене є цікавою, тому виділити якусь із них мені важко. Одна з пісень, яку я виконую, називається "Сотня моя". За весь свій творчий шлях у мене не було жодної пісні, після виконання якої в мене відбувалося б емоційне спустошення. Ця пісня потребує такої кількості емоцій та внутрішніх ресурсів, що не здивуюся, як у майбутньому перед її виконанням мені доведеться приймати якийсь допінг у вигляді віскі. :)

А щодо спогадів, то кожен день, проведений нами на Майдані, був унікальним і неповторним. І в кожному із цих днів були події, про які можна розповідати безкінечно. Найяскравішою подією Майдану був сам Майдан як явище.

angel_or_demon: Класно!!! Прочитала, що Kozak System беруть участь у Got To Be Free — багато пісень граєте там? Обожнюю вашу музику, постійно на концерти ходжу.

Іван Леньо: Так, Kozak System беруть участь у Got To Be Free. У повному складі ми граємо пісню "Брат за брата". Барабанщик Kozak System Сергій Борисенко відігрує повністю партію барабанів у всій рок-опері. Сергій Соловій, трубач Kozak System, грає в декількох піснях. А я, як вокаліст, граю роль позитивного героя Майдану і виконую чотири пісні.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук Главред

Katespade: Іване, а я була на першому показі мюзиклу, ще у 2016 році. Круто було, не думала навіть, що ви можете бути таким органічним не тільки у співі, а ще й у акторській грі. Важко було? Не думаєте продовжити акторство та зіграти якогось, скажімо, гетьмана або ж козака? Наразі ніби розвиток українського кіно, якраз виділили кошти. Ну, й успіхів вам, ви з козаками чудові!

Іван Леньо: Дякую за комплімент. Скажу відверто, було непросто, адже акторська майстерність — це окрема професія, якій потрібно вчитися. І вчитися багато і сумлінно. Все, що мені вдавалося, я робив із натхнення, інтуїтивно. І якщо щось було переконливо у моєму виконанню, то тільки завдяки моїй вірі в те, що я робив. Якщо раптом цих моїх якостей буде достатньо для того, аби мене запросили зіграти в кіно, то, думаю, із задоволенням погоджуся. Але сам в це погано вірю. :)

Maxim_1970: Рок-мюзикл? Почему не поставить какой-то более актуальный жанр? Если не ошибаюсь, этому стилю уже лет 30-40, кто-то еще ставит рок-оперы?

Іван Леньо: Актуальним є те, що робиться тут і зараз. Сподіваюся, ви купите квиток і прийдете на прем'єру в Театр Франка 24 лютого, щоб переконатися, що рок-мюзикл у нашому виконанні виглядає дуже сучасно і актуально.

olena_tkachenko: Хотілося би це питання поставити авторові — самому Володимиру Лавренчуку, шкода, що його самого зараз немає на цьому чаті. У суспільстві наразі дуже неоднозначне ставлення до подій на Майдані, чому автор впевнений, що ця тема буде цікава людям?

Іван Леньо: Спробую відповісти за Володю. Будь-яка мисляча людина, якою, безперечно, є Володя, може бути впевненою тільки в одному — у власних діях і власних рефлексіях. І якщо, згідно з одним із законів діалектики, подібне притягує подібне, ми впевнені, що таких, як ми, достатня кількість в Україні. Саме їм і має сподобатися наша робота.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Іван Леньо Главред

olena_tkachenko: Прочитала, що новий режисер — Євген Лавренчук. Ви — родич Володимира Лавренчука?

Іван Леньо: Ні. Це дуже неприємне співпадіння. :)

olena_tkachenko: Чи не бояться автори, що тема трошки неоднозначна, до того ж, можуть звинуватити у спекуляції на темі Революції Гідності?

Іван Леньо: Для нас ця тема однозначна. І кожен із нас був безпосереднім учасником цих подій. Ми щирі у своїх емоціях, тому будь-які звинувачення на нашу адресу будемо вважати недоцільними. Ми робимо те, у що віримо, і за принципом "собаки гавкають — караван іде" ми не звертатимемо увагу на будь-які спекуляції на інсинуації на нашу адресу.

Halk: Плануєте якісь гастролі для постановки? Наша сучасна історія має бути експортована і за межі України, щоб закордонні глядачі мали змогу побачити, хоч і у форматі рок-опери, але на власні очі.

Іван Леньо: Безперечно, плануємо. Саме ті українці, які не мали змоги фізично побувати на Майдані, будуть вражені і захоплені тим дійством, яке ми їм покажемо. За межами України живе і працює близько 15 мільйонів українців, і більшість із них спостерігала нашу революцію з екранів телевізорів. Кожен із них мав велике бажання долучитися, але не мав такої можливості. Я впевнений, що рок-мюзикл Got To Be Free буде сприйнятий із великою долею спраглості.

Halk: У вас в постановці і балет, і Kozak System, і оркестр, і професійні актори. Але, разом із тим, задіяні і міністр культури, і державні діячі, і навіть голова правління банку. Набагато простіше було взяти на головні ролі професійних акторів, які виглядали б не менш гармонійно. Чому такий формат?

Іван Леньо: Тому що Got To Be Free попередньо не задумувався як бізнес-проект. Це була творча рефлексія однодумці на доленосні події в країні. Тому коли попередні три покази цього мюзиклу за закритими дверима, для обраних, привели до потреби показати його на широкий загал, питання замінити когось із нас виглядало б некоректно. Ми граємо кожен сам себе. І кожен із нас є частиною живого тіла мюзиклу.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук та Іван Леньо Главред

Oksanaa: Іване, дуже люблю вашу із козаками творчість, чула про цей мюзикл від друзів. Нарешті зможу купити квиток! Але чому тільки зараз, чому до того покази бути закритими?

Іван Леньо: Презентації за закритими дверима були своєрідним моніторингом на предмет реакції людей на якість, доцільність, актуальність такого мюзиклу. Адже попередньо все, що ми робили з Володею Лавренчуком, ми робили for funny, для себе. Відгуки тих, хто бачив допрем'єрні покази, змусили нас повірити в доцільність повноцінних гастролей і існування цього мюзиклу як культурного явища не тільки в межах України, а й за кордоном.

Oksanaa: Питання до Євгена, як до нового режисера Got Тo Вe Free: чому саме рок-опера, а не рок-мюзикл, як було раніше?

Іван Леньо: Відповім я. Думаю, що відмінність рок-опери від мюзиклу в тому, що в рок-опері більше співу, менше театру. І, за аналізом Євгена, у нашій постановці саме так і відбувається.

Iryna Vannykova: Мої вітання! Іване, ви з Володимиром Лавренчуком добрі друзі. Що вас об'єднує?

Іван Леньо: Нас об'єднує фундаментальна любов до України. Ми однаково з ним бачимо сучасні реалії і засоби, за допомогою яких можна ці реалії змінювати. Нас об'єднує рок-н-рол. І нас об'єднує неймовірна повага один до одного. Я щиро вважаю Володю Лавренчука моїм учителем у багатьох життєвих питаннях.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук Главред

Larisa Padiy: Чи є відповідь на питання: "Чому головну героїню звати Маланка?" І ще, Іване, у вашому репертуарі є і пісня "Маланка". Це співпадіння?

Іван Леньо: Це — не співпадіння. Маланкою звати мою улюблену дочку. Єдину і неповторну. Коли Володимир Лавренчук писав перші пісні, які згодом увійшли до цієї рок-опери, Маланка ще тоді була маленькою, і, закутавшись у прапор, ходила зі мною по Майдану, усім цікавилася, розносила чай і бутерброди. Тому коли виникла потреба назвати іменем головну героїню, то цілком логічним було її назвати іменем Маланка. Як символ молодої спраглої душі до пізнання світу, яка намагається з'ясувати для себе, що таке "добро", що таке "зло", і стати на бік добра.

danylo_kruk: Хлопці, поділіться вашим суб'єктивним враженням, що саме змінилося у свідомості і цінностях наших людей після Революції Гідності? І чи змінилося щось у тих людях, які зараз "біля керма", при владі?

Іван Леньо: Персональна еволюція на те й персональна, що проходить індивідуально в залежності від рівня IQ людини і її бажання змінюватися, ставати свідомою.

За весь народ сказати не можу, адже не всі були на Майдані і не всі підтримували Революцію Гідності. Але ті, хто відчув дух свободи, безперечно, отримали зміни як персональні, так і в якості громадян своєї країни.

Чи змінилося щось у тих людей, які зараз при владі? Думаю, так. Принаймні вони, на відміну від попередників, знають, що на них чекатиме в разі, якщо їхні дії будуть йти всупереч волі народу.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Іван Леньо Главред

Євген Лавренчук: Чи змінилося щось у свідомості людей після Майдану? Я думаю, що ні. Тому що в кожному з нас є від початку почуття свободи, воля і намір відстоювати власну позицію. Разом із тим, у кожній свідомості є конформізм та слабкість. Питання — що домінує в тій чи іншій особистості.

Революція Гідності була своєрідним каталізатором, як цукор у самогоні, який прискорив у багато разів процеси, які відбуваються в кожній свідомості. Не змінюючи формулу, вона змінила масштаб — і все проявилося дуже швидко.

Що змінилося? Змінився вектор. Тобто змінилися не окремі свідомості, а загальні вектори нашої свідомості. Україна, на мою думку, обрала єдиний правильний вектор розвитку. 

Pavlo: Як нам змінити правило, що історично склалося — революцію замислюють романтики, здійснюють фанатики, а її плодами користуються великі негідники, аби хоча б в Україні воно припинило діяти?

Іван Леньо: Відповідь на це запитання Євген дав вище. За всіх часів у будь-якій країні соціальні революції і еволюційні зрушення робить 3-5% людей, пасіонарії. Користуються цим, зазвичай, негідники. А ті, кому "какая разніца", є, були і будуть завжди. Такі реалії.

Єдиний вихід — персональна еволюція і зміна простору навколо себе.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук та Іван Леньо Главред

NVSokol: Не секрет, що у деяких людей зараз, через кілька років після Революції Гідності, прийшло розчарування тими лідерами, які прийшли до влади внаслідок тих драматичних подій, їхніми часто-густо недостойними діями... Дивлячись на цих можновладців, їхні дії, від яких залежить життя всієї країни, чи завжди спокійні і задоволені ви? Які з сьогоднішніх процесів у державі, що розпочалися саме після Майдану, найбільше непокоять вас?

Іван Леньо: Будь-хто, хто приходить до влади, для мене є всього-на-всього тимчасовим менеджером, якого я звільню одразу ж, тільки-но відчую його неефективність. Коли я кажу "я", маю на увазі весь свідомий народ України.

Наразі ми маємо тих політиків, яких обирали самі. Очевидно, що тенденції розвитку диктують свої умови, за якими ці політики вже давно не встигають. Очікувати радикальних змін від будь-якої революції у сучасному суспільстві важко — є певна кількість обмежень (демократичних, інституціональних), тому зміни повільні, але вони є.

polit_ua: Як ви поставилися до недавньої акції протесту під Радою, яка до кінця ще й досі не розійшлася? Якщо зароджуватиметься черговий майдан, чи будете ви на ньому? Такі акції зараз на часі, вони матимуть більше користі чи шкоди?

Іван Леньо: Ми з Євгеном як представники культури дуже тонко відчуваємо дух сучасності, і нас не так легко обманути. Територія Майдану є чимось більшим, ніж просто місцем, куди можна прийти з різними гаслами, розбити намети і створити ілюзію революційного стану.

В тій акції, яку зараз організували деякі політики, немає нічого по-справжньому еволюційно розумного, щоб її підтримали пасіонарії. Це, скоріше, помста або спроба нашкодити деяким політичним силам.

Коли я відчую справжню потребу в серйозних соціальних змінах, обов'язково про це скажу, заохочу своїх друзів. Не важливо — чи то це буде територія Майдану незалежності, чи то площа Риму.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Іван Леньо Главред

Dara: У нас довго дискутують з приводу того, як реінтегрувати Донбас в Україну з політичної точки зору. А що потрібно робити з людьми — як реінтегрувати їхні уми, свідомість? Що тут в силах зробити люди від мистецтва, культурні діячі? Чи можливо взагалі певну частину населення навчити (або змусити) більше любити українське, особливо більш старших людей зі сходу країни, для яких, що б там не казали, російська залишатиметься основною мовою спілкування, класика російської та зарубіжної літератури більш цікавою, які дивитимуться з більшим задоволенням старі-добрі радянські фільми, того ж Гайдая чи Рязанова?

Євген Лавренчук: Про це можна говорити безкінечно. Вже є безліч аргументів, відповідей, контраргументів і т.д.

Країна — в стані хвороби. У будь-якої хвороби є або вектор прогресії, або вектор на одужання. В мене є передчуття, що Україна одужує. Але це — тільки вектор, і поки що ми все ще хворіємо. Під час хвороби ми не можемо говорити про косметичні засоби, про гомеопатичні препарати та інші "припарки". Тут мають відбутися хірургічне втручання і шокова терапія.

Коли ми говоримо про будь-які обмеження і контроль, то я, абсолютно свободолюбна людина, повністю підтримую ці обмеження — як лікар, який впроваджує штучні обмеження заради одужання. Під час хвороби це необхідно. Під час здорового життя — це зайве.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук Главред

Іван Леньо: Змінити можна будь-яку свідомість і будь-кого. Головне, щоб ЗМІ не займалися брехливою пропагандою, як це робиться в Московії.

Щодо людей, які залишилися на окупованих територіях — просто це питання не вирішиться. І навряд чи в найближчі десять років ми зможемо вийти з цього становища. Причиною війни на Донбасі, зокрема, є величезна різниця в менталітеті людей, які жили на сході і які населяли решту України. Зміна ментальності — не швидка процедура. І допоки українці, де б вони не знаходилися — в Закарпатті чи на Чернігівщині, у Львові чи в Харкові — не будуть єдиними у засадничих поняттях (мова, історія, культура, вектор розвитку батьківщини), доти ситуація в Україні буде вибухонебезпечною. І для цього кожному із нас, як культурному діячу, потрібно докласти максимум зусиль, щоб ніколи більше повторилася ситуація на Донбасі.

bratyk_vov4ik: Як ви ставитеся до квот на українську музику? Чи все в цій ідеї продумано і мудро? Може, варто було б квотувати всю іншу іноземну музику в наших ефірах?

Іван Леньо: Вміст чужого у нашому просторі потрібно уважно контролювати і обмежувати. Будь-яка цивілізована країна за цим ретельно слідкує, і тільки Україна як пострадянська травматична країна зубожіла настільки, що в її медійному та інтелектуальному просторі тотально домінує чуже.

Вважаю, що прийшов час виправити цю несправедливість. І квоти є маленькою часткою в цій важкій і невдячній роботі. Невдячній — тому що люди звикають і дуже неохоче відгукуються на будь-які незручності. Так, вивчення мови для багатьох складає проблему, і вони готові придумувати будь-які "відмазки", щоб виправдати свою лінь, а не навпаки.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук та Іван Леньо Главред

Nikki: Хлопці, розкажіть кожен про свою сферу… Хто, по-вашому, диктує тенденції на музичному ринку/театральні сфері? Чому ми все більше скочуємося до примітивної попси/суто розважальної, легкої антрепризи? Чи не виходить так, що український слухач/театральний глядач повинен "вживати" те, що йому нав'яжуть ті, хто у нас "розкручує" виконавців та визначає "форматність" в ефірах? (А про театр, чесно зізнаюся, навіть не знаю, хто тут "задає ритм", і хто вирішив, що глядачу цікаво здебільшого посміятися, відпочити головою, не напружуючись, не мислячи тощо.)

Євген Лавренчук: Хлопець, немає жодної "своєї сфери" — є тільки ваша голова і свідомість. Якщо немає можливості отримати найкращу освіту, займайтеся самоосвітою. Не думайте про "попсу" та "вживання". Не існує жодних тенденцій — є тільки ви самі для себе і для всього оточення. Розвивайтеся.

Tianna: Скажіть відверто, чи багато серед артистів, музикантів, акторів тощо байдужих до нинішніх випробувань країни та українського народу, які просто намагають робити те, що робили, вичікуючи, коли все це скінчиться, особливо не вникаючи в поточні процеси? Що, по-вашому, потрібно, аби розворушити таких людей?

Іван Леньо: У моєму оточенні таких немає. І якщо ще десь і залишилися такі "неандертальці", то, скоріше, це ті люди, з яких радянську реальність навряд чи вдасться комусь вигнати. Щоб розворушити таких, потрібен власний приклад. Потрібно так подати себе і свою діяльність, щоб на тебе рівнялися, тобі заздріли і бажали бути подібним на тебе. Тільки так.

Ми не знаємо людських якостей творців "айфону" — можливо, половина з них моральні уроди, але ми користуємося їхніми плодами. І якщо виявиться, що Стів Джб був, як Боб Марлі — філософом, свободолюбцем і дуже позитивним чоловіком, це зайвий раз доповнить його харизму і повагу за винайдені ним технічні новації. 

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук та Іван Леньо Главред

Banana: З початком війни стало модним серед українських артистів створювати пісні про неї, серед українських режисерів — знімати кіно на цю тему. І для певної аудиторії це стало маркером: якщо є така пісня або фільм, то "свій", якщо ні — тут уже виникають запитання… Отже, питання: наскільки часто митці просто піаряться на цій темі, записуючи пісні на злобу дня, а не від душі, бо це "модно" або просто щоб бути в тренді?

Іван Леньо: Я таких митців не знаю. Натомість кожен, хто написав пісню чи вірш або створив фільм, були абсолютно щирими у своїх відчуттях. Тема війни дуже болюча. І треба бути неабияким ілюзіоністом і лицеміром, щоб створити продукт спеціально для піару, і щоб ніхто про це не здогадався. Я вважаю це неможливим.

Petro: 1) Чи підтримуєте ви ініціативу про введення акцизу на російські книжки? 2) Взагалі, чи не перегинають у нас палицю, захоплюючись усілякими заборонами щодо культурного продукту? Українець — не дурень, він і так здатен обрати, що дивитися або слухати. Час від часу це починає напружувати, ці "накази згори", як "совок". Sorry, за емоцію.

Іван Леньо: Я відчуваю, що ви, шановний Петро, дійсно не дурень і здатні забезпечити себе українським продуктом та обмежитися від впливу чужої пропаганди. Але таких свідомих у нас, на жаль, недостатньо. Тому існують державні коригуючі органи, які, на мою думку, абсолютно справедливо обмежують існування в українському просторі російського культурного контенту як ворожого.

Oxana: Следим за творчеством Kozak System и заметили, что гораздо чаще о вас можно слышать как о политике, меньше — как о музыканте. Не боитесь потерять вашу музыкальную аудиторию?

Іван Леньо: Загубити можна совість. Можна загубити штани. Можна загубити, врешті-решт, телефон. Я відчуваю час і реагую на ті виклики, яких не можу уникнути. Я не дуже розбираюся в політиці. Натомість я думаю, що розбираюся в людях. І якщо мені доводиться коментувати болючі для моєї країни теми, то не має значення, в якій площині ця проблема. Хоча, звичайно, цікавіше розмовляти про музику й культуру, аніж про соціологію.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук Главред

Kora: Питання до Івана. За вашими спостереженнями, наскільки готовий український слухач відмовитися від російської музики? Чи він, радше, відмовиться від звичної радіостанції та піде шукати улюбленого російського виконавця в інтернет?

Іван Леньо: Коли ви говорите "український слухач", не забувайте, що це дуже серйозне узагальнення. Всі люди різні — за рівнем свідомості, культури, свободи і бажання до розвитку. Тому я не турбуюся про всіх. Я турбуюся про себе, моє оточення і тих, на кого впливає моя творчість. У тих, кого я вважаю справжніми українцями, такої проблеми не існує. А для тих, у кого ще лишаються вагання з цього приводу, така небезпека існує. Що тут вдієш... Роби те, що робиш, і будь те, що буде.

ksenia_: Що в Україні визначає успішність артиста — його талант чи гроші продюсерів?

Іван Леньо: Я думаю, його відомість.

polit_ua: Напевно, вам складно буде коментувати позицію вашого друга та колеги по виставі і бути об'єктивними, але все ж таки… Міністр культури Нищук якось вступився за лайку та еротику у творах мистецтва, мовляв, їх використання інколи доцільне. А як до цього ставитеся ви? Може, краще, щоб публіка піднімалася до рівня мистецтва, а не воно опускалося до її рівня?

Євген Лавренчук: За еротику в мистецтві вступилися ще Рембрандт та Гомер. За лайку вступився Франсуа Війон. Все вже було-перебуло. Питання, яке ви ставите, і яке ставив Федір Достоєвський — чи ми варті свободи чи ні? Однозначної відповіді немає.

Я бачив фашистські наслідки "благої" цензури в Росії. Закінчується це арештами режисерів, їх майна і закриттям вистав.

liubomir482: Цікаво почути ваші думки про гучну тему цього тижня — серіал "Свати". Як ви ставитеся до заборони цього серіалу та діяльності "Квартал 95" в цілому? Що думаєте про недавнє відеозвернення Володимира Зеленського? Хіба він не правий, коли обурюється з того приводу, що СБУ займається "Сватами", а не безпекою громадян та більш нагальними реальними проблемами?

Іван Леньо: Якщо ти публічно аналізуєш чиюсь діяльність, навіть останнього покидька, то самим фактом озвучування його прізвища, ти матеріалізуєш його і продовжуєш йому життя в медійному просторі. Тож із вашого дозволу, я не буду називати ні імені цієї команди, яка думає, що веселить людей, ні назви того серіалу, який вважаю сміттям космічного масштабу.

СБУ абсолютно правильно вчинила, що заборонила медійний продукт, актори якого є ворогами України. Думаю, рано чи пізно СБУ зверне увагу на самого "кандидата в президенти", тому що в його хитромудрій позиції є достатня кількість негативу по відношенню до справжньої України і справжніх українців.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Іван Леньо Главред

bratyk_vov4ik: Питання, навіяні ситуацією зі "Сватами". Скажіть, чи є правильним, по-вашому, забороняти культурний продукт загалом лише через одну "паршиву вівцю"? Хіба це справедливо по відношенню до всієї команди та праці інших людей?

Іван Леньо: Для мене все, що пов'язано з діяльністю творців подібних серіалів і самих серіалів, є дуже неприємним. Я, на відміну від тих, кому подобаються такі серіали, бачу більше, ніж вони. І вважаю всю діяльність подібних "творчих висерів" підривною діяльністю на користь ворогів України.

Dinka: Несподіване питання до вас обох. Вам подобається, коли вас називають по імені й по-батькові? Як ставитеся до віку? На скільки самі себе відчуваєте?

Євген Лавренчук: Питання віку для мене неймовірно важливе. Питання молодого віку. Якщо брати театр як жанр, то театр — це справа молодих. І мистецтво — це справа молодих.

Поясню: тут не йдеться про паспортний вік — йдеться про молодість душі. Скільки б не було років артистові на сцені, на сцені завжди діти. Більше того, в глядацькій залі теж завжди діти. Діти дивляться на дітей.

Иван Леньо, Евгений Лавренчук
Євген Лавренчук та Іван Леньо Главред

Іван Леньо: Ніколи не "парився" з приводу віку — ні свого, ні чужого.

Щодо по-батькові — залежно від того, що вклади в цей зміст. У спілкуванні з людьми я легко сприймаю форму "на ти". Чомусь прийнято вважати, що звертання "на ви" апріорі виражає повагу. Я вважаю, що можна говорити людині "ви" і зневажати її. І, навпаки, можна говорити шевченківському лауреату "ти", але з величезною повагою. Між "ти" і "ви" є певна відстань. Думаю, що вигадали цю відстань ті, хто не хотів, щоб люди були ближчими один до одного. Не виключаю, що це одна з чергових знахідок НКВД, або її вигадали ще раніше — в часи царської Московії. Цю градацію дуже добре відчував Гоголь і описав у своїх творах.

Надія Майна

Фото Олександра Синиці

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...