Вимушений союзник Януковича, або Чому закрили справи проти Іванющенка

1 марта 2017, 16:35обновлено 3 августа 2018, 01:23
Іноді не так важливо створити нового активного публічного союзника, як залишити опонента без серйозної економічної бази.

 / УНИАН

Генпрокуратура України навіть через рік-два після втечі Януковича і відходу його команди від влади все одно інерційно залишалася в певній залежності від тієї влади. Тому навіть переатестація і "чистки" не допомогли довести резонансні справи до високої якості досудової підготовки. Ці справи дуже часто передавали до суду навмисно зробленими так, аби ці суди програвали. Вищезгадані справи мають вкрай низький рівень досудової підготовки. Тому можна було очікувати їхньої поразки в суді.

Це — одна з технологій, коли нікого ні в чому не звинуватиш, бо слідство не змогло довести вину по жодній із вказаних справ.

видео дня

Це свого роду комбінація зусиль, яка у кінцевому результаті не знаходить винних і, разом із тим, вигороджує обвинувачуваного перед судом, позбавляючи його кінцевого судового рішення.

Що далі, чи закінчиться на цьому — на закритті справ — історія колишнього регіонала Юрія Іванющенка? Не було прецедентів, щоб українська держава подавала в Європейський суд з прав людини проти Верховного суду України. Інакше кажучи, ВСУ на національному рівні поки що є найвищою інстанцією. А Генпрокуратура на цьому етапі не змогла довести вину Іванющенка. Це все є свідченням певних комбінованих зусиль.

Дуже часто в перехідні часи політичні керівники таких інституцій, як Генпрокуратура, не здатна проконтролювати якість матеріалів, які готуються середньою ланкою. Тому дуже часто саме середня ланка є основним бенефіціаром подібних справ. Хоча вищий ешелон політичної влади зацікавлений у доведенні справи до суду та в ефективності цих справ, проте з'являється зовсім інший зацікавлений у цій грі... Здавалося б, це саме та ланка, яка мала б безумовно виконати завдання за звичкою авторитарних часів.

Це все — побічні наслідки кадрового переходу. Тобто, доки реформа Генпрокуратури не завершилася, доти і будуть подібні історії.

Окрім того, мені здається, що гра велася не на те, щоб посадити Іванющенка та інших соратників Януковича. Гра велася на те, щоб ці люди залишалися активними економічними агентами в Україні, сплачували тут податки і створювали робочі місця. Але не займалися політикою.

Це — своєрідний пакт. Демократична влада, як правило, старається власними руками не створювати для себе ворогів, а зберігати якщо не союзників, то активний нейтралітет.

Загалом, з точки зору політичних комбінацій, це гра на виведення в політичний нейтралітет досить потужних економічних гравців. Якщо Іванющенко справді піде на співпрацю з київською владою, то, очевидно, влада повинна бути зацікавлена в тому, аби він частину активів повернув в Україну і реінвестував їх. Тобто, щоб його гроші все-таки працювали в Україні.

З іншого боку, й Іванющенко, й Ахметов, і низка інших бізнесменів менше фігурують як агресивні союзники Януковича. Тобто є абсолютно залежні від Януковича люди, які були вирощені ним (агресивні союзники), а є вимушені союзники, які були змушені з Януковичем підтримувати союзницькі відносини в силу того, що їхній основний економічний актив розташований на територіях, де населення вважало політичною елітою саме команду Януковича. Вони намагалися використати свій нейтралітет щодо Януковича або союзництво з ним для нарощування своїх економічних активів. Але мало кому це вдалося, тому що Янукович зробив ставку на родину, і розподіл багатьох активів на користь сина Януковича, чим, м'яко кажучи, розлютував багатьох його союзників і довів до тіньового пошуку контактів із опозицією.

Іванющенко, згідно з цією "класифікацією", є ситуативним (або вимушеним) союзником Януковича. Його вага в "альтернативному економічному просторі" досить значна. Його тіньові оборудки дуже суттєві. Зрозуміло, що кожна політична сила зацікавлена в доступі до тіньових коштів задля обслуговування політичних процесів.

Але обставини настільки змінилися сьогодні, що наша активна євроінтеграція змушує не користуватися тіньовими коштами, домогтися, щоб ці кошти не служили на користь ворогів євроінтеграції і не працювали на зміну зовнішньополітичного вектору. Тобто іноді не так важливо створити нового активного публічного союзника, як залишити свого опонента без серйозної економічної бази.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред

Реклама

Последние новости

Реклама
Реклама
Реклама
Мы используем cookies
Принять