Журналіст Сергій Рахманін: зараз будь-яке рішення, що стосується Донбасу, є поганим

"Питання в тому, яке рішення призведе до гірших наслідків", — вважає Рахманін.

Сергей Рахманин
Сергій Рахманін Главред
На сайті "Главред" відбувся чат із одним із найавторитетніших українських журналістів, публіцистом, оглядачем газети "Дзеркало тижня", ведучим програми "Гра в класику" на телеканалі ZIK  Сергієм Рахманіним. Спілкуючись із читачами, він розповів, чи має українська влада стратегію повернення окупованих територій Донбасу, коли Крим стане по-справжньому українським, чи зможуть колись бути виконані Мінські угоди, чим пояснюється захоплення росіян Путіним, а також що зміниться від зміни назви АТО. Окрім того, Сергій розповів, чим найбільше грішать українські журналісти, висвітлюючи події на Донбасі, як соцмережі впливають на сучасну журналістику, чи потрібні мовні квоти в друкованих ЗМІ, а також чому українським медівникам потрібен "стійл-бук", який би закріпив спільну для всіх термінологію щодо сьогоднішніх подій в Україні.

Подаємо стенограму чату з Сергієм Рахманіним.

Svitlana:  Вы постоянно отказываетесь от членства в любых политических партиях. Мнение не изменилось?

Сергій Рахманін:  Ні, точка зору не змінилася. В осяжному майбутньому планів бути членом, активістом чи симпатиком якоїсь політичної партії у мене нема. Це пов'язано з тим, що не планую займатися публічною активною політичною діяльністю. Мені все ще цікаво займатися журналістикою. Хоча зарікатися, напевно, не варто, бо ніхто не знає, як складеться його життя за рік, два чи п'ять. Поки що таких планів нема.

Andrej:  Последнее время очень много критики в сторону НАБУ. Оцените эффективность и качество работы этого органа, перспективы и т.п.

Сергій Рахманін:  Щоб робота НАБУ була ефективною, передусім потрібні три обставини, яких поки нема. 1. Антикорупційний суд в Україні не створений і найближчим часом створений не буде. Навіть якщо офіційно буде проголошено його створення, щоб він запрацював, знадобиться рік, а то й більше. Відповідно, щоб будь-яка справа, якою опікується НАБУ, була доведена до логічного завершення, необхідно мати об'єктивні неупереджені сумлінні суди. А щодо сумлінності та об'єктивності судів є багато пересторіг.

2. Аби робота НАБУ була ефективною, вкрай важливою є співпраця між Генпрокуратурою та Антикорупційним бюро. Із суб'єктивних причин вони сьогодні виступають радше конкурентами, аніж спільниками, і це позначається на результатах роботи НАБУ.

3. Брак кваліфікованих кадрів всередині самого НАБУ. Вони просто фізично не в стані "перетравити" ту кількість справ, розслідувань, якими їм доводиться займатися. Їм бракує людей у принципі, а фахових і вправних — зокрема.

Є ще одна ключова умова — якщо НАБУ не опиниться під контролем президента, то є шанс, що попри всі об'єктивні та суб'єктивні складнощі, воно за рік-два працюватиме ефективніше. Якщо владі вдасться встановити контроль над НАБУ, тоді його функції будуть просто декоративними.

RomaK:  Ви якось казали, що покликання журналіста — допомогти відрізнити "чорне" від "білого". А як ви розрізняєте, де "чорне", а де "біле"?

Сергій Рахманін:  Це цитата з дзенського коану. Щоб відрізняти "чорне" від "білого", потрібно дуже ретельно ставитися до вибору окулярів. На речі не варто дивитися крізь темні або рожеві скельця. Треба надягати окуляри, які мають необхідну кількість діоптрій, щоб упритул розгледіти те, що приховане від людського ока. Тому що політика здебільшого не є ані "чорною", ані "білою" — вона є переважно сірою. І цього сірого кілька сотень відтінків. Коли навчився їх розрізняти, тоді картина дійсності є більш правдивою.

Сергей Рахманин
Сергій Рахманін Главред

InnaT:  Всегда было интересно, у Вас когда-нибудь  был  кумир? Если да, то кто для Вас был авторитетным лицом и почему?

Сергій Рахманін:  Кумирів у мене ніколи не було. Мене завжди цікавили особистості, зокрема, історичні. У мене завжди викликали повагу люди, які не боялися пливти проти течії. Наприклад, Шарль де Голль, Маргарет Тетчер чи Голда Меїр.

Віктор Литвинюк:  Пане Сергію, згідно з твердженням Леоніда Ройтмана на американському телебаченні і записаною розмовою Мартиненка з Онищенком (де він підтвердив, що з Могилевичем від імені Порошенка контактує Кононенко) наш "гарант" входить в банду нетитульної нації (ОЗУ) Могилевича. Прохання зробити журналістське розслідування і передати в ВР для початку роботи з імпічменту президента.

Сергій Рахманін:  Імпічментом президента опікується ВР, і там дуже складна процедура, яку практично неможливо довести до кінця. Це що стосується процедурної сторони питання.

Що стосується Леоніда Ройтмана, то навряд чи цього персонажа можна вважати фаховим відвертим та сумлінним джерелом інформації.

Що стосується журналістських розслідувань, то є чимало розслідувачів, які, можливо, зацікавляться цим питанням, у разі, якщо будуть підстави вважати, що там є бодай дрібка правдивої інформації, а не чергова "качка".

Chrystyna Ivasjuk:  Останнім часом соціальні мережі стають однією з основних платформ для висловлення чи то журналістів, чи то політиків, чи то експертів, незалежно від того, компетентні вони в темі чи ні. В соцмережах публічні особи часто можуть дозволити собі написати те, що сказати наживо не завжди доцільно чи не завжди можуть, чи в житті потім просто не виконують, видаляючи пост чи щось на кшталт цього. Чи не вважаєте ви, що таким чином нівелюється все, що публічна особа може сказати/написати?

Сергій Рахманін:  З одного боку, цей ефект соцімереж нівелює багато в чому і цінність політичних заяв, і цінність журналістської роботи, тому що люди вважають, що на власному приватному майданчику, котрим слугує їхній аккаунт у соцмережі, вони можуть собі говорити більше, аніж із трибуни ВР, з екрану телевізора чи газетної шпальти. І коли їхня лексика та інтонації скидаються на базарні розмови, то, звісно, це підриває довіру до тих речей, про які вони говорять офіційно.

З іншого боку, багато політиків намагаються використати те, що зараз отримало назву "ефект Трампа", який Твіттером фактично замінив звичну активну політичну діяльність. Направду мені дуже дивно спостерігати за кількістю постів деяких політичних осіб. Виникає природне запитання: коли ж вони встигають займатися своєю роботою? Думаю, що Фейсбук- або Твіттер-активність — це до певної міри ознака часу, мода, яка з часом зміниться. Цим речам не надаватимуть такої уваги і такої ваги. Це, власне, є хворобою часу.

Сергей Рахманин
Сергій Рахманін Главред

Tetiana Rykychyna:  Яка медійна платформа в найближчій перспективі може бути найбільш прогресивною: інтерактивне телебачення, розмовне радіо, інтернет-мультимедіа? Врешті зникне чи ні преса, оце сакральне за горнятком ранкової кави пошелестіти сторінками друкованого видання, прочитати якісну аналітику? Чому Ви так вважаєте?

Сергій Рахманін:  Я не знаю, якою буде журналістика за п'ять років, не кажучи вже про якусь віддалену перспективу. Думаю, що так чи інакше майбутнє буде за тими медіа, які намагатимуться ефективно працювати на різних майданчиках, створюючи своєрідні конвергентні редакції.

Що стосується друкованих медіа, то вони справді переживають не найкращі часи. І це пов'язано не тільки зі зростанням впливу соцмереж і соціальних медіа, а ще й з погіршенням економічної ситуації та відсутністю нормального ринку — і ринку медіа, і ринку рекламного.

Втім, мені здається, що ті, хто передчасно ховає друковану пресу, дещо поспішають. Свого часу, коли розвивалася кіноіндустрія, вважали, що театр приречений, але театр живе і розвивається в усіх країнах. Років 15 тому маркетологи стверджували, що книги, книговидання, література помруть, натомість їхнє місце займуть комікси і глянцеві журнали, що досі не заважає людям писати і читати книжки. Мені здається, що навіть якщо років за 10 закриється останнє друковане видання в світі, місяць по тому хтось зареєструє перше друковане видання, і в цього видання будуть мільйонні наклади. Думаю, що друкована преса виживе в світі загалом і в Україні зокрема, просто вона буде еволюціонувати під впливом науково-технічного прогресу, зміни смаків споживачів інформації. Попит на аналітику завжди був і завжди існуватиме. Просто вимоги до написання аналітичних матеріалів будуть змінюватися через те, що дуже змінюється читач.

y-grek:  Чи є у вас своя версія, чому був убитий Павло Шеремет, для кого він був небезпечним?

Сергій Рахманін:  У мене нема своєї версії. Це не просто дуже драматична і дуже загадкова, це ще й дуже незрозуміла історія. Тому що замовники будь-якого політичного вбивства завжди мають конкретну мету або навіть кілька цілей. І з плином часу їхні наміри так чи інакше стають більш-менш зрозумілими, як це було, наприклад, із вбивством Георгія Гонгадзе.

Що стосується жорсткого вбивства Павла Шеремета, то тут замовник жодним чином не проявився, і жоден із умовних замовників вбивства навіть не намагався скористатися наслідками цього вбивства. Тому для мене це є загадкою.

Mitia:  Как вы относитесь к тому, что журналисты уходят то в политику, то в пиар, а телеведущими становятся политологи, депутаты и прочие деятели?

Сергій Рахманін:  Не можна людям забороняти змінювати сферу своєї діяльності. Журналіст має право йти в політику, як і представник будь-якої іншої професії. З іншого боку, мені як журналісту дещо прикро, що представники медіа-сфери досить активно змінюють поле своєї діяльності саме в той час, коли вони найбільш потрібні саме у медіа-сфері. Тим більше, що сповна реалізувати себе, зокрема, в політиці, вдалося ліченим одиницям.

Не захищаючи і не засуджуючи, а лише пояснюючи їхні наміри, можу лише зауважити, що журналістика сьогодні є не надто поважною з точки зору обивателя, не надто затребуваною і не надто шанованою професією. І деякі люди, особливо молоді й амбітні, цілком природно намагаються реалізувати свій потенціал у тих царинах, які можуть забезпечити хутке кар'єрне зростання і кращі матеріальні умови.

Що стосується політиків у ролі телеведучих, то це просто тимчасова мода, це не триватиме довго. Дехто з них просто є шоуменом за вдачею, і направду їм байдуже, де влаштовувати шоу — у ВР, на вулиці чи у студії. Не думаю, що тенденція використовувати політиків у ролі телеведучих матиме довге майбутнє.

Victoria Yurkina:  Сергей, как думаете, когда Украина вернет Крым? И что надо сделать для того, чтобы полуостров стал по своей сути действительно украинским?

Сергій Рахманін:  Щоб Крим повернувся, треба мати план повернення Криму. Маю зухвалість думати, що навіть концепт такого плану відсутній. Рішення влади, яке стосувалося кримської проблематики, зазвичай мали фрагментарний, ситуативний і несистемний характер. Маю суб'єктивне відчуття, що сам масштаб цієї проблеми дещо лякає тих людей, від яких залежить розробка, а головне — реалізація подібного плану. До створення такого плану мають бути залучені різні фахівці — від військових до дипломатів, від економістів до фахівців інформаційної сфери. Цей план має бути розрахований покроково, поденно. Передбачати оперативну та фахову реакцію на зміну ситуації. Влада має окреслити коло осіб, які відповідають за це питання, і оперувати конкретними термінами та конкретними ресурсами. Поки що цього, на жаль, не робиться.

Сергей Рахманин
Сергій Рахманін Главред

journ_:  Сергію, як, із вашої точки зори, соцмережі впливають на журналістику, як видозмінюють її? І чи є цей вплив позитивним, чи навпаки?

Сергій Рахманін:  Як у будь-якого явища, у цього явища є і позитивні, і негативні наслідки. З одного боку, розвиток соцмереж робить журналістику більш легковажною і дещо вторинною. А головне — розвиток соцмереж дещо нівелює саме поняття журналістів і журналістики. Кожна людина, яка має аккаунт у соцмережі, може дозволити собі "стати журналістом", навіть не володіючи потрібними навичками, професійним та життєвим досвідом.

З іншого боку, ефект соцмереж є реакцією на зміну сприйняття інформації. Споживач нині тяжіє до більш динамічних, більш зрозумілих, більш оперативних форм подання інформації. Журналістика змушена на це реагувати. І в цьому сенсі можна казати про певну її еволюцію. На жаль, класична журналістика поки не використовує своєї головної переваги. Сьогодні будь-хто, озброєний гаджетом, може опинитися на місці події набагато швидше, аніж будь-яка телевізійна група, і поінформувати про цю подію набагато раніше, аніж будь-яке видання чи навіть інтернет-сайт. Але фахові досвідчені журналісти мають пояснювати громадянину не тільки, що відбулося, коли і де, а й чому відбулося, перекидати місточок між подіями сьогодення і подіями минулими, надавати споживачеві необхідний інформаційний бекграунд. Якщо треба, витлумачувати певні речі, звертати увагу на важливі обставини, робити акценти та створювати прогнози подальших подій. Цією зброєю медіа користуються не так ефективно, як мали би.

Margaryta Makovetska:  Сергію, в одній зі своїх статей ви пишете про торговельну блокаду ОРДЛО, про те, "чому торговельна блокада ОРДЛО з "підривної антидержавної операції" перетворилася на значимий елемент державної політики?", про те, чому Порошенко до останнього зволікав з остаточним її введенням. Яка ваша думка, треба чи не треба ця блокада? І як це відгукнеться на економіці?

Сергій Рахманін:  Україна перебуває ситуації, коли будь-яке рішення, що стосується сходу, є поганим. Питання в тому, яке рішення призведе до гірших наслідків. Рішення про блокаду не можна розглядати поза системою інших кроків — військових, політичних, економічних. Я поділяю точку зору тих фахівців, які вважають, що, по-перше, рішення про блокаду треба було ухвалювати ще раніше, і це фактично напряму́ випливало з рішення РНБО 2014 року, а, по-друге, до рішення про введення блокади треба було готуватися, а системної підготовки до реалізації цього рішення не велося, і остаточне рішення було ухвалено за кілька годин. Тобто ретельної підготовки до мінімізації негативних наслідків не велося.

Рішення про блокаду має сенс і логіку, якщо воно є елементом системного підходу до стосунків із окупованими територіями. Системний підхід відсутній. Посилаючись на точку зору економістів, думці яких я довіряю, вважаю, що якби всі необхідні кроки, прописані в рішенні РНБО від 2014 року, були зроблені, негативні наслідки від розриву економічних зв'язків із окупованими територіями були б мінімальними. Дражливе питання, як економічна блокада позначиться на становищі людей, які живуть на окупованих територіях. З цієї точки зору, говорити про блокаду як про суто позитивне чи суто негативне явище неможливо, адже це рішення можна оцінювати об'єктивно лише тоді, коли стане зрозумілою стратегія повернення окупованих територій Донбасу. Цієї стратегії нема. Влада як мантру повторює тезу про безальтернативність Мінських угод, а Мінські угоди навряд чи будуть коли-небудь виконані.

Pavlo:  Сергію, чи існує, на ваш погляд, в Україні свобода слова, чи, радше, є, як висловилася Юлія Мостова, "свобода самовираження"?

Сергій Рахманін:  Я думаю, що є свобода самовираження, перш за все. Казати про свободу слова в повному широкому розумінні я не став би, бо далеко не всі журналісти усвідомлюють, що свобода слова — це не просто право, а ще й відповідальність, а політики здебільшого розуміють свободу слова як "свободу мочити конкурентів".

Rika:  Чи потрібно, по-вашому, "мовне квотування" у друкованих ЗМІ, як це відбулося на радіо і ТБ?

Сергій Рахманін:  Я не є категоричним прихильником заборон та обмежень, але вважаю, що у мовному квотуванні є переваги, які домінують над недоліками. Мені здається логічним, якби мовне квотування стосувалося і друкованої преси. Але саме по собі квотування не є панацеєю. Приклад книговидання довів, що попит на українську літературу з'являється не тоді, коли забороняються російські книжки, а коли з'являються люди, готові вкладати в українську літературу, що стимулює і появу талановитих авторів, і запит на українську книжку. Я думаю, що ренесанс не просто україномовної, а повноцінної української журналістики відбудеться не тоді, коли силоміць примусять друкуватися виключно українською, а коли з'являться самобутні яскраві і цікаві українські медійні проекти, які створять новий тренд в українській журналістиці, що остаточно вилікує від звички мавпувати російські видання.

Сергей Рахманин
Сергій Рахманін Главред

Rika:  Зараз здебільшого згадують радянські часи як суцільне зло та негатив, а ті, хто мають якісь теплі спогади, мовчать про це... А ви про що згадуєте перш за все, коли йдеться про радянські часи?

Сергій Рахманін:  Для мене найбільш яскравий радянський спогад — напевно, це служба в Радянській Армії, де я з подивом для себе з'ясував, що представники єдиного радянського народу не схожі один на одного. Не кажу про різницю між грузинами і естонцями або навіть між таджиком та казахом. Те, що ми з росіянами — різні народи, особисто я для себе з'ясував ще у 1987-му. Я навіть гадки не мав, що ми настільки різні. Не перекреслюючи позитивного, що було у моєму радянському дитинстві та моїй радянській юності, для мене СРСР був місцем, де була проблема купити нормальну книжку. У 1990 році треба було витратити пів дня, щоб у далеко не провінційному Києві знайти місце, де можна було б попити нормальної кави. У 1991-му у мене половина вихідних пропадала на стояння в чергах. Чи лишилися у мене приємні спогади про Радянський Союз? Так, лишилися, бо дитинство завжди згадуєш із посмішкою. Чи хочу я повернутися в Радянський Союз? Ні. Тому що для мене він був і залишиться символом тотальної несвободи і жахливої одноманітності. Справжній Радянський Союз не має нічого спільного з тим лубком, який сьогодні активно пропагують, у різних "мильних" стрічках.

Kleo:  Сергей, слушаете ли вы, так сказать, "вражеские голоса", читаете ли сепаратистские издания, смотрите ли российское телевидение время от времени? Если да, то что вам дает такая практика? Врага надо знать в лицо?

Сергій Рахманін:  Сепаратистські інформаційні ресурси час від часу читаю для того, щоб мати уявлення про форми і засоби інформаційного впливу на мешканців окупованих територій. Окрім того, навіть в умовах тоталітарного режиму завжди можна, маючи необхідні навички, отримувати інформацію з відкритих джерел. Якщо хочете, це шліфує вміння "читати між рядками", а це навичка, яку мусить мати професійний журналіст. Російське ТБ не дивлюся. Час від часу читаю російські інформаційні ресурси, аби розуміти акценти, тенденції, вектори та пріоритети російської інформаційної політики. Завжди був прихильником не критиканського, але критичного ставлення до інформації. Це дуже допомагає в роботі.

Zorro:  Чи вірите ви у виховну функцію журналістики, чи це — утопія?

Сергій Рахманін:  Журналістика не має виховувати. Журналістика має стимулювати самовиховання і самопізнання, якщо хочете. Журналіст не має нав'язувати точку зору, але він має підказувати слухачеві, глядачеві, читачеві ті теми, над якими варто замислюватися. Журналістика може містити елемент просвітницької функції, але не тому що журналіст когось повчає, а тому що медіа має можливість надати майданчик тим людям, яким є що сказати співгромадянам. За допомогою медіа населення має можливість спілкуватися з митцями, філософами, громадськими діячами, моральними авторитетами. Журналістика має надавати поштовх до думання, а не лише до споживання фактів. Якщо вона це робить, то вона сприяє еволюції суспільства.

Zorro:  Чим би ви пояснили шалену популярність у Росії Путіна? Чому там майже нема запиту на більш демократичного лідера?

Сергій Рахманін:  Щоб зрозуміти росіян, напевно, треба бути росіянином. Мені здається, що "ефект Путіна" полягає в тому, що політик саме такого штибу найбільше відповідає ментальним, політичним, психологічним запитам росіянина, його уявленням про світ, про смаки, про так звану "місію Росії", а також найбільше комутується з їхніми забобонами, міфами, фобіями та очікуваннями. Можу помилятися, але мені здається, що Росія така, не тому що Путін — президент (а Путін є незмінним президентом Росії), а тому що нинішня генерація росіян потребує саме такого лідера.

OLGATKACH:  Днями Гройсман представив п'ять ключових реформ, які мають змінити країну. Вони стосуються освіти, медицини тощо. А які реформи мають змінити країну, за Вашою версією?

Сергій Рахманін:  Поки що ми можемо казати не про реформи, а про наміри реформувати кожну сферу. Чи будуть вони справді реформами — покаже час. Як на мій розсуд, пріоритетними мають бути такі сфери — оборона і національна безпека, освіта, інфраструктура, охорона здоров'я, судоустрій. Доки наші школи будуть нагадувати казарми, наші поліклініки — стайні, а дороги — руїни, дуже важко казати про самодостатню державу. Мені здається, що неможливо реформувати державу, намагаючись змінити все й одразу. Має бути визначено дві, максимум три, сфери, які вважатимуться пріоритетними, аби успіх перетворень пересвідчив громадян у здатності держави змінюватися. Абсолютно переконаний, що однією з ключових, напевно, ключовою після безпекової сфери (та й то лише тому, що зараз триває війна), є освітня сфера. Але реформа освіти — це не тільки і не стільки підвищення заробітної платні, як чомусь вважає дехто в уряді.

Zorro:  Як ви ставитеся до різного роду заборон — соцмереж, творів письменників, акторів, появи фільмів із певними акторами тощо? Чого можна домогтися таким шляхом?

Сергій Рахманін:  Я вже казав, повторюся. Я не є категоричним прихильником заборон і обмежень, але є ситуації, коли вони необхідні і виправдані. Вважаю, що до кожної заборони необхідно ставитися дуже обережно, зважуючи всі "за" і "проти", прогнозуючи наслідки.

Що стосується заборони соцмереж, тут я абсолютно солідарний з точкою зору Ігоря Уткіна, який є і мудрою людиною, і набагато кращим фахівцем у цій царині. Він назвав це рішення "запізнілим" і "несистемним". Низку заборон і обмежень, що стосувалися інформаційної сфери, треба було запроваджувати ще 2014 року, і кожна заборона мала супроводжуватися необхідними кроками, що стимулювали б розвиток вітчизняної інформаційної сфери. Заборонити не так важко. Але все треба робити вчасно і, забороняючи щось, треба розвивати своє.

Сергей Рахманин
Сергій Рахманін Главред

Wrangler:  Почему за весь период российско-украинского конфликта в медиа-среде не был создан "стайл-бук", где была бы какая-то общая терминология для всех принята: у нас все таки конфликт, война, АТО; кто у нас там — террористы или сепаратисты и т.д.? И есть ли, на ваш взгляд, необходимость в этом? Заранее спасибо за ответ.

Сергій Рахманін:  Необхідність є, тому що це породжує плутанину не просто на газетних шпальтах, а й головах. В Україні наслідком "гібридної війни" стала поява "гібридної термінології", "гібридного законодавства". Визначатися з термінами було б набагато простіше, якби на законодавчому рівні було зафіксовано те, що у нас відбувається. А коли у нас війна називається АТО, вживання терміну "окуповані території" не супроводжуються поясненням, хто є окупантом, коли держава-агресор залишається ключовим торговим партнером, важко винайти беззастережні зрозумілі назви для багатьох речей і явищ. У нас досі відсутнє юридичне пояснення, хто є колаборантом, хто є комбатантом, і чим відрізняється сепаратист від терориста. Коли держава визначиться зі своїм ставленням до війни та миру, а законотворець заповнить прогалини у законодавчому полі, медіа буде простіше оперувати необхідними термінами. А до того кожен буде керуватися виключно власними смаками та відповідними ідейними настановами.

Wrangler:  Как вы оцениваете идею сменить формат и название "АТО" и заменить на что-то другое? Что от этого изменится?

Сергій Рахманін:  Від зміни назви ніколи нічого не змінюється. Те, що війна називається АТО, не означає, що війни нема. Є підозра, що незабаром буде ухвалено закон, який проголосить завершення АТО. Натомість це не означатиме оголошення війни. Ситуація зміниться лише тоді, коли вище державне керівництво назве війну війною і буде ставитися до неї як до війни, і матиме стратегію перемоги у цій війні. Поки що надії на це небагато.

Gallina:  Сергей, вам как журналисту часто ли хочется донести какую-то мысль или информацию до аудитории, но вы себя  одергиваете  и умалчиваете о ней? И что именно, какие факторы заставляют чаще всего о чем-то промолчать? Спасибо.

Сергій Рахманін:  Трапляються випадки, коли інформація виглядає правдивою, але існує внутрішній сумнів щодо її достовірності. Інколи навіть наявність двох або трьох джерел не означає, що інформація є достеменною, і тебе не намагаються використати. Якщо йдеться про чуттєво-делікатну сферу, і в тебе існують сумніви щодо доцільності оприлюднення такої інформації, варто десять разів подумати, перш ніж поділитися нею з читачем чи глядачем.

journ_:  Що ви думаєте про ситуацію з Ігорем Гужвою?

Сергій Рахманін:  Я не ідеалізую владу, я не поділяю тональність і спрямованість деяких матеріалів цього ресурсу. Я не вважаю, що критика влади є індульгенцією, що дозволяє порушувати закон. Я — противник того, щоб активність правоохоронців мала вибірковий характер. Я сумніваюся, що ця справа має судову перспективу. Я не відношуся до тих, хто вважає цю історію класичним прикладом боротьби зі свободою слова, з опозиційною журналістикою.

journ_:  Сергію, як ви вважаєте, чи стало українському журналісту за часів президентства Порошенка вільніше дихати, легше розвиватися, чи вдалося піднятися хоча б на щабель вище порівняно з тим, як це було за часів Януковича?

Сергій Рахманін:  Я вважаю, що українському журналісту "стало дещо легше дихати", але не стало легше працювати. Суб'єктивна точка зору: дехто з тих, хто за часів тамтої влади боровся з цензурою, зараз сприймає її як даність або навіть вдається до самоцензури і закликає це робити інших.

Fedor:  Как вы считаете, какими ошибками чаще всего грешат украинские журналисты, которые освещают события на востоке Украины?

Сергій Рахманін:  Найбільша вада — спроба звести ситуацію до "чорного" й "білого", оперуючи термінами "зрада" і "перемога", описуючи і аналізуючи дуже складні багатошарові проблеми. Напевно, найбільша вада — це одномірність сприйняття ситуації.

Fedor:  Сергей, кто, по-вашему, сейчас ведёт в российско-украинской информационной войне? Научились ли у нас достойно противостоять российской пропаганде?

Сергій Рахманін:  Щоб дати об'єктивну відповідь, треба дуже ретельно стежити за російською пропагандою, а у мене нема на це ані часу, ані бажання, ані потреби. Я думаю, що перемога стане можливою тоді, коли ми перестанемо рефлексувати на російські закиди. Це не означає, що російську пропаганду слід ігнорувати. Це означає, що нею не слід дуже перейматися. Найкращий спосіб убезпечитися від російської брехні — не брехати самим і не відповідати на російські фейкові новини власними фейками.

Валерій Дудінов:  Сергей, я переселенец с Донбасса. Но и в центре Украины, оказывается, "ваты" более чем достаточно. Многие у нас в Украине просто не видят смысла в существовании своего государства, а ещё больше людей не умеют жить по законам. Как вы считаете, сколько нужно времени, чтобы создать нацию и страну?

Сергій Рахманін:  Я вважаю, що процес створення країни і нації, який мав би розпочатися в 1991 році, насправді бере свій початок із 2014-го. З урахуванням пришвидшення процесів створити повноцінну країну з повноцінним народом можна за півтора-два десятиліття, якщо ставити собі це за мету.

Сергей Рахманин
Сергій Рахманін Главред

Anton Fedortsiv:  Пане Сергію, дякую за Вашу завжди якісну роботу. Зрозуміло, що Ви не спочиваєте на лаврах і постійно знаходите щось нове, продовжуєте власний розвиток, у т.ч. і завдяки книгам. Питання таке: що з прочитаного політичного/біляполітичного Вас вразило останнім часом? Що порадили б почитати на літо without fail?

Сергій Рахманін:  Дуже люблю читати. У такий спосіб я відпочиваю від роботи. З іншого боку, література дозволяє тримати себе в формі. Завжди вважав, що якщо журналіст припиняє читати, у нього банально закінчуються необхідні слова. Але я намагаюся не читати політичне і навколополітичне, позаяк читаючи подібну літературу, відчуваю себе знову на роботі. На мій розсуд, читаючи Шекспіра, Гессе, Дюрренматта чи, наприклад, Загребельного, Ви знатимете про політику не менше, аніж читаючи мемуари якогось політичного діяча або чергову біографію Кучми чи Путіна. 

Фото Олександра Синиці

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...