Історик і письменник Володимир Регеша "Санта" — захисник особливих дітей на "внутрішній" війні

Будинок сімейного типу для особливих дітей робиться елементарно.

Владимир Регеша 06
Володимир Регеша Facebook Владимира Регеши
Закінчення.

Читайте початок "Історик і письменник Володимир Регеша — розвідник "Санта" з передової в Авдіївці".

Володимир Регеша — історик, письменник, доброволець "Правого сектору", командир підрозділу розвідки з позивним "Санта". Захисник Батьківщини, багатодітний батько — у нього п'ятеро дітей. Друг дітей, яких Батьківщина майже не захищає, — він опікується дітьми з тяжкими вадами розвитку з дитячих інтернатів III-IV ступеню у Ладижині на Вінниччині та Меджибожі на Хмельниччині.

Коли я вперше зателефонувала до пана Володимира на війну, ще торік, у Піски, він спочатку перепризначив мені час, "коли буде вільний" — і, ніби війна йшла "чисто за розкладом", рівно у призначену годину вийшов на зв'язок, — та заходився розповідати саме про долі та характери дітей з інтернатів, про те, як потрібно запроваджувати систему дитячих будинків сімейного типу на зламі казенної інтернатівської системи, — адже неможливо пережити, коли 35-річна людина вперше у житті бачить річку…

Пан Володимир тоді заступив на пост. А я подумала, що без таких особливих дітей, з якими він дружить, наша перемога неможлива.

Півтора тижні тому Володимир Регеша з побратимами із різних військових з'єднань безпосередньо із Авдіїївки(!) звертався до президента України з приводу гострої проблеми — Ладижинський інтернат III-IV ступеню місцеве чиновництво заповзялося розформувати, "розкидавши" малих і дорослих дітей по різних закладах, без розуміння того, що вразливі душі вихованців можуть і не пережити переїзду в невідоме і розлуки з друзями, які їх розуміють, а деколи і "перекладають" їхню особливу мову лікарям, вихователям та психологам-реабілітологам, — останніх, до речі, покликали до роботи саме Володимир Регеша із друзями.

У зверненні до президента Володимир Регеша сказав, що зі 140 вихованців Ладижинського інтернату III-IV ступеню понад 90% — сироти, і їхнє життя — це теж щоденна війна з болем та несправедливістю: "Пане президенте, створіть щодо цього інтернату профільну комісію — до якої би увійшли керівники таких успішних інтернатів, лікарі, реабілітологи, волонтерські організації, які багато років опікуються і живуть проблемами цих дітей. А ще краще — поїхали туди разом, і ви побачите, як живуть вихованці інтернату, скільки у них почуттів, дружби, прагнення до життя. Впевнений, що разом ми зможемо прийняти вірне рішення, яке в першу чергу буде враховувати інтереси дітей".

Владимир Регеша 07
Володимир Регеша в інтернаті для особливих дітей Facebook Світлани Іщенко

Пане Володимире, Ви колись сказали, що тільки за один вчинок дозволили б повісити собі медаль на груди: за те, що сім'я з Полтавщини всиновила хвору на ДЦП дитину. Завдяки Вашим телепередачам, оповіданням та особистим контактам у соцмережах, — усюди Ви розповідали про долі та характери дітей-інвалідів, про те, як важливо брати участь у їхньому житті, бути їм відданим другом. У так званому "мирному" житті не бачити їхніх проблем означає виявляти ментальну бідність.

— Я взагалі не вмію "здувати порошинки" із власних дітей — і не піклуватися одночасно про своїх інтернатівських друзів, яких я люблю.

* * *

Пане Володимире, я була вражена, прочитавши у Facebook Ваше оповідання "Дві поламані ноги", де були зіставлені дві історії, коли дорослий чоловік (йдеться про Вас) пішов на війну, отримав перелам гомілки, до синців перетягував ногу у щільних берцях і вже через три дні брав участь у боях, і коли байдужа мати навідала у інтернаті для дітей з тяжкими вадами розвитку нерухомого сина, який, як і всі діти, снив її візитами, запахом і виглядом, — заходилася рівняти його покручені кінцівки, зламала ногу — плюнула і поїхала.

— Все одно діти чекають на мам — вони готові, щоби ті їм і ноги ламали, але щоб приїжджали.

Хоч одній людині добро зробив (сміється) — всиновила-таки дитину з ДЦП родина з Полтавщини — читали мене, бачили по телебаченню, а далі списувалися у соцмережах.

Владимир Регеша 09
Новенька дівчинка з неймовірно виразними очима Facebook Лади Іванової

Ви для дітей із обмеженими можливостями захисник не тільки на "зовнішній", а й на їхній "внутрішній" війні. Із системою, з людською байдужістю таким дітям дуже легко "зникнути безвісти" у казенних установах, щодня проживаючи своє життя як трагедію. А Ви замінили для них трагедію на "романтичний реалізм". Ви як друг розвиваєте дітей з дитячих інтернатів III-IV ступеню у Ладижині та Меджибожі, допомагаєте їм, лікуєте і йдеться вже про їхню особистісну самореалізацію. Як завжди, Ви просто робите так, як треба, адже це входить у Ваше світобачення. І ви обов'язково розженете нелюдські бюрократичні "хмари" над Ладижинським інтернатом.

 Як завжди, Ви є борцем з режимом режимом утримання у інтернатах особливих дітей.

— Ні, цієї справи покидати не можна. Діти розвиваються, прогресують з кожним днем — причому ті, на яких усі махнули рукою, про яких там написано "неконтактний", — і сидить він усе життя у цій "клітці", — а його на руки береш — він усміхатися починає, — а ми ж не знаємо, що в голові у дитини без розумової діяльності — можливо, вона за життя чіпляється зубами і останніми силами… Ми з волонтерами доплачуємо півставки реабілітологам у Меджибожі, щоб вони працювали повний день. Спромоглися на ремонти в обох закладах. Але завжди кажу — і не заморюся повторювати, що найкраще обладнання взагалі з такими дітьми в роботі — це руки.

Якщо ми з вами маємо ще якийсь вибір, маємо якісь пазурі або можемо кулаком комусь зацідити, то ці ж діти взагалі живуть за чужим розкладом. Сьогодні ти їстимеш гречку — не хочеш, тоді нічого не будеш їсти, ти мусиш о дев'ятій вечора лягти спати — "гаразд, мені 30 років і я не хочу, але я дурник і лежу в такому інтернаті". Все життя без своєї приватності. Більшість навіть читати не вміють. У цій системі вважається, що діти стають нещасними і травмованими, коли їх виводиш у люди, коли вони бачать, що може бути інакше, ніби зачинені "у клітці" вони щасливі, — а як вони побували у місті, в піцерії або на річку їх повезли…

Владимир Регеша 08
Шеврон "Санти" Facebook Владимира Регеши
Взагалі для родин із дітьми-інвалідами нема умов: щоб мати взяла дитину з візочком — і змогла заїхати в метро, в автобус, у кав'ярню, в кіно.

Скільки сидимо з вами на набережній — хоч би один інвалід у полі зору… Бо все у нашій країні вирішують люди, далекі від конкретних проблем.

До речі, мої інтернатівські друзі …самі себе утримують. 80% їхнього утримання, за нашим законодавством, може бути використано на перебування дитини в інтернаті — на їжу, одежу, ліки (грошова "доза" на них — 3,50 гривні на добу) та ін., а 20% залишаються так званих "підйомних", — це теж "зрівнялівка", характерна для звичайних інтернатів, де ці кошти накопичують, доки дитина виходить із закладу. Але ж з інтернатів III—IV ступеню діти не виходять взагалі! То чому не використати ці 20% на якийсь зайвий памперс, на якусь таблетку, на шматок м'яса чи риби?

А у разі смерті дитини ці копійки перейдуть до Пенсійного фонду чи куди там ще…

Владимир Регеша 11
Володимир Регеша готує публікацію про будинок-інтернат у Меджибожі Facebook Лади Іванової

Якось ми розмовляли по телефону на цю тему з Людмилою Денисовою, ще коли вона була міністром соціальної політики, вона подякувала мені за те, що я цим займаюся, але сказала: "Це не в нашій компетенції", — і бувайте здорові. Кошти на інтернати III—IV ступеню розподіляють обласні адміністрації. А отже, і безпосередньо департаменти соціального захисту.

Взагалі треба ламати цю систему к "едрене фене" — повністю. Починаючи з пологових будинків, коли матерів особливих дітей умовляють "здати" їх до казенних установ, — це потрібно, щоб утримувати цю систему: що більше дітей, то більше коштів на це витрачають. Але зі 100% коштів, які витрачають на систему інтернатів, 90% йде на утримання самої системи та на її персонал. Тільки 10% перепадає дітям!

Як зламати систему — домогтися, щоб хоч навпіл якось…

Інтернати — це зло. Будинок сімейного типу робиться елементарно: навколо будь-якого обласного центру є села, у яких купа занедбаних будинків, які перебувають на балансі сільрад чи бозна-кого. То чому не зробити їм реконструкцію і не поселити родину: троє–п'ятеро дітей і сімейна пара. Можливо, когось можна було би возити на візочку до сільської школи. Ходити на концерти до клубу, щось плести і продавати, щось робити, грядку якусь обробляти. І з медикаментозними втручаннями щодо дітей теж можна вирішувати!

А як можна все життя жити в кімнаті, де поруч з тобою шість осіб! Це такий Шанхай…

Владимир Регеша 12
Володимир Регеша Facebook Лади Іванової

* * *

Я дуже хочу, щоб у історика та письменника Володимира Регеші вийшла книга оповідань, новел та міні-новел, які зараз є у Facebook, і які ще пишуться, — це і безжальне викриття українських реалій воєнного часу, і тонкий психологізм — наче скальпель, він залишає в душі шрами і змінює ракурс світобачення. Просто шкірою відчуваєш: все, що на часі — треба вирішувати вчасно і радикально, а не "символізувати, аби законсервувати", — адже не проживаючи вповні наші життя, не стверджуючи свій світогляд, ми вкорочуємо віку Україні.

Фото: Facebook Володимира Регеші , Facebook  Світлани Іщенко, Facebook  Лади Іванової 

ПО МАТЕРИАЛАМ: