Владимир Медведев

По-перше, поліглотія, справжня, коли людина повноцінно вживається в нові мови, явище досить рідкісне. Інше питання - можливість чисто утилітарного використання різних мов. Це не потребує глибинного перелаштування наявних мовних навиків та механізмів. Хоча, звичайно, певні впливи на особливості мислительного процесу, комунікування, формулювання думки є. Але наскільки глибокі ці зміни і скільки варіантів змін може вмістити один мозок - питання до нейролінгвістів.

Ось перелік: відносини лікар-пацієнт, відносини людина-тварина, проблеми евтаназії, трансплантології, абортів, клонування, використання новітніх медичних технологій, наприклад, стовбурових клітин, психохірургія, етика і психіатрія, етика і система надання медичних послуг.

Ця тема давно уже регламентується, причому навіть не на стадії етичних дискусій, а юридично. Я - поміркований противник.

Ні, на стільки, наскільки вони мають матеріальний вияв.

Генез етичної рефлексії - питання дуже складне, філософське. По-моєму, у вузькому сенсі це один із дієвих засобів самозбереження людства і слід пам"ятати: "Если Бога нет, то все дозволено" (Достоевский). Оскільки для багатьох членів сусіпльства сьогодні "Бога нет", наявність обмежувачів життєво необхідна

Думаю, ні.

Мають право, але лише у юридичному, а не напівміфічному дискурсі, у колі компетентних органів і осіб.

Так, поки що велика кількість захворювань дійсно лишаються невиліковними. Тобто їхня невилікованість не пов"язана з зацікавленцістю якихось фінансовиих кіл чи фармакологічних груп.

Є частина лікарів, думаю, невелика, які є ангажованими певними виробниками лікарських засобів або розповсюджувачами.

Мораторій на виконання смертної кари у зв"язку з невирішеністю цього питання в суспільстві.

Засадничо практично всі етичні рефлексії грунтуються у нашій країні на християнському світогляді. Хочеми ми того чи ні. Однак не всі це усвідомлюють.

Психохірургія має право на життя, однак якісно регламентоване життя. Мається на увазі використання для вирішення питання про психохірургічне втручання багатьох фахівців, передусім психіатричного і судово-медичного профілю. Однак, на мою думку, психохірургія і будь-які інші маніпуляції з людською психікою не повинні бути масовим явищем.

Лікар зобов"язаний у випадку виникнення труднощів із постановкою діагнозу звернутися до усіх своїх колег з метою якнайшвидшого завершення етапу діагностики захворювання. Однак на практиці це здійснити не завжди легко. Причин щонайменше три: обмеженість зв"язків у лікарському середовищі (в тому числі технічна), особиста зацікавленість лікаря (завищена самооцінка), дійсно складні медичні випадки.

Наскільки я знаю, такої загальної бази не існує. Однак сучасні дослідження людської психіки з залученням функціональної МРТ достатньо широкі для того, щоб робити достовірні висновки про особливість перебігу тих чи інших мозкових процесів.

Людина здатна активно навчатися протягом усього життя. Це підтверджується наявністю в мозку стовбурових клітин, які беруть у запам"ятовуванні інформації протягом усього життя. Інша справа, що змінюються форми і результативність навчання. Мається на увазі, передусім, те, що з часом у людини з"являється більш потужний інструмент оцінки нової інформації - власний життєвий досвід. Це значно компенсує кількісні показники навчання і дозволяє людині протягом усього свідомого життя активно накопичувати нову інформацію і адекватно рефлексувати на неї. Більше того, мені здається, що ці рефлексії з часом стають більш грунтовними та фундаментальними, передусім, у світоглядному плані.

Джерелом генетичних захворювань, та й взагалі будь-яких захворювань, які мають слабкий зв"язок із геномом, є виникнення та накопичення мутацій - незворотних змін інформації, записаної в геномі людини (ДНК). Вважається, що з часом людина навчиться коригувати ці зміни шляхом прямих генноінженерних втручань. Дієвими такі втручання, звичайно, можуть бути на стадії, коли вся людина є однією клітиною - заплідненою яйцеклітиною. Інше питання, наскільки дієвими і безпечними будуть такі методи. По-моєму, абсолютно безпечних технологій не існує. Це означає, що є високі очікування побіних ефектів. Наше завдання - зробити так, щоб такі технології входили у широкий ужиток лише після грунтовного і трривалого вивчення на предмет можливих негативних наслідків. В біоетиці такий підхід називаєть "презумпцією небезпечності".

Почну із другого питання. Інстинкт продовження роду, у конкретному його виразі - сексуальній функції, однозначно зменшується зі старінням людини. Доказом цього незаперечного факту є широка популярність на ринку фармакологічних засобів так званих стимуляторів потенції. Я думаю, що відмова або упереджене негативне ставлення до своєї біологічної функції у сучасної людини ніяк не пов"язано з перенаселенням. По-моєму, це один із тимчасових популярних трендів у суспільстві, який передусім корениться у, сказати б, гедоністському ставленні до життя. Найбільш яскраво це видно на прикладі розвинених країн: ви моджете самі оцінити існуючі демографічні показники, які, як мені здається, свідчать про наявність обернено пропорційної залежності між рівнем добробуту суспільства і рівнем народжуваності. Можливо, це можна якимось чином частково ув"язати із тезою про зростання відповідальності членів суспільства із зростанням добробуту. Проте такий зв"язок напевне незначний. Це доводиться тим фактом, що сучасні репродуктивні технології найбільш широко обговорювані у західному суспільстві, питання відповідальності перед об"єктом цих технологій, а саме - новонародженою людиною, часто розглядають не зовсім відповідально.

Зверніться, будь ласка, в Інститут нейрохірургії до клініки патології задньої черепної ямки. Там вам, я думаю, нададуть відповідь на це питання у більш розлогому форматі. Патологія насправді досить складна, тому відповісти сходу затрудняюся.

Звичайно, не етична. Однак у цього питання повинна бути ще і організаційна сторона відповіді. Маю на увазі те, як забезпечити надання медичної допомоги на найкращому рівні всім без виключення членам суспілсьтва. По-моєму, ця проблема із розряду перпетум мобіле. Тобто її повне вирішення неможливе. Причина - в першу чергу, фінансова, це ми бачимо не лише на прикладі сучасної України, а й на прикладі розвинених країн, де об"єм надання медичної допомоги теж має свої ліміти, передусім, фінансові. Не буду тут детально зупинятися на цій темі. Крім того, неможливість абсолютного вирішення цієї проблеми обумовлюється і чисто людським фактором: ми не можемо забезпечити наявність у суспільстві величезної кількості святих людей, лікарів, які б у прямому сенсі світили іншим, згораючи самі. Як ви самі розумієте, такі люди - "морально геніальні люди" є явищем рідкісним для будь-якого суспільства. Чому так - питання складне, філософське, свтоглядне. Як би там не було, нам, знаючи все це, потрібно створити оптимальну модель, яка буде прагнути до максимального досягнення вказаного вами результату.

Це питання відноситься до широкого кола поблем сучасної біоетики, вирішення яких не повинно відбуватися шляхом формування широко вживаного алгоритму, мається на увазі юридичного. Що я маю на увазі - є безліч сфер людського життя, які ми називаємо інтимними, до них відносяться не лише стосунки статі, а й такі тривіальні речі, як лікарська таємниця, наявність власних думок, прихованих від інших тощо. По-моєму, питання сурогатного материнства повинно вирішуватися в суто індивідуальний спосіб. Я маю на увазі, легалізація такого явища не є в цій ситуації виправданою. Проілюструю. Якщо на державному і суспільному, і медійному рівні починає глорифікуватися такий варіант виконання біологічної функції, наслідком буде, по-моєму, ще більше дистанціювання людини від звичних біологічних методів народження дітей. І особи, що вибиратимуть сурогатний варіант, вповні будуть повносправними в біологічному сенсі, тобто здатними виношувати і народжувати дитину у звичний спосіб. Проте мотивація людей, які можуть народжувати дитину самі і вибиратимуть сурогатне материнство, буде коренитися у чисто матеріальних, якихось естетичних чи будь-яких інших, не пов"язаних із здоров"ям жінки, питаннях. При цьому використання сурогатьного материнства у рідкісних випадках може бути саме прикладом акту людяності і милосердя. Уявімо собі, що близька вам людина, дуже близька, наприклад, ваша сестра не може мати дітей, і її життя через це сповнене неймовірних страждань. Ну, може бути таке... Звичайно, вона може вирішити це питання шляхом усиновлення. Мені здається, я так би і поступив. Однак варіант вашої допомоги у цій ситуації має право на обговорення, проте виключно у індивідуальному порядку, без використання такогог рішення у якості прецедента для хвилі зовсім інших ситуацій, які можуть бути пов"язані із сурогатним материнством.
Тепер стосовно материнського достоїнства - звичайно, саме це  є однією із центральних сторін етичної колізії. Адже жінка, що виношує дитину, поріднюється з нею стовбуровими клітинами, які щонайменше від дитини до жінки передаються через плаценту, і це лише чисто біологічна складова питання. Я не буду зараз розповідати про психічну складову, скажу лише, що комплекс відчуттів вагітної жінки, пов"язаних із наявністю в утробі дитини, має складні психоемоційні і нейрофізиологічні кореляти, які залишаються, по-моєму, на дуже тривалий час. Отже, питання про те, хто буде матір"ю дитини "у більшій мірі", я би вирішив на користь все-таки сурогатної матері. Але це означає, що у коло осіб, причетних до здійснення такого способу біологічного розмноження, закладається суттєвий конфлікт. Вирішити ці питання одномоментно вкрай важко. Необхідні всебічні дискусії з повноцінним наданням можливості висловлення всім сторонам. 

Погоджуюся з вами у тому сенсі, що слід виключити із життя людини вбивство як таке. Точніше - як позбавлення життя будь-якої біологічної істоти, а не лише людини. Але наведу вам кілька тез, які, як мені здається, демонструють той факт, що позитивне вирішення цього питання не буде досягнуто ніколи. Це все той же "перпетум мобіле", недосяжна мрія. Недосяжна - за наших сучасних умов існування людства загалом. Ось, наприклад, поставлю питання: що більш прийнятно - випробовувати нові, не завжди безпечні лікувальні засоби на творинах чи на людях? Начебто просте питання, але ви собі уявіть, що в суспільстві не набереться достатня кількість добровольців, які дозволятимуть випробовувати на собі часто дуже далекі до практичної результативності прожекти багатьох гарячих голів у науці. Що тоді робити? Вилучати з науки "гарячі голови"? Не вийде. Адже ми не знаємо, яка з нестандартних ідей може стати проривною і геніальною. Виходить, треба буде або обмежувати прогрес медицини, або створювати групи людей, на яких випробовуватиметься наука у примусовому порядку. А тепер уявіть собі, що ви або ваші родичі попадають у цю групу. Це так, питання для роздумів. Сучасна ескпериментальна медицина і фізиологія знаходяться у досить жорстких рамках біоетичного нагляду: дослідні групи тварин усіма засобами стараються скорочувати, заховрювання прагнуть відтворювати на моделях інвітро. Все це є. Але використання піддослідних тварин на даний час повністю виключити із біологгії і медицини не вдається. І ще одна сторона питання - деякі новели сучасного етичного регламенту у сфері роботи з тваринами видаються взагалі курйозними. Можна констатувати, що у багатьох аспектах сучасна біоетика вироджується у "зооетику". Погано це чи добре - не знаю, але людей теж жалко.

Знаєте, для мене це теж цікаве питання. Думаю, його слід адресувати нам з вами до фахівців, які вивчають сучасні світоглядні тренди, напевне, філософів, соціопсихолгів тощо.

Популярне питання. Думаю, що механізми подібного роду передачі інформації є. Але які вони - зараз відповісти на це питання строго науково вкрай важко або й взагалі неможливо.

З вашої точки зору, виокремлення в етиці, як філософській дисципліні, що вивчає мораль, розділу біоетика немає сенсу. Але я думаю, що якщо таке виокремлення відбулося, воно має під собою певне обгрунтоване пояснення. Мені здається, що специфіка цього напрямку, його методолгії і об"єктів розгляду уможливлює його існування як окремої дисципліни.

Відповісти на це запитання важко. Хоча б тому, що у середовищі фахівців з біоетики є люди з різними світоглядними установками. Тому серед них можлива некомплементарність, дискусійність і навіть "наукова ворожнеча". :) Я маю на увазі, що є школи біоетики, які пов"язують її розвиток саме із створенням дієвого механізму суспільної імплементації різних новітніх засобів впливу на якість людського життя, далеких від традмиційних моральних норм.