Братья Капрановы

Є старий анекдот. На похороні дружини питають чоловіка: "Чи це важко втратити дружину?" "Важко? - перепитує він. - Практично неможливо!"
Те саме і у нас. Вести книжковий бізнес в Україні неможливо. Але це не означає, що його не треба вести. Так само, як і захищати пам'ятки, охороняти природу, боротися за правду. Це питання культурної екології - тобто майбутнього наших дітей.

1. Весь комікс - одне велике відкриття. Попри загальні уяви, державність в Україні не зникала навіть на рік з часів Русі. Окреме відкриття - історія кримських татар. Підпільна українська держава 1944-1954 років, яка воювала проти СРСР довше за Гітлера.
2. Корпоративні традиції - питання об'ємне. Коротко не подужаємо. Основна ідея: робота - не поденщина, а повноцінне життя.
3. Незамінні люди є. Особистості - усі незамінні. Звичайно, час іде, одні з них ідуть, а приходять інші, які теж стають незамінними. У нас навіть посади міняються зі зміною людини.

Так тому і взялася. Росія "береться" тільки за слабких - тих, хто показав, що може гнутися і загравати. Їх топчуть. Це - закон зграї. Історичні аналогії - Полуботко, Самойлович, Многогрішний, Драгоманов. Автономістам завжди перепадало більше ніж незалежникам.

На видавничому ринку ми з 1998 року - тоді ще ринку не було. Тепер він зникає. Що краще? Тоді були надії на розвиток. Зараз - на диво. Але є досвід - шрами і синці. І це - найцінніше. Тому що допомагає працювати і не кидати справу, яка виглядає безнадійною.

Це була спроба показати людям, що годі сторонитися політики і тасувати одні й ті самі карти. Певний ефект був.

Кожна дитина, ідучи до школи хоче навчитися читати і писати. І більшість виходять зі школи зі стійкою ненавистю до обох цих занять. У чому секрет методики - не зрозуміло. Але ефект стабільний вже багато десятків років.

Ми щодо заборон - не великі фахівці. Тому намагаємося не забороняти, а пояснити і підготувати до сприйняття. Життя - жорстока штука. Можна заборонити дитині ходити по вулицях, щоб гопники не натовкли пику, а можна віддати на боротьбу.

А Ви вважаєте, що у нас є гуманітарна політика? Випадкові рухи випадкових ідіотів і шкідників.

А які питання учнів найбільше набридли вчительці початкової школи з двадцятирічним стажем? Покоління міняються - питання повторюються. Робота у нас така.

Усі люди мають різний досвід культурних практик. Хтось виріс на шансоні, хтось - на Чайковському. Але в країні має бути вибір - наприклад між книжкою і пляшкою. А у нас - нема. 27000 населених пунктів і тисяча книгарень. Три десятки філармоній, а маршруток з шансоном? А телевізор? Це - зріз смаків майбутніх поколінь.

Чесно сказати, ми і на інших депутатів надій не покладаємо. Бо ті з них, хто до обрання спілкувався з нами, тепер не беруть слухавку. Таке. А для розвитку української культури потрібно формуваті і захищати власний інформаційний простір. У цьому нема жодного секрету - хіба для політиків.

1. Чули ми, що зараз за Героя України буде офіційний платіж - 50 000 грн. Це нам дорого. Цікаво, що зараз на очах відгнивають усі радянські регалії. Ну, хто захоче бути "народним" артистом разом з "шансоньє" чи Басковим? А героєм? Подивіться на прізвища попередників, і у вас зникне будь-яке бажання виключно з гігієнічних міркувань.
2. Найнебезпечніша хвороба суспільства - інформаційні віруси. Комунізм, ринковий абсолютизм, толерантність, фемінізм - усе, де природний баланс замінюється штучними догмами - одними на усі випадки. Втім це стосується не тільки українського суспільства.
3. Совок може тільки фізично вимерти. На жаль. Це люди - смертельно хворі на комунізм.

Пакращення... Не питай, чом заплакані очі. Хоча необхідність така є і за першої можливості ми будемо намагатися повернутися до цієї теми. За питання дякуємо окремо.

Є такий ефект, але навряд чи хтось свідомо пише упівсили. Кожна книжка має визріти, а читачі з видавцями кажуть: давай-давай. Тому і виходять інколи повтори чи недоробки. Але ми - виключення, бо самі - видавці. ;-) ;-)

Не наш термін, чесно сказати. Попсою називають популярні продукти культурної індустрії, які експлуатують погані смаки масового споживача. У книжках це проявляється не так яскраво, оскільки звичка читати вже сама по собі свідчить про наявність ненульового культурного рівня. Читання - активна культурна практика, бо читаючи художню літературу ви так чи інакше екранізуєте у голові прочитане, тобто робите роботу цілої голівудської знімальної групи. На це здатні далеко не усі. Читачі - це еліта, особливо коли у суспільстві нема моди на читання.

Є письменники, які живуть з літературної праці. За книжкові гонорари не розжирієш, але є сценарії для кіно і телебачення, публіцистика, писання промов і дисертацій пузатим політикам і таке інше. Тож хто шукає, той знайде, якщо не погребує.

Треба усіх письменників по черзі обрати президентами. Чур, нас першими. ;-) ;-) Втім, якщо вибирати між гонораром без книжки і книжкою без гонорара, то багато наших колег зупиняються на другому варіанті.

Хотілося б заперечити. Але... Поки мода на закордонний секенд-хенд (інформаційний у першу чергу) диктується телеканалами і владою. Українці, на жаль, піддаються. На жаль, єдиний шлях здобуття популярності в Україні це виграти Євробачення як Руслана, збирати стадіони в Росії як Океан Ельзи чи перекладатися за кордоном як Курков. Але є усе-таки культурний опір, і це надихає.

Глобально ми мріємо, щоб наші і ваші діти жили у веселій, щасливій і унікальній країні. Власне, для того і працюємо. А в особистому - щоб наші діти були щасливими - тоді більше шансів, що доглядатимуть батьків ;-) ;-)

Українська книжка - це світовий феномен. У Польщі не існує польської книжки, в Росії - російської, в Британії - англійської. Існує просто книжка. У нас українська книжка - це книжка для людей з особливими потребами - читати українською. Звідси і гримаси попиту. Тому і не можна порівнювати.

У книжці найголовніше - читач. Точніше гармонійність пари читач-книжка. У кожного - свої смаки, саме тому у нормальних країнах на рік видається близько ста тисяч назв книжок, щоб кожен міг знайти собі до серця. У нас видається сімнадцять тисяч назв (насправді, звісно, менше, але такі цифри дає Книжкова палата). Решту привозять добрі люди з Півночі. Це називається - окупація ринку.

Українські видавці усі однаково страждають від окупації ринку іноземцями. Тому це - партизанський загін. Звісно, всередині є свої симпатії і антипатії, але нема війни. Але пакращення знищило український видавничий ринок, тому про комфорт не йдеться, тільки про виживання.

Крим має велику історію власної державності - Кримське ханство, князівство Феодоро, Кримська народна республіка. Тому якби автономія була кримсько-татарською - ми б її вітали. А з іншого боку, чим Крим автономніший за Донбас (по факту, а не номінально)?

Згадайте, як розпочалася війна СРСР з Фінляндією. Якщо у Кремлі вирішили воювати - то війна почнеться незалежно від того, чи стріляли фіни, чи ні, і що робив Маннергейм чи Саакашвілі. Справделивості заради треба сказати, що у випадку з Грузією перші постріли були з території Росії. Це була операція Російських військ підкріплених ЗМІ. Міфи про грузинську агресію давно вже розвінчані.

Якщо Ви думаєте, що опозиціонери цікавляться нашою думкою, то сильно помиляєтеся. Вони - найрозумніші у світі і нікого крім себе не хочуть чути. У тому і головна біда.

В Україні є позитивний досвід реакції на блюзнірство. Колись київська інтелігенція віддухопелила Бузину. Це - адекватно, вчасно і відповідально - без скарг на державу і очікування реакції продажних силовиків.

Держава - сьогодні безконтрольна. Вона - над нами, а має бути під нами. Коли ми навчимося не тільки обирати, але й знімати владу - у революційний спосіб чи мирним шляхом - тоді держава вимушена буде рахуватися з нашими інтересами. Демократія - це мистецтво вчасно зняти владу.

Людину, яка б'є лежачого ногами у нас називали покидьком. Це досить влучно характеризує і інші сторони діяльності згаданого персонажа.

Щоб відповісти на "коли?", треба визначитися - як. Наш план такий: запануймо знизу вгору. Спочатку - у власній хаті, потім - на власній вулиці. Хто зможе - у місті, районі і так далі до самої гори. Головне - не сподіватися, що хтось щось зробить за нас і що нам достатньо правильно поставити хрестик у бюлетені, а далі все відбуватиметься автоматично.