Енергія реформи

Економічна криза змусила по-новому поглянути на проблеми енергетичної галузі як такої, що реформує всю структуру економіки.

Первинним товаром енергетики стає не вуглецева сировина, а інформація та інтелект


Українські політики переводять питання ПЕК до закритої сфери

Якщо розглядати таке явище, як енергетика ХХI століття, комплексно, то завжди виникають питання щодо трьох складових його розвитку: економічної, політичної та екологічної. І хто швидше зможе ефективно вирішити ці питання, той домінуватиме у світовому політико-економічному просторі протягом найближчих 60–100 років. Для більшості країн головним питанням у реалізації національних інтересів є енергетична безпека у всіх її проявах. Воно пов’язане з ефективним використанням енергоресурсів, а також – їх диверсифікацією в контексті світової економіки. Насамперед для нас залишається важливим те, яке ставлення до України сформовано у світі стосовно цього питання, оскільки у сфері інтелектуальної й інформаційної конкуренції, враховуючи всі її можливості, Україна посідає, на жаль, не лідерські позиції. Чому? Питання іншого характеру.
Негативним є той факт, що проблеми українського ПЕК як транзитера, виробника й споживача газу більше ретрансльовано іншими державами. Надто впадає у вічі невиразна позиція українських політико-економічних еліт, які переводять це питання до закритої сфери, послаблюючи позицію України на міждержавних переговорах. Тобто комерційну складову підміняють політичною – і навпаки. Річ у тім, що енергетична проблематика в Україні тісно переплетена з політико-корпоративними комерційними інтересами.

Стара Європа робить ставку на диверсифікацію

Власну позицію займають країни – союзниці України (зокрема Британія, а також – США, які не залежать від енергетичних постачань із Росії), суть цієї позиції концептуально полягає в тому, що світові ціни на енергоносії мають збігатися зі світовими цінами на транзит. Водночас представники цих країн наголошують на неефективності публічного управління з боку української влади. Проте в контексті нової політики США щодо Росії цю позицію подано обережно й стримано. Країни ж Старої Європи – Франція, Німеччина, Італія й решта – акцентують увагу світової громадськості на диверсифікації постачань енергоносіїв та їх транзиту, а також – на створенні нових схем співпраці з російським монополістом в енергетичній сфері. Головний пріоритет для цих країн – реалізація національних енергетичних інтересів у контексті європейського економічного простору. За цих умов російський політико-економічний і науковий істеблішмент готовий співробітничати в новому форматі, але зважаючи на власне бачення реалізації Енергетичної хартії.
За нових геополітичних умов партнери й конкуренти прагнуть уникати жорсткої риторики й конфронтації, ніхто поки що не наважиться на загострення відносин із Росією як найбільшим із постачальників енергоресурсів, до яких також належать Алжир, Катар тощо. Те ж саме стосується й Росії, якій не потрібні нові проблеми за умов економічної кризи й реформування власної енергетичної програми. На думку британського експерта Джеймса Шерра, можна говорити про те, що проблема українського ПЕК пов’язана ще й із неефективністю державного управління як у цій галузі, так і в багатьох інших. Тобто, з одного боку – Україна шукає свій формат енергетичної безпеки, а з іншого, на думку європейських партнерів, – не може консолідовано, ефективно відстояти свою позицію на світовій арені. Більшість європейських країн наголошує на внутрішніх енергетичних реформах і стабільному транзиті енергоносіїв, а для цього пропонують створити нові обхідні маршрути. Слід також враховувати серйозний вплив у Європі "Газ¬прому" і його афільованих компаній, що мають дочірні підприємства і провадять активну енергетичну (і не лише) політику. Наголошуємо на тому, що такі країни, як Франція, Італія, Німеччина, обережно ставляться до України як необов’язкового постачальника енергоресурсів, що істотно впливають на економічну й політичну безпеку, надто – в контексті виборів і розвитку економіки за умов кризи.

Росії потрібен новий центр газового ринку

Україна ж, у свою чергу, має чітко сформулювати свої пріоритети й визначитися з ефективним використанням власного енергетичного потенціалу. Якщо говорити про енергетику в цілому, то вихід із кризи може бути здійснено як за рахунок зовнішніх інвестицій, так і внутрішніх ресурсів. Ті енергетичні програми, що існують, зокрема Європейська Енергетична хартія (яку, до речі, не підписала Росія, а запропонувала власну енергетичну програму), перш за все можуть свідчити про одне: країни-транзитери, постачальники й споживачі енергосировини, незалежно від її виду, шукають: а) єдиний формат відносин; б) прозорість ринку; в) можливість диверсифікувати постачання конкретної продукції і у зв’язку з цим ефективно реформувати економіку, зробити її менш енергоємною, зате більш ефективною і прозорою.
Росія водночас із реалізацією окремих положень Європейської хартії активно лобіює створення нового координаційного осередку газового ринку з центром у Катарі. Вона намагається зберегти неофіційне домінування на нових-старих ринках видобутку і споживання вуглеців, а також – розширити їх за допомогою Китаю як головного споживача енергоносіїв. Росія також зацікавлена у довготривалій монополізації регіонального ринку газу в пост¬радянському просторі, завдяки чому могла б стати протягом найближчих 10–20 років "генеральним продавцем" енергосировини у світі.

Український ПЕК поки що залишається конкурентоспроможним

Для того, аби реалізувати Енергетичну хартію, Україні потрібні насамперед: ефективна технологія аналітичного супроводу цього проекту, єдині правові правила гри на енергетичному ринку, відпрацювання технологій і механізму реалізації, концентрація кадрових, інтелектуальних, інформаційних, фінансових та решти ресурсів.
Український ПЕК потребує реструктуризації та модернізації; енергетичний ринок має бути сформованим і поступово лібералізованим. Здійснення реформування вимагає знач¬них фінансових ресурсів, нових технологій, організаційних змін. Зрештою, український ПЕК залишається конкурентоспроможним, питання лише в тому, на що працює ця конкурентоспроможність. Тут можна навести приклад Німеччини, де федеральний міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр написав: "Для ХХI століття мир і глобальна безпека, так само як і кліматична безпека, будуть складним чином пов’язані з енергетичною безпекою". Суть його полягає в тому, що вкрай необхідне скорочення загального вжитку енергії завдяки суворому режиму економії та заходам енергоефективності, зменшення частини атомної енергії у загальному енергетичному балансі з подальшим виведенням АЕС з експлуатації, в Україні ж ми можемо говорити про виведення АЕС на рівень європейських; підтримка ролі відновлюваних джерел енергії: йдеться про гідроенергетику, вітряні, сонячні системи, біоресурси тощо. І, зрештою, – боротьба з кліматичними змінами, контроль за екологією. Потрібен консенсус між населенням і політико-економічною елітою щодо контролю як за екологією, так і за енергетичною безпекою.

-- Ризики України в енергетичній сфері

1. Низька ефективність енергоспоживання. Стосовно цього виникає питання: як створити пріоритетний механізм реформи економіки й економічної безпеки за рахунок енергозбережень? Проблема не в ціні, а в тому, скільки використовується відносно дешевої енергії на українських базових підприємствах, що є головними споживачами газу, а не населення, яке своєчасно сплачує рахунки.
2. Відсутність дієвого системного механізму нейтралізації високих цін на вуглеці в енергосистемі. Річ у тім, що проблема не в ціні, а в тому, як ми можемо впливати на її формування. Якщо у нас відсутній механізм впливу на ціноутворення, ми є споживачами. Ми приймаємо її з метою збереження соціальної, політичної та економічної стабільності. І це вже – не безпека, а енергетична залежність.
3. Низька інвестиційна привабливість енергосистеми країни, тобто у даному контексті ми говоримо про тарифи, а не про технології, які фактично на сьогоднішній день можуть бути конкурентними, це – ядерне паливо, газ, нафта, альтернативні джерела енергії.
4. Недостатня прозорість енергетичного комплексу й відсутність правових рамок, а також – ринкових відносин в енергетичній галузі. Наразі ті, хто відповідальний за це, часто формують ціну в Україні, виходячи з власних уявлень і методик, які потрапляють під вплив політичної та корпоративної доцільності.
5. Заполітизованість і корпоративна корупційність газових відносин у системі публічного управління між Україною і Росіє¬ю. На сьогоднішній день ті 52 сім’ї (серед членів яких є й ті, хто балотувався на пост президента), які, за оцінками відомих українських політиків і експертів, контролюють понад 82% української економіки, набули свого капіталу значною мірою на газовому ринку, маючи доступ до продажу газу, а це – проблема як споживача, так і транзитера й постачальника. Корупція не може бути односторонньою.
6. Розширення використання відновлюваних джерел енергії, якісне зменшення енергетичної залежності України за рахунок диверсифікації постачання газу та інших вуглеців та вплив на цінову політику вартості енергоресурсів і їх транзиту.
Потрібна  модернізація енергетичних систем і підвищення стійкості їх функціонування на підставі нових технологій. Зважаючи на приклад Саяно-Шушенської ГЕС, можна говорити про те, що проблеми існують не лише в енергетиці, але і в її безпеці.

-- Шляхи вирішення проблем енергетичної сфери України

Внутрішня політика:
1. Розробка внутрішніх ресурсів деяких регіонів України.
2. Розробка нових національних енергетичних комплексів, які змогли б забезпечувати стабільну соціальну життєдіяльність українців.
3. Покращення системи пуб¬лічного управління ПЕК за умов стабільної політико-економічної системи та її прозорості.
Зовнішня політика:
1. Брати участь як виробник, транзитер і покупець ПЕР у формуванні правових норм, прозорих і конкурентних правил ринків енергоносіїв.
2. Підвищувати ефективність використання енергоресурсів і раціоналізації паливно-енергетичного комплексу.
3. Розширювати стратегічні запаси енергоносіїв – як одна з протидій цінової політики з боку країн-постачальниць.
4. Брати участь в поетапній реалізації Енергетичної хартії.
5. Диверсифікувати не лише джерела постачання енергоресурсів, а й альтернативні види палива й відновлювані джерела енергії.
6. Концентрувати й ефективніше використовувати внутрішні фінансові ресурси й інвестиційну допомогу.
7. Підвищувати енергетичну ефективність і використовувати альтернативні джерела палива. Україна може використовувати 60% альтернативного палива, на сьогодні цей показник не перевищує 0,2%.
8. Знижувати енергоємність.
9. Інтегрувати український енергоринок в європейський.
10. Перейти на ринкове регулювання, лібералізацію і відкриття енергетичного ринку, що потребує щонайменше десяти років.
11. Посилити вплив ядерної енергетики і переорієнтовувати її на європейські стандарти. У даному випадку – активізувати діяльність підприємства НАЕК "Енергоатом", аби рівень безпеки ядерних установок відповідав європейським вимогам безпеки.
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять