Письменник Валентин Тарасов: українці не цінують свої таланти через комплекс меншовартості

"Для мене українська і російська рідні обидві. Тому намагаюся всі свої твори писати у двох версіях", – розповів письменник.

На сайті "Главред" відбувся чат із лауреатом "Гранд Коронації слова", письменником, актором, режисером Валентином Тарасовим. Спілкуючись із читачами, він розповів про свій новий роман "Чеслав. В темряві сонця", який побачив світ на початку нового року, а також чому театр ніколи не зникне, навіть із розвитком новітніх технологій, чи відповідає український театр європейському рівню, чому в українському театрі більше шанується класика, ніж сучасні п'єси, чи потрібні митці у парламенті, та чому українці не визнають свої таланти.

Подаємо стенограму чату з Валентином Тарасовим.

shahmatist09:Чи співпрацюєте Ви з Харківським видавництвом "Клуб сімейного дозвіля"? Як у нас добре розвинути сервіс "Книгапоштою"?

Валентин Тарасов: Так, співпрацюю. Більше року тому я запропонував видавництву три свої романи. 1 січня 2013 року перший із них вийшов у світ. Він вийшов двом версіями, двома мовами: українською "Чеслав. В темряві сонця" та російською "Чеслав. Воин древнего рода". Книжки вже є у продажу. Російська версія також продається в Росії та Білорусії. Загальний тираж двох версій – 18 тисяч.

Це – історично-пригодницький роман із детективною лінією про праслов'янські племена І-ІІ століття нашої ери. Історія парубка на ім'я Чеслав, який покохав дівчину з ворожого племені та вкрав її.
Другий роман буде продовженням історії Чеслава.

А, взагалі, це планується трилогія. У видавництві ще лежить роман на іншу тему, але його доля поки не вирішена.
"КСД" – це, напевно, найбільш яскравий приклад продажу книжок за каталогом та поштою. Як мені здається, найбільш вдалий. Якщо людям це зручно, то чому б цьому не бути.

Краевед:Беда маленьких городов – их покидают таланты и, достигнув успеха, навсегда остаются в столице. У интеллигенции есть хорошая традиция общаться: на сцене – известный поэт, писатель либо актер, в зале – зрители; вступительное слово, вопросы и ответы. Готовы ли Вы хотя бы два раз в год приезжать в Краматорск для подобных встреч с земляками, и, таким образом, гарантировать взаимосвязь и благодарность городу, который выпестовал Ваш талант?

Валентин Тарасов: Я ніколи не забував своє рідне місто Краматорськ. У мене там батьки і майже всі родичі. Час від часу приїжджаю туди в гості. Звичайно, я буду радий, якщо мене запрошуватимуть не тільки як людину, яка там народилася та виросла, а й як творчу особистість, що певним чином представляє це місто. Я не люблю давати обіцянки і не даю їх, якщо я не впевнений, що зможу їх виконати, але намагатимуся приїздити в місто й зустрічатися зі своїми земляками, якщо вони хотітимуть цього і запрошуватимуть мене. Не можу обіцяти, що це буде два рази на рік, аби не набриднути. Але кожного разу, коли буде привід поділитися із земляками своїми досягненнями, я буду радий такій зустрічі.

Краевед:Какие книги Вы предпочитали читать в детстве? Какой уголок в родном городе, не считая родительского дома, для Вас наиболее дорог? Что привело Вас к мысли написать роман?Современность полна сюжетов. Почему Вы обратили свой взор в прошлое и решили там искать героев для своего произведения? Ваш роман – иносказание? Вы намеревались с его помощью что-то сказать современникам? Что же именно? Если бы Вам предложили выбор, что бы Вы для себя выбрали: театр, кино, работу на телевидении или листы чистой бумаги, чернила и перо? Работы какого известного художника Вам нравятся больше всего?В музыке Вы предпочитаете классику, рок или джаз? В компании с кем из великих в прошлом и настоящем Вы хотели бы провести пару-тройку часов? На спектакль с участием какого известного актера Вы бы пошли? Кто из писателей – Ваш кумир? Вы предпочитаете шумную компанию или Вам приятнее общество из двух-четырех близких Вам людей?

Валентин Тарасов: 1. В дитинстві я читав дуже багато. Пакунок цукерок та книжка були моїми постійними супутниками. Полюбляв книжки пригодницькі, про війну, історичні і взагалі читав, ковтаючи, будь-яку цікаву книжку, яка потрапляла мені до рук.

2. Напевно, історичний центр міста найбільше характеризує його і є його обличчям.

3. Тривалий час займаючись драматургією, я зацікавився темою – звідки ми, українці, пішли. Вивчаючи це питання, зрозумів, що рамки п'єси для нього занадто тісні. На нашій землі проживали різні народи: трипільці, скіфи, сармати та ще певні кочові племена. А де ж тоді були слов'яни, нащадками яких ми є? Як з'ясувалося протягом пошуків інформації, існує декілька версій нашої історії, і слов'яни таки існували поряд зі скіфами та сарматами. Я вивчав різні джерела (від археологічних до побутових) та міфологію, й мені захотілося втілити це в роман. А щоб це було цікаво читачу, я, як у приготуванні гарної страви, додав до історичного шару пригоди, детектив, кохання й написав історію такого собі праслов'янського парубка Чеслава, хлопця шибай-голову, що стикається з пригодами, які могли коштувати йому життя.

4. Тому що я вважаю, що ми є продовженням своїх пращурів і навіть не здогадуємося, що багато в нас, нашому житті та світогляді, ще від тих людей та часів.

5. Мені хотілося, щоб ми дізналися більше про минуле, про життя наших пращурів та у такій цікавій формі нагадати, що ми є їхнім продовженням, і що своє коріння ніколи не треба забувати.

6. Кожен період мого життя дає певний досвід, і на сьогоднішній день це більше телебачення та написання романів. Але нічого з того, чим я займався або буду займатися в творчій діяльності, я б не хотів втрачати.
7. Мені подобаються роботи різних художників, виділити когось одного я не можу.

8. Я – не меломан. Мені часом подобається якась музика чи пісня, але кумирів серед музикантів у мене немає.

9. Ніколи про це не думав. Напевно, гарно, якби ця зацікавленість була взаємна – тоді б і розмова з людиною була б цікава.

10. Вже немає серед живих деяких акторів, роботу яких я хотів би побачити на сцені: Олег Даль, Андрій Миронов, Богдан Ступка (з яким мені пощастило зніматися в фільмі "Кайдашева сім'я", де він грав мого батька).

11. Я не створюю собі кумирів. Є письменники, які мені цікаві – Булгаков, Моем, Саган, Акунін, Люко Дашвар. Вони різні, і в кожного з них я знаходжу щось цікаве для себе.

12. Я надаю перевагу спілкуванню з близькими друзями.

З архівом попередніх чатів "Главреду" ви можете ознайомитися тут.

CонеЧко:Де ви знаходите натхнення? Що саме Ваша муза? Де Ваш Олімп?

Валентин Тарасов: Мене часто запитують про музу, але натхнення – це дуже примхлива штука, і якщо його чекати, то можна нічого не зробити. Тому я беру себе "за шкірку" та тягну до комп'ютера і б'юся об нього, доки у мене не піде творчий процес. Ось таке натхнення...

ніна:Чому звертаєтеся у книзі до міфології? Ця тема Вам найбільш близька?

Валентин Тарасов: В романі не тільки міфологія. Це, швидше, історичний шар. А тема мені близька, тому що, якщо ми будемо знати і не забувати свої джерела, то ми будемо цікаві іншим народам. І так зможемо зберегти свою особливість та індивідуальність як народ.

ніна:Чи є меседж, який Ви намагаєтеся доносити до людей в п'єсах, сценаріях, романах? Чи твір просто народжується зі своєю історією?

Валентин Тарасов: Кожен твір, який я писав (п'єсу, кіносценарій, роман), мав свою історію народження. Що саме мені було цікаво на той момент, те я й намагався вкласти у свої твори. Бо я, як творча людина, розвиваюся, і це відображається в моїх роботах.

Катя:"Скажена співачка з невідомим" отримала Грант Президента України на втілення у Київському академічному Молодому театрі. Чому саме ця вистава була удостоєна такої уваги? Чи можна зараз її побачити у Молодому?

Валентин Тарасов: В певний час з'явилася можливість подати заявку на отримання Гранту Президента України на постановку моєї п'єси в театрі. Я зробив так заявку, було багато комісій, які визначали, чи надавати цей грант, і врешті це сталося. Але паралельно я подав цю п'єсу на конкурс "Коронація слова", й несподівано вона перемогла серед 650 інших творів. Так я отримав першу премію. П'єса йшла в Молодому театрі два сезони, але зараз її в репертуарі немає.

booklia:Як ви вважаєте, чи вдасться вижити театру в століття інтернету, кіно та усіляких новітніх технологій?

Валентин Тарасов: Так, театр, безумовно, виживе, бо ті відчуття, які отримує глядач, сидячи в театральному залі, не можна порівняти ні з тим, що він бачить у кіно або інтернеті. Театр – обмін живою енергією актора та глядача. А живе ніколи не замінить штучне.

booklia: Ваша позиція в дискусії паперова книга vs електронна книга?

Валентин Тарасов: Кожен обирає той формат, який йому зручніший. Але я не люблю електронні книжки. Мені важливо відчувати книжку, бачити її образ, візуально відрізняти сторінки та тримати в руках живу книгу. Тоді і процес читання набуває іншого змісту, бо читання є відтворенням певних образів. І задоволення я отримую лише від паперової книги.

booklia:Чи є ви сьогодні актором якогось театру? Якщо так, то якого? Чи підтримуєте стосунки з колегами з Дніпропетровського театру Горького? Які з дніпропетровських театрів вам до вподоби і чому?

Валентин Тарасов: Сьогодні я не працюю в жодному театрі. Звичайно, я підтримую стосунки з колегами Дніпропетровського театру Горького. Якраз сьогодні вранці мені телефонувала актриса Лія Пудалова, з якою ми не втрачали зв'язок, відтоді як я поїхав з Дніпропетровська. Тому я в курсі, що відбувається в театрі, в якому я служив 10 років.

Звичайно, театр Горького для мене залишається рідним.

Jurko:Як сталось, що драматург із Донецької області пише п'єси та кіносценарії українською мовою?

Валентин Тарасов: Зі школи я любив українську літературу, а ще в радянські часи найбільш цікаві книжки в бібліотеці можна було прочитати саме українською мовою, оскільки місто Краматорськ було русифікованим. Тому для мене українська і російська рідні обидві. Тому намагаюся всі свої твори писати у двох версіях.

Jurko:Коли, на вашу думку, український театр досягне рівня європейських театрів?

Валентин Тарасов: Думаю, що український театр є сьогодні одним із європейських. Як і в кожній країні, в наших театрах є досягнення та роботи, не варті великої уваги. Я певен, що ми маємо такий самий досвід, як і Європа.

Jurko:Чому класика в українському театрі більш цінується, ніж сучасні п'єси?

Валентин Тарасов: У мене є своя думка з цього питання. Багато хто з режисерів береться ставити класику тому, що на цьому можна зробити собі ім'я. Якщо він ставить класичну п'єсу, наприклад, Шекспіра, і це буде його певним доробком. А гарно він поставив чи ні – це вже не дуже важливо. А якщо він візьме сучасну п'єсу, то йому, щоб заявити про себе, доведеться зробити виставу дуже талановито, бо він не зможе заховатися за ім'ям класика. Тому багато режисерів беруться ставити класику по принципу "а не замахнуться ли нам на нашего Вильяма Шекспира?!" Та чи багато ми маємо позитивних прикладів таких постановок?

Федір:Ви працювали в російському театрі у Дніпропетровську. Знаєтеся на російській класиці. Багато версій Анни Кареніної. Яка Вам найбільше сподобалася? Як ставитеся до версії з Кірою Найтлі?

Валентин Тарасов: Я не бачив останнього фільму з Кірою Найтли. Але з досвіду перегляду іноземних екранізацій російської класики можу сказати, що здебільшого це викликає фразу Станіславського: "Не верю!". Не тому що погані актори чи режисери, а тому, що натягають російські або українські класичні твори на своє американське сприйняття.

Федір:Чому українці і весь світ з таким захватом ставляться до російської класики? В багатьох голівудських фільмах хтось із героївросіянин або показують Росію, Кремль. Наприклад, з останніх"Вийти заміж на два дні". Герой з Росії, позитивний, танцює, журналіст, його всі люблять.

Валентин Тарасов: У кожного народу є свої видатні письменники, які викликають захват у інших країнах. Є такі й серед російських класиків. Не можна сказати, що багато з них викликають таке зацікавлення. Швидше за все, це Достоєвський і Толстой. Напевно, вони цікаві своїми психологічними пошуками, які близькі багатьом людям взагалі.

А щодо позитивних образів росіян або вихідців з СРСР – швидше, тривалий час вони відображалися негативно. Можливо, хтось із режисерів вирішив бути оригінальним.

Катя:Україна багата героями, чиї талановиті творіння досі цінуються у світі. Леонтович – колядка, що обійшла весь світ, завдяки американським різдвяним фільмам, пісні Квітки Цісик – душа українського народу, вражаюча мелодія Скорика. Серіал турецький "Роксолана" дивиться майже весь світ, адже українська героїня заворожує. Дійсно творчість і діяння українців заворожують. Але чому ж самі українці не визнають свої таланти?

Валентин Тарасов: Це питання мене теж турбує. Для себе я знайшов відповідь у тому, що 70 років ми жили за "залізною завісою" та майже не мали доступу до світових здобутків. І тому, напевно, у населення з'явився певний стереотип, що все закордонне краще, ніж своє. От такий комплекс меншовартості... Саме цим пояснюється і те, що ми не цінуємо свої ж таланти. А ще заважає те, що про них мало знають у світі. Запевняю, якби про будь-кого пішла поголоска на світовому рівні, то й у нас би одразу заплескали в долоні і вигукнули: "Геній!" А поки що багато з таких геніїв змушені миритися з тим, що їх народ вигукує імена іноземців.

nata_:Валентине, як гадаєте, коли письменник йде в політику, в депутати, як це позначається на його творчості – позитивно чи негативно? Ви підтримуєте творчих людей в Раді (пані Матіос, Повалій, тощо)?

Валентин Тарасов: Як і серед людей інших професій, серед творчих є і розумні люди, яким є що сказати та порадити, а є і такі, яким краще б просто займатися своєю справою. Вважаю, якщо людина може впровадити закони, які допоможуть розвитку інтелектуальної та творчої сфери, то чому б їй не бути в парламенті. Вони ж знають всі тонкощі цієї сфери зсередини. А то наші деякі депутати пропонують, наприклад, позбавити квот присутності в радіо ефірі твори сучасних українських митців і вважають, що таким чином надають можливість слухачам отримати все світове надбання. А що при цьому робити нашим митцям, їм байдуже. Але чомусь вони не пропонують відкрити такий самий доступ, наприклад, іноземному трубопрокату чи хімічним продуктам – нехай покупець теж має широкий вибір. Так ні, вони митними зборами встановлюють певні межі, підтримуючи свого виробника. Сфера культури теж потребує такої підтримки своїх митців. Можливо, таким чином, митці самі себе зможуть захищати в парламенті.

Рена:Ваші враження – наскільки легко і наскільки престижно в Україні бути письменником? Що Вам дала співпраця з "Коронацією"? Ви вірите в майбутнє української літератури?

Валентин Тарасов: Я не замислювався про це. Просто пишу, тому що мені це цікаво. А престижно чи ні – нехай визначають суспільство та читачі.

На "Коронації" я отримав три премії (І премія за п'єсу, ІІІ премія за кіносценарій та "Гранд-Коронацію" і корону за кращу п'єсу десятиріччя). Це певна оцінка моєї роботи. В Україні це єдиний конкурс, де можна отримати подібну оцінку.

Та я і сам є прикладом майбутнього української літератури.

lystva:Окончание романа "Чеслав" даёт понять, что "продолжение следует..." Как скоро оно последует?

Валентин Тарасов: Так, насправді, історія про Чеслава складатиметься щонайменше з трьох романів: один із них уже в продажу, другий у видавництві, а над третім я зараз працюю. Будемо сподіватися, що вихід другого роману не забариться.

Игорь Приставский:Валентине,похвально,що пишите на історичні теми.Якщо дозолите, звернуся до Вас із проханням: зверніть увагу на історію українського народу в часи його перебування у складі Великого князівства Литовського,бо це "біла пляма"нашої історії. Можливо,Вас надихне на новий твір той маловідомий факт,що донька королеви Франції Анни Ярославни (тобто, онука Ярослава Мудрого) була визнана в Європі святою. Було б цікаво знати,за які заслуги так високо оцінили нашу землячку європейці.

Валентин Тарасов: Дякую за таку увагу до моєї творчості. Можливо, колись у мене народиться бажання звернутися до цієї теми. Але, чесно кажучи, я дуже обережно ставлюся до відомих історичних постатей, тому що не хочеться перекручувати історичні факти та бути необ'єктивним у ставленні до них. Тому й намагаюся писати на історичні теми більше про простих людей, про їхнє життя, почуття, пристрасті, трагедії. Але, як кажуть, "ніколи не кажи ніколи". Я вже знаю, про що писатиму п'ятий роман: він теж буде історичний, пов'язаний із долею України, а далі – поки не знаю...

ludmila eremenko:Валентин, как вы относитесь к известной фразе: "Вероятность самозарождения жизни на Земле равна шансу, что пролетевший над свалкой ураган собрал Боинг"? Вы признаете существование Творца?

Валентин Тарасов: Як кожна людина, я теж над цим думаю. Творця я сприймаю як певну енергію, яка навкруги нас, яка певним чином впливає на нас та веде, й у що ми перетворимося після нашого життя. Від того, яку енергію ми випромінюємо протягом життя – позитивну чи негативну, напевно, залежатиме перебування нашої душі у вічності.

А щодо виникнення життя на землі – не знаю, на жаль, мене тоді ще не було. :)

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять