Василь Шкляр: русифікація - одна з найжорстокіших форм окупації

"Під час виборчої кампанії я іноді прокидався вночі і казав: "Господи, хай мине ця чаша мене"", – розповів Шкляр.

На сайті "Главред" відбувся чат із письменником, громадським діячем Василем Шклярем. Спілкуючись із читачами, він поділився враженнями від участі у виборчій кампанії минулого року, поділився оцінкою професіоналізму сучасних українських журналістів, наголосив на необхідності перегляду гуманітарної політики України і, звичайно, говорив про творчість.

Як просувається робота над новим романом Василя Шкляра "Маруся" та над екранізацією "Чорного Ворона"? Чи шкодує письменник про відмову від Шевченківської премії, і що вона дає окрім грошової винагороди? Чим загрожує русифікація інформаційного простору України? Чому Дмитро Табачник зміг зберегти за собою посаду міністра і після формування нового складу Кабміну? Про це та інше читайте у стенограмі чату з Василем Шклярем.

katrus9:Есть ли будущее у бумажной литературы?

Василь Шкляр: Сьогодні це складне запитання, але для мене дорога саме паперова книжка. Вона має свій запах, шарм, зручність, відчуття читацької дистанції. Особливо люблю книжки, які вже були у багатьох руках. Вони намагнетизовані настроями інших людей. Зачитана, пошарпана і від того розтовстіла книжка – то велика втіха для її автора.

volga42:Василий Николаевич! Вы, как представитель культурной элиты украинского общества, чувствуете личную ответственность за деградацию моральных и культурных ценностей, поразившую наше общество? Не кажется ли Вам, что "развенчивание мифов" привело к низвержению прежних авторитетов, какими были Корчагин, Матросов, Гастелло, Маресьев, Стаханов и им подобные, но не способствовало их замещению чем-то более достойным, чем пресловутый "Золотой Телец", я уж молчу об иных "конкретных авторитетах".

Василь Шкляр: Кожна нація має своїх героїв. Імена-міфи, котрих Ви назвали, належать уже неіснуючій імперії. Якщо ми хочемо побудувати міцну Україну, то мусимо пам'ятати насамперед тих, на чиїй крові постала наша незалежність. Повернення правди болісне і тривале, але тільки правда порятує націю від амнезії. І якщо найвищі державні урядники, а за ними й дрібніше політичне сміття, досі не визнають героями Бандеру чи Шухевича, то тільки через те, що вони є відвертими ворогами нашої незалежності у її найвищому сенсі, як єдиної умови існування нації. Запитайте у них, чи можуть вони назвати серед своїх героїв бодай одну людину, котра віддала життя за волю України. Не назвуть жодної.

Odessit:Василий Николаевич! Что сейчас пишется? Душа не болит за идеологически разорванную Украину?

Василь Шкляр: Душа болить. І про це пишеться також. Я вже казав про те, що зараз живу у 1919 році, в годину найбільшого тріумфу і такої ж великої трагедії української армії, коли 30 вересня взяли Київ, а вже наступного дня віддали його денікінцям. І не через те, що були слабші, а через нездалу політику зверхників.

Kkkuzia: Як просувається робота над екранізацією орного Ворона", чи можете назвати хоча б приблизно, коли можна буде побачити фільм?

Василь Шкляр: Це питання болить багатьом. Але на нього ще важче відповісти, ніж на те, коли вийде роман "Маруся". Скажу болісну річ. На цей фільм досі не знайдено режисера. Я хочу, щоб знайшовся такий кіномитець, котрий загориться і по-доброму захворіє цим фільмом. Тому проблема режисера сьогодні для мене навіть важливіша, ніж пошук коштів на цю екранізацію. Переклад роману, зокрема англійською мовою, розширює можливості вибору режисера, але я казав і кажу: "Чорного Ворона" мусить зняти українець. Так чи так, цей фільм неодмінно буде. І тут не потрібен поспіх. Бажанню швидкої реалізації задуму не треба приносити в жертву його якість.

den_:Чи потребує, на ваш погляд, перегляду шкільна програма з української літератури і чому?

Василь Шкляр: Каюся, я погано знаю сучасну шкільну програму. Переконаний тільки у тому, що нам треба докорінно і радикально змінювати всю гуманітарну політику. Це наша ахіллесова п'ята. За окупаційного режиму, в якому ми опинилися, учитель-громадянин сам повинен брати на себе відповідальність і давати учням знання, непередбачені регламентом антиукраїнського міністерства.

den_:Пане Шкляр, чим, з вашої точки зору, загрожує русифікація інформаційного простору? Адже кожен за наявності бажання може й сам вивчити і українську, і російську, і будь-яку іншу мову...

Василь Шкляр: Русифікація інформаційного простору – це одна з найжорстокіших і найпідступніших форм окупації. Ми не повинні вивчати рідну мову за бажанням чи спонуканням. Ми повинні зробити так, щоб без неї ніхто не зміг обійтися. Якщо він хоче жити в Україні повноцінним життям. Я думаю, що й росіяни, які мають незпідлені серця, мусять стати на наш бік у відновленні історичної справедливості.

dim-dim:Коли найближчим часом ви плануєте зустрічі з читачами чи автограф-сесії? Коли можна чекати вихід вашого наступного роману?

Василь Шкляр: Зустрічі із читачами мені доводиться проводити часто, напевно, частіше, ніж годилося б. Бо це відбирає багато часу. Але я занадто шаную свого читача і дуже рідко відмовляюся від зустрічей. Щойно повернувся зі Львова. Вчора зустрічався з читачами у київському Будинку художників, а серйозну велелюдну зустріч планую у березні в місті Миколаїві на Львівщині, там відбуватиметься щорічний літературний фестиваль "Книжкова толока". Я входжу до журі цього фестивалю і взагалі до Львівщини у мене особливий сентимент.

Дуже тяжке запитання, коли чекати наступного роману. Про це, мабуть, знає тільки Господь Бог. Адже історичний роман має свою специфіку. Він вимагає бездоганного знання епохи. Я мушу знати, скажімо, про 1919 рік абсолютно все, навіть те, що навіть опосередковано не увійде до роману. Я мушу знати все і про армію УНР, і про галицьку армію, і про Добрармію Денікіна. Ну, і звичайно ж, про партизансько-повстанський рух, який тоді охоплював всю Україну. Отаманша Маруся – це тільки один із найяскравіших символів тієї боротьби. Тож я зараз живу у 1919 році і сподіваюся, що "Маруся" побачить світ наступного року.

Inga:У "Чорному Вороні" ви торкаєтеся трагічних сторінок історії (той же голодомор, репресії), і Ви говорили, що серед використаних для написання цього роману джерел були й архівні документи СБУ. Скажіть, чи не заважав хтось або щось висвітлювати саме ці теми, надавати про ці події інформацію?

Василь Шкляр: Ні, мені ніхто не заважав у роботі над документальними джерелами в архіві СБУ. Навпаки, допомагали. Адже тоді галузевий архів СБУ очолював Володимир В'ятрович. Я вдячний йому за зелене світло до таких чекістських справ, як "Заповіт", "Щіриє", "Лес". Окрім того, мені вдалося зазирнути і ще в деякі таємниці нашої історії Визвольної боротьби.

Inga:Ви роповідали, що "Чорного Ворона" ви писали 13 років. Чому ця робота зайняла стільки років? І що надихало стільки часу над нею працювати, не залишити "на півдорозі"?

Василь Шкляр: Власне праця над романом тривала 13 років саме тому, що я мусив вивчити весь масив мемуарного і документального матеріалу, що стосувався тієї епохи. Коли вже здавалося, що я готовий до написання роману, раптом відкривалася нова сторінка Повстанського руху. Тобто це не означає, що я сидів 13 років за столом і писав роман. Ні, цей час мені потрібен був для акумулювання в собі духовних та інтелектуальних сил.

А залишити "Чорного Ворона" на півдорозі я не міг, бо від самого початку сказав, що це буде книга мого життя.

Kkkuzia:Як оцінюєте професіоналізм українських журналістів?

Василь Шкляр: Українська журналістика залежна і обережна. За окремими винятками, звичайно. Багато в чому вона дріб'язкова, страждає дрібнотем'ям. У країні відбувається багато важливих подій, а випуски новин показують нам чи то прорив каналізації, чи скільки снігу випало у якомусь селі. Візьму недалекий приклад: минулої суботи ми відзначали біля Лук'янівської тюрми у Києві 90-річчя повстання холодноярських отаманів за тюремними мурами "діда Лук'яна". Це подія, маю на увазі повстання, про яку мусить знати кожен українець, особливо наша молодь. І ось приїхала знімальна група одного з телеканалів, усе начебто зняли, а сюжету не показали. Натомість продемонстрували картинку про одного байкера, котрий під час свого шлюбного вінчання нарядився у батька Махна. Так ми глузуємо із самих себе.

Тележурналісти часто запрошують до ефіру відвертих циніків і брехунів, тоді як принциповий телеведучий у розмові з такою людиною мусив би продемонструвати який-небудь сюжет, де ця людина відверто брехала, а відтак поставити перед нею вимогу – або ти, чоловіче, попросиш вибачення у телеглядачів, або йди звідси геть і більше тут не з'являйся.

Kkkuzia:Відмова від шевченківської премії – то був спосіб самопіару?

Василь Шкляр: То була б надто висока ціна для піару. Помиляється той, хто думає, що Шевченківська премія – це лише 260 тисяч гривень. Ця нагорода має багато інших вимірів. Це і соціальний статус, і введення тебе до шкільних програм, і грошовий доважок до пенсії, і навіть престижне місце на Байковому цвинтарі. Але у мене трапився рідкісний момент, коли я зміг заявити всьому суспільству, що є речі вищі за гроші і привілеї. Ще до присудження мені Шевченківської премії роман "Чорний Ворон" мав рекордні тиражі і виняткову прихильність читачів. Повірте, я навіть не підозрював, що моя відмова від премії матиме такий розголос. Якщо я й зробив якийсь шляхетний вчинок, то це насамперед те, що написав "Чорного Ворона". Відмова від премії – то вже похідне, другорядне.

Ishta:Що ви вважаєте найбільшим визнанням своїх творів і себе як письменника?

Василь Шкляр: Найбільше визнання я бачу у прихильності читачів. Я знав, що "Чорний Ворон" матиме великий резонанс у суспільстві, але результат перевершив усі мої сподівання. Я вперше побачив, який глибокий ввплив може мати книжка на читача. Багато хто з них мені зізнається, що "Залишенець" буквально перевернув їхню свідомість. Я щасливий, коли до мене підходить київський юнак і каже, що після прочитання роману він почав розмовляти лише українською мовою. Я щасливий, коли у зросійщеному Дніпропетровську до мене підходять молоденькі хлопці і кажуть: "Ми прочитали "Чорного ворона". Покажіть, де вмерти за Україну". Можете зрозуміти мою радість, коли в одеському театрі під час презентації "Залишенця" студенти піднімають червоно-чорні прапори. І ще мені припала до душі похвала читача, которий сказав: "Складається враження, що Шкляр ніколи не жив у Радянському Союзі". Кожен письменник пише для того, щоб його читали. А тому його взаємозв'язок із читачем, хай часом і невидимий, важить значно більше за всілякі премії чи компліменти критиків.

Ishta:Чи часто у Ваших романах можна зустріти авфтобіографічні фрагменти?

Василь Шкляр: Звичайно. Автобіографічні моменти проникають у творчість практично кожного автора. Мабуть, найбільше автобіографічних нюансів можна знайти у романі "Ключ". Наприклад, коротка історія про те, як Андрій Крайній мав перевезти гроші, зашиті у ватні штани, до окупованої Чечні. Трішки автобіографічного є і у романі "Елементал" та "Кров кажана". Окрім еротичних сцен, звичайно. :)

Ishta:У Вашому романі "Кров кажана" чимало містики, різних забобонів. А Вам доводилося зустрічатися в житті з відьмами? З чим містичним стикалися особисто? І, до речі, наскільки Ви забобонна людина?

Василь Шкляр: Я народився і провів дитинство у патриархальному селі. Там, звичайно, були і свої відьми, і всілякі дідьківські історії. В однієї старезної бабусі, яка жила самотиною і вважалася відьмою, на городі росла рання черешня. Ми, хлопчаки, боялися навіть підступитися до відьминого садка, хоча, певна річ, часто внаджувалися у чужі городи. Одного разу я подолав у собі страх і заліз на ту черешню, та раптом в кінці городу побачив ту страхітливу, як ми казали, Бабу-Ягу. Досі не знаю, чи не привиділася вона мені. Але я скочив із черешні і кинувся навтікача, навіть не помітивши, що з голови злетів мій картуз і повис на гілці. Після того я боявся проходити повз подвір'я Баби-Яги й оминав його десятою дорогою. А одного разу знов-таки пересилив у собі страх і вирішив пройти повз те подвір'я і раптом переді мною несподівано з'явилася та бабуся. Вона простягла мені мій картуз, повен ранніх стиглих черешень. Ось такі добрі відьми були в моєму селі.

А щодо містики в літературі, то я міг би також навести багато прикладів, особливо про те, наскільки матеріальним є слово. Я вже колись розповідав, що написав був повість, у якій гине один відомий політик. Так вимагала логіка подій. Минуло небагато часу і прототип того політика справді загинув. Ту повість я не видав і досі і не знаю, чи коли-небудь її друкуватиму.

Так само колись у романі "Елементал" один інгуш, аналізуючи природу тероризму, майже прямим текстом сказав про трагедію, яка спіткає Нью-Йорк. Після того відбулася та історія з "близнюками".

Чи забобонна я людина? Так, звичайно, але в розумних межах.

Ishta:Василю Миколайовичу, якщо не помиляюся, ви володієте кількома мовами. А власні твори ви самі перекладаєте на інші мови?

Василь Шкляр: Ні, свої твори я ніколи не перекладаю, та й не зміг би цього зробити. Перекладачем мусить бути носій мови, людина, яка цією мовою мислить і відчуває. Мені лише доводиться багато консультувати своїх перекладачів, бо нас, українців, перекладати дуже важко. Можливо, це також є однією із серйозних причин, чому українська література так тяжко виходить на міжнародний рівень. А що вже казати про історичний роман. Я просто шизію, коли починаю тлумачити англійцеві чи навіть словакові слово "комнезамівець", "волвиконком" і таке інше.

Pilgrim:Повертаючись до теми вашої відмови від шевченківської премії... Чи зробили потрібні висновки ті, кому ви адресували цей месидж? Чи варто було те робити? Адже фактично нічого не змінилося після того. Зараз, коли пройшов час, не шкодуєте про те рішення?

Василь Шкляр: Ніколи жодної хвилини не шкодував через рішення відмовитися від премії. Так, влада не прислухалася до мене, та й не був я настільки наївним, аби сподіватися, що Янукович одразу зніме Табачника на мою вимогу. Тому мій месидж адресувався насамперед не владі, а суспільству. І воно мене почуло.

Zorro: Ви прагнули в ВР, але, як думаєте, то на краще чи навпаки, що ви туди не пройшли? Як би це позначилося на вашій творчості?

Василь Шкляр: Люди добрі, ось вам хрест, що я ніколи не прагнув до Верховної Ради. Повірте, якби це було так, то я б там опинився давно. Мав чимало різних пропозицій від політичних сил. Але цього разу на виборчу кампанію я пішов тільки тому, що мене запросила громада. Люди були настільки щирими у своїх проханнях, що я похитнувся. Я пішов на вибори з великим запізненням і встиг опрацювати лише один район із трьох. У цьому районі я виграв вибори. А зараз я скажу, можливо, святотатську річ стосовно тих людей, які висловили мені глибоку довіру. Під час виборчої кампанії я іноді прокидався вночі і казав: "Господи, хай мине ця чаша мене". Бо якби я пішов до Верховної Ради, то це неминуче відібрало б у мене не тільки час для творчості, але й чи не всю мою енергію. Бо я нічого не вмію робити у півсили.

Zorro:Що думаєте про діяльність ВО "Свобода" в Раді?

Василь Шкляр: Поки що "Свобода" в парламенті мені подобається. Вона великою мірою радикалізувала дії опозиції. Хлопці не бояться називати речі своїми іменами і діяти відповідно до своїх переконань. Я думаю, що "Свобода" поступово підтягне до свого рівня решту опозиційних сил, принаймні кращих її представників. Наміри "Свободи" відкриті і чесні. Вони мають дедалі більшу підтримку в суспільстві. На мій погляд, це єдина політична партія, яка пройшла випробування Холодним Яром. Багато хто з політиків їздив туди покрасуватися, але так і не зрозумів холодноярського гасла "Воля України або смерть".

Zorro:Пане Василю, суттєво змінився склад Кабміну, але Табачник і досі там. Чим, по-вашому, це можна пояснити?

Василь Шкляр: Тим, що Президент, керівництво держави і надалі не збираються прислухатися до думки українців. Вони ставляться до нас не те що зневажливо, а з якимось патологічно-садистським викликом: "Ану, хохли, скільки ви ще зможете витримати". Нам залишається тільки дати гідну відповідь на це запитання.

Lion:Простите мое любопытство, но на что в итоге пошла народная Шевченковская премия?

Василь Шкляр: Це запитання не до мене.

Booklia:Що вас на дихає на писання в такі непрості часи?

Василь Шкляр: Писання – це моя професія. Але така, яка справді потребує натхнення. Втім, я його ніколи не чекаю. Натхнення приходить під час роботи.

Booklia:Що думаєте про вихід з НСПУ пана Яворівського? Адже коли він пояснював своє рішення, то, зокрема, сказав, що Спілка перетворюється на "мовчазного сателіта ПР", та його обурило, що до керівних органів СП не потрапила низка письменників, у т.ч. й ви. Чи погоджуєтеся ви з такою характеристикою перетворень у Спілці?

Василь Шкляр: Я ніколи не поривався до керівних органів Спілки письменників. Так, певний час був заступником голови НСПУ, але письменникові це не додає ні престижу, ні авторитету. Його роль вимірюється тільки написаним. Знаєте, я об'їздив півсвіту з презентацією "Чорного Ворона", але ніде жодна людина мене не запитала, чи я член Спілки письменників. Я погано орієнтуюся, що зараз робиться в Спілці, тому й коментувати не личить.

Booklia:Василь Миколайович, скажіть, будь ласка, чим, на ваш погляд, була та акція, коли з книгарень вилучали книжки з ілюстраціями з цигарками? До таких книжок потрапили і ваші.

Василь Шкляр: То була якась короткочасна "совкова" акція боротьби з курінням, а перетворилася вона на боротьбу з літературою. На наступних виданнях моїх книжок я буду зображений із конем, сподіваюся, що коні не потраплять в опалу.

15gastrit:Поддерживаю!Держитесь,не ломайтесь.

Василь Шкляр: Дякую. Не зламаюся і не зігнуся.

volodumur59:Ваше ставлення до мовного закону?

Василь Шкляр: Таке ж, як і Ваше. Вірю, що ми – однодумці.

Inga:Василь Миколайович, доброго дня! Поділяться Вашими враження від участі у виборчій кампанії тепер, коли пройшов вже час, та емоції втихли. Дуже шкодуєте, що не потрапили в Раду, спостерігаючи за тим, що там відбувається? Дякую.

Василь Шкляр: Частково я вже відповів на Ваше запитання. Бог милував. Але коли вас просять люди, які вам вірять, ніколи не відмовляйтеся. Навіть якщо ці люди прийдуть до вас із лісу. Тоді – тим більше.

Фото: Владислав Мусієнко

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять