Брати Капранови: Росія береться тільки за слабких

"У нас українська книжка – це книжка для людей з особливими потребами – читати українською", – наголошують брати Капранови.

Брати Капранови

На сайті "Главред" відбувся чат із видавцями, письменниками та громадськими діячами Дмитром та Віталієм Капрановими. Спілкуючись із читачами, вони розповіли про окупацію українського видавничого ринку іноземцями, чому вони, видавці, у 1998 році покладали надії на розвиток, а зараз – на диво, чи прибутково бути письменником в Україні, що таке "літературна попса", а також чому українська книжка в нашій країні стала "книжкою для людей із особливими потребами".

Подаємо стенограму чату із Братами Капрановими.

Odessit:Шановні Брати! Коли ж ми уже запануємо у своїй сторонці? Час іде, а нічого не змінюється. Манкурти нахабніють, офіційної відсічі їм ніякої... Дякую Вам за те, що ви є!!!

Брати Капранови: Щоб відповісти на "коли?", треба визначитися – як. Наш план такий: запануймо знизу вгору. Спочатку – у власній хаті, потім – на власній вулиці. Хто зможе – у місті, районі і так далі до самої гори. Головне – не сподіватися, що хтось щось зробить за нас, і що нам достатньо правильно поставити хрестик у бюлетені, а далі все відбуватиметься автоматично.

Odessit:Як назвати таке явище в українській політиці як Вадим Колесніченко? Хто він? Зрадник? Манкурт? Прислужник імперії чи хто?

Брати Капранови: Людину, яка б'є лежачого ногами у нас називали покидьком. Це досить влучно характеризує і інші сторони діяльності згаданого персонажа.

Odessit:Чому в Україні так себе вільно почувають україножери? Чому Держава не захищає українські інтереси? У нас більше в світі немає другої України. У росіян є Росія, а нам де можна відчувати себе господарями, крім України?

Брати Капранови: Держава – сьогодні безконтрольна. Вона – над нами, а має бути під нами. Коли ми навчимося не тільки обирати, але й знімати владу – у революційний спосіб чи мирним шляхом – тоді держава вимушена буде рахуватися з нашими інтересами. Демократія – це мистецтво вчасно зняти владу.

Брати Капранови

Petro:Доброго дня! Що ви думаєте про скандал із американськими панк-виконавцями і прапорами? Як, по-вашому, проявилися в цій ситуації українці, як – українська влада, як – росіяни, які, на відміну від українців, оперативно відреагували на наругу над своїм державним символом? Чи взагалі на це не слід зважати, бо панки є панки?

Брати Капранови: В Україні є позитивний досвід реакції на блюзнірство. Колись київська інтелігенція віддухопелила Бузину. Це – адекватно, вчасно і відповідально – без скарг на державу і очікування реакції продажних силовиків.

Odessit:Наші опозиціонери розуміють, що має бути тільки один лідер на президентських виборах? Поясніть їм, будь ласка, толерантно, якщо вони цього не розуміють.

Брати Капранови: Якщо Ви думаєте, що опозиціонери цікавляться нашою думкою, то сильно помиляєтеся. Вони – найрозумніші у світі і нікого крім себе не хочуть чути. У тому і головна біда.

Odessit: Що Ви думаєте про події 08.08.2008 в Південній Осетії, про роль Росії, про президента Грузії Михайла Саакашвілі? Як Вам російська контрпропаганда? Мені особисто здається, що помилки були з усіх сторін і не треба було доводити ситуацію до бойових дій.

Брати Капранови: Згадайте, як розпочалася війна СРСР з Фінляндією. Якщо у Кремлі вирішили воювати – то війна почнеться незалежно від того, чи стріляли фіни, чи ні, і що робив Маннергейм чи Саакашвілі. Справедливості заради треба сказати, що у випадку з Грузією перші постріли були з території Росії. Це була операція Російських військ, підкріплених ЗМІ. Міфи про грузинську агресію давно вже розвінчані.

Odessit: Як Ви ставитесь до автономії Криму? Я думаю, що цю автономію треба скасувати і повернутися до статусу Кримської області.

Брати Капранови: Крим має велику історію власної державності – Кримське ханство, князівство Феодоро, Кримська народна республіка. Тому якби автономія була кримсько-татарською, ми б її вітали. А з іншого боку, чим Крим автономніший за Донбас (по факту, а не номінально)?

Tina:Шановні панове, шановні брати. Розкажіть, будь ласка, українські видавці – це єдина дружна спільнота, чи все ж таки вони роз'єднані та передусім конкуренти один одному? Наскільки вам комфортно на українському видавничому ринку за нинішніх умов?

Брати Капранови: Українські видавці усі однаково страждають від окупації ринку іноземцями. Тому це – партизанський загін. Звісно, всередині є свої симпатії і антипатії, але нема війни. Але пакращення знищило український видавничий ринок, тому про комфорт не йдеться, тільки про виживання.

Брати Капранови

Tina:Що, на ваш погляд (як видавців), у книжці найголовніше – мова, сюжет (зміст), ім'я та впізнаваність автора тощо? І чому?

Брати Капранови: У книжці найголовніше – читач. Точніше гармонійність пари читач-книжка. У кожного свої смаки, саме тому у нормальних країнах на рік видається близько ста тисяч назв книжок, щоб кожен міг знайти собі до серця. У нас видається сімнадцять тисяч назв (насправді, звісно, менше, але такі цифри дає Книжкова палата). Решту привозять добрі люди з Півночі. Це називається – окупація ринку.

Tina:Як ви оцінюєте затребуваність української книжки в нашій країні, якщо порівнювати попит на неї із попитом на російську чи іноземну книгу?

Брати Капранови: Українська книжка – це світовий феномен. У Польщі не існує польської книжки, в Росії – російської, в Британії – англійської. Існує просто книжка. У нас українська книжка – це книжка для людей з особливими потребами – читати українською. Звідси і гримаси попиту. Тому і не можна порівнювати.

Tina:І останнє запитання моє, для душі. Про що мріють брати Капранови в глобальному сенсі, про що – в особистому? Дякую за ваші відповіді та вашу діяльність! Успіхів!

Брати Капранови: Глобально ми мріємо, щоб наші і ваші діти жили у веселій, щасливій і унікальній країні. Власне, для того і працюємо. А в особистому – щоб наші діти були щасливими – тоді більше шансів, що доглядатимуть батьків. ;-)

konraD:Ваші спостереження: чи готові українці платити (і цим сприяти подальшому розвитку) за українську книгу, музику, виставу і т.д.? Інколи здається, що готові віддати чималеньку суму за, приміром, концерт закордонного виконавця, а сто гривень за концерт українського – тут ще кілька разів подумають… Буду радий, якщо це хибне враження.

Брати Капранови: Хотілося б заперечити. Але... Поки мода на закордонний секонд-хенд (інформаційний у першу чергу) диктується телеканалами і владою. Українці, на жаль, піддаються. На жаль, єдиний шлях здобуття популярності в Україні це виграти "Євробачення" як Руслана, збирати стадіони в Росії як "Океан Ельзи" чи перекладатися за кордоном як Курков. Але є усе-таки культурний опір, і це надихає.

Smilik:Вітаю вас. Що потрібно зробити в нашій країні, аби у наших справжніх талановитих письменників гонорари за їх літературну діяльність були не меншими, аніж у письменника Януковича?

Брати Капранови: Треба усіх письменників по черзі обрати президентами. Чур, нас першими. ;-) Втім, якщо вибирати між гонораром без книжки і книжкою без гонорара, то багато наших колег зупиняються на другому варіанті.

Karambol:Чи прибутково в Україні бути письменником? Чи можна з цього прожити?

Брати Капранови: Є письменники, які живуть з літературної праці. За книжкові гонорари не розжирієш, але є сценарії для кіно і телебачення, публіцистика, писання промов і дисертацій пузатим політикам і таке інше. Тож хто шукає, той знайде, якщо не погребує.

Брати Капранови

Karambol:Поясніть, будь ласка, що таке "літературна попса" в нашій країні у вашому розумінні?

Брати Капранови: Не наш термін, чесно сказати. Попсою називають популярні продукти культурної індустрії, які експлуатують погані смаки масового споживача. У книжках це проявляється не так яскраво, оскільки звичка читати вже сама по собі свідчить про наявність ненульового культурного рівня. Читання – активна культурна практика, бо читаючи художню літературу, ви, так чи інакше, екранізуєте у голові прочитане, тобто робите роботу цілої голлівудської знімальної групи. На це здатні далеко не усі. Читачі – це еліта, особливо коли у суспільстві нема моди на читання.

Karambol:Чи є і чи багато наших відомих письменників користуються таким принципом, як інколи студенти у вишах, коли перший курс працюють на заліковку, а всі наступні курси – вона на них? Тобто написали якусь успішну книжку, яку прийняв широкий загал, а всі інші пишуться впівсили?

Брати Капранови: Є такий ефект, але навряд чи хтось свідомо пише упівсили. Кожна книжка має визріти, а читачі з видавцями кажуть: давай-давай. Тому і виходять інколи повтори чи недоробки. Але ми – виключення, бо самі – видавці. ;-)

Karambol: Куди поділися щомісячні "Книжкові сезони"? То було дуже цікаво! Не плануєте створити щось подібне?

Брати Капранови: Пакращення... Не питай, чом заплакані очі. Хоча необхідність така є, і за першої можливості ми будемо намагатися повернутися до цієї теми. За питання дякуємо окремо.

Pilgrim:1. У "Тартака" є пісня зі словами "Я не хочу бути героєм України...", а ви б хотіли бути героями України? 2. Що вважаєте найнебезпечнішою хворобою українського суспільства? 3. Коли "українськість" переможе "совок"?

Брати Капранови: 1. Чули ми, що зараз за Героя України буде офіційний платіж – 50 000 грн. Це нам дорого. Цікаво, що зараз на очах відгнивають усі радянські регалії. Ну, хто захоче бути "народним" артистом разом з "шансоньє" чи Басковим? А героєм? Подивіться на прізвища попередників, і у вас зникне будь-яке бажання виключно з гігієнічних міркувань.

2. Найнебезпечніша хвороба суспільства – інформаційні віруси. Комунізм, ринковий абсолютизм, толерантність, фемінізм – усе, де природний баланс замінюється штучними догмами – одними на усі випадки. Втім, це стосується не тільки українського суспільства.

3. "Совок" може тільки фізично вимерти. На жаль. Це люди – смертельно хворі на комунізм.

Dinka: Добридень, пане Дмитре, пане Віталію! Що, по-вашому, наші політики мали б зробити для розвитку української культури? Які надії ви покладаєте на таких людей в Раді, як, наприклад, Марія Матіос чи Таїсія Повалій?

Брати Капранови: Чесно сказати, ми і на інших депутатів надій не покладаємо. Бо ті з них, хто до обрання спілкувався з нами, тепер не беруть слухавку. Таке. А для розвитку української культури потрібно формувати і захищати власний інформаційний простір. У цьому немає жодного секрету – хіба для політиків.

Dinka:Чим можна пояснити примітивізм та часто вульгарність музичного продукту більшості українських поп-виконавців, у ЗМІ – тяжіння до "жовтухи" і "чорнухи", та й літературні смаки залишають бажати кращого? Це наші люди настільки примітивні, що потребують такого продукту, і попит народжує пропозицію, чи комусь вигідно виховати саме такий невдумливий і невибагливий народ? Дякую.

Брати Капранови: Усі люди мають різний досвід культурних практик. Хтось виріс на шансоні, хтось – на Чайковському. Але в країні має бути вибір, наприклад, між книжкою і пляшкою. А у нас – нема. 27000 населених пунктів і тисяча книгарень. Три десятки філармоній, а маршруток з шансоном? А телевізор? Це – зріз смаків майбутніх поколінь.

Брати Капранови

Smilik: Які журналістські питання найбільше набридли, дратують (окрім тих, що чи не плутаєте ви дружин-близнючок і т.ін.)?

Брати Капранови: А які питання учнів найбільше набридли вчительці початкової школи з двадцятирічним стажем? Покоління міняються – питання повторюються. Робота у нас така.

Karambol:Ваша оцінка нинішньої гуманітарної політики, а також законодавчих ініціатив у галузі культури сьогоднішньої влади?

Брати Капранови: А Ви вважаєте, що у нас є гуманітарна політика? Випадкові рухи випадкових ідіотів і шкідників.

Booklia:Вітаю! Періодично у нас розгортається дискусія з приводу того, що непогано б обмежити перегляд дітьми певних мультфільмів, а то й взагалі заборонити. Які б мультфільми і чому заборонили б для перегляду ви? І взагалі, яких принципів дотримуєтеся у вихованні дітей?

Брати Капранови: Ми щодо заборон не великі фахівці. Тому намагаємося не забороняти, а пояснити і підготувати до сприйняття. Життя – жорстока штука. Можна заборонити дитині ходити по вулицях, щоб гопники не натовкли пику, а можна віддати на боротьбу.

Booklia:Що думаєте про шкільне викладання літератури, чи прищеплюють ці уроки любов до читання, або ж навпаки?

Брати Капранови: Кожна дитина, ідучи до школи хоче навчитися читати і писати. І більшість виходять зі школи зі стійкою ненавистю до обох цих занять. У чому секрет методики – не зрозуміло. Але ефект стабільний вже багато десятків років.

Oleksandr Feshchenko:Дозвольте висловити Вам вдячність і підтримку за Вашу громадянську позицію та щиру цікавість до Вашої творчості. А питання таке: Ваша політична діяльність у партії "Собор" – що це було?

Брати Капранови: Це була спроба показати людям, що годі сторонитися політики і тасувати одні й ті самі карти. Певний ефект був.

dim-dim:Скільки років ви вже на видавничому ринку? І що складніше було – працювати в 90-ті чи виборювати право української культури на виживання тепер?

Брати Капранови: На видавничому ринку ми з 1998 року – тоді ще ринку не було. Тепер він зникає. Що краще? Тоді були надії на розвиток. Зараз – на диво. Але є досвід – шрами і синці. І це найцінніше. Тому що допомагає працювати і не кидати справу, яка виглядає безнадійною.

Брати Капранови

liga_:Чому Росія так взялася за ошен", що навіть російськомовні написи на обгортках не допомогли уникнути шоколадної сварки?

Брати Капранови: Так тому і взялася. Росія "береться" тільки за слабких – тих, хто показав, що може гнутися і загравати. Їх топчуть. Це – закон зграї. Історичні аналогії – Полуботок, Самойлович, Многогрішний, Драгоманов. Автономістам завжди перепадало більше, ніж незалежникам.

Lito:1) Яке відкриття ви для себе зробили, пишучи комікс з історії України? 2) Чи є у вас якісь корпоративні традиції, як виховуєте персонал? 3) Є незамінні люди для вас (друзі/робота/особисте)?

Брати Капранови: 1. Весь комікс – одне велике відкриття. Попри загальні уяви, державність в Україні не зникала навіть на рік з часів Русі. Окреме відкриття – історія кримських татар. Підпільна українська держава 1944-1954 років, яка воювала проти СРСР довше за Гітлера.

2. Корпоративні традиції – питання об'ємне. Коротко не подужаємо. Основна ідея: робота – не поденщина, а повноцінне життя.

3. Незамінні люди є. Особистості – усі незамінні. Звичайно, час іде, одні з них ідуть, а приходять інші, які теж стають незамінними. У нас навіть посади міняються зі зміною людини.

Олександр Заборський:Доброго дня. Наскільки важко вести книжковий бізнес в Україні?

Брати Капранови: Є старий анекдот. На похороні дружини питають чоловіка: "Чи це важко втратити дружину?" "Важко? – перепитує він. – Практично неможливо!" Те саме і у нас. Вести книжковий бізнес в Україні неможливо. Але це не означає, що його не треба вести. Так само, як і захищати пам'ятки, охороняти природу, боротися за правду. Це питання культурної екології – тобто майбутнього наших дітей.

Брати Капранови

Фото: Владислав Мусієнко

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять