Андрій Кокотюха: не можна російськомовних позбавляти права бути патріотами

"Я не поважаю вибір людей культури, котрі вирішили піти в політику", – зазначив письменник.

Андрій Кокотюха

На сайті "Главред" відбувся чат із письменником і журналістом Андрієм Кокотюхою. Спілкуючись із читачами, він прокоментував актуальні питання політичного життя країни, розповів, як ставиться до колег по перу, які подалися в депутати, та чому з нього самого не вийде політик, а також про те, відповіді на які запитання він шукає на сторінках власних творів, в яких сегментах української художньої літератури реально присутня конкуренція, та чи припустимі суржик і лайка в літературних творах.

Подаємо стенограму чату з Андрієм Кокотюхою.

Teatral: Андрію, вітаю. Скажіть, як ви ставитеся до вживання суржику та "міцних слів" у літературних творах, на театральній сцені – вони допустимі, чи їх необхідно у будь-який спосіб уникати? Дякую.

Андрій Кокотюха: Допустимі. Немає поганих слів – є погані вчинки. Проте якщо вийти на сцену і дві години матюкатися, втомиться навіть сам ретранслятор, не кажучи вже про слухачів. Суржик – це жива мова, яка припустима в прямій мові та в розмові від першої особи. Матюки доречні, якщо вжиті містко, грамотно та правильно, як, наприклад, у Леся Подерев'янського. Можете не приймати його п'єс, але об'єктивності ради мусите погодитися – інакше весь зміст їх втрачається.

Rostyslav:Який свій твір вважаєте знаковим?

Андрій Кокотюха: Знаковим – то вже Ви вирішуйте. Про етапні можу сказати: "Шлюбні ігрища жаб", "Повзе змія", "Темна вода", "Червоний", "Таємне джерело". Зараз пройшов черговий етап – наступного року вийде роман "Київські бомби", де, здається, вперше в Україні будуть описані події 1907 року та місце українців у них.

Rostyslav:Чи надходили вам пропозиції долучитися до якої-небудь із партій? Якщо так – від якої, і чому не погодилися?

Андрій Кокотюха: Надходили, але – саме до "якої-небудь". У подробиці не буду вдаватися хоча б тому, що далі пропозиції прийти і послухати справа не доходила з моєї, так би мовити, провини. Я припиняв розмову. Міркую так, що ці пропозиції – реакція на зміст моїх публічних виступів та роздумів про ситуацію в нашій країні. Але проблема, і то не лише професійних партійців, а й звичаних людей, у тому, що громадянську позицію в Україні чомусь прийнято вважати політичною орієнтацією. У мене є громадянська позиція. За переконаннями я ліберальний демократ та поміркований буржуазний, наголошую – буржуазний, націоналіст. Але до політики мої переконання не мають жодного відношення. З мене вийде поганий політик.

Inga: Пане Андрію, доброго ранку Вам! Скажіть, що Вас надихає робити свою справу, писати, і як вдається не зважати на образливі коментарі та дописувачів в інтернеті? Чи, як там кажуть, "собака лает – караван идет"? Дякую за відповідь. Сил Вам та успіхів!

Андрій Кокотюха: У мене відсутнє натхнення. Натхнення буває тільки у поетів, і то не завжди, а коли побачать щось красиве чи вип'ють. Мною рухає бажання розказати якомога більше історій. У мене сюжетів більше, ніж я встигаю втілювати. Для мене писати – це робота. От Вас і всіх, хто підписується під цим запитанням, що надихає на роботу і виконання її по можливості добре?

Стосовно коментів, то я можу зважати і зважаю лише на ті, котрі роблять компетентні в тій чи іншій справі люди. Мене дратує некомпетентність, причому в будь-якій сфері. Скажімо, якщо мені пишуть у коментах: "Ваші романи – лайно, бо це не Джойс і Кафка". Я на це справді не зважаю. Але порівнювати мене з Кафкою на користь Кафки – прояв отієї самої некомпетентності. Не можна порінювати бігуна з боксером на користь того чи іншого. Якщо мені роблять зауваження люди, чия думка для мене справді важлива, якщо ці зауваження критичні та грамотні, я ще готовий доплачувати за такі коментарі. А якщо коментар анонімний, я проникаюся до себе величезною повагою, і це означає, що я настільки страшна і велика людина, що коментатор боїться назвати своє справжнє прізвище.

Tirli:Андрій, як гадаєте, випустять Тимошенко за кордон? І як так сталося, що Янукович виявився головним євроінтегратором країни, а опозиція незрозуміло де була і що робила?

Андрій Кокотюха: Я – не політтехнолог, не політолог і не астролог. Можу лише припускати. Здоровий глузд вимагав би від дорослого чоловіка не саджати тендітну жінку в тюрму. Тепер логіка та здоровий глузд вимагають випустити її, знайшовши для цього будь-який привід. Проте не лише Президент України Янукович, але й інші його соратники, від яких напряму залежить вирішення цього питання, ще жодного разу не демонстрували торжество логіки та здорового глузду. Ними рухає страх, причому причини цього страху я для себе пояснити не можу. Тому будь-який прогноз, котрий ґрунтується на законах формальної логіки, у даному випадку не справдиться.

Стосовно того, що Янукович несподівано став головним євроінтегратором – читайте мої колонки на "Главреді". Я не раз нагадував, що комуніст Леонід Кравчук, головний ідеолог ЦК КПРС, став ініціатором розвалу Радянського Союзу. Як у 1991 році, так і тепер, сили, котрі називають себе демократичними, перших скрипок в нашій країні не грали. Просто повторюється історія за одним лише уточненням. Є така приказка "Історія повторюється спершу у вигляді трагедії, потім – у вигляді фарсу". У нас же трагедії немає. Комуніст Кравчук розвалив СРСР. Фарс? Фарс. Але чи трагедія це? Аж ніяк. Малограмотний боягуз Янукович – євроінтегратор. Фарс? Фарс. Але Україні потрібна Угода про асоціацію з ЄС, незалежно від Януковича. Хто б не розвалив Радянський Союз, хто б не підписав угоду з Європейським союзом – це все в перспективі йде на користь Україні.

Андрій Кокотюха

Novoross:Как Вы считаете, подделка документов – это уголовное преступление или политическое деяние?

Андрій Кокотюха: У сталінському Кримінальному кодексі була сумнозвісна стаття 58. Там було дуже багато пунктів, за кожним із них можна було отримати вирок і стати "ворогом народу", і стаття була політичною. Якщо прибиральниця витирала пил з портрету Сталіна, і портрет упав, її могли посадити за спробу замаху на товариша Сталіна, отже, за політику. Це я до того, що політику при бажанні можна приписати навіть людині, яка застудилася, і у неї нежить, під час підписання якихось важливих документів. Якщо підробка документів призвела до збитків або людських жертв – це кримінал. Проте шукати в усьому політику і судити за політику – відголосок отієї самої сталінської статті 58.

Novoross:Ваше отношение к возврату в избирательные бюллетени графы "против всех"?

Андрій Кокотюха: Хай там навіть зроблять чисту графу для того, аби бажаючий замість галочки вписував туди матюки на адресу того чи іншого кандидата, аби лише при цьому з цими бюлетенями не було так званих "каруселей", вибори були прозорими і чесними, а бюджетників би не залякували.

Karambol: Які метафори та порівняння виникають у вашій письменницькій уяві, коли ви спостерігаєте за політичним життям в країні, за парламентарями?

Андрій Кокотюха: Жодних метафор. Я не спостерігаю за їхнім життям. Життя людей, котрі не цікавляться культурою, не читають книжок, не слухають музику, не дивляться фільмів і, власне, навряд чи знають значення самого слова "метафора", мене абсолютно не цікавить.

Karambol:Чи маєте політичні амбіції або плани спробувати себе в політиці? Ваші колеги не гребують тим, що проявити себе під куполом парламенту. Поважаєте вибір своїх колег чи не схвалюєте?

Андрій Кокотюха: У подібних випадках прийнято казати: "Я не коментую дій своїх колег". Але за гороскопом я Скорпіон, і проти натури не попреш, а, значить, як усякий Скорпіон, не буду аж надто стежити за словами: я не поважаю вибір людей культури, котрі вирішили піти в політику. На своєму місці вони можуть зробити для України значно більше, ніж там, де все вирішує неосвічена так звана більшість, і де панує бюрократія. З усіх творчих людей, яких я знаю, поважаю вибір лише Святослава Вакарчука: спершу став депутатом, а потім зрозумів, що воно таке, і склав повноваження. Проте справедливості ради варто сказати, коли навесні цього року у моєму рідному Ніжині хотіли закрити книгарню, я написав своїм колегам, котрі зараз мають депутатські мандати, і ці депутати виконали свій прямий обов'язок – заступилися за конкретний книжковий магазин, відстояли його. Хоча на моїй пам'яті це чи не перший випадок, коли народний депутат України виконав свій прямий обов'язок і добився позитивного результату. Якщо так піде й далі, свої погляди на членство колег у різних партіях я можу переглянути. 

Smilik:Пане Андрію, як думаєте, якби ви писали (маю на увазі і ваші колонки у виданнях, і книги) за режиму на кшталт радянського, як би склалася ваша доля?

Андрій Кокотюха: Знаєте, я сам дуже часто про це думаю. Не знаю, чи зміг би бути типовим радянським письменником чи журналістом. Хоча цю систему ще застав, встиг попрацювати у радянській пресі. Мої матеріали розбирала цензура, не схвалюючи до друку. Поки що пропоную підвісити це запитання і мислити сучасними категоріями. Власне кажучи, мій найновіший, 40-вий за ліком роман, "Таємне джерело" – в тому числі спроба відповісти самому собі на це запитання.

Prokop:Г-н Кокотюха, вы пишете довольно критично о власти, ее действиях и т.д. в своих статьях, скажите, известна ли вам реакция политиков на ваши тексты, не пытались ли вас "переубедить" не писать такого или уговорить писать мягче?

Андрій Кокотюха: Мені дуже хотілося б, аби така реакція була, бо поки що я в ситуації, визначеній у одній із ранніх пісень групи "Машина времени": "Ведь дуть смысла нет, когда никто не крутится в ответ". Звісно, хочеться, щоб на твої зауваження та "шпильки" реагували. Але раз Ви помітили жорсткість, значить, я свою роботу роблю добре.

Dinka:Які питання вас найбільше турбують на нишньому життєвому етапі? На які питання шукаєте відповіді на сторінках власних книжок?

Андрій Кокотюха: Таких базових питань кілька. По-перше, це здатність людини відповідати за свої слова та вчинки і приймати рішення самостійно на власний страх і ризик. По-друге, критично осмислювати як минуле, так і теперішнє. По-третє, чому люди всього бояться, і як ці страхи подолати. Нарешті, чому українці в своїх діях надзвичайно рідко керуються логікою та здоровим глуздом. Це, можна сказати, питання базові, все інше – похідне.

gf_43:Андрію, чому українська література в Україні не живе та розвивається, а постійно виборює собі право на життя та виживає? Чи будуть колись в Росії до наших письменників ставитися так, як в Україні – до російських класиків?

Андрій Кокотюха: Ну, в Україні добре знають і гарно ставляться не лише до російських, а й західних, класиків: європейських, американських. Люблять і знають також скандинавську, японську та інші літератури, маю на увазі класичні зразки, зокрема, освічені українці однаково знають і цінують Достоєвського, Омара Хайяма, Юкіо Місіму, Генріка Ібсена, Алішера Навоі, Ернеста Хемінгуея. Звісно, прізвища взяті довільно. Ви можете поставити замість них інші. Проблема в тому, що ми в Україні ще з радянських часів більше споживачі іноземного, ніж виробники свого. Наведу вам дуже простий приклад, і він не буде стосуватися класиків. Коли в Київ приїжджає російська письменниця Дар'я Донцова, ЗМІ готові надавати свої площі та ефіри для висвітлення цієї події, навіть не задумуючись про якісь там матерії на зразок піару. Натомість, коли в Україні виходить книга українського автора, якого в певних колах вважають популярним, будь-яка інформація у ЗМІ про нього буде вважатися піаром, а, отже, за це можуть вимагати грошей або бонусів. Щойно почнемо цікавитися своїм на такому ж рівні, як цікавимося іноземним, а головне – критично оцінювати його, плюс коли з'явиться індустрія, тобто мережі книжкових магазинів та спеціалізовані книжкові медіа-проекти, тоді ситуація поміняється, щонайменше врівноважиться.

Dinka:Чи спамлять вас молоді автори своїми літературними спробами? Читаєте, даєте поради?

Андрій Кокотюха: Я не думаю, що це спам. Спам, наскільки я розуміюся на термінології, це розсилка інформації за певним адресарем. Мені ж пишуть цільово. Зміст листів різний, але суть одна: прочитайте рукопис, напишіть видавцю і скажіть йому, хай він мій твір опублікує. Порад від мене ніхто не вимагає, навіть не просять порад. Зрештою, часом і просять, але як допоміжний фактор. Скажімо, пришлють твір у жанрі фентезі і просять сказати, що там не так. Але я не фахівець у фентезі та фантастиці, тому фахових порад дати не можу. Користуючись нагодою, вкотре прошу – не шліть мені рукописи! Я не видавець і не промоутер, я не в силах вирішити його долю. Коли побачу книжку, і якщо ця книжка мене зацікавить, я її куплю за свої гроші і поділюся своїм враженням.

Андрій Кокотюха

Dinka: За вашими спостереженнями, чи є між українськими сучасними письменниками конкуренція, наскільки потужна? Думка кого з ваших колег по перу про ваші твори вам найбільше важлива?

Андрій Кокотюха: А що Ви розумієте під конкуренцією? Кількість виданих книг? Так у мене їх 43. А за місяць мені буде 43 роки. Більше ні в кого немає. Проте я не думаю, що питання конкуренції у кількості. Конкуренти можуть бути в певних сегментах. На мій погляд, сьогодні в Україні лише два сегменти художньої літератури, в яких реально присутня конкуренція – жіночі романи та фантастика. Всі інші автори або знають один про одного, або дружать, або ворогують, але їхні стосунки жодним чином не заточені на літературній творчості. Часто друзі-письменники навіть не читають книжок один одного. Це означає, що літераторів в Україні об'єднують та роз'єднують певні світоглядні позиції, а жодним чином не кількість виданих книжок та їхні тиражі.

Dinka:Яка мета вашої творчості? Тобто якого результату ви очікуєте, що має відбутися із людиною після прочитання вашого літературного твору?

Андрій Кокотюха: У творчості немає мети. А результат – людина повинна прочитати придуману мною історію і отримати від цього задоволення. Книга повинна читатися легко. У нас і так не найпростіше життя, тому читання книг не повинно перетворюватися на тяжкий труд. Виробники будь-якої продукції докладають масу розумових та фізичних зусиль лише для того, аби на виході полегшити та прикрасити повсякденне життя будь-якої людини. Хороший коньяк витримується три-п'ять років, а випити пляшку і отримати приємні відчуття можна за годину.

Jerry: Андрію, як ви встигаєте і книжки доволі часто випускати, і статті виданням писати? Чи не позначається кількість на якості?

Андрій Кокотюха: Встигнути можна все, якщо добре організувати свій час і знати, що і для чого ти робиш. Скажімо, від 2006 року до мене прилипла звичка читати по сто сторінок книги на день. Це означає, що я можу чітко розрахувати, за скільки днів я прочитаю ту чи іншу книгу. Можу писати дві тисячі знаків за чотири години, отже, можу прикинути, скільки часу забере написання чергової книги.

Про кількість та якість – моє улюблене запитання. Поки що жоден із тих, хто ці запитання ставить, не сформулював ані власних, ані загальних вимог до "якості" та її критеріїв. Для мене романи норвежця Ю Несбе – детективи високої якості. Але якщо людина любить Кафку чи Забужко, високоякісні детективи Несбе для такої людини – книги, котрі не відповідають її вимогам до якості. Думаю, аналогію Ви зрозуміли.

Odessit: Чому в Україні така катастрофічна гуманітарна ситуація?

Андрій Кокотюха: Тому що гуманітарна сфера не є пріоритетом для влади. Яскравий приклад тому – присутність некомпетентного Дмитра Табачника на посаді міністра освіти, а Міністерство культури – взагалі якийсь апендикс, сліпа кишка, котрим ніхто не хоче керувати. Втім, я хочу вас заспокоїти: два роки тому у мене вийшла книга "Україна. Нова епоха. 1991-2011". Щоб Ви зрозуміли, це – український варіант "Намедни" Леоніда Парфьонова. Коли я півроку збирав та осмислював інформацію про всі події в українській культурі за 20 років незалежності, на виході я побачив повільну, але градацію.Культурі катастрофічно не вистачає інформаційного простору, щоб донести інформацію про її важливість до українців у діапазоні від Антрациту до Чопу.

Odessit:Чи справедливі санкції ФІФА до України? Як на мене, то ні. Це все завдяки Колесніченкам Вадимам, які скрізь тільки шкодять Україні.

Андрій Кокотюха: Ви знаєте, я настільки злочинно далекий від футболу, що вважаю, ця сфера, включно з санкціями ФІФА, на якість нашого з Вами життя, жодним чином не впливає.

Odessit:Чому в Україні так вільно почувають себе ті, що ненавидять Україну і українців?

Андрій Кокотюха: В України вільно почуваються не лише ті, хто її не сприймає, як, наприклад, Дмитро Табачник і Вадим Колесніченко. Беріть ширше – в Україні вільно почуваються працівники міліції, прокуратури, судів, податкової служби, а їхніми злочинними діями рухає зовсім не ненависть до України та українців. Коли ви йдете по вулиці і бачите наряд міліції, ви переходите на інший бік не тому, що ви – українець, а вони – ні. А тому, що ці україномовні "менти" мають абсолютну владу зупинити вас, запхати в кишеню наркотики, побити, зачинити на добу у відділку і ввимагати з ваших рідних викуп. А тепер скажіть: що ними рухає – ненависть до України та українців чи щось інше?

Андрій Кокотюха

Odessit:Як Ви ставитеся до заборони Компартії України? Я особисто підтримую заборону.

Андрій Кокотюха: Я теж. Це вже робили на початку 90-х. Я вважаю, що комуністам в Україні потрібен такий самий Нюрнберг, який був для фашистів свого часу.

Odessit:Як Ви ставитеся до україножера одеського мера Костусєва?

Андрій Кокотюха: Так само, як і до мера міста Харкова Геннадія Кернеса, губернатора Харківщини Михайла Добкіна, міністра освіти Дмитра Табачника, політика Ганни Герман, депутата Олега Ляшка. Для мене ці люди одного порядку. І те, що Ви називаєте "україножерством", тут не головне. Вони були б такими і у будь-якій іншій постколоніальній країні.

Odessit:Хто для Вас особисто Вадим Колесніченко? Для мене він – зрадник українського народу і таким має увійти в історію. Як Вам історія з виправдувальним вироком для тещі Вадима Колесніченка? Це просто жах! Це ж треба було так викрутити руки суддям Апеляційного суду Черкаської області, щоб судді їхали за місцем мешкання тещі, і її виправдали! Не соромно людям в очі дивитись? А він скрізь говорить про рівність перед законом. Де таке явище ще могло б бути, окрім як в Україні? Ось Вам і рівність.

Андрій Кокотюха: Для мене він ніхто. Чого і Вам бажаю. 

Odessit:Добрий день! Як Вам та істерія регіоналів навколо фашизму, якого просто в Україні не існує? Щось зараз регіонали дружньо замовкли. Невже до них дійшло, що від цієї істерії одна шкода Україні? Як розцінювати Колесніченка, який роздмухує ці провокації?

Андрій Кокотюха: В Україні не існує багато чого, довокла чого так звані регіонали роздмухують проблему. До них нічого не дійшло, вони замовкли і довкола "мовного закону". Взагалі питання, які Ви ставите, риторичні, і тут, на "Главреді", на них постійно і ґунтовно відповідають, у тому числі я.

А Колесніченка, повторюся, ніяк не треба розцінювати. Ви краще у зв'язку з ним подумайте про історію, пов'язану з закриттям кримінальної справи проти його тещі, яка ледь не вбила жінку. Ці його дії набагато шкідливіші, аніж його пустопорожні заяви, зроблені, до того ж, із фарбованою головою.

Кренід Газов:Доброго здоров'ячка, пане Андрію! Згадайте, будь ласка, як Ви особисто поставилися до "Перебудови", а в подальшому і до незалежності України? Друге питання дещо абсурдне, а саме із розділу "якбитології". Якби Ігор Князевич став дільничним у Гайвороні, чи одружився б він із Марією? Третє питання слід розпочати з цитати: "Вона там (русифікація), де за текст російською автору платять більше, ніж за текст українською".Думаю, Вам відомий автор. "Найти и уничтожить" з цієї опери, чи все-таки буде і український варіант? А взагалі, бажаю Вам наснаги та натхнення, і велике спасибі за "Таємне джерело" і "Червоного". Читаймо, бо ми того варті!

Андрій Кокотюха: Почнемо з книги "Найти и уничтожить". Назва мені не подобається, обкладинка теж. Думаю, Ви розумієте про що я. Проте і назву, і обкладинку визначило видавництво. Очевидно, менеджери щось знали, раз книга добре продається. А Ви не дивіться на мову – дивіться на зміст. Історик Євген Магда був одним із перших читачів і відзначив, саме такий погляд на події нашої не такої вже далекої історії, прийнятний для українців. Скажу більше, держава Росія цю книгу не прийняла саме тому, що її герой – звичайний українець, котрого протягом сюжету хочуть убити НКВД, фашисти і радянські партизани. Він – чужий для всіх. Це не його війна, і це український проект. Та війна, яка описана в цьому та інших моїх подібних творах, по суті, не була українською. Тим не менше, українці опинилися в її горнилі між двох тоталітарних систем.

У "Червоному" показаний герой, який в силу своїх переконань зміг зайняти кругову оборону, воюючи одночасно з фашистами і комуністами. Герої згаданих Вами творів – інакші. У них немає таких переконань. Вони просто виживають і в процесі виживання розуміють неприйнятність для себе обох систем – комуністичної та нацистської.

До речі, після виходу саме російських версій цих романів видавництва нарешті почали просити україномовні варіанти. Наголошую, хоч російською мовою написані мої книги, хоч українською, вони, незалежно від мови, лишаються українськими за змістом.

Між іншим, "Червоний" вже перекладено російською мовою, що, сподіваюся, ілюструє: "російським" цей роман від перекладу не зробився. Мова збиває з толку, але не зациклюйтеся на мові. Мова – важливе, але Ганна Герман і Тарас Чорновіл – україномовні, як і Олег Ляшко. Ви поважаєте їх за українську мову, чи все ж таки слухаєте, що саме вони говорять українською? Натомість Андрій Курков, мій однокурсник Олександр Кабанов, редактор журналу "ШО" – українські письменники, які пишуть російською мовою. Під час останньої зустрічі з Юрієм Луценком ми вкотре поговорили про те, що не можна позбавляти російськомовних громадян права бути патріотами України і отримувати "українську" інформацію російською мовою.

Андрій Кокотюха

Надія Майна, фото: Владислав Мусієнко

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять