Не грипом єдиним...

Націю завжди повинно щось єднати.

Спочатку нас об’єднало прагнення здобути Україні незалежність, потім – бажання вижити та збудувати державу, опісля – нас поєднав рудий президент і акція "Україна без Кучми", згодом ми злилися в екстазі Помаранчевої революції, далі – у Євробаченні, а сьогодні всі як один боремося з грипом. І це добре... У сенсі – не те, що з грипом, а те, що ми всі – як один... У переповненому вагоні метро, забитому під зав’язку громадянами так, що годі поворушити руками та іншими частинами тіла, де панує атмосфера абсолютного інтиму, коли між ногами затесалась чиясь сумка, чиясь задниця надійно вперлась у твій живіт, чийсь лікоть лежить на твоєму плечі, а чиясь немита мордяка хтиво дихає тобі у вухо, – панує неймовірна тиша. Навіть досить гнітюча тиша. Усі насуплені, насторожені й сумні. Більшість людей – у медичних масках. Хтось – у саморобних, хтось – у будівельних, хтось – у респіраторі, а комусь маски не вистарчило, і він закутався по самі очі у вовняний шалик. Народ їде на роботу. В очі одне одному намагаються не дивитись, не ворушитись. І раптом, як грім серед ясного неба, гнітючу тишу, заповнену лише гуркотом потяга, пронизує жахливий потрійний "пчих". Якийсь дядько, не стримавши себе, видає на-гора все, що накипіло в його душі чи, можливо, носі, та так сильно, що народ у вагоні отримує справжній шок. Люди намагаються відсунутись від нього якомога далі, втискаються одне в одного, забиваються в найдальші кутки, падають на сидячих, аби тільки страшні дядькові бацили не долетіли до їхніх наляканих організмів. Дядько і сам у шоці. Чого-чого, а на таке він не сподівався. Він ловить на собі презирливі ненависні погляди пасажирів, і від цього йому стає геть погано. Намагається сховати очі, перелякано тре ніс, і, тільки-но прочиняються двері, кулею вилітає на платформу та біжить до іншого вагона, намагаючись розчинитися в ньому, загубитися, сховатися, як шкідливий кіт. Та найжахливіше те, що там йому стає ще гірше, він знову починає пчихати, й історія повторюється. Я не знаю, чи чоловік так і бігав із вагона до вагона, чи взагалі доїхав до своєї зупинки, але цієї миті він був дуже схожий на терориста-смертника, який гасає по метро і розповсюджує жахливий вірус серед абсолютно беззахисних пасажирів. Можливо, не так вірус, як страх. Бо що може бути жахливішим від страху... Страх – це, мабуть, найогидніший стан організму. Він перетворює людину на безвільний кусок м’яса, вбиває у ній здатність жити, боротися і радіти життю. Страх – це смерть, а тому піддатися йому – означає поставити на собі жирний хрест. Нині країна погрузла в ньому. Цілі регіони в паніці. Низка жахливих смертей, які не в змозі зупинити наша люба медицина, тільки підкладають дров до багаття, а неймовірні чутки доводять цей стан до абсурду. Країна переживає грип... Як би цинічно це не звучало, але у всій цій ситуації є дуже багато позитивних моментів. Щоправда, ще невідомо, яку ціну доведеться за них заплатити. Проте ніколи не буває погано, щоб не вийшло на добре. Грип виявився лакмусом. Він дуже чітко розставив усі крапки над загадковими "і". Показав, хто є ху, відкрив завісу над тим, у якому насправді лайні ми живемо, і оголив найнесподіваніші сторони нашого буття. На початку червня, повертаючись з Європи, в аеропорту "Бориспіль" я пережив справжній шок. Ще більш шоковані були іноземці, які з подивом ступили на українську землю. Увесь персонал аеропорту був одягнутий у захисні маски. Складалось враження, що країна якщо не перебуває у стані хімічної війни, то принаймні – у стані її очікування. Усі приїжджі з жахом намагались з’ясувати, яка ж епідемія трусить країну, якщо настільки висока бойова готовність уже на її підступах. Виявилось – Україна чекає на приліт свинячого грипу. На цю благородну справу тоді, як ви пригадуєте, було виділено аж 50 мільйонів гривень. Кошти мали бути спрямовані на закупівлю необхідного обладнання, тестувальних систем для діагностики вірусу, а також необхідних дезінфікуючих засобів, для попередження та протидії небезпечній недузі, що дебоширила за кордоном. На митницях було посилено заходи убезпечення від ймовірного ввезення підозрілого багажу та поширення недуги українською територією. В аеропортах посилено санітарно-епідеміологічний контроль. Україна навіть відмовилась імпортувати м’ясопродукцію з-за кордону, зокрема, із Мексики, Сполучених Штатів Америки, Канади та Нової Зеландії. Береженого, як тоді казали, Бог береже. Я не знаю, чи варто вплутувати сюди Бога, але схоже на те, що йому вже давно набридло, як його іменем намагаються прикрити свої оборудки "набожні" українські чиновники. Дуже хотілося б дізнатись: куди поділись ті 50 мільйонів, де обіцяна вакцинація, де тестувальні системи для діагностики вірусу, де принаймні захисні маски?! Можливо, їх вирішили замінити косметичними масками з Мертвого моря, бо інших в аптеках чомусь нині не продають? Якщо після всього цього, що нині переживає країна, ніхто не полетить зі своїх високих крісел і не сяде до буцегарні, то гріш нам ціна. Хоча, найвірогідніше за все, не полетить. Бо тоді країна може взагалі залишитись і без правлячого класу, і без бюрократичної машини. Скептики кажуть, що свинячий грип – це взагалі шоу-бізнес. Навіть якщо він і існує, то, швидше за все, є рукотворним продуктом, зліпленим великими фармацевтичними корпораціями задля наживи. Цілком імовірно. Адже коли люди дозволяють собі кидати у вир смерті цілі народи задля звичайнісінької нафти й газу, влаштовувати війни з метою контролю над ринком наркотиків, то чому б вони не могли зайнятися ще й таким прибутковим бізнесом? Я не знаю, чи має українська влада якийсь шкурний інтерес у цьому глобальному проекті, якщо він насправді існує, але те, що вона вміло ним користується, – це факт. Прослідкуйте розвиток виникнення грипозної паніки. Її причина – в банальній неготовності української медицини діагностувати хвороби. Виявляється, система охорони здоров’я у нас перебуває на рівні середньовіччя. Люди вмирають від пневмонії, а країною ширяться чутки про чуму та холеру. Результатів аналізів доводиться чекати тиждень, тоді як на порятунок життя є кілька годин часу. Мало того, самі представники влади вдаються до маніпулювання свідомістю. Як вам історія від Інночки Богословської про розкопаний біля Чорткова могильник? А дії місцевої влади? Кілька днів мера Тернополя не могли знайти вдень із свічкою. Повзли чутки, що він вивіз родину на якийсь курорт і там сховався. Версії були якими завгодно: від екзотичного узбережжя – до рідного Трускавця. Багато хто вже думав, що мер і зовсім не з’явиться. І лише поява в місті Юлії Тимошенко змусила його вийти з підпілля та розвинути демагогію на тему: нічого страшного не відбувається. Він, виявляється, перебував у відпустці. А в цей час, до речі, вмирали люди, і його потенційний електорат трусився вдома від страху, очікуючи найгіршого. Чи потрібен тернополянам такий мер, хай вони вирішують самі. Питання в іншому: хто зацікавлений у роздуванні паніки? Хто спричинив те, що звичайна сезонна епідемія набула таких катастрофічних масштабів для країни, і хто буде пожинати її плоди? Питання, як-то кажуть, занадто риторичне. Як відзначила в парламенті Юля, яка працює, за даними Держкомстату, нинішня епідемія нічим не гірша від тої, яку країна пережила в 2007 році. За дев’ять місяців 2009-го кількість хворих на грип становить трохи більше 163 тисяч людей, тоді як у 2007-му на цю недугу перехворіло більш ніж 472 тисячі українців. Померли ж від грипу та його ускладнень у 2007 році – 4720 людей, а нині ця цифра поки що становить 3822 людини. "Це статистика Держкомстату, і кожну цифру можна перевірити", – наголосила прем’єр. Звісно, грип став страшнішим: він перетворився на свинячий, але він тільки-но лишається грипом. Просто ми, як завжди, виявились неготовими. Ми вже не можемо сподіватися ні на медицину, яка лежить у комі, ні на фармакологію, що перетворилась на алхімію і безглуздий бізнес, ні навіть на самих себе. Нам залишається сидіти і боятись, переповідаючи одне одному неймовірні чутки. Але чи є сенс? Вам подобається такий стан? Мені – ні! Можливо, я закінчений оптиміст, але все-таки переконаний: так далі жити не можна. Увімкніть телевізор, знайдіть Animal Planet і подивіться, як у нормальних країнах ставляться до тварин. Таких клінік, у яких лікують звичайних вуличних псів, у нас зроду-віку не було і невідомо, коли з’являться. Найсучасніше устаткування, досконала діагностика, одноразові інструменти – все стерильне, звіряток оперують найкращі спеціалісти, прооперованих кладуть на махрові рушнички, які, до речі, потім, цілком можливо, ми купуємо на секонд-хендах. Хочете бути псом у США? Будь ласка. Але я хочу бути людиною в своїй країні... Усе було б і насправді погано, якби стан страху тривав вічно. На щастя, від нього швидко втомлюються. І це – позитив! А ще позитив – у тому, що в українців знову з’явилась нагода відпочити від роботи, побути вдома, поспілкуватися з дітьми, які так сумують за батьками, загнаними в пошуках грошей, почитати книжки і подивитися гарне кіно. А грип як прийшов, так і піде. Невдовзі завітає Святий Миколай, забере цю заразу і надарує нам купу подарунків. А далі – вдарять морози, і знову народиться наш маленький Бог, про якого ми так часто забуваємо, коли нам добре, і згадуємо лише тоді, коли перед очима відкривається прірва. Бережіть себе, їжте часник і сало, пийте горівку – і шляк нас не трафить.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять