Далі буде...

Усе рано чи пізно має здатність закінчуватись. І це добре. Сумно, коли відходить у небуття щось хороше, але дуже приємно, коли ставиться крапка на поганому. Так було, так є і так буде, подобається це комусь чи ні

Добіг свого краю і черговий рік. Добре це чи погано – вирішуйте самі. Можливо, для когось він і був найщасливішим у житті, але таких, чомусь мені здається, не надто багато на грішній землі. Усе-таки на порядку денному криза, тому коли всім погано, добре комусь одному бути не може. Принаймні це не етично. І якось по-ідіотськи. Можуть не зрозуміти й образитись. Чи ще гірше – настріляти по зубах. Тому з’їжте лимон і зробіть міну якомога серйознішу, інакше, як казав один харківський класик іншому харківському класику, вам з такою пикою ніхто грошей не дасть.
З іншого боку, нічого особливого наче й не сталося. 2009-ий – рік як рік, не більше і не менше. Чорна смужка, біла смужка, іноді сіра... Єдине, чим особисто для мене він закарбується в пам’яті, – це багатьма смертями дуже хороших людей і кількох моїх друзів. Не знаю, чому, але смерть якось надто активно збирала того року жнива. Що парадоксально, косила найкращих, яким би ще жити і творити впродовж десятиліть. Іноді мені здається, що вона не надто справедливо вибирає собі жертв. Є набагато достойніші кандидати на відправку у вічність, але, мабуть, у неї якийсь свій принцип… Тож, певно, не варто пхати носа, куди не слід.
Із 2009 роком, без перебільшення, закінчується і ще одна епоха. Україна нарешті стала знову повнолітньою. Виросло ціле покоління українців, у чиїх жилах не тече ані еритроцита рабської крові. Вони народились, коли вмер совок, а це вселяє надію. Можливо, ми з вами ще застанемо на своєму віку час, коли ця земля з руїни перетвориться на справді квітучий оазис. Принаймні дуже хотілось би на це сподіватися. Звісно, не все так просто, але помріяти ніколи не завадить.
До речі, про мрії. Не знаю, як ви, а я вже придумав бажання на 2010 рік. Мрію, щоб "Печерські пагорби опустіли". Дивним чином усе керівництво країни, весь депутатський корпус, усі бюрократи, їхні підлабузники, коханки, куми, тещі, шофери й навіть обслуговуючий персонал включно з тітками-гардеробницями кудись зникли. Узяли й розчинились. Чи то всі скопом вилетіли на ПМП на якийсь тропічний острів, чи переселилися на Марс, чи ще кудись. Місце абсолютно не має значення. Зникли – і їх немає. І надія, що вони повернуться – нуль цілих і нуль-нуль якихось там відсотка. Ви уявляєте, яка б запанувала благодать. Країна не просихала б аж до весни. Народні гуляння не припинялись би навіть у двадцятиградусний мороз. Ви нарешті вирішили б своє житлове питання і могли б оселитися у будь-якій квартирі на Печерську чи в Кончі-Заспі, вибрати собі будь-яку дорогезну тачку з депутатськими номерами і, врешті-решт, відчути себе дуже білою людиною.
Не треба було б іти на вибори, кривити душею і голосувати за того, кого треба, а не за того, кого любиш, не треба було б більше дивитися на всі ці остогидлі мармизи, слухати їхні цинічні, завчені, брехливі обіцянки, не треба було б ґвалтувати власну психіку й вірити в те, що вони ще не імпотенти та здатні щось зробити корисніше, аніж поколупатися в носі. Я свідомий того, що без них було б трохи сумно і незвично. Усе-таки, як не крути, але ми вже звикли до них, навіть трохи полюбили. Їхні циркові номери іноді викликають у нас сміх, ми вже не в змозі прожити тиждень, не помилувавшись їхніми поєдинками у "свобідному" стилі біля мікрофона, ми вже навіть навчилися почуватися щасливими, чітко усвідомлюючи, що з провідниками та поводирями нам тупо не щастить. Але це мине. Обов’язково мине. Як минає будь-яке бажання з’їсти борщ, коли у ньому раптом пощастить знайти свіженького таргана.
І не бійтеся. Ми не пропадемо. Хто-хто, а ми спокійно дамо собі раду і без них. Ви ж самі неодноразово казали, що користі з них жодної, одні клопоти. А тепер уявіть, що клопоти раптом зникнуть. Розчиняться, розтануть, як роса на сонці, як вороженьки злії, про яких ми співаємо у своєму гімні. І ми тоді запануєм у своїй сторонці, згадаємо, що ми браття з козацького роду, закуримо люльки і, навіть не торкнувшись шаблі, відчуємо себе переможцями. Оце лафа. Хіба ж не про це ми мріємо вже не одне століття.
Звісно, з часом нам таки доведеться вибрати собі гетьмана чи гетьманку, а може, й короля з королевою чи князя якогось, чи, вибачте за погане слово, президента, але це все одно буде вже нова епоха, нові люди, нові клопоти. Звичайно, було б краще запросити короля з якогось монаршого роду. Щоб добре знався на етикеті й церемоніалі, вмів їсти ножем і виделкою, не лаявся русскім матом і носив біленькі рукавички на руках, які нічого не крали. Було б ідеально, якби у ньому текла блакитна кров і не було жодного натяку на пролетарське походження. Навіщо все це? Не знаю, так заведено. Можливо, для того, щоб він за звичкою нічого не намагався вкрасти і винести, як звик це робити ще його дідусь, працюючи на заводі. Чи, може, задля того, щоб нареш- ті припинити суспільну дискусію, хто справді достойний стати новим українським месією. Хто потрібен більше країні: колишній сторож, а нинішній академік, колишній злодій, а нинішній політик, колишній бухгалтер, а нинішній президент, колишній комсорг, а теперішній банкір чи колишня економіст-кібернетик, а нинішня прем’єр-міністр. Питання зникне саме собою...
Якими б не були солодкими мрії, я чомусь підозрюю, що моя теперішня, напевно, не скоро здійсниться. Ну й нехай, я ні на кого не ображусь. Особливо на тих, хто не зникне. І не тому, що я так їх люблю, що жити без них не можу. Якраз навпаки. Просто для них це не під силу. Як і все, що вони обіцяють здійснити для мого і вашого щастя. У них інший склад розуму, характер й інші боги. Єдине, за що я справді на них ображаюсь, це за зіпсовані свята. Це ж як треба не любити свій народ і себе включно, щоб навіть на Різдво влаштувати таку вакханалію, як вибори. Що не кажіть, а свята вони нам відверто пере…ли. І яким би не був результат, особливої радості від нього не буде. Вони щодня, щогодини переслідуватимуть нас своїми привітаннями, їхні білборди супроводжуватимуть нас скрізь, навіть до громадського туалету, від них неможливо буде заховатися ані за святковим столом, ані в кучугурі снігу, бо скрізь, де б ми не були, на мозок капатиме одне й те ж саме, як у "Золотому телятку" від Паніковського: "Виберіть мене, я хороший, виберіть мене, ну, будь ласка, виберіть мене".
Єдиний спосіб, як від цього вберегтися, – просто відключитись і сісти на дзен. Різдво воно на те і є, щоб побачитись з рідними, повеселитись, вшанувати народження маленького Спасителя і просто зібратися з думками. У житті так мало щасливих, радісних моментів, що псувати їх невідомо для чого і для кого немає сенсу.
Вимкніть телевізор, бажано назавжди, не купуйте газет, відключіть Інтернет – і насолоджуйтесь... Діти так давно мріють побавитись із вами. Витягніть їх на санки, повезіть у Карпати на лижі, купіть своїй дружині чи чоловікові гарний подарунок, зателефонуйте батькам, поїдьте до бабусі в село, подихайте нормальним киснем, привітайте друзів, принесіть у хату ялинку і всі разом прикрасьте її, хочете – сплетіть дідуха, можливо, вперше в житті наваріть куті, наліпіть вареників, зваріть холодцю і святкуйте. Нехай ніщо і ніхто не заважатиме вам просто насолоджуватись життям. Це на диво приємно. Чесне слово.
Новий рік – це завжди нові сподівання, нові надії, нові плани і мрії. Як би не було важко і темно, але у Різдвяну ніч на небі завжди спалахує зірка, яка звіщає нам добру новину. Усе погане закінчилося, попереду – лише гарні щасливі миттєвості. Я не знаю, що приготував нам наступний рік, але будьте певні, що нічого злого та поганого з нами більше не трапиться. Усе буде добре. Інакше Бог не приходив би у цей світ малим дитям, не усміхався б до нас із колиски і не дарував би нам надію. Хай усе лихе залишиться в минулому, а ваші душі осяє тепло великого серця нашого маленького знову народженого Спасителя! Будьте щасливі, а все решта додасться! Христос ся рождає! Тож Славіть Його!

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять