Лікарі на експорт

Над вами схиляється дбайливий лікар афроамериканської зовнішності, турботливо поправляє ковдру і голосом, що надає упевненості, цікавиться вашим самопочуттям.

Така ситуація можлива в європейській клініці, де життя людей рятують медики з Африки й Азії. Це Україну масово лишають лікарі, а нішу, що утворилася, не заповнюють фахівцями з інших країн. А от у всьому світі відбувається активна ротація медичних кадрів

Журнал "Главред", продовжуючи медич¬но-просвітницький проект "Збережи здоров’я нації", вирішив з’ясувати: чи достатньо лікарів в Україні? Виявилося: не вистачає щонайменше 50 тисяч медпрацівників. Минулого року Україну залишило шість тисяч медиків. У розпал кризи безліч лікарів і медсестер, опинившись на межі виживання, знову серйозно замислюються стосовно роботи за кордоном.
У нашому нездоровому суспільстві навіть терплячі медики не витримують "перекосів" соціуму. Хто ж нас лікуватиме?
Назріває кадровий голод
За важких "дев’яностих" українські лікарі також виїжджали з країни. Але наразі складно сказати, коли Україну залишали активніше – тоді чи зараз? Як підкреслює Лариса Канаровська, глава Київської міської профспілки охорони здоров’я, зі столиці лікарі й медсестри почали активно виїжджати близько п’яти років тому. У 2004 році в Києві не вистачало лише 500 лікарів і 1 000 медсестер. А вже за рік ця нестача зросла удвічі.
Молодь у медицину не поспішає. Набір в медичні інститути знижено. Скажімо, в Інституті педіатрії, акушерства і гінекології АМН України з 500 працюючих лише 45 – це молоді люди. "Сьогодні медичні династії відмовляються направляти своїх дітей у медицину, – розповів український письменник Густав Водічка. – І річ не стільки в грошах, скільки в статусі професії. Зараз – хто такий лікар? Дурень, який стільки провчився і так мало має".
Жебрацькі зарплати і погані умови праці змушують українських медиків перш за все шукати роботу в Росії, де затребувані всі медичні спеціальності й немає мовного бар’єра. До речі, в сусідній країні дільничним лікарям і медсестрам істотно збільшили зарплати, надають службове житло. А росіяни водночас їдуть до Європи, де також – дефіцит лікарів.
"От, наприклад, Великобританія прийняла 45 тисяч медпрацівників з усіх країн – тих, хто знає мову, хто витримав сертифікацію. У США бракує 120 тисяч медиків, у Канаді – 100 тисяч.В Африці на кожну тисячу кілометрів – один лікар, – розповідає Лариса Канаровська. – У світі не вистачає чотирьох мільйонів медпрацівників. Чому? Як пояснюють у ВООЗ, по-перше, аби бути лікарем, треба доволі довго вчитися, більш того – вчитися все життя. По-друге, треба відповідати за хворих і не скидати з рахунків небезпеку зараження. І якщо в Україні існує проблема надзвичайно низьких зарплат, то на Заході половину зарплати відраховують на професійну страховку".
Скільки заробляють медики в Україні? У приватній українській клініці лікар може заробити $1 000, а за кордоном – у 100 разів більше. Медсестра в приватній київській клініці може отримувати за подвійного навантаження – $500, на периферії – 3 000 грн. А зарплата медсестри в держустанові – лише 900 грн. Зараз, до речі, медсестер активно беруть у няні, пропонуючи зарплату до $1 000. Така от "еміграція" в іншу професію.

Куди можна виїхати

Отримати офіційний дозвіл на працевлаш¬тування за кордоном не так вже й просто. Скажімо, в Америці лікаря-емігранта не допустять на робоче місце доти, поки він не складе іспитів. Якщо не вдається скласти з першого разу, емігранту пропонують закінчити два останні курси університету, звісно – не безкоштовно. Не виходить – можна піти працювати середнім медичним працівником, що більшість українців і робить.
Звісно, якщо лікар має вчений ступінь, він – фахівець вищої категорії, його допускають до професії без особливих проблем і можуть "перекупити" у будь-який момент. Справжніх професіоналів цінують скрізь. А молоді, яка мріє про кар’єру медика, досвідчені лікарі радять відразу їхати до тієї чи іншої країни і розпочинати свій шлях зі складання іспитів, тривалого навчання в резидентурі.
Як зазначає Лариса Матюха, доцент кафедри сімейної медицини КМАПО імені Шупіка, за кордоном надто затребувані сімейні лікарі, вузькі фахівці – анестезіологи в акушерстві, дитячі анестезіологи, середній персонал. За спостереженнями лікаря-невролога Галини Журавльової, яка три роки пропрацювала в Лівії, за кордоном потрібні хірурги, травматологи, терапевти, гінекологи, стоматологи.
Найчастіше українські медики працевлаш¬туються в Чехії і Словаччині, Лівії і Саудівській Аравії, а також – у Канаді, США, Великобританії. "Є українські медики, які знайшли собі роботу і в "нетипових країнах", – розповідає Лариса Канаровська. – Знаю жінку-лікаря, їй за 50, яка працює в ліванському шпиталі. Вона – хірург і терапевт, отримує доволі пристойну зарплату. Розповідає, що в арабській країні надто важко працювати. Мешкає у госпіталі, їй надали кімнату".
Самі лікарі кажуть, що найлегше праце¬влаштуватися у "відкритих" країнах – Канаді, Австралії, а от європейці спочатку дають можливість своїм співгромадянам проявити себе у професії, а вже потім йдуть назустріч емігрантам. Молодь, охоча знайти своє місце під сонцем, їде до країн Прибалтики, а прибалти водночас перебираються далі – туди, де більше платять.
"Моя подруга-терапевт, кандидат наук, в свої 43 роки виїхала до Нової Зеландії разом із чоловіком, вони обоє – медики. Це було дев’ять років тому, – розповідає Лариса Матюха. – Пізніше вони переїхали до Австралії. Там, де вона зараз працює, є ще вісім українців. Учора под¬руга телефонувала, розповідала, як вони там прижилися. Каже, що у неї голова ні за що не болить, настільки легко жити".
Але все у цієї сім’ї вийшло не одразу. "Закордон" не хоче багато працювати, він хоче багато отримувати, тому наших і беруть на роботу. Але не так швидко. У Новій Зеландії моя подруга спочатку працювала в перукарні, у кафе, її діти після школи також підробляли. Водночас уся сім’я вивчала мову, складали необхідні іспити за фахом. Її чоловік – доктор наук, акушер-гінеколог, почав працювати за професією за три роки після виїзду, а подруга – за п’ять років".
Африка – друга батьківщина українських медиків

Масово українські медики працюють у слаборозвинених країнах – Лівії, Саудівській Аравії. У 1990-х роках наші їхали на роботу до Африки, тому що там можна було прожити значно дешевше, ніж в інших країнах. Українським медикам платили $400–$500 на місяць, і це був той максимум, який можна було знайти.
Лікар-невролог Галина Журавльова працювала в Лівії разом із чоловіком три роки. Але на роботу до однієї клініки вони потрапити не змогли. Перешкоджав місцевий закон: у Лівії чоловік і дружина не можуть працювати в одному місці. Пізніше цей закон скасували. Близько 80% медпрацівників у Лівії – приїжджі: українці, суданці, болгари, румуни. Як заз¬начає Галина Журавльова, українські медики доволі працелюбні, вирізняються старанністю, умінням всебічно підходити до лікування пацієнтів.
Існує стереотип, що в Африці – суцільна антисанітарія, бідність. Але парадокс: незважаючи на труднощі африканського життя, в лівійських клініках працювати комфортніше, ніж у безлічі українських медичних установ. Скажімо, дефіциту ліків і одноразових медичних засобів у Лівії немає, карети "швидкої допомоги" оснащені доволі пристойно.
У цій африканській країні – насправді безкош¬товна медицина, людина може звернутися до будь-якої клініки – незалежно від того, де вона живе. І ніхто їй не відмовить.
Офіційна оплата праці лікарів у Лівії вища, аніж в Україні. Але багато що залежить від категорії, від вченого ступеня та решти чинників. Є у Лівії й приватні клініки. Українські лікарі працюють у державній медицині, але, буває, підробляють і в приватних установах. Як підкреслює Галина Журавльова, в цілому лівійські лікарі як професіонали слабші за українських. Звісно, наші прагнуть якомога довше працювати в Африці, тому протягом першого року роботи віддають борги – гроші, зібрані на дорогу, щось треба також залишити сім’ї. А вже на наступний рік починають відкладати зароблене.
"Коли після трьох років роботи в Лівії я повернулася до України, то зрозуміла, що у нашій країні не так вже й погано жити. А коли я вийшла на роботу, мені здалося, що мої українські колеги просунулися далеко вперед, а я повернулася у той час, з якого виїжджала, – розповідає Галина Журавльова. – Зараз вже менше стимулів їхати до Африки: ті самі гроші люди тепер заробляють і на батьківщині, тож я працюватиму в Україні".
Заручники ситуації

"Наших медиків до цивілізованих країн працювати за фахом в принципі не запрошують. А надто – до США", – розповів "Главреду" відомий український лікар-онколог Ігор Щепотін, який працював у США вісім років.
Підтвердження диплома – це тільки формальність. Проблема в тому, що система підготовки медиків в Україні й на Заході – взагалі різна. Українські лікарі, на жаль, здобувають формальну освіту. Наші молоді медики просто не готові до роботи.
Ігор Щепотін виїхав до США в 1991 році. Йому зробили пропозицію, від якої було неможливо відмовитися. Престижне місце роботи, хороша зарплата.
"Але в 1999 році я повернувся в Україну. Чому? Ви мені не повірите: я люблю Батьківщину, – розповідає Ігор Щепотін. – Я стільки років прожив у США, спілкувався з безліччю людей – і не бачив жодного щасливого емігранта. До речі, ритм роботи на Заході – доволі жорсткий. Там треба щодня показувати свою здатність працювати. Треба бути продуктивним, а якщо ви втрачаєте свою продуктивність протягом кількох місяців, півроку – автоматично вибуваєте з обойми".
Своє рішення повернутися в Україну Ігор Щепотін прийняв не тому, що змінилися обставини. У його закордонному житті все складалося вдало.
"Одного разу я зібрав свою сім’ю і сказав: "Я вам поставлю запитання, на яке протягом двох місяців відповідати не треба: "Де ви хочете жити: в Америці чи вдома?". За два місяці ми повернулися до цього і проголосували, рахунок був 2:1, – розповідає Ігор Щепотін. – Ми виїжджали ще з Радянського Союзу, а повернулися вже до абсолютно іншої країни... Але проблема заробітку для лікарів залишилася тією ж. Чи можуть медики заробляти гідні гроші в Україні? Можуть, якщо вони того заслуговують. Але легальних способів немає. Медиків поставлено в таку ситуацію ще за часів радянської влади. Вони постійно перебувають у зоні протизаконної діяльності: всі є заручниками цієї ситуації".

Дмитро ДОНЧУК, лікар-інфекціоніст, який співпрацює з "Лікарями без кордонів"

Усі знайомі мені українські лікарі, які сьогодні працюють за кордоном, виїжджали з України з основною метою – постійного місця проживання. Тому моя біографія нетипова: я не емігрант. Надаю перевагу українському громадянству, з 2001 року працюю за різними проектами за кордоном: лікував людей у Росії, Німеччині, Великобританії, ПАР, Мозамбіку і Свазіленді. І повсюди, за винятком Свазіленду, я зустрічав наших медиків. Цікаво, що чимала колонія українських лікарів працює в Мозамбіку. Деякі з них живуть там ще з тих часів, коли Радянський Союз допомагав цій країні медичними кадрами. Існує й друга категорія лікарів – вони нав¬мисно виїхали на заробітки до Африки. Аналогічна ситуація – в ПАР. У цій відносно щасливій країні з нескладним (порівняно з Європою) міграційним процесом у 1990-х роках залишилось чимало українських медиків. Я зус¬трічав у ПАР близько десяти українців, які працюють у місцевій системі охорони здоров’я, практично всі – за фахом.

-- Савік Шустер: "Робота в "гарячих точках" – це не героїзм, а гуманізм"
{1-} Савіку, свого часу ви працювали в Афганістані, Чаді, Нікарагуа як медик.
Я працював, тому що хотів бути журналістом. У мене не було грошей, і я вирішив поїхати з лікарями.
До "гарячих точок" їдуть авантюристи?
Категорично – ні. За моїми спостереженнями, їдуть чудові лікарі, хірурги.
Суть – у "довгому карбованці?" Чи в героїзмі?
Про який "довгий карбованець" може йтися? Допомога постраждалим – це цілком гуманітарна акція. Це – не героїзм, а гуманізм. За моїх часів (це були 1980-ті роки), лікарі, виїжджаючи на роботу до "гарячих точок", брали відпустку за свій рахунок і не отримували нічого.
Сьогодні спілкуєтеся зі своїми колишніми колегами-лікарями, з якими познайомилися в зоні бойових дій? Як склалися їхні долі?
Так, звісно. Долі їхні склалися чудово. Це – першокласні фахівці. А доля першокласного фахівця, якщо не трапляється нещасних випадків, зазвичай складається добре.
Чи часто лікарі гинуть на такій роботі?
Протягом моєї співпраці з "Лікарями світу", а я з цією організацією працював в цілому близько чотирьох років, таких випадків не траплялося.
Що вам дав досвід роботи в "гарячих точках"?
Коли ви лікуєте, рятуєте людей, то зближуєтеся з ними. А близькість до реальних людських проблем – це те, що не завжди досяжне для журналіста.
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять