Инициативы министерства образования

Пресс-конференция в "Главреде"

Станіслав Ніколаєнко, міністр освіти і науки України 2005-2007 років:

Українська освіта сьогодні знаходиться у надзвичайно складному стані. Останні два роки я не бачив системного підходу до вирішення освітянських проблем, до вироблення перспективних кроків розвитку освіти, до реформування. Якщо і робилися певні кроки, то лише з двох напрямків – зовнішнє незалежне оцінювання і навчальна автономія університетів. Але це були кроки несистемні і некомплексні, а окремі.

Потрібно брати до уваги всі складові освіти. Наприклад, дошкільна освіта. Ми розуміємо, що є 15 600 навчальних закладів. А дошкільна освіта включає в себе ще і приватну освіту, і виховання в сім’ї. У цих сферах також потрібно впливати через методики, програми, посібники і плани. А дошкільна освіта сьогодні залишилася фактично без уваги. Якщо ви зайдете у будь-який дитячий садок – чи приватний, чи державний, чи навіть у сім’ю, й поцікавитесь, які у них є матеріали для виховання дитини, то ви побачите, що там є або застарілі матеріали, або перекладені із закордонних видань, часто – російських.

Ми затвердили у 2007 році програму "Зернятко", яка носила розвивальний характер для дитини. Але її треба було підсилити всім комплексом.

Розглянемо й середню освіту. Ми чули весь час про старшу школу, що вона буде профільна, що відбудеться перехід на дванадцятирічку. Але ж, люди добрі, державні стандарти освіти застаріли. Державний стандарт освіти – це кількість тих знань, той зміст, який потрібно передати нашим дітям. Державні стандарти затверджувалися майже десять років тому, і вони потребують оновлення.

Хто б не був би сьогодні міністром, який би не був уряд, він повинен розпочати, по-перше, наведення елементарного ладу та керованості в освіті, а по-друге, якщо вже говорити про реформування, потрібно негайно об’єднати зусилля Національної академії наук, Академії педагогічних наук, Міносвіти з практиками і з громадськістю і працювати над оновленням змісту освіти.

Наприклад, росіяни розробляють зараз ініціативу "Наша новая школа", це перш за все новий зміст освіти. Це найважче. Адже переходити на зовнішнє оцінювання, потім переходити на 12 балів, потім на 7 перейти чи на 5, потім це все відмінити, а потім на 10-річку, а потім назад. І це все так, лише перетягування каната. А якщо сісти і зайнятися кропіткою роботою: зробити порівняльний аналіз того, що робиться в усіх країнах світу, наприклад, з фізики, дослідити які є наукові відкриття, потім як вибудувати весь процес і як його подати – це основа. Чим сильною була радянська школа? Там був відпрацьований зміст освіти, методики, також до всього готувалися учителі, кадри, матеріальна база й весь технологічний комплекс. А в нас сьогодні зі змістом освіти, у зв’язку з тим, що міністри змінюються часто, ніхто цим не займається. Це така невдячна справа. Але вона лежить в основі всього подальшого процесу освіти.

Зараз говорять багато про проблему мови. Вона ж вирішується ця проблема: потрібно дозволити, щоб усі спокійно говорили на двох мовах – на російській, українській, а краще – ще й на англійській. Візьміть і зробіть казки, мультфільми і весь інший інструментарій для дитячого садка. Невже в Севастополі діти не будуть слухати казки на українській мові, а у Львові – на російській? Запросто. І тоді ми зможемо зняти цю тему без протистояння. Нехай все буде на двох мовах. А якби ще й на третю переклали, іноземну – англійську чи німецьку!

Зараз у нас непогані стандарти початкової школи, тобто з першого по четвертий клас. Але після початкової школи ми починаємо втрачати дітей. Тобто у початковій школі 60% дітей вчаться на "добре" і "відмінно", а вже після восьмого класу залишається лише 20% таких дітей. Тобто ця розвивальна школа, яку ми заклали, не знаходить продовження в основній школі (5-9 класи).

Старша школа. Ми говоримо про те, що ми переходимо на 12-річку, розвантажуємо школу, бо перевантажили наших дітей. Але у старшій школі ми без експерименту здійснюємо профільне навчання. А профільне навчання на сьогодні це надзвичайно складний вибір. До нього потрібен інструментарій. Наприклад, у місті Кривий Ріг є чотири профільні класи – технічного, технологічного, гуманітарного та педагогічного профілю. Чи в нас є інструментарій – підготовлені педагоги, методики, підручники й посібники по кожному напрямку? Ми тільки розробляє. А "з коліс" робити такий величезний експеримент дуже складно.

А ще одне питання – сільська школа, де буде більше проблем. Якщо у 12 класі буде чотирнадцять учнів. Як там зробити профільне навчання? Якщо три особи тяжіють до математики, три – до хімії, а три – до мови, а інші хочуть бути юристами, наприклад. Як у такому випадку розробити профільне навчання, якщо класний керівник один, хімік один, фізик один і т.д.? Тут виникає проблема – як це здійснити. Звичайно потрібні дистанційні форми й методи навчання, наприклад, олімпіади, де б дитина могла б здобувати та поглиблювати знання певного профілю, до якого в неї лежить душа. Але організувати це в самій школі за участю конкретного педагога дуже складно. Такі проблеми є, але про них сьогодні не говорять.

Вища школа. Мій російський колега Андрій Фурсенко, міністр освіти і науки Росії говорить, що в університетах сьогодні 20% дітей хочуть і навчаються, 20% не хочуть і не навчаються, а 60% можуть навчатися, але не хочуть. Ніколи в історії України такої кількості студентів, які не хотіли б навчатися в університетах, не було. Вступати хочуть, бо в Україні без диплома нічого не отримаєш – ні престижу, ні кар’єри. А сьогодні в університетах велика частина людей, які нічого не хочуть робити.

ВНЗ замість того, щоб вести боротьбу за якість знань, переймаються сьогодні тим, що немає контингенту. Сьогодні в університетах у нас 480 тисяч ліцензованих місць. Саме стільки у нас є місць! А випускників шкіл, які хочуть йти в університет і зареєструвалися в службах Українського центру оцінювання, всього 420 тисяч. Фактично немає ніякого відбору. Ректори кричать, що вони втрачають величезну кількість людей через встановлений поріг – 124 бали. Люди добрі, так що ж це, всіх стовідсотково приймати в університет? Це неправильно.

Зараз ми чуємо заяви декого з представників уряду, що Болонський процес потрібно відміняти, бо він не відповідає нашим вимогам. Перш за все тим, хто так каже, потрібно чітко розібратися, що ж таке Болонський процес. Я так розумію, як людина, яка мала до цього відношення, існує німецька система, яка зароджувалася ще у ХІІІ сторіччі і була перенесена на терени Царської Росії. Досі ми працювали саме по ній. А є ще англосакська система ХХ-ХХІ сторіччя. Англосакська система є більш ефективною. Її основна відмінність – це поєднання наукового і дослідницького процесу. Студенти одночасно отримують знання і проводять досліди. Німецька ж система передбачає, що засвоюються старі знання, які люди здобували в університеті, потім стали професорами і передають ці знання наступникам. Сьогодні про це всі мовчать, оскільки це потребує інтелектуальних, кадрових та фінансових затрат. Замість того ми збираємо аудиторії із двохсот студентів і розказуємо їм про "рибу-гроші". Також Болонський процес передбачає самостійну роботу студента, коли він не просто сидить, пише і слухає, а потім показує конспект викладачу і повторює дослівно написане, і йому за це ставлять оцінку. А студент самостійно здобуває знання в Інтернеті, в лабораторних умовах з підручниками та посібниками.

Коли я був міністром, пропонував змінити закон про вищу освіту. Я пропонував зробити так, щоб професор мав не більше 450-500 годин, а доцент – 600, щоб у нього було більше вільного часу сісти один-на-один і попрацювати з викладачем. А це потім ще стає додатковим навантаженням для керівництва університетів. Бо керівництво має не просто розписати графік – воно має готувати базу. Я захожу у Технічний університет у Луцьку, ледь не впав: у бібліотеці не було жодного комп’ютера. Це роки три назад було. А як же студенти без Інтернету? Адже Інтернет має бути у кожному гуртожитку, на кожній кафедрі, щоб діти могли в цих невеликих читальних залах працювати.

Сьогодні якість освіти падає через те, що університети часто беруть тих, кого не треба було брати, також падає якість освіти в середній школі.

Потрібно переглянути план підготовки бакалаврів у навчальній програмі. Потрібно збільшити професійну підготовку студентів і прибрати загальноосвітню програму. Тому що 12 років вчити українську мову, а потім прийти в університет і знову займатися тим самим, - а чи не забагато це? Давайте згадаємо радянські часи, хіба там мало уваги приділялося російській мові. Мову вивчали до восьмого класу, а у 9-10 класах – лише література. Так само й історія України. Це потрібно було на самому початку, коли не знали люди мови й історії, а зараз це не потрібно. Потрібно додавати професійну підготовку.

Недоліків у нашій системі освіти багато, й вони надзвичайно великі. 5-6% ВВП йде на освіту, з цього виплачують заробітну плату і стипендію. А потрібно не менше 8-10%. А далі комунальні послуги, бібліотеки, технічні засоби навчання, реактиви – нічого ж нема, на це коштів вже не вистачає.

Педагог. Хто мені сьогодні докаже, що бідний нещасний чоловік, який отримує 1,5 тисячі гривень в місяць і проживає в місті Києві, може виховати щасливих учнів? Антон Семенович Макаренко був правий, коли казав, що тільки щасливий учитель може зробити щасливим учня. А в нас хто сьогодні може сказати, що учитель щасливий? У нас є багато педагогів, які отримують задоволення від викладацької діяльності, але для того, щоб педагог оздоровився, отримав житло, придбав необхідні методичні матеріали, він повинен мати належну заробітну плату. От ми говоримо сьогодні про реформи, але це все знущання над вчителем. Адже вчителі часто не мають доступу до основних друкованих органів Міносвіти України, які публікують всі документи, статті, поради, рекомендації. Тобто такі газети мають бути в кожній школі. Коли починають розказувати про освітні реформи, то мене це обурює, оскільки люди не знають про що ми говоримо. Наприклад, йшов солдат, у якого немає гвинтівки, патронів, їжі, а ми йому кажемо, щоб він біг в атаку приставними кроками, а не прямими, бо це впливатиме на ворога. А в нього немає ні чим стріляти, ні чим колоти. Якого результату можна чекати від такого солдата? Також, наприклад, майже всі матеріали, що стосуються фізики й хімії, на 70 % застаріли.

Державна програма інформаційних комунікаційних технологій в освіті. Ви чули цю назву за останні три роки? Що таке інтерактивні методи навчання, що таке електронні бібліотеки? Це все має бути по кожному предмету.

Школа майбутнього. Росіяни тільки в цьому році почали цим займатися, ми ж цю програму затвердили у 2006 році. І вже почали здійснювати, почали будувати в Херсоні, Тернополі, Києві, Донецьку, Ялті та ін. У такій школі викладач не має получати зарплату, залежно лише від ставки. У зарплаті педагога стимулююча частина має становити хоча б половину. Саме у школі майбутнього ми відпрацьовували новий зміст 12-річки. І це мало з часом поширитися всією Україною. А тепер без будь-якого експерименту це поширилося на три мільйони дітей.

Програма "Вчитель". Ми розробляємо практики й програми, створюємо щось нове. А хто буде все це здійснювати? Український вчитель. Нам потрібно запроваджувати психолого-педагогічний відбір при вступі до педагогічних університетів, це я двома рисками підкреслюю. Ну не може такого бути, щоб людина закінчивши школу, подала документи у 15 університетів – на лікаря, юриста, вчителя і т.д. – куди пройде, тим і стане. Що таке пекло і рай? Всюди однакові люди. Тільки в раю вони за покликанням працюють, а в пеклі – не за покликанням.

От ви чули, скільки квартир отримали педагоги за 2008-2009 роки? Коли я став міністром, було дано 172 квартири, а коли йшов з посади – 1750 квартир. Що таке для України 1750? Мало. Але все ж таки це краще, бо була динаміка.

Коротко я підсумував би так. Дискусія навколо зовнішнього оцінювання, 12-річки та балів – це не всі проблеми. Звичайно, ЗНО потрібне. Але його ж потрібно вдосконалювати. Там же в питаннях тестів трапляються помилки! Наприклад, є питання "Дата створення Київської Русі", яка в двох підручниках по-різному називається. І одна дитина говорить одне, друга – інше, тому що вони різними підручниками користувалися. Однозначно потрібно враховувати середній бал атестата.

12-річка. Давайте не будемо показувати на весь світ своє невігластво. Немає у світі країн, які не мали б 12-річно освіти. В Європі її не має лише Албанія. Всюди саме така система. А наші деякі "ділки" пропонують перейти на 10-річну систему, це аж на два роки назад. Я дивлюся з точки зору викладача, це – кошмар! Це ж треба перетрощити всі навчальні плани, програми, підручники, скоротити педагогів. 12-річна система хоч трохи розвантажує графік: вона передбачає два вихідних, профільну школу. Потрібно також переходити від класно-урочної системи "я кажу – ви слухаєте" до проектних методів навчання. Це дозволить розвивати у дітей здатність вирішувати комплексні задачі, а не лише прості. Слабкість нашої школи в тому, що вона не дає практичних навичок для застосування знань в житті. Тому потрібно рішуче поновити такий предмет в школі, як "Технологія", або "Праця". І потрібно, щоб цей предмет не передбачав, що 30 чоловік зайшли і спостерігають, як один викладач щось там пиляє. А це повинен бути проект. Наприклад, у лондонській школі діти роблять птичок та коліщатка, тобто рухливі предмети. З 4-5 класу дітей вчать, що предмети мають рухатись. А ви прийдіть і подивіться на виставку виробів наших дітей – там все статичне: картина, різьба, шкатулки. Це все добре. А в житті хіба є хоч один такий прилад? Ото в нас такі й праски, кавоварки і автомобілі. Тому технологічну культуру потрібно нарощувати.

І останнє – харчування та здоров’я. Потрібно проводити тричі на тиждень уроки фізичного виховання, а щодня під час уроку робити невеликі вправи. Пам’ятаєте, як з мене сміялися, коли я пропонував у кожному класі мати кілька стоячих парт, це теж вправа. Потрібно дозволяти дітям виходити на повітря на прогулянки. За часів радянської влади у кожній школі були лижі. Під час уроку фізкультури діти мали по три кола обійти навколо школи. Ніяких захворювань, як результат. У нас є такі "розумники", які говорили, що через те, що діти загинули на уроках фізкультури, потрібно ці уроки скасувати. Так тоді ж діти почнуть умирати на уроках фізики. Потрібно по-перше, медично обстежувати дітей, по-друге, харчувати. Я вважаю, що держава має годувати дітей у школі. Але зараз так не вийде, тому хоча б 50/50. А дітей із малозабезпечених сімей годувати повністю за рахунок держави, решту – на комбінованій схемі.

Питання виховної роботи. Не можна будувати країну на негативах – на чорному, на сльозах, на горі. Люди бояться. Коли ми подивилися дані Інституту соціології, 68% людей бояться захворіти, 70% - втратити роботу, 80% бояться пограбування. Це країна заляканих людей. Коли до мого сина в школу привезли виставку, присвячену Голодомору, мимо неї ніхто з дітей не ходив. Дітей залякують. Чому ми тоді розказуємо лише про 33-тій рік? Давайте говорити й про часи Нерона і "живі" свічки, якими були люди, замотані у клоччя та підпалені під час вистав. Або, наприклад, радянський період. Я Віктору Андрійовичу неодноразово говорив: не можна весь радянський період називати поганим. Адже вперше за часів радянської влади Україна зібралася докупи, створена була держава. Саме тоді були зведені вулиці, більшість будинків, метро та багато чого іншого.

Краще би навчали дітей іншому. Потрібно, щоб кожна дитина знала десять українських пісень, історію тієї вулиці, де вона живе, генеалогічне дерево своєї родини.

Потрібно, щоб була освітня політика і державна стратегія розвитку освіти, щоб були оновлені всі освітні програми. Існує п’ять основних напрямків: інформатизація, учитель, зміст освіти, технологічне оновлення і виховна робота. Потрібно працювати над доступністю та якістю освіти, демократизацією освіти (економія, роль батьків і дітей, самоврядування), вдосконаленням підготовки вчителя і подоланням морально-духовної кризи.
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять