Позов до Бога

Батьки хочуть, щоб діти вивчали не тільки Дарвіна, а й Святе Письмо

Минулого тижня Адміністративний суд Києва розглянув позов вісьмох батьків, які мають дітей шкільного віку. Батьки позивалися до Міністерства освіти, вимагаючи перегляду затверджених програм. Насамперед їх цікавив курс природничих наук (зокрема, біології), який включає еволюційну теорію Дарвіна, але нічого не каже про божественне творення світу. Ті шість днів, протягом яких Господь трудився над макрокосмом, геть затулила собою дарвінівська мавпа, тоді як діти мали б знати не лише про теорію еволюції, а й про "альтернативний" погляд на виникнення життя та походження людини

Небесна канцелярія адреси не має
Невідомо, про що подумали судді, побачивши матеріали справи, але позов вони залишили без розгляду. Втім, позивачі на успіх і не розраховували, назвавши свій протест "тактичним ходом". Тепер вони звертатимуться до апеляційної інстанції. Вочевидь, мета "ходінь по муках" полягає передовсім у тому, щоб привернути увагу до цього питання.
Узагалі, в судових залах бачили та чули ще й не таке. Утримує лідерство щодо кількості дивацтв цивілізована частина світу – Європа та Америка. Нещодавно у пресі було повідом¬лення про румуна, який надумав позиватися до Господа Бога через своє невдале життя. Суть претензій полягала в тому, що бідака вірив Всевишньому та в усьому на нього покладався, а отримав натомість самі лише розбиті надії, – Бог, таким чином, не виконав своєї частини "угоди".
А ось свіжішій випадок, пов’язаний, до того ж, із впливовою особою. Районний суд округу Дуглас у США відхилив позов сенатора штату Небраска Ерні Чемберса до Бога. Як повідомляє агентство Assocіated Press, суддя Марлон Полк пояснив: для того аби почати процес, необхідно, щоб у відповідача була адреса. "Враховуючи висновок суду про те, що надіслати повістку зазначеному відповідачеві нікуди, у розгляді позову буде відмовлено", – сказав суддя.
Цікаво, що сенатора Чемберса цей вердикт не засмутив, а, навпаки, надихнув. "Суд визнав існування Бога. А якщо Він усе знає, то знає і про цей позов", – пояснив свою радість Чемберс. Сенатор, до речі, подав до суду не з меркантильних особистих міркувань, а через постійні стихійні лиха, які випадали на долю Небраски. Тепер, сподівається Чемберс, Творець зверне увагу на цей американський штат і перестане випробовувати віру його жителів.
Україна – держава світська
Що ж стосується українського Міністерства освіти, то воно, на відміну від небесної канцелярії, має фіксовану адресу. Але суд вирішив не турбувати освітян. Власне кажучи, із подіб¬ними позовами можна зайти далеко і перекроїти не тільки підручники біології. Без сумніву, знайдеться чимало охочих відкоригувати також курс історії, літератури і мови. Мовно-історичне питання взагалі є дуже болючим та заідеологізованим, тож варто лише створити прецедент – і тоді обурені батьки матимуть можливість переглядати затверджені програми. І вимогам на кшталт "додати" Пушкіна чи "відмінусувати" Шевченка (або ж навпаки) не буде кінця.
Що ж до викладання саме біології, то, оскільки кожна дія породжує протидію, не виключено, що знайдуться й батьки-атеїсти, які виступатимуть проти "опіуму для народу". І матимуть рацію, бо також обґрунтовуватимуть свої вимоги турботою про власних "бамбінос". Паритету в цьому питанні досягти буде важко, ба навіть неможливо. Бо якщо віруючі твердять, що теорію Дарвіна так ніхто й не довів, то те саме можна сказати й стосовно божественного походження світу.
До того ж в Україні церква відокремлена від держави. Тож якщо священнослужителі вважають не комільфо коментувати політичні події (хоча дехто це робить навіть залюбки і не гребує агітацією за кандидатів у президенти абощо), то так само некоректно втручатися у процес освіти. Хоча в даному разі ініціатива походить не від священиків, а від батьків. А вони не враховують тієї обставини, що не всі діти шкільного віку в Україні походять саме з християнських родин. Різні конфесії привносять свої "нюанси" у картину світотворення. І, хоч кожна монотеїстична релігія має деміурга, який творить світ, у християн і мусульман погляди на "процес" дещо відрізняються.
Інший бік медалі
Звичайно, що церква дотримується іншої точки зору та ініціативу батьків-позивачів підтримує. Хоча, за словами прес-секретаря Української православної церкви Московського патріархату Василя Анісімова, "наукове пізнання світу" вона теж вітає. Тобто теорію Дарвіна на "звалище історії" викидати не збираються. Принаймні частково. Представник Київської патріархії єпископ Євстратій (Зоря) зауважує, що для нього є прийнятною теорія Дарвіна у тій її частині, що стосується внутрішньовидової еволюції.
Ще один священнослужитель, опитаний "Главредом", отець Ігор Яців (прес-секретар Патріархії Української греко-католицької церкви), наголошує, що церква "не заперечує еволюційного розвитку". Однак застерігає, що не варто уявляти еволюцію як такий собі неконтрольований і самоплинний процес. Усе, що відбувалось із людським тілом у процесі становлення людини як окремого виду, відбувалось згідно із Божим замислом.
Інші аргументи святих отців і представників церкви можна розділити на три групи. По-перше, вони кажуть, що для кращого та глибшого вивчення будь-якого питання варто підійти до нього з різних боків, послухати різні обґрунтування, зануритись у різні докази... По-друге, Дарвіна і Бога треба урівняти в "правах" та "можливостях": якщо вивчають першого, слід надати слово і другому.
"Християни чи іудеї вірять у те, що Бог є, атеїсти – в те, що Бога нема. Атеїсти вірять у самих себе, у прогрес, у науку, але все одно вірять. То чому така віра має більший пріоритет у державних навчальних закладах?" – запитує владика Євстратій. І додає, що теорія божественного походження світу називається креаціоністичною та що її не відкидають навіть найвидатніші вчені. "Сам Дарвін, – каже єпископ, – не був атеїстом і, відповідаючи на запитання про те, де ж перша ланка того еволюційного ланцюга, який він вибудував, зазначав, що вона прикута до Божого престолу".
Нарешті, третя група зауважень полягає в тому, що навіть за кращих умов – коли у школах запроваджують вивчення Закону Божого – такі заняття мають характер факультативних, тоді як біологія, фізика чи географія є обов’язковими для вивчення предметами. "Звісно, я як батько знайду способи пояснити своїм дітям точку зору віруючої людини щодо створення світу, навіть якщо про це не говоритимуть у школі", – коментує Ігор Яців, зазначаючи, однак, що й шкільне вивчення засад християнського світосприйняття нікому не завадило б.
А Василь Анісімов додає від себе, що дарма, мовляв, хтось побоюється, що, вивченням Біблії ми прирікаємо своїх дітей ставати богословами. Знання зайвими не бувають, вони лише на користь.
Деякі висновки
Здається, епізод із рішенням Адміністративного суду, який, на перший погляд, є просто курйозним випадком, насправді зачіпає досить важливі проблеми. Тільки йдеться тут не про віру і не про те, хто сприяв або що сприяло формуванню людини – Бог чи еволюція. Питання віри надто інтимне, аби серйозно дискутувати на цю тему.
Уся сіль в іншому. Нинішня українська школа, яка є спадкоємицею школи радянської, перейняла від неї одну шкідливу рису – підганяти підручники та посібники під "злобу дня" замість вдумливої та неквапної організації навчального процесу. Колись, ще у сталінські часи, політична кон’юнктура вимагала змін просто-таки блискавичних: якщо "вождь" проголошував певних осіб "ворогами народу", а їхні портрети були у підручниках історії, ці фото ретельно видаляли чи зафарбовували. Бо нові книжки надрукувати просто не встигали.
Нині відбувається те саме: калейдоскоп подій крутиться на великих обертах, і не встигли дітям роз’яснити, хто такий Бандера та чому на честь Гонгадзе перейменовано дві київські вулиці, як чиновники високого рангу анонсували переписування підручників, а дехто з місцевих керівників узявся встановлювати пам’ятники Сталіну.
Від войовничого атеїзму не варто кидатися в інші крайнощі, перекроюючи шкільну програму. Навчальний процес і так віддано на поталу не науковцям, а політикам, які навіть у питаннях тестування не можуть дійти згоди (про це "Главред" писав у попередньому номері). Кожна нова влада пропонує власні підходи до функціонування середньої та вищої шкіл, а заручниками ситуації стають учні. А ще – їхні батьки, яких усунуто від впливу на процес і які вже не знають, як допомогти своїм чадам. Хоча тут важко не погодитись з Ігорем Яцівим: дитину має виховувати не тільки школа, а й родина. Основний процес виховання має відбуватися саме так.
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять