Бернар Вербер: "Сподіваюсь, мої твори будуть перекладені українською мовою"

Його романи складаються з ідей, які змінюють світ. Принаймні він сам так вважає.

Бернар Вербер – мабуть, найнезвичніший з-поміж сучасних письменників. Нещодавно він побував в Україні. Щоправда, книжки Вербера українською поки що не перекладені, але фанатів у цього любителя мурах і послідовника класифікацій янголів Сведенборґа вистачає й у нас. Та й фундатор "Планети книг" Тарас Донець, який привіз Вербера в Україну, переконує: переклад українською буде – і буде він якісним. Пишучи про довершених істот – янголів, дельфінів, мурах, богів, Бернар Вербер ніби дотягує до рівня ідеалу і своїх читачів. Більшість із яких, переконаний він, – молоді люди. Люди, які творитимуть майбутнє. Отже, розмова з тим, хто цілком свідомо формує ідеологію майбутнього
-- У майбутньому в України багато звершень і чимало загроз

Бернаре, ви дуже популярний автор у Росії. А з яким настроєм їхали в Україну?
Коли прибуваю до нової країни, навіть не уявляю, скільки в ній моїх читачів і як сприймають тут мої книжки. Наприклад, коли вперше їхав до Росії, не знав, що мої твори там стали бестселерами. Я спитав у свого французького видавця – скільки книг було продано в Росії? Він відповів: 1500 примірників. Коли ж приїхав до Москви, російський видавець сказав: "Дивись, ось пам’ятна дошка, ми продали два мільйони примірників твоїх книжок". Це доводить, що завжди треба виїздити на місце – дані щоразу змінюються і дивують.  
Так само вчора я був приємно вражений, що обидві київські книгарні, де відбувалися зустрічі, були вщерть заповнені людьми. Сподіваюсь, мої твори будуть перекладені й українською мовою. Я дуже поважаю українську культуру – наскільки я знаю, вона неабияк відрізняється від російської. Знаю також, що молодь розмовляє здебільшого українською, а мої читачі – переважно молоді люди.
Як гадаєте, чим ваші книжки так привабили українців?
На мій погляд, український читач був найбільше вражений книгою "Імперія янголів" і духовною стороною моїх творів. Україна – нова країна, яка щойно починає відроджуватись. У майбутньому на неї чекає багато звершень, та, з іншого боку, є чимало загроз.
Яких саме загроз?
Найнебезпечніші – реакціонери. Це спільна для всієї Європи проблема – націоналізм, релігійний фундаменталізм. Останній спрямований безпосередньо на пригноблення жінок.
Отже, з вашої точки зору, націоналізм – це погано? А глобалізація?
Погано й одне, й друге. Але треба розуміти, що іншого майбутнього, крім глобалізації, немає. Втілювати її треба, звісно, з розумом, не абияк. Гадаю, у віддаленому майбутньому буде створено своєрідну асамблею, що зважатиме на специфіку кожного народу і заважатиме появі диктаторів.
Схоже на утопію…  
А хіба сама думка про Євросоюз не здавалась утопією? І все-таки Євросоюз існує. А ООН – чим не утопія? Це не завадило націям об’єднатись. Мої книжки допомагають людям поміркувати над вирішенням проблем майбутнього. На моє переконання, аби мати добре майбутнє, треба контролювати свої рішення тепер. І чільне місце тут посідає уява. Бо все, що є в нас нині, було вигадане нашими пращурами. Отже, тепер мусите використати уяву, аби створити кращу Україну для своїх дітей. Я у своїх книгах раджу не повторювати помилок наших батьків, не оглядатись на мрії предків, а здійснювати власні мрії. За скрутних часів люди лякаються, виникає бажання зробити крок назад. І це призводить до ще більших проблем. Та щоб проблем не було, треба йти не назад, а вперед! Причому новими, не заяложеними шляхами. Гадаю, Україна перед обличчям небезпеки знайшла новий шлях. Саме про це мої книжки, саме тому я хотів би, аби їх переклали українською.
-- Україна подібна до Південної Кореї

Ваші книжки вже допомогли змінити якусь політичну систему?
Вони змінюють світогляд молоді. Я не політик і змінювати системи не збираюсь, але з’ява у молоді нових ідей передує політиці майбутнього.
Що ви знали про Україну до візиту?
Майже нічого. Але, зважаючи на теплий прийом, дуже хочу приїхати ще раз. Звісно, якщо мої книги перекладатимуть українською… У вас багато людей читають, і вони високоосвічені. Я помітив це з питань, які ставили мені після лекцій. Таке враження, що поспілкувався з молодим поколінням, яке зрозуміло, що батьки не змогли знайти правильного рішення, – отже, треба шукати інших шляхів.
Оскільки ви багато подорожуєте, було б нелогічним не запитати, яку раніше відвідану країну вам нагадала Україна?
Важко відповісти… Південну Корею. Там молодь так само прагне змін.
Для багатьох письменників творчість – це спосіб утечі від повсякденного життя. А для вас?
Письменницька праця допомагає мені не припускатися помилок. Мої герої набувають досвіду в умовах, у яких я живу. Тож ставлю себе на їхнє місце і намагаюсь таким чином змінитися. Примушую героя випробувати на собі мій негаразд. Отже, використовую свої книги для вирішення особистих проблем. Я вмію йти вперед, зважуватися на ризик і авантюру. Адже, залишаючись звичайною людиною, приймаючи звичний плин життя, себто роблячи крок назад, я ризикую написати погану книгу.  
Подорожувати – значить зустрічатися з людьми, вивчати чужоземні системи і примушувати мозок пристосовуватись до нових реалій, знаходити нові шляхи. На мій погляд, невдале життя – це життя, проведене в рутині, а життя вдале сповнене ризику і постійного руху вперед.  
Я в Києві вже два дні, але пересуваюсь на машині, тож судити про країну можу тільки з того, що бачу з вікна. Мене цікавлять не пам’ятники і не вулиці – найбільше приваб- люють люди. Люди значно цікавіші за архітектуру. Можливо, я щось втрачаю, чогось не додивляюсь – але такий уже стиль мого життя. Туризм – не для мене. Я мандрівник.
-- Я був одружений, але покинув ту тюрму…

Розкажіть, як ви пишете, адже у всіх письменників це відбувається по-своєму.
Із 16 років дотримуюсь незмінного правила: працювати з 8-ої до 12.30. Порушую його лише під час подорожей та рекламних турів. Пишу щодня. На мій погляд, дисципліна – важлива запорука творчості. Так само піаніст мусить грати гами щодня, аби не "втратити руку". Що більше, що регулярніше працюєш, то легшою і приємнішою стає праця. Трапляється, захоплююсь, передаю самі почуття, при цьому техніка і стиль відступають.
Є у мене й друге правило: щовечора, з шостої до сьомої, пишу маленьку новелу. Так я треную свою здатність швидко створювати персонажів, будувати інтригу, робити її приголомшливою. Без суворої дисципліни великим письменником не станеш. Професіонали пишуть щодня. Для мене література – не робота, а задоволення. Якби я опинився сам на острові посеред океану – без видавців, без читачів, – усе одно продовжував би писати. Для мене це так само природно, як для бджоли – робити мед.
Та чи не заважає дисципліна особистому життю? Ви неодружені – отже, можна зробити висновок, що заважає…
Я обираю свободу і ненавиджу тюрми. Я вже був одружений, але вийшов із тюрми. І тепер думаю: чи варто заходити до нової? Звісно, рано чи пізно зайду. Бувають помилки, усвідомити які можна, лише припустившись їх кілька разів.  
Ви вже говорили про свої враження від спілкування з українськими читачами. Чим вони відрізняються від французьких?
У Франції після лекції читачі запросто підходять, говорять зі мною, а тут люди здаються більш стриманими, більш боязкими. У мене склалося враження, що Україна й Росія прокидаються після тривалого сну: перше покоління ще не зовсім прокинулось, але пробудження другого покоління повніше, яскравіше. Найкраще – попереду.
-- Читачі корумпованим літературним апаратникам не підвладні

Ви певною мірою вирізняєтесь на тлі надміру інтелектуалізованої французької літератури. Впевненіше почуваєтесь як міжнародний "суперстар"?
По відношенню до французької системи книговидання і поширення книжок я, швидше, бунтар. Волію змінювати світ, а не ставати до лав академіків. Моє найбільше бажання – щоб мої книжки читали в прийдешніх століттях. Пишучи, я завжди намагаюсь бути цікавим не лише сучасникам, а й майбутнім поколінням читачів. Тут для мене прикладом є Жуль Верн.
А про Нобелівську премію ніколи не думали?
Премія мені не потрібна. Є така гра: дітки повзають по манежу, а дорослі дражнять їх червоною кулькою. Та дитина, яка схопить кульку, отримує якесь заохочення. Будь-яка літературна премія – та сама червона кулька. Вам кажуть: дивіться, он же вона! Ще зусилля – і вона ваша! Та на чому ґрунтується право тих, хто сидить у журі, дражнити нас червоною кулькою? Таке враження, що ті, хто вже отримав Нобелівську премію, мають багато друзів, уміють змовлятися. На мій погляд, письменник мусить не будувати мережу з корисних людей – він мусить писати! Тому я в манежі на червону кульку навіть і не дивився.
Ви родом із півдня Франції, з Тулузи. Це якось вплинуло на ваш творчий шлях?
Оцей "бунтарський" дух – саме звідти! Бунтарський – бо я не належу до корумпованої офіційної системи літературних апаратників. На щастя, вони не контролюють усе, і перш за все їм не підвладні читачі.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять
Подписывайтесь на наш
канал в Telegram
Узнавайте первыми все
самое важное и интересное
Подписаться