StarsМода и красотаГороскопРецептыПриметыЗдоровьеПоздравленияКино и сериалыШоуЛайфхакиСонникЖизньПраздники

Павло Полянський: ЗНО в Україні може не вижити

5 июня 2013, 10:00обновлено 3 августа 2018, 01:01
"Багатьох тестування не влаштовує тому, що не можна отримати хабаря і не можна за хабар вступити", – вважає освітянин.

Павло Полянський

На сайті "Главред" відбувся чат із головю правління Центру освітнього моніторингу, колишнім заступником міністра освіти України Павлом Полянським. Спілкуючись із читачами, він розповів про особливості цьогорічної вступної кампанії та складання ЗНО, про те, чому неприпустимі обшуки абітурієнтів металошукачем під час складання тестування, чи варто цьогоріч покладатися на систему "Електронний вступ", а також яка доля чекає на законопроекти про вищу освіту, яких у Верховній Раді зареєстровано кілька.

Подаємо стенограму чату з Павлом Полянським.

видео дня

VladimirKnigge:Доброго дня, шановний пане Павло! В чому полягає відмінність системи загальної освіти, безперервності навчання України та більшості європейських країн?

Павло Полянський: Всі системи освіти чимось схожі, чимось відрізняються. Не сказав би, що абстрактна "європейська" система середньої освіти автоматично краща за нашу тільки тому, що вона іноземна. І в них, і в нас є достатньо як добрих, так і посередніх шкіл, більш кваліфікованих і відданих справі і менш завзятих вчителів і викладачів. За роки незалежності чимало зроблено для того, щоб наблизити українську школу до загальноєвропейських стандартів.

Нині ключові відмінності полягають у наступному: 1) вкрай занедбана і зношена матеріальна і навчальна база українських шкіл, 2) зовсім мізерне фінансування шкільної освіти, 3) дуже повільний перехід від знаннєвої парадигми навчання дітей до компетентнісного підходу. Перший, який у нас ще переважає, зводиться до того, що дитина має якомога більше теоретичної інформації запам'ятати і вміти її відтворити. Другий зорієнтований на те, щоб дитина у школі пізнала найголовніше з теоретичних знань і знала, коли, де і за яких обставин ці знання потрібно застосувати для отримання практичного результату.

Отже, поки що наші діти більше "знають", але менше "вміють", а середньостатистичний європейський учень – навпаки.

Oxana Onischenko:Павле Броніславовичу, як Ви вважаєте, чи можливе прийняття закону про вищу освіту найближчим часом – у червні? Який законопроект, на Вашу думку, має найбільше шансів?

Павло Полянський: Дякую за запитання, пані Оксано. Вже багаторазово висловлювався на цю тему й залишаюсь на тій позиції, що суспільство зачекалося не просто "іншого", а сучасного, розрахованого на перспективу якісно нового рамкового освітнього законодавства. Зволікання надто дорого обходиться українській освіті й у цілому країні, щоб принести проєвропейський вектор розвитку освіти і науки в жертву чиїмось амбіціям чи політичним "розкладам".

Про шанси. Після того, як голова парламентського Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич оголосила, що Об'єднана опозиція готова відкликати свій законопроект про вищу освіту на користь іншого прогресивного проекту – робочої групи Михайла Згуровського, ситуація максимально спростилася. Віднині, на перший погляд, багаторічна довколопроектна "шахова партія" перейшла в ендшпіль: або законопроект Згуровського, або проект Ківалова-Калєтніка-Сороки. Тепер, з точки зору здорового глузду й корисності для освіти, більше шансів має законопроект Згуровського. Але не квапився б ставити масну крапку в цій історії і передчасно радіти тим (я також серед них), хто високо оцінює і цей законопроект, і законопроект Гриневич. Парламентська зала з її неповторною аурою неодноразово ставила драматичні вистави на різні теми; може трапитись що завгодно. Тому освітянська громадськість, студентські організації, експертне середовище мають тримати руку на пульсі подій, щоб вчасно зреагувати, якщо буде намагання "протягнути" законопроект "регіоналів" та комуністів.

Про терміни. Звісно, хочеться, щоб справу було завершено до тривалих парламентських "канікул", але щодо червня впевненості немає.

Павло Полянський

Valeriy Klimov: Мониторите? Так какова тенденция нашего образования за 20 лет? Куда оно вниз или вверх, и как соотносится с близкими нам странам по развитию?

Павло Полянський: Таки трохи "моніторимо"… :) Щодо другої частини Вашого запитання, то, мабуть, некоректно виводити тенденції сьогодення й майбутнього лише на підставі минулого; майбутнє приховане навіть від тих, хто його творить. Думаю, що, визначаючи тенденції, все ж слід орієнтуватися не на "близькі нам за розвитком країни" (у них такі само "болячки", як і в нас), а на країни, що дають найвищу якість освіти. Тому, зробіть висновок самі: у той час, як у світі спостерігається тенденція до збільшення тривалості здобуття шкільної освіти (вже й Азербайджан переходить до 12-річного терміну навчання у школі), Україна в 2010 році повернулася до 11-річної школи; в умовах загальносвітової тенденції до децентралізації управління освітою, розширення автономії навчальних закладів у нас нині намагаються вибудувати жорстку командно-адміністративну систему "ручного" управління в освіті.

Упевнений, що Ви добре знаєте, що наші навчальні заклади використовують безнадійно морально застаріле й фізично зношене обладнання, педагоги отримують мізерну платню, складно відбувається упровадження сучасних педагогічних технологій навчання. Все це, а також інші негаразди спричиняються тим, що у міжнародних рейтингах ми, на жаль, скочуємось донизу, або, у кращому разі, тупцюємо на місці. Щоб зробити прорив в освіті і науці, а лише на цій підставі можна сподіватися зробити прорив у економіці та якості життя, слід, по-перше, щоб урядовці мали політичну волю до змін (таких, наприклад, які закладені у законопроектах про вищу освіти групи Михайла Згуровського й у проекті Лілії Гриневич та її колег), по-друге, вкладати значні бюджетні кошти і стимулювати інвестування грошей приватним бізнесом і, по-третє (за значенням – перше) платити освітянам пристойну зарплату. Останнє автоматично приведе до того, що до педагогічних університетів, а потім – до дитсадків, шкіл професійних училищ та університетів, прийдуть тисячі талановитих і креативних людей… Неосвічені країни за визначенням не можуть бути успішними.

Valery Bebyk: Як ви вважаєте, Велика китайська стіна виконала свою оборонну функцію чи була засобом мобілізації народу навколо супер-мети? Вона (проходячи посередині сучасного Китаю) розділяла Китай чи об'єднувала китайську націю?

Павло Полянський: Втішений, що обізвалися, Валерію Михайловичу! З приємністю згадую нашу співпрацю у рамках телепроекту "Цивілізація інкогніта" на ТОНІСі.

Щодо Великої Китайської стіни, то,схоже, зовнішній світ і самі китайці сприймають її символізм неоднаково. Якщо для перших вона є символом відокремлення, самоізоляції (згадаймо вислів "відгородитися Китайською стіною"), то самі китайці віддавна називають її Божественною ниткою, котрою було "зшито" розрізнені клаптики китайської держави. З іншого боку, Китайська стіна це також стіна сліз і страждань, такий собі найдовший (чи то чотири, чи то навіть п'ять тисяч кілометрів) у світі цвинтар, адже, кажуть, у ній поховано близько мільйона китайців, які загинули на будівництві. Думаю, що Стіна найперше виконувала не стільки оборонну функцію, скільки була символом політичної консолідації китайської нації. Кожен народ має свої символи. Вони бувають не лише героїко-патетичними, але також і трагічними. Важливо, щоб кожна людина знала свій родовід, історію своєї малої батьківщини, свого народу і країни. Якраз у східних народів цьому варто повчитися, щоб не впасти у стан історичної амнезії.

Shahmatistua:Будущее нашей страны принадлежит детям. И мы даже знаем их 450 фамилий!

Павло Полянський: Це добре, що Ви володієте такою інформацією. :) Тільки нікому не виказуйте її, бо ми, звичайні батьки, якщо не знайдемо своїх прізвищ серед 450-ти (вірогідність цього фатально велика!), неодмінно захочемо "записати" своїх чад до того переліку.

Якщо ж серйозно, то, впевнений, майбутнє все ж належить всім. Хочеться, щоб сьогодення належало також, але поки що так не є. Багато людей тепер перебувають у такій собі "внутрішній еміграції": фізично тут, а на духовному рівні не сприймають "мажоризацію" та інші паскудства. Хіба реакція в суспільстві на наругу над Оксаною Макар та інші подібні випадки не засвідчила, що люди вже не бажають терпіти усілякі "династії" та "елітних" молодиків?

Dmytro: Доброго дня. Чому в Польщі здобути вищу освіту дешевше, ніж в Україні? При цьому її якість там краща, де справедливість? Чи буде на це якось впливати новий закон (Згуровського) про вищу освіту? Дякую.

Павло Полянський: Відповідь проста – чимало польських університетів пропонують більш якісні освітні послуги за меншу ціну, ніж це практикується українськими вишами. Це відбувається тому, що польський університет у меншій мірі прив'язаний до бюджетних коштів і в більшій – уміє отримувати всілякі гранти і заробляти кошти від упровадження власних наукових розробок. Нині в Україну неохоче їдуть навчатися студенти з інших країн (менше 1% всіх студентів світу, які навчаються за кордоном, навчаються в Україні).

Що потрібно зробити? Невідкладно на практиці перейти до принципів автономії університетів, академічної мобільності. Тоді не лише наші студенти їхатимуть навчатися за кордон, а й до нас приїдуть з Європи та Америки і професорі, і тамтешні студенти. Головне все ж навіть не це, а те – чому і як ми навчаємо.

Щодо законопроектів про вищу освіту – вже багато разів висловлювався, що поміж трьох законопроектів законопроект робочої групи Згуровського і законопроект групи Лілії Гриневич є і сучасними, і перспективними. Оскільки Лілія Гриневич від імені об'єднаної опозиції заявила про готовність поступитися своїм проектом на користь проекту Згуровського, то, вважаю, в разі його прийняття українська вища освіта отримає серйозні шанси надолужити прогаяне і по-справжньому інтегруватися у світовий освітній простір. До речі, і цей проект, і проект Гриневич якраз і передбачають чимало механізмів для того, щоб українські вступники надавали перевагу нашим університетам, а не закордонним.

Павло Полянський

Vladimir Zemlianskii:Какие принципиальные вопросы по высшему образованию необходимо на современном этапе решить, чтобы достичь в недалеком будущем результатов высшей школы, присущих ведущим вузам СССР и в те недалекие времена признаваемых мировым научно-техническим сообществом(например, достижения в лазерной технике)?

Павло Полянський: На мою думку, ключовими є такі невідкладні питання: 1) прийняття нового рамкового законодавства у сфері освіти, яке б містило стимули для університетів розвиватися і продукувати не лише освітні послуга, а також наукоємну продукцію; 2) передбачити, в тому числі й щодо оподаткування, сприятливий режим для університетів займатися дослідженнями, кошти від реалізації яких залишалися б самому університету, а не зникали в неосяжному полі бюджету. Сьогодні ми ще зберегли і солідні наукові школи, і університетські традиції, які дозволяють нашим провідним університетам діяти саме в такому форматі. І останнє, хоч воно й не вичерпує всієї проблематики – діяльність університетів повинно оцінювати не міністерство, яке замовляє йому підготовку спеціалістів, а зовнішні незалежні інституції за участі громадськості.

KravchykVadym:Скажіть, будь ласка, чи вважаєте Ви, що нам потрібна не тільки реформа системи вищої освіти, але й реформа системи підготовки педагогічних кадрів для шкіл, адже рівень вчителів катастрофічно впав, і батьки вимушені масово наймати дітям репетиторів з більшості предметів?

Павло Полянський: Звісно, маєте рацію. Питання підготовки і статусу педагога є ключовим питанням модернізації нашої освіти. Ми можемо придумувати все що завгодно, підписувати будь-які декларації і угоди, але повинні розуміти, що будь-яка реформа в освіті не може відбутися, якщо її не підтримають педагоги. Для того, щоб вступники масово подалися до педагогічних університетів, а через п'ять років до шкіл прийшли інтелектуальні і добрі до дітей учителі, потрібно, щоб заробітна плата педагога була гідною такої тяжкої і часто невдячної праці. На мою думку, сьогодні не стільки впав рівень учителів, скільки у суспільстві знизився рівень поваги до їх праці. Адже праця педагога не належить до переліку тих професій, які можуть зробити людину заможною. У нас змістилися критерії визначення того, яка людина є успішною. Мало кого цікавить, які книги написав письменник, які фільми зняв режисер, яких добрих учнів підготував учитель. Часто вимірюють іншим – скільки грошей ти маєш на рахунку, яке в тебе авто, і де ти відпочиваєш. Прикро, але так є. Тому без вирішення питання належного матеріального поціновування праці педагога все інше, як от нові навчальні плани в педуніверситетах, сучасні форми відбору тощо, проблеми не вирішать.

TarasGS:Відомо, що за часи незалежності кількість науковців зменшилася втричі, а ті що залишилися майже всі пенсійного віку. 1) Влада збільшила навантаження на одного викладача із 12 на 18 студентів. Хіба така норма в ЄС, США? Може, це просто бажання ліквідувати третину державних вищів, провести в них перед цим скорочення штатів на третину?

2) Тільки одному вищу – НТУУ "КПІ"МОН молоді та спорту дозволяє готувати із випускників технікумів бакалаврів за три роки. Перший рік йде на одержання фундаментальної освіти, що не дав студенту технікум. Інші вищі вимушені готувати такого спеціаліста за два роки без здачі ним академічної різниці. Теж стосується і магістрів – НТУУ "КПІ" дозволено готувати магістрів із бакалаврів за два роки, а іншим – тільки за рік. Чому така нерівність у фінансуванні вищів? Чому тільки один ВНЗ засипається грошима?

3) Випускнику технікуму автоматично зараховуються за університетські курси – курси технікуму (виключення – НТУУ "КПІ"). Так 230 годин технічної механіки (що вивчалася без вищої математики) зараховується за: 216 годин теоретичної механіки; 216 годин опору матеріалів; 198 годин теорії механізмів і машин; 216 годин деталей машин. Що це за профанація вищої освіти? Може, треба ввести державні стандарти освіти, щоб всі вищі фінансувалися за підготовку бакалаврів і магістрів однаково і готували за рівнем знань однакових, а не геть різних фахівців?

4) Держава надає столичним ВНЗ переваги у підготовці спеціалістів. Так, виділяються величезні гроші на підготовку у Києві звичайних (не науковців!) бухгалтерів, юристів, зоологів, ветеринарів, агрономів, будівельників тощо. Хіба хтось після Києва повертається у село, щоб бути агрономом, зоологом, ветеринаром тощо? Чому так нерівномірно фінансуються регіони, може, у планах держави – знищити науку в регіонах, залишивши показові виші тільки у Києві?

Павло Полянський: Щоб кваліфіковано відповісти на таке глибоке і компетентне запитання, відведеного на спілкування часу не вистачить. Спроба збільшити навантаження на одного викладача до 18 студентів зустріла умотивований спротив і викладачів вишів, і студентських активістів, і експертного середовища. Той факт, що ініціатори такого скорочення швидко відмовилися від своїх намірів, підтверджує, що ці наміри нічого спільного з турботою про освіту не мали. Переслідувалася лише одна мета: вилучити з освіти якомога більше коштів з метою так званої економії.

Щодо розподілу місць державного замовлення і фінансування вишів, то не є таємницею, що воно відбувається у ручний спосіб чиновниками від освіти. Від ступені лояльності, слухняності і покладистості ректора у значній мірі залежить, скільки місць держзамовлення йому буде затверджено. Таку ситуацію можна змінити, запровадивши паралельно зі збереженням державного замовлення під громадським контролем грантової системи. Тоді вступник подаватиме свої документи і гроші у вигляді гранту до того вишу, якому він довіряє, і після отримання диплому більше шансів, що він піде працювати за фахом.

Щодо бакалаврів і магістрів, то у якості першого кроку бачив би відмову від успадкованої з радянських часів системи неперервності вищої освіти, коли бакалавр не вважається повноцінною вищою освітою, а студент може вступати до магістратури лише на ту спеціальність, за якою він здобув ступінь бакалавра.

Vladimir Kalyuzhniy:Меня удивляет тема Вашей диссертации: "Зовнішня політика СРСР у 1938 серпні 1939 рр. в англомовних документальних виданнях". Естественной была бы такая постановка проблемы: "Зовнішня політика СРСР у 1938 серпні 1939 рр. очами британської та американської влади". А что установили Вы, защищаясь в "Інституті української археографії та джерелознавства"? Сколько и каких подходящих источников хранится на полках тех или иных библиотек Соединенного Королевста, США, Австралии, Новой Зеландии...? Неужели это наука?!

Павло Полянський: Дякую за таке запитання. Не переповідатиму своєї дисертації, адже вона є у відкритому доступі, і будь-хто може з нею ознайомитися. Скажу лише, що у країні, де ціле покоління сформувалося на ретельно відібраних для друку документах радянської зовнішної політики, корисно було залучити і порівняти також матеріали англомовних документів. Передбачаю, що Ви є фахівцем з новітньої історії, зкорема, з дипломатії і зовнішньої політики, і поділяєте таку думку. Те, що у моїй роботі було запропоновано погляд на передвоєнну історію не лише "очима радянської влади", але також і "британської та американської влади", відповідає принципам багаторакурсності у дослідженні історії.

Павло Полянський

Vladimir Kalyuzhniy: Вы включены в группу "позаштатних консультантів Комітету ВР з питань науки і освіти VII скликання". Правда, представлены Вы там почему-то как "заступник головного редактора видавництва "Українська енциклопедія", кандидат історичних наук (почему бы в таком случае не сделать консультантом головного редактора или какого-нибудь доктора наук?!)", а не как Глава правления Центра образовательного мониторинга. Как бы там ни было, хотелось бы знать, как Вы использовали мандат "консультанта", какую конкретную пользу Вы принесли Комитету и нам – избирателям? Обращался ли к Вам Комитет с письменными запросами? Направляли ли Вы в Комитет официальные письма как консультант? Просьба вывесить сканы этих бумаг.

Павло Полянський: Я ще ніяк не "використав" мандат позаштатного консультанта Комітету з питань науки і освіти, оскільки до цього часу ще не отримав його. Все якось ніколи... Комітет до мене з письмовими запитами ще не звертався, і я офіційні листи до Комітету також не писав. Як Ви розумієте, скани неіснуючих лістів вивісити також не можу. Чому вказаний як головний редактор видавництва – також не знаю. До того ж, такої посади ніколи не займав і не займаю дотепер. Це запитання до секретаріату комітету.

Vladimir Kalyuzhniy:Ряд лет Вы занимали высокие посты в МОНе. Как конкретно Вы боролись с коррупцией (злоупотреблениями, взяточничеством, кумовством) в подведомственной Вам сфере? Не могли бы Вы проинформировать, как, находясь на посту министра, боролся с коррупцией Вакарчук? Бортесь ли Вы (и как) с коррупцией сейчас – на посту Главы правления Центра? Или предпочитаете ограничиваться мониторингом?

Павло Полянський: Як шкільний учитель, університетський викладач і чиновник міністерства з корупцією боровся у такий спосіб: хабарів не брав, не давав і пильнував, щоб цього не робили мої підлеглі.

Щодо боротьби з корупцією Івана Вакарчука, то він не потребує, щоб за нього давав відповіді хтось інший. Зверніться до Івана Олександровича.

Vladimir Kalyuzhniy:Не могли бы Вы – как общественник и гражданин – оценить работу Фарион на посту председателя подкомитета по вопросам высшей школы? Помогите нам увидеть, что она сделала за полгода, помимо эпатажных выходок?

Павло Полянський: Я не дуже пильно стежу за депутатською діяльністю Ірини Фаріон. Мабуть, краще Вам звернутися до неї особисто чи до її помічників.

Vladimir Kalyuzhniy:Так получилось, что я совсем недавно познакомился с ключевыми моментами биографии Степана Бандеры – и ужаснулся. Я узнал, что, оказывается, сущестовали две ОУН: (б) и (м), а одна из задач бандеровцев состояла в уничтожении мельниковцев. "Провідником" Бандера стал самозваным. Акт проголошення відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 р. был не только нелигетимным, а и просто абсурдным (прекрасно раскритикован Тарасом Бульбою-Боровцем)... Первый вопрос: правильна ли информация, которую я узнал. Второй вопрос. Что из сказанного должно попасть в школьный учебник, и как должны докладывать ученики на экзамене: Бандера герой или бандит (с точки зрения норм международного права)? Или можно иметь по этому поводу собственное мнение?

Павло Полянський: Мабуть, Ви є достатньо молодою людиною, якщо лише нещодавно ознайомилися з біографією Бандери. Вважаю, що до шкільних підручників повинні увійти найголовніші факти і події української історії. Особисту думку бажано мати завжди і з кожного питання.

Nikka:Яка доля чекає ЗНО, на Вашу думку? З'являються факти, що зараз можна пройти тести за гроші. Як зберегти чесний вступ?

Павло Полянський: ЗНО вже відіграло величезну позитвну роль не лише в освіті, а і в суспільному житті України. Але якщо його не розвивати і не підтримувати, то його доля буде сумною. Багатьох тестування не влаштовує тому, що не можна отримати хабаря (для одних) і не можна за хабар вступити (для інших).

Мабуть, з'являються не факти про корупцію при тестуванні, а чутки. Поки що жодній людині не вдалося дізнатися завдання тестування до його початку. Технологічно це просто неможливо. Якісь нечесні речі можуть відбуватися безпосередньо в аудиторії для тестування, але це не означає, що ЗНО можна пройти за гроші.

Moral:Який із законопроектів про вищу освіту, на ваш погляд, має більше шансів на прийняття і чому?

Павло Полянський: Як зазначав, відповідаючи на запитання дописувача dmytro, якщо домовленості будуть дотримані, і ніхто в останній момент не "передумає", то найбільше шансів має законопроект Згуровського. Але втішатися ще передчасно. Складно уявити, що противники цього проекту змиряться зі своєю поразкою. Дочекаємося голосування.

Moral:У чому сучасна освіта програє радянській системі, якщо відкинути наліт радянської ідеології? Адже якість знань була тоді дуже високою...

Павло Полянський: Радянська система освіти буле доброю для того часу за того політичного режиму. Сьогодні вона вже не спрацьовує. Якість теоретичних знань справді була дуже високою, але з практичними навичками і тоді було не все гаразд. Пригадаймо звичне тоді: "Забудьте все, чому вас навчали в інституті, ми вас перевчимо правильно".

Павло Полянський

Omega:Павел Брониславович, уже стартовало тестирование – по вашему мнению, все ли идет как нужно, прозрачно и по правилам? В какой части сдачи ВНО могут возникать проблемы, то есть на что следует обращать внимание детям?

Павло Полянський: Найчастіше проблеми виникають у вступників при поданні документів, а також при зарахуванні до університету, тому раджу вступникам та їх батькам уважно стежити за своїм просуванням у списках при кожній хвилі зарахування. Важливо звертати увагу не на ті прізвища, які за рейтингом розташовуються над вами, а на ті, які йдуть нижче. Щоб не вийшло, як це вже бувало, що той, хто раніше приніс оригінали документів, і став студентом.

Оцінити прозорість вступної кампанії можна буде тільки по її завершенню.

Omega:Выживет ли ВНО при нынешних лидерах в сфере образования?

Павло Полянський: При теперішніх – навряд чи. Але ж немає нічого вічного.

Kate12:Пане Павле, як Ви ставитесь до опублікованих рейтингів шкіл на підставі тестів (ЗНО)? І, як думаєте, чи врятує сільські школи зменшення допустимого наповнення класу до 3-х учнів?

Павло Полянський: Я ставлюся до таких рейтингів як до морської свинки: тваринка потішна, але, як відомо, жодного стосунку ні до свиней, ні до моря не має. На підставі ЗНО такий об'єктивний рейтинг неможливо вивести: 1) результати ЗНО вимірюються не в оцінках, а рейтинговими місцями, 2) у тестуванні беруть участь випускники різних років, 3) визнаються сертифікати попередніх років, 4) не можна ставити на один щабель випускників звичайної школи та елітного ліцею. Чим корисні такі рейтинги, то це тим, що батьки почали звертати увагу на реноме тих шкіл, куди вони хочуть віддати своїх дітей.

Moral:Що ви думаете з приводу цього скандального кліпу "Привіт, Америка"? Як мають вчинити по відношенню до вишу Поплавського, який замішаний у цій історії? Чи не гадаєте ви, що для університету культури подібні речі просто неприпустимі, а саме цей виш має таку кількість філій по всій країні, як жоден інший!!

Павло Полянський: Кліп подивився, хоч і не одразу. Нічого в ньому аж такого не побачив. Надибував речі більш тупі і більш примітивні. Шкода лишень ту дівчину, яку втягнули в таку негарну історію. Щодо санкцій до університету, то не вважаю, що такі санкції до будь-кого мають бути застосовані. Важливо, що багато людей, переглянувши цей кліп, задумалися над тим, яким вони уявляють справжнє мистецтво, а якими є примітивні кліше на кінопродукцію.

Inga:Пане Павле, як ви оцінюєте законопроект № 2768 Віталія Журавського? Які наслідки може мати зменшення кількості учнів у класах до трьох? Поясніть, будь ласка.

Павло Полянський: Ідея зменшення наповненості сільських шкіл є такою ж давньою, які демографічна криза. Ключова проблема у тому, що районні бюджети не виділяють необхідних грошей на утримання шкіл, і сьогодні фінансовий норматив на утримання одного учня на рік становить блтизько 7,5 тисяч гривень. Це трохи менше, ніж утримання в'язня, і в шість разів менше, ніж річне утримання одного міліціонера. Якщо законопроект буде прийнятий, то це частково дозволить зберегти якусь кількість сільських шкіл із малою наповненістю. Але проблему сільської школи це не вирішить.

Inga:Чи запрацює цього року належним чином електронний вступ? Чи можна покладатися на нього?

Павло Полянський: Упродовж двох попередніх років, незважаючи на гучні заяви профільного міністерства, в електронній формі змогли подати лише 11% заяв. Якщо цьогоріч електронний вступ працюватиме на такому ж рівні, то вступникам варто перестрахуватися і подавати документи не лише в електронній формі, а й в паперовій. Хоч би тому, що за збій в електронній реєстрації документів вступник навіть до суду не зможе подати. Ніхто за це не відповідатиме, а доля людини може бути зламана.

Павло Полянський

Moral:Чи вважаєте ви прийнятним обшук дітей на пунктах ЗНО металошукачем?

Павло Полянський: Свого часу, коли ми запроваджували ЗНО, були розроблені детальні ініструкції про проходження на пункт ЗНО, а також хто з дорослих може, а хто не може бути на пункті тестування. Важливо, щоб всі вступники одразу налаштовували себе на те, що вони повинні чесно і ніяк по-іншому скласти ЗНО. Усілякі хитрування, намагання списати чи щось подібне повинні мати наслідком вилучення учасника тестування з аудиторії. Але всі перевірки, вважаю, повинні відбуватися лише у той момент, коли вступник заходить до пункту тестування, робити, як цього року, "технічні перерви" для обшуку учасників тестування вважаю неприйнятним ні з педагогічної, ні з технологічної точки зору. Такі "новації" можуть мати лише один наслідок – викликати у суспільстві протест проти ЗНО на тій підставі, що там застосовуються такі брутальні форми контролю, які заважають вступникам виконувати завдання. Якщо ініціатори таких "технічних перерв" саме цього домагаються, то нехай про це заявлять публічно. Тоді буде не менш огидно, але хоч більш зрозуміло.

klim_52:Какие негативные последствия может повлечь за собой разрешение Министерства образования и науки высшим учебным заведениям самостоятельно определять, когда им начинать учебный год??

Павло Полянський: Законодавством було чітко визначено, що навчальний рік розпочинається саме 1 вересня. В принципі, не бачу нічого екстраординарного в тому, щоб університети самостійно визначали дату початку навчального року. Головне, щоб в повній мірі і на високому рівні були виконані навчальні плани, а навчальний рік у вишах закінчувався більш-менш синхронно. Це важливо тому, що до термінів навчального року у вишах тісно прив'язане завершення навчального року у школах та проведення ЗНО.

klim_52:Почему, на ваш взгляд, сегодня более популярны гуманитарные, а не технические специальности? И нужно ли стране столько гуманитариев?

Павло Полянський: Популярність гуманітарних порівняно з технічними спеціальностями не є чимось новим. Пригадаймо, що грандіозна студентська революція у Франції наприкінці 60-х років сталася не в останню чергу тому, що тамтешній уряд оголосив про намір скоротити набір на гуманітарні спеціальності.

Мабуть, одні люди надають перевагу гуманітарним спеціальностям тому, що вони за своїм характером є гуманітаріями, інші – з кар'єрних міркувань. Дійсно, для інноваційного розвитку України держава повинна особливу увагу звертати на технічні спеціальності, підтримуючи при цьому і гуманітарний напрямок. Гуманітаріїв, як і взагалі людей із вищою освітою, забагато не буває.

klim_52: Согласны ли вы с мнением Табачника о том, что Украина "неудачно на начальном этапе скопировала болонскую систему"?

Павло Полянський: Насправді ніхто нічого не копіював. Проблема в іншому: ми багато чого робили дуже повільно і непослідовно, не визначившись до кінця, чи хочемо ми запровадити Болонську систему насправді, чи лише на словах.

Lidia Poperechna: Павле Броніславовичу, якою на Вашу думку, має бути місія шкільної бібліотеки у сучасній школі? У країнах з розвинутою інформаційною інфраструктурою шкільні бібліотеки вже півстоліття є центрами інформації, їх значення усвідомлено суспільством, розвиток підтримується на науковому, законодавчому та фінансовому рівнях. Провідна роль шкільної бібліотеки офіційно закріплена в новому поколінні державних освітніх стандартів Російської Федерації. Українські ж шкільні бібліотеки про таке лише мріють.Обов'язковий структурний підрозділ ЗНЗ із ключовою функцією інформаційного супроводу його освітньої діяльності сьогодні залишається поза увагою держави, профільного міністерства, і, як наслідок, опиняється на узбіччі школи. Ігнорування інтересів шкільних бібліотек може призвести до втрати їх потенціалу як важливої соціальної інституції, базового ядра інформаційного середовища навчального закладу.

Павло Полянський: Сьогодні шкільні бібліотеки, особливо в сільських школах, перебувають в дуже поганому стані. Тому важливо не лише наповнювати їх друкованими книгами, а й трансформувати в інформаційні ресурсні центри. На часі прийняття спеціальної бюджетної державної програми підтримки шкільних бібліотек і бібліотек взагалі. За інших обставин ми втратимо не лише бібліотечні фонди, а й можливість для людей отримати доступ до чогось іншого, ніж зазвичай спостерігаємо з телеекранів.

sky777_:Если бы вам предложили быть заместителем у Тбачника, вы бы согласились?

Павло Полянський: Думаю, що міністр освіти підібрав собі таких заступників, які підходять саме йому.

Павло Полянський

Vladimir Kalyuzhniy:Знакомство с сайтом Центра образовательного мониторинга вызвало целый ряд вопросов. Раздел "Про нас" представляется совершенно недостаточным. Вы пишете: "Організація утворена на засадах індивідуального членства, яке є добровільним". Возникает вопрос, как стать членом общества? Правда, серьезный человек, прежде чем куда-то вступать, постарается познакомиться с программой и уставом организации. Почему их нет на Вашем сайте? Читаем далее: "Постійно діючим центральним статутним органом ГО є Правління". Однако о составе Правления не сказано ни слова – почему?! Кем избрано правление, на какой срок, какие решения оно приняло? Где отчеты Правления и председателя? Почему в СМИ звучит один Полянский? "ЦОМ діє на засадах законності та самоврядування". В чем выражается самоуправление? Как познакомиться с протоколами собраний и конференций? Почему скрываются уставные документы? ЦОМ действует с 2004 года, когда Павло Полянський работал на ответственных министерских должностях. Насколько корректно совмещать госслужбу с общественной деятельностью? Получается, Вы мониторите сами себя?! От каких фондов ЦОМ получал финансовую поддержку и как расходовал средства? Как можно ознакомиться с отчетами?

Павло Полянський: Оскільки відведений час завершується, відповім лаконічно. Ми на своєму сайті вміщаємо ту інформацію, яку вважаємо за потрібне. Вся інша інформація подавалася нами при реєстрації та перереєстрації і зовсім не є таємною. Центр освітнього моніторингу очолив у 2010 році, тому зовсім не поєднував держслужбу із громадською діяльністю.

Щодо діяльності ЦОМ, реалізованих грантів тощо, то така інформація міститься на сайтах установ, з якими ми співпрацюємо. Нині, як і більшу частину часу, ЦОМ діє без жодної фінансової чи іншої підтримки; жодна людина в ЦОМ зарплати не отримує.

Vladimir Kalyuzhniy:Не хотители ли Вы в раздел "ЗМІ про освіту" поместить статьи харьковской газеты "Время" (автор Елена Зеленина): "Испытание чатом", "Высшая школа: изменить нельзя оставить?","Он-лайн революция в образовании"?

Павло Полянський: Не хотів би з тої причини, що не менше 99% матеріалів, розміщених на сайті ЦОМ, становлять матеріали експертів ЦОМ.

Tatyana Peter: Хоч якась організація чи установа порівнює результати ЗНО (як більш-менш реальний показник знань) медалістів?Якби така перевірка була, скільки б куплених медалей виявилося?Не менше 20%, думаю. Спочатку, коли вводилося ЗНО, шкільні оцінки не бралися до уваги. А потім, коли знову почав враховуватися атестат і медалі, корупція у школах розцвіла ще буйніше, ніж була до ЗНО, покликаного, як нам казали, з тією корупцією покінчити.

Павло Полянський: За останні три роки кількість медалістів в Україні зросла з 7 до 17 тисяч. Це, на мою думку, безпосередній наслідок бездумного обрахування середнього балу шкільного атестату по 200-бальній шкалі. Бо хіба можна уявити, що так стрімко зросла якість навчання при збереженні тих самих умов: підручники, обладнання і т.д.?

Фото: Владислав Мусієнко

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама

Последние новости

Реклама
Реклама
Реклама
Мы используем cookies
Принять