Бахчисарайський шашлик

55 років тому Крим було передано Україні. Коли дивишся на карту, це здається таким логічним кроком. Крим приєднаний до України, врешті-решт. Але коли приїздиш туди у відпустку чи, як я торік, у відрядження, Україна видається далі, ніж Марс. І не лише тому, що Київ "відморожується" від кримських проблем. Просто Крим – місце, де двічі по два не обов’язково чотири.

Ще живі татарські діди, які пам’ятають Крим татарським. Зараз же він переважно населений особливим етносом: православними, відомими також як "слов’яни". Православні слов’яни ходять до церков Московського патріархату й говорять російською. Але росіянами їх якось не назвеш. Здається, в Криму суспільство повернулося до тих часів, коли національності формувалися навколо релігійних переконань. Це спало мені на думку в яскравий сонячний день у Бахчисараї.Своєю татарською назвою це місто завдячує великому російському поету Алєксандру Пушкіну. Якби пан Пушкін не прославив Золотий фонтан у Бахчисарайському палаці, то місто стало б Садовськом. Я ще в дитинстві дивилася на карту Криму (розмірковуючи над логічністю приєднання його до України) й дивувалася: що це за Планєрскіє, Солнєчниє, Радостниє, Коммуністічєскіє? Де вони набралися на півострові, цивілізована історія якого сягає часів Давньої Греції? Відповідь ми сьогодні знаємо: Крим чистили від сліду депортованих татар. Один мій приятель на початку 1990-х отримав замовлення від британської фірми перекласти назви на карті України й доклав чимало зусиль, аби замість цих усіх покручів повписувати автентичні татарські назви, яких ніхто не вживав десятки років. Можу тільки поспівчувати британським туристам, які з цими картами намагалися простежити Атаку Легкої Бригади. У 1930 році в Бахчисараї жило понад десять тисяч людей, з яких сім з половиною – татар, під дві тисячі росіян, триста євреїв, двісті греків і сто вісімдесят українців. Зараз тут живе двадцять шість тисяч людей. Не беруся точно сказати, кого скільки. Українців точно мало. Татар значно більше. Але переважно – православні слов’яни. З одним із них я познайомилася, готуючи репортаж для Бі-Бі-Сі. Отаман Бахчисарайського козачого куреню Союзу козаків України Війська запорізького Юрченко Сергій Миколайович, молодий міцний чоловік у каму¬фляжному одязі з нагайкою, призначив мені інтерв’ю біля палацу хана Гірея. "Наш офіс у Бахчисарайському палаці", – пожартував він. Я здивувалася, але майже повірила – такий я лох. Однак офіс насправді виявився у дворі церкви. Я наївно запитала, якого патріархату. "Нормального", – відповів отаман. Дорогою він запросив мене прийти й зробити матеріал про бійку, яка, сказав він, незабаром відбудеться між татарами та козаками через прогнозоване будівництво нових воріт до монастиря. Ворота, сказав він, ускладнять татарам дос­туп до території, яку вони вважають своєю, меджлісу це не сподобається, бо їм тільки й треба конфліктів. Отаман, здавалося, знав навіть, у який день меджліс спровокує цю бійку. Мені спадає на думку запитати про це у місцевої влади. Як з’ясувалося, з нею я й говорила. Отаман виявився не лише отаманом, а й депутатом Бахчисарайської міськради, головою депутатської комісії з міжнаціональних стосунків. Отаман Юрченко – депутат від фракції комуністів. Ми під’їжджаємо до штабу, він хреститься, заходячи на територію церкви. Схоже, комуністи в Криму також православні. У штабі висять портрети українських гетьманів. Пан Юрченко називає Хмельницького, Сагайдачного. Він не дуже певен, хто всі інші, але знає точно: Виговського та Мазепи тут немає. Пояснює, що козацькі організації в Криму займаються благодійністю, виховуючи тисячі дітей-сиріт у так званому кадетському корпусі, де вони, окрім шкільних предметів, вивчають рукопашний бій. Але додає: козаки – не бойовики, як твердять місцеві татарські організації, а захисники і патріоти. Отже, що й від кого захищають козаки? Захищають вони слов’ян. Я поспілкувалась і з татарами в Бахчисараї, які справді звинувачують місцевих козаків у провокаціях, і з іншими православними, які переконували мене, що Крим завжди був православним (те, що йдеться про греків та вірмен, якось не видавалося дотичним до справи). За день розібратися в тому, хто кому Рабінович, тут неможливо, та й тижня було б мало. Я з’їла шашлик і поїхала з Бахчисарая з відчуттям, що побувала в сюрреалістичній виставі. Але шашлик був чудовий.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять