Роман у листах

З приходом у повсякденне життя людини нових технологій відпала потреба в написанні детальних і довгих листів. Втім, особисте та ділове листування визначних людей, а тим паче любовні листи, завжди користуються сталим інтересом з боку читачів.

Цього тижня "Главред" пропонує огляд епістолярної спадщини відомих людей, книги, що допоможуть краще пізнати ту чи іншу особистість, її творчість, історичний контекст та умови, в яких писалися ці листи.

{1-}Валерій і Сандра: Листування Валерія Марченка із Сандрою Фапп’яно. – Київ: Смолоскип, 2010

Беручись читати цю книгу, наперед знаєш, що кінцівка навряд чи буде щасливою. Проте, попри все, книга залишає по собі відчуття світлої печалі.

Історія починається в 1980 році, коли Валерій Марченко – київський журналіст, онук відомого історика, перебував на засланні в далекому казахстанському аулі Саралжин. Він був засуджений за поширення "антирадянських" текстів. Сюди йому приходили листи з усього світу – "Міжнародна амністія" заохочувала людей писати листи підтримки політичним в’язням.

Одного дня він отримує лист з Італії від студентки Сандри Фап’янно. У них зав’язується щире листування. Спочатку двоє незнайомих людей пишуть один одному листи на загальні теми – розказують про свій побут, звички, погоду. Але чим далі, тим відвертішим стає їхнє листування, вони діляться один з одним своїми переживаннями, мріями і проблемами. За словами Валерія, в листах Сандри можна прослідкувати її розвиток, мудрішання, зрілість.

У листах Сандри яскраво відчувається захоплення і навіть закоханість у Валерія, вона часто вживає слова "обнімаю", "цілую", намагається додзвонитися в Київ. Вони мріють побачитися. Дівчина та її сім’я пробують допомогти Валерію виїхати до Італії. На той час Валерій сильно хворів і потребував особливого лікування. Але, звичайно, його з Радянського союзу не випускають, ані на лікування, ані як туриста. Та, зрештою, знову засуджують і ув’язнюють. Про його смерть дівчина дізнається з газет.

У 2002 році Сандра надіслала електронного листа співголові Харківської правозахисної групи Євгену Захарову, виникла ідея опублікувати листування. Жінці нелегко далось рішення оприлюднити такі особисті, такі близькі їй листи, але зрештою вона погодилася.

Книжка читається на одному подиху і викликає цілу суміш почуттів – від відчуття безвиході, тривоги і печалі, до світлих почуттів радості і захоплення, якими часом переповнені рядки листів Валерія і Сандри. Хоча, звичайно, книга від цього не стає менш страшною, бо вповні відображає ту дійсність, в якій довелося жити героям і наслідки якої відчутні і сьогодні.

{2-}"Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою" Євгена та Оксани Нахліків, 2009

Ця книга однозначно розрахована на широке читацьке коло, попри те, що написана відомими науковцями Євгеном Нахліком та Оксаною Нахлік. Раніше відомий філолог і директор Львівської філії академічного Інституту літератури Євген Нахлік вже тішив українського читача книгою про Куліша, обравши безпрограшну тему особистого життя письменника – "Подружнє життя і позашлюбні романи Пантелеймона Куліша".

Цього разу в книзі подані нові, за свідченням авторів, унікальні матеріали на ту ж тему – Куліш і його особисте життя. Подані в книзі листи від Горпини Ніколаєвої та один збережений лист від Параски Глібової, дружини відомого байкаря Леоніда Глібова, є єдиними відомими листами до Куліша від його позашлюбних закоханостей.

Загалом же в книзі багато уваги приділяється саме двом любовним трикутникам: Пантелеймон Куліш – Параска Глібова – Леонід Глібов та Куліш - Горпина Ніколаєва - її наречений Делинський.

Свого часу Костянтин Родик в пресі охарактеризував цю книгу так – "Куліш між наукою і белетристикою". В книзі використані листи, архівні матеріали, рідкісні публікації, а також авторські гіпотези. Саме вони наближають книгу до жанру белетристики, віддаляючи від наукового дослідження.

{3-}Оксана Забужко. Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби: 1992-2002: з додатками, творами, коментарями, причинками до біографії та іншими документами, "Факт" - 2010

Ця книжка – результат багатолітньої дружби, а звідси і плідного листування одного з найвидатніших мовознавців ХХ століття, провідного еміграційного мислителя, критика й культуролога, професора Колумбійського університету в Нью-Йорку Юрія Шевельова-Шереха (1908-2002) та письменниці Оксани Забужко.

Знайомство письменниці і мовознавця також можна назвати епістолярним – у 1992 році Шевельов-Шехер прислав Оксані Забужко новорічну листівку. На той час йому було 82 роки, а їй – 30. Почалося активне і регулярне листування. У 2002 році професор помер, а письменниця відчула, що повинна опублікувати це листування. Через вісім років світ побачила книга "Оксана Забужко. Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби: 1992-2002"

"Це не просто діалог представників різних епох, а двоголосся на тлі кінця століття, в ньому видно зародки хвороб, наслідки яких ми відчуваємо нині. Вибране листування це продовження тієї роботи, якою є "Музей покинутих секретів", – розповіла письменниця про книгу на одній з творчих зустрічей з читачами у Львові.

Листування у книзі подане у формі діалогу, доповнене коментарями, мемуарними вставками, а також публіцистичними текстами Забужко і Шевельова-Шереха, написаними в той час – все це має окреслити контекст діалогу і допомогти читачеві зрозуміти деякі деталі та нюанси, краще відчути діалог. Оксана Забужко впевнена, що книга буде цікава не лише філологам, а й значно ширшому колу читачів, бо період листування припав на 1990-роки, коли Україно тільки-но стала самостійною.

Ця книга цікава ще й тим, що є сучасним листуванням, реалії якого близькі і зрозумілі нинішнім читачам, бо представлені листи – це листи їхніх сучасників, в той час як книжковий ринок переважно пропонує епістолярну спадщину давно померлих класиків, реалії життя яких та історичне тло, на якому відбувалося листування, відоме нам лише з літератури.

"Сам він (Юрій Шевельов – прим.) називав це все епістолярним романом, наше 10-літнє листування, можливо, це був останній епістолярний роман в українській літературі, бо хто сьогодні – в добу смс та електронної пошти – буде користуватись друкарською машинкою, як писав він", – сказала на Харківській презентації письменниця.

{4-}"Михайло Коцюбинський. Листи до Олександри Аплаксіної", упорядник –Володимир Панченко. Серія "Відкритий архів", Київ: - Критика, 2008

Огрядне видання на 640 сторінок, видане "Критикою" в серії "Відкритий архів", знайомить читача із зовсім іншим Михайлом Коцюбинським, руйнує шаблонний образ письменника, нав’язаний середньою школою, і вибудовує зовсім новий – Коцюбинського як звичайної людини зі своїми слабкостями та переживаннями, людини чуттєвої та емоційної, людини з непростим особистим життям. Крім того, епістолярна спадщина письменника – це ще й ключ до розуміння та "розкодування" низки його творів.

"Михайло Коцюбинський. Листи до Олександри Аплаксіної" – це перше повне і вичерпне видання листів Михайла до Олександри. Воно включає в себе 335 листів та записок до Аплаксіної, написаних протягом 1904-1913 років. Розміщені в хронологічному порядку, вони сприймаються читачем, скоріше, як інтимний щоденник письменника.

Вперше епістолярна спадщина Коцюбинського побачила світ у 1938 році під назвою "Сторінки спогадів". Підготував і видав збірку літературознавець Ілля Стебун. Втім, те видання вийшло значно відцензурованим, з багатьма купюрами як політичного характеру, так і морального: вилучено згадки про зв’язки Коцюбинського з "ворогами радянської влади" Грушевським, Чикаленком, Шаляпіним, а також різні особисті подробиці, які закоханий Михайло писав Олександрі.

Коли Коцюбинський познайомився з Олександрою, в 1902 році, йому було 38 років. Аплаксіна була на 16 років молодша за нього і відповіла Михайлу відмовою. Та вже на початку 1906 року в Михайла і Олександри відбулося перше побачення. Відтоді їхні стосунки, з невеликою перервою, тривали до самої смерті письменника. "Как я хочу вновь увидеть тебя. Сколько ты даешь мне счастья, ты и представить себе не можешь. Я хотел бы доставлять тебе хоть подобие моего счастья", – писав Коцюбинський у листі до Олександри в1906 році.

У новому виданні "Критики" листи письменника не просто подані хронологічно, а й глибоко і скрупульозно проаналізовані Степаном Захаркіним, який послуговувався в тому числі і архівними матеріалами, до яких іще не зверталися дослідники. В книзі обґрунтовано проведені паралелі між листами до Аплаксіної і художніми творами Коцюбинського того часу, детально відтворено чернігівське середовище Коцюбинського, його оточення і атмосфера перебування у Львові, Відні, Криму, Києві та на Кіпрі. Є в книзі і нові, раніше не опубліковані ілюстрації, в тому числі три фотографії Аплаксіної.

Не можна не згадати і цікаву супроводжуючу статтю Михайлини Коцюбинської під назвою "Мати свою Беатріче". Стаття цікава ще й тим, що для Михайлини Олександра Аплаксіна – не просто персонаж, а відома з дитинства тітка Шура. Як написала авторка – "цілком реальна, з плоті й крові, тітка Шура зі світу мого дитинства".

{5-}Фіцовський Є. Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія., Дух і Літера, 2010

Ця книга – ґрунтовне дослідження творчості прозаїка Бруно Шульца польським поетом і літературознавцем Єжи Фіцовським. В основу цієї книги лягли результати 60-літньої праці Фіцовського, який шукав, аналізував і інтерпретував літературну, графічну, епістолярну й критичну спадщину письменника.

Сама історія книги та загалом зацікавлення Шульцем у Фіцовського почалося саме з листів. Вісімнадцятирічний Єжи прочитав "Цинамонові крамниці" Шульца і написав автору листа, проте відповіді не отримав – на той момент Шульц вже загинув від рук гестапівців. Пізніше до рук Фіцовського потрапили три листа Шульца, адресовані літературознавцю Анджею Плешневичу. Вони стали першими в епістолярній колекції Фіцовського і початком його літературознавчої кар’єри, присвяченої Шульцу. Надалі колекція поповнилась листами Бруно до Юліана Тувіма, Тадеуша Брези, Зенона Вашневського, Романи Гальперн, Анни Плоцкер, Станіслава Іґнаци Віткевича, Рудольфа Отенбрайта, Людвіка Ліля та Тадеуша Войцехівського.

Ці листи в книзі доповнені свідченнями учнів, друзів, колег Шульца, а також свідченнями нареченої Шульца Юзефівни Зелінської, з якою Фіцовський довгий час переписувався, пообіцявши не розголошувати її імені.