Полковник Стеблюк: "У позиційних війнах небойові втрати перевищують бойові"

Людський "матеріал", який іде на фронт, п'ята-шоста хвиля мобілізації демонструє надзвичайно високу алкоголізацію, каже військовий медик.

Всеволод Стеблюк в зоні АТО влітку 2014-го

Доктор медичних наук, полковник медичної служби, професор, заслужений лікар України Всеволод Стеблюк півтора року був помічником міністра оборони за медичним напрямом, відповідальним секретарем Військово-цивільного координаційного штабу. Багато питань йому вдалося вирішити, ще більше — чекають подальшого вирішення.

Зараз він пішов у Військово-медичну академію, тому що, на його думку, сьогодні найважливішим питанням є підготовка військових лікарів. Всеволод Володимирович став заступником начальника Академії з клінічної роботи, бо вважає, що це одна з найважливіших галузей, яку треба піднімати та розвивати, щоб наші військові лікарі були елітою і армії, і лікарського товариства.

Закінчення інтерв'ю. Читайте початок: "Полковник Стеблюк: на Донбасі проти сил АТО використовували всі види зброї, окрім авіації"

 

— Всеволоде Володимировичу, чи сприяють умови війни екстремальному загостренню у вояків їхніх особистісних якостей? І чи не звідси починаються психологічні проблеми?

 — 30 відсотків нехірургічної патології, небойової травми, а захворювань — це психоневрологічні захворювання. Більш за все це розлади адаптації (графа, куди входить гостра реакція на стрес), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — а про посттравматичний стресовий розлад ми взагалі можемо казати тільки через півроку, а то й більше, раніше не ставиться цей діагноз. У нас нема ніякої катастрофи, як намагаються розповідати, коли кричать "давайте нам гроші, ми будемо читати лекції, як лікувати посттравматичний стресовий розлад, за три дні ми проведемо семінари і навчимо вас зціляти", адже у нас ледь не епідемія ПТСР. У нас приблизно 10–14% учасників бойових дій мають цей посттравматичний стресовий розлад, особливостей якихось теж нема, щоб сказати, що у нас катастрофа порівняно з "іншим світом" — у американців набагато більше було проблем.

Чому у нас буде менше проблем? Мені здається, по-перше, все ж таки активна фаза бойових дій, кінетичні операції, як називається, завершились фактично у першій половині 2015 року, далі іде у нас позиційна війна. Не всі вояки, які отримують статус учасника бойових дій, реально були в боях, — на цьому теж дуже багато спекуляцій. Та ризик є скрізь — ти проїжджаєш цю зону АТО, і все може трапитись: можна нарватись на диверсійно-розвідувальну групу, можна на міну потрапити, всяке буває, — але це зовсім інше, аніж кінетичні операції. Тому у нас цей відсоток хворих на ПТСР не буде високим, і не буде високим відсоток тих самих самогубств, не буде високим відсоток вираженої дезадаптації — і саме тому, що на другому місці серед психічних розладів — поведінкові розлади, пов'язані зі зловживанням психоактивними речовинами, у першу чергу алкоголем.

Це буде крамольно звучати, але людський "матеріал", який йде на фронт, п'ята-шоста хвиля мобілізації демонструє надзвичайно високу алкоголізацію. І до того ж починають на алкоголізм хворіти не в зоні АТО, туди приходять готові "аватари", для яких це є спосіб життя. Найнеприємніше те, що вони намагаються потім на контракт піти. А чому б ні, — нормальна зарплата, позиційна війна, можна десь відсиджуватись у напівтверезому стані на ВОПі у бліндажі, а ще краще десь на місці постійної дислокації, можна пити, — з цим борються, намагаються і в ями саджати. Але все залежить від командира — якщо особовий склад зайнятий чимось конкретним, то тоді ніхто не п'є. Якщо триває така незрозуміла ситуація, то починається пияцтво.

Всеволод Стеблюк в Артемівську влітку 2014-го

— "Аватари" взагалі усвідомлюють відповідальність за те, що зараз щось почнеться, і я не прикрию спину своїм друзям, а навпаки створю їм проблеми?

— А не думають над цим. По-перше, це не тільки в цю війну, це характерна риса усіх таких позиційних війн, і Першої світової, і періодів позиційної війни у Другу світову війну, коли небойові втрати перевищують бойові, а небойові пов'язані переважно зі зловживанням алкоголем. Що це таке? Забув, де поставив розтяжки, поліз, на своїх же розтяжках підірвався. Сів за кермо нетверезий, задавив людей. У нас був випадок, коли бойова машина піхоти наїхала на бліндаж, у якому були люди: просто п'яні наїхали і розчавили там хлопців. Це падіння у ями чи бліндажі (дуже багато випадків), це необережне поводження зі зброєю, чи, навпаки, агресивна поведінка, коли у вояка є зброя і у відповідь на зауваження він стріляє в свого товариша.

Це все є, це жахливо, і один із моїх побратимів, мій комбат Андрій Тетерук є ініціатором закону про посилення відповідальності за те, що скоюється у нетверезому стані під час бойових дій чи в зоні підвищеної небезпеки, — і це дуже важливо. Ми порушували це питання на Військово-цивільному координаційному штабі медичної допомоги, і заступник міністра генерал-лейтенант Павловський Ігор Валентинович (він пройшов шлях від солдата до генерала) особисто наголошував на тому, як треба проводити відбір. Їздили наші фахівці з Військово-лікарської комісії, ми викликали сюди голів медичних комісій військкоматів, заступників голів обласних держадміністрацій, розповідали про сутність проблеми, — і діставали відповідь: "Ну а що вдієш, коли інших, на жаль, нема".

— Йдеться про мобілізаційний відбір?

— Так.

— Але ж правильно відібране військове товариство матиме ліпший ккд воювання, аніж немотивовані люди?

 — От нам кажуть: у нас не чекають людей з війни, у нас ветеран приходить, і всі на нього плюють, і він у нас незахищений. А звідки вони прийшли? Вони що, всі мали чудову роботу, міцні родини, тверезий спосіб життя, — а потім АТО зробило їх алкоголіками, безробітними, сімейними дебоширами? Ні, вони такі і йшли. У нас безробіття величезне, у нас населення і до війни вимирало від алкоголізму, ці сім'ї страждали. Приходить дружина до психологів: "Ой, рятуйте, він після війни таким став, він п'є, він мене б'є, він на дітей кричить, він по бабах ходить!" — "Добре, вислухаємо, а який він був до цього?" — "Ой, така ж сволота була, пив, гуляв, жінку бив, там…" Ну то чому ми кажемо, що винна війна? Це намагання перекласти на інших провину і відповідальність. Так, держава зобов'язана своїм воїнам. Але ті, хто мав роботу, і далі її мають —мало хто втратив роботу, адже це протизаконно. Хоча якщо вояк до війни працював нелегально чи отримував "сіру" зарплату в конверті, якщо він не був зареєстрований (а у нас дуже багато ФОПів працюють нелегально чи напівлегально) то зрозуміло, що на його місце, доки він воює, візьмуть іншого, ніхто не буде тримати його. Це наша біда, це реально, де держава має втручатися, тобто забезпечити соціальні гарантії, котрі належать вояку. А не боротися, щоб він не пив.

Багато є проблем, які держава мусить вирішувати. Але людина повинна сама за себе відповідати. Якщо людина при якийсь справі, вона легше перенесе недуги, і той самий посттравматичний стресовий розлад. Спочатку я рік думав, що його нема, що це вигадують ті, кому нема чим зайнятися, і то для того, щоб отримувати різного роду гранти, кошти і збирати допомогу. А реально він "накриває" через певний час, і дуже тяжко буває, тож добре, коли на цьому розумієшся і своєчасно можеш звернутися до лікаря. А треба звертатися до лікаря, треба звертатись до психіатра, тому що призначення медичних препаратів відсотків на 90 знімає цей стан, і нормально почуваєшся. Я три місяці пив сучасні антидепресанти і вийшов із цього стану — у мене був класичний ПТСР, причому розвинувся він через рік, мабуть, коли я вже виснажився, тому що мені спочатку не було коли перейнятись станом свого здоров'я: якось так сталось, що одразу після бойових дій був пошук своїх загиблих, полонених, потім поранені, потім Міністерство оборони, тоді усі Збройні Сили стали зоною відповідальності, — а коли вже пішло таке тотальне виснаження, тоді воно й "накрило". Для цього існують методи лікування. Вояки мають знати, що з цією проблемою до психологів не звертаються, — справжні, нормальні психологи не лікують ПТСР — лікує лікар.

Психологи надають консультації при поведінкових розладах, допомагають при особистісних конфліктах, допомагають у родинах зрозуміти одне одного, вибудувати поведінкову лінію, — це дуже важливо. Психологічна робота має складатися дійсно із військової психології, яка повинна забезпечувати воякам психологічну готовність до виконання свого військового обов'язку, і повинна супроводжувати і забезпечувати декомпресію, вихід із бойової ситуації. Однією з помилок на перших етапах війни був порядок, коли одразу після виведення з зони бойових дій вояків відправляли додому, а людина продовжувала воювати. Звідти оці сахання, ховання під ліжко при якомусь гуркоті — це відбувається, коли не проведена декомпресія, коли людина неправильно виведена з зони бойових дій. Вона повинна побути у своєму колективі, але поза зоною бойових дій, хоча б тиждень, щоб зрозуміти: "Я тут, я з військової служби, мені нічого не загрожує, ось мої друзі, ось ми всі разом, у нас все нормально", — і звідти можна йти додому. А коли неправильно проведений вихід із бойових дій, він загрожує небезпекою, і це серйозно — такі непередбачувані реакції.

— І вони можуть відбуватися тривалий час?

— Можливо. Мабуть, що так.

— А як психологу працювати з "професійним ветераном", як його психологічно відновити, коли він сам чіпляється за свої "екзистенційні кризи", нав'язує собі фронтові жахи, які не дають йому спати? Він постійно розповідає журналістам все нові подробиці того, як фронт тримав — коли вже у госпіталі лежав… І при цьому постійно надриває душу сам собі.

 — Це ж особливості людської натури. Зустрічаються такі (гадаю, що це не тільки цієї війни проблема), згадаймо ветеранство Другої світової війни, коли вже фактично не залишилося тих ветеранів, які років 25 назад померли у серйозному віці і дійсно воювали — а у нас старі люди продовжували ходити по школах і читати "уроки мужності", розповідати, як вони воювали, — і це буде зараз. Те ж саме було з чорнобильцями, коли їх ставало більше, аніж під час самої катастрофи, потім ця тема, коли зрозуміли, що нікому ці чорнобильці не цікаві, ані державі, ані усім іншим, притупилася… Я чудово пам'ятаю, тому що сам чорнобилець, і був період, коли у нас була величезна кількість ліквідаторів. Зараз у нас буде так само з ветеранами АТО.

— Але "професійні ветерани" теж хочуть повернутися на фронт.

— Знаєте, я вірю, що вони хочуть повернутися на фронт. Туди тягне страшенно. Деякі люди кажуть: "навіщо я з фронту повернувся живим". Таке находить на тих, хто пройшов війну, — це один з проявів посттравматичного стресового розладу, це суїцидальні думки, суїцидальні настрої, які абсолютно несподівано на вояка накочуються, бувають флешбеки, тобто повернення до дуже яскравих сторінок цієї травмуючої ситуації. Це є, мабуть, у кожного, хто втратив на фронті своїх близьких.

У мене в кабінеті висять фотографії мої хлопців, які назавжди залишились там… Подивіться на фото: Андрюшка Єсіпок, 19 років, він мені був за сина — таке дитя чудове.. Я казав, що був би щасливий, якби мій син такий був. Поруч Влад Ковальов, лікар з Херсона, який пішов на фронт добровольцем, двоє діток — на той момент Софійці було два роки, Марку ще не було року, коли він загинув. Он мої хлопці всі: Вітя Єщенко, Макс Сухенко, Олексій Горай… "Барні" до них приєднався цієї зими… Важко, надзвичайно важко. Але щоранку я заходячи до кабінету вітаюся з ними і кажу: сьогодні ми продовжуємо нашу війну, нашу боротьбу за нову Україну… Разом. Назавжди.

І дійсно, коли ти бачиш прийняту у суспільстві неповагу до вояків, коли ти стикаєшся з несправедливістю, коли тебе ображають, — це дуже важко.

— Крицеву незалежність від цього виробити надзвичайно важко, адже кожний вояк зазнав неймовірно великих втрат.

— Це неможливо! Інша річ, що треба тримати себе в руках, не допускати зривів. За великим рахунком, це теж прояви істерії, демонстративності, коли сам себе ще накручуєш на ґрунті посттравматичного стресового розладу, але воно є.

Дуже важливо вислухати вояка — поруч має бути людина, яка розуміє. На сьогодні наші психологи — як військові, так і з професійних громадських організацій, мають величезний досвід роботи і власне бачення шляхів вирішення проблем. Мені особисто дуже до вподоби підхід центру травма-терапії "Повернення", що в Києві, на Костянтинівській. Багато вояків та їхніх дружин добре знають цю адресу, бо там знайшли підтримку та допомогу… Фахівці цього центру понад два роки, фактично з часів Революції Гідності допомагають бійцям та їх родинам… При цьому постійно розвиваючись, вдосконалюючи свою майстерність, використовуючи досвід та можливості колег з Ізраїльської асоціації травми, французьких, американських колег. Це професійний підхід, якого часто бракує сьогодні в середовищі волонтерів-психологів.

— А які лікарі допомагають воякам з приводу недолікованих контузій?

— У нас взагалі не прийняте системне лікування контузій, скажімо так, не було цього досвіду. У всьому світі є такий діагноз — TBI (traumatic braining injury), це травматичне ушкодження головного мозку. У нас закрита черепно-мозкова травма, струс чи забій головного мозку визначається, якщо є груба неврологічна симптоматика. Тоді так: діагноз, експертиза, інвалідність за показами… А навіть легка контузія, легкий струс мозку тягнуть за собою поведінкові та психічні розлади. Це є, це реалії, окрім того, що це органічні і функціональні ураження, які потребують медикаментозного лікування, вони ще потребують корекції поведінки. В усьому світі це визнано, проводять семінари і навчання, і я листуюся з багатьма колегами з різних країн, їх зараз цікавить наш досвід. А у нас цього не було прийнято, хоча фахівці із судової психіатрії завжди, оцінюючи стан людини, яка скоїла правопорушення, за одним із пунктів перевіряли, чи не було у неї струсу мозку чи контузії, бо це може бути пов'язане з її агресивною поведінкою. То ми це знали, але це не афішувалось і не виставлялось — не знаю, з яких причин. Можна багато фантазувати, чому це не виставлялось, а я не буду.

На сьогодні ми це маємо — контузії багато хто не лікував, багато хто ці контузії виставляє і, знову ж таки, стає "професійним контуженим", от як ви кажете, "професійний ветеран".

Контузії загрожують цілим списком ускладнень для здоров'я вояка: головні болі — так, перепади настрою — так, зниження пам'яті, зниження інтелекту — так, агресивність — так.

— А "професійні контужені" що за люди?

— Ну, ходять розказують, що у них три контузії там, десять поранень там… Контузії так особливо не видно. У мене вухо дзвенить після контузії вже два роки після Іловайська — ну дзвенить… Біда! (Сміється) Що зробиш… З вухами треба, звісно, щось робити.

— Щоб привести здоров'я до ладу після контузії, до якого лікаря треба звертатися?

— Це лікують неврологи з психіатрами. На жаль, нема таких радикальних засобів — це повинен мозок сам відновлюватись. А курси церебролізінів, які призначають, — це викидання грошей на вітер. Фактично всі ноотропи неефективні при травматичних ушкодженнях мозку, скажімо так, варто покластися на правильний метаболізм, не вживати алкоголь, знижувати тютюнопаління, нормальний відпочинок — і мозкова тканина сама відновлюється, але вона дуже повільно відновлюється. Ще нема жодних доведених результатів, що якісь засоби так впливають, щоб наслідки контузій минали швидко.

— А чи не є надто примітивним телекоментар лікаря про контузії, де він каже, що такі люди вечорами мають сидіти в хаті, ліпити бісер, плести мереживо, бо це заспокоює, втамовує агресивність.

 — А чому б ні? Не тільки заспокоює, у нас так влаштована моторика дрібна, яка впливає на розвиток кори головного мозку, так само й відновлення відбувається Абсолютно нормально каже.

— А кому до душі "зварка-"болгарка"?

 — Ну й нормально. Зараз мені в такий кайф працювати у заміському будинку, який мій батько почав будувати! Я із задоволенням туди їду, я для себе відкрив, що мені це подобається: я піч кладу, я меблі там роблю, столик вже зробив, зараз зварювання буду робити, я там землю зорав, я насадив там кущів, мені друзі подарували купу кущів фруктових, якоїсь зелені насіяв-насадив, — і я для себе таке відкрив щастя…

Фото: Facebook Всеволода Стеблюка

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять
Подписывайтесь на наш
канал в Telegram
Узнавайте первыми все
самое важное и интересное
Подписаться