Криза, &%#

Західна криза від української все-таки відрізняється. Приблизно так, як "відійдіть, будь ласка" від "ідинах". І від цього вона ще тяжча.

Кажуть, за сім років міняються всі клітини в тілі людини. На мій дилетантський погляд, це брехня, але на метафору згодиться. Отож я вже зовсім не та людина, що покинула "Бориспіль" із невеликою валізою сім років тому. Мене, як Альону Гетьманчук, також можна називати євроатлантистом, бо позірно рухаючись усе більше на Захід, ментальністю я зависла десь посередині Атлантики, не маючи точки опори ніде. Але, відірвавшись від народу з його звичаями, забобонами й духовними джерелами, я відірвалася й від народного хамства – і від цього в мене своя маленька криза.
Купуючи проїзний на метро, я змушена була дивитись, як тьотя-продавець презирливо закопилила губи, голосно зітхнула й повернулася до колеги – от, мовляв, які дебіли бувають, – на моє питання, почім проїзні і на який період вони продаються. І це ж я ще зрозумілою мовою говорила. Як же вони збираються приймати "Євро-2012"?
Старий друг вирішив, що Пиркало збуржуїлась, розпиваючи загрянишні вина, і потрібно їй нагадати дитинство. Він запропонував поїхати бухати під общагу, але на це не було сили, тому ми зібралися за пляшечкою українського вина "Інкерман". Чи то воно виявилося підробним, чи просто реалії Батьківщини включно з водою й повітрям ударили по імунітету, але в мене вперше в житті почалась алергія.
Добитися до лікаря у Центральній київській лікарні (на букву Ж) виявилося важче, ніж багатому потрапити в рай, а верблюду пролізти через вушко голки. (Ну, не важче насправді, просто хотілося гіперболи.) Лікар послав мене за карточкою. Реєстратура складалася з двох бабок: однієї нормальної, до якої стояла черга, та іншої, худої, чорної (в сенсі чорнявої) й зубастої, до якої було не зрозуміло, стоїть черга чи ні.
– Тут дві черги чи одна? – запитала я її, коли вона підняла голову від паперів.
Яга знову втупила свого носа в чиюсь картку, з насолодою мене проігнорувавши.
– Ви що, не зрозуміли мого запитання?
Яга ледь-ледь похитала головою. От відьма! Я стала в ту чергу, яка була очевидною. Яга тут-таки кинула писати, відкрила нову чергу одразу ж і закричала на дядька, який туди став:
– Чого ви прийшли без направлення з райполіклініки? Вам це буде платно!
Дядько попросився заплатити.
– Для чого це вам? Підіть візьміть направлення!
Він сказав, що йому легше розлучитись із грішми, ніж втратити день на стояння в чергах.
– Шо за люді... – з класовою підозрою буркнула вона.
До яги підбігла тітка, яка щойно, очевидно, вже з нею спілкувалася, і несміливо запитала, з якої години "врач такой-то".
– Нє, ну нізя ж так іздівацца! Та соко ж можна повторять, так с вамі ж можна дебілом стать! З трьох, женщина! – Яга швирнула ручкой в стєну, її посідівші біля корнєй волоси вибились пітухами з причоски. Усе-таки українська мова – тут безсила.
"Непонятліва женщина" відскочила й стала посеред коридору. Їй треба було в туалет, але вона боялася спитати співробітників, де він, і, зрештою, спитала мене. Я для неї з’ясувала. І подумала, що якщо на хвору людину в лікарні кричать так, що вона не наважується звернутися до людини в білому халаті з простим питанням, то як вона лікуватиме свої неблагородні хвороби? Як наважиться зізнатися, що чоловік гулящий, а сама намацала в грудях пухлину вже півроку тому та сподівалася, що "розсмокчеться"? Як скаже лікарю незручну правду, від якої залежить, чи не осиротіють її діти?
Словом, нелегко в Україні дається життя. Криза, нах.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять