Письменник Олександр Гаврош: "Україні варто "загубити" совковість мислення"

"Українці живуть в умовах кризи все життя. Тому сподіватися доводиться хіба що на життя вічне", – вважає письменник.

На сайті "Главред" відбувся чат із письменником та переможцем конкурсу "Коронація слова", журналістом Олександром Гаврошем. Чому українському автору важко вийти на міжнародний книжковий ринок? Коли україномовна література стане більш затребуваною, ніж російськомовна? Чому в нашій журналістиці існує "джинса"? Чому краще писати вранці, і які "несприятливі фактори" можуть "дістати" письменника вдень? На ці та інші запитання Олександр Гаврош відповів, спілкуючись із читачами. Подаємо стенограму чату.

Листопад:Пане Олександре, скажіть, будь ласка, що із нещодавно прочитаного сподобалося вам, що могли б порадити? Чи близький вам кінопогляд Вуді Аллена?

Олександр Гаврош: Величезне задоволення дістаю від творів Віктора Домонтовича. Останнім прочитав його роман "Аліна і Костомаров". Раджу і вам: блискуче поєднання реальної історії і художнього стилю. Шкода, що репресії 1930-х років не дали цьому письменникові розкритися уповні. Роман про Марко Вовчка так і залишився недописаним. Шкода!

Читач: Сашко! Чому, на вашу думку, українському авторові так важко вийти на міжнародний книжковий ринок? Проблема у темах? Стилі? Бажаю Вам творчих успіхів!

Олександр Гаврош: Проблема у мові, з якої дуже мало перекладачів у світі. І в країні, яка нічого не робить, аби ці переклади з’являлися. Але не все зразу. Головне, аби спочатку з’явилися гідні твори. А рано чи пізно вони знайдуть дорогу і до читача в інших країнах. Яскравий приклад – турецький письменник Орхан Памук.  

Чапля: Олександре, якщо б Ви мали можливість пожити в іншій країні, куди саме Ви би хотіли поїхати і з якою метою? Дякую.

Олександр Гаврош: Я б із задоволенням пожив би всюди, де би була можливість літературної праці. Бо кожна країна цікава по-своєму. 

Dafny: Як Ви оцінюєте стан журналістики в Україні зараз? Як ставитися до великої кількості "джинси" на екранах, до цензури? Як можна подолати замовні матеріали, і чи це можливо найближчим часом в Україні?

Олександр Гаврош: Найгіршим для української журналістики є те, що вона втрачає фінансову опору. Журналіст, а особливо у провінції, вже не в силі добре заробляти. В закарпатських газетах уже відмовляються від гонорарів як таких. А з чого тоді жити незалежним журналістам? Ба, навіть штатний "новинар" ледве "вигрібає", аби прогодувати родину. Про яку тоді політичну незалежність чи навіть людську гідність може йти мова?

Звідси й "джинса", прихована реклама. Боротися можна просто: зробити платню журналіста гідною цієї дуже важливої професії. Без вільних журналістів не може бути вільного суспільства. А без вільного суспільства не може бути нічого путнього.

Dafny:Які книжки, на Вашу думку, треба обов’язково прочитати дитині, підлітку? Дякую за відповідь.

Олександр Гаврош: Їх багато. І ви самі знайдете на них відповідь, бо краще за всіх знаєте свою дитину. Для початку спробуйте зацікавити книжками, які колись на вас самих справили незабутнє враження у дитинстві. Класика вічна. На щастя. :)

Олеся_1:Ви ж ніби починали як "дорослий" письменник, а потім перейшли на дитячі книжки? Як і чому так сталося?

Олександр Гаврош: Перейшов на дитячу літературу, бо з’явилися теми, про які вважав конче слід розповісти нашим дітям – карпатське опришківство та історія українського силового атлета і циркача Івана Сили, котрим захоплювався на початку ХХ століття увесь світ. Не тільки ж про Робін Гуда та Термінатора українцям знати! Ось так я став дитячим письменником. :)

Олеся_1:Для дітей писати важко?

Олександр Гаврош: Не знаю. Мені пишеться легко. Може, тому що ніколи не пишу на замовлення.

Олеся_1:У Вас є діти? Ви їм даєте прочитати свої дитячі книжки?

Олександр Гаврош: Так, у мене є син Данило. Йому 15 років. Деякі мої дитячі книжки він читав, і я отримав його "синівське" благословення. :) Останні дві книжки він ще не прочитав, бо зараз ходить на бокс і в нього трохи інакші наразі пріоритети. :)

Elf:А Вас якось не смущає те, що ви і для дітей пишете, і еротичні поезії? Це для дитини те саме, що побачити голого Гаррі Поттера (актора) в еротичній постановці. Чи, наприклад, Ви можете собі уявити еротичну поезію від Нестайка?

Олександр Гаврош: Я еротичних поезій вже давно не пишу. Я з них колись починав. Але нині вік уже не той. :)

А якби Нестайко писав еротичні поезії, то мені, наприклад, цікаво би було їх почитати. :) Чому – ні? Кожному овочу – свій час.    

ніна:Скоро буде гранд-прем’єра вашої нової вистави. Можете розповісти про неї? Коли вона відбудеться?

Олександр Гаврош: Так, у неділю, 6 листопада, об 11.00 та 13.00 в Закарпатському обласному ляльковому театрі "Бавка" відбудеться прем’єра вистави "Цирк Івана Сили". Мені приємно, що цей герой продовжить своє життя на сцені театру, який я дуже люблю і шаную. Це буде перший закарпатський ляльковий мюзикл. А тому, має бути весело. :)

Фото з вистави за п’єсою Олександра Гавроша "Цирк Івана Сили"

ніна:Що таке закарпатський театр?

Олександр Гаврош: Це театр на Закарпатті. :) Він є. Він має свою історію, свої здобутки і невдачі. І час від час тішить своїми знахідками. На жаль, на Закарпатті не так багато театралів, а серед влади їх, здається, немає зовсім. Звідси і причина такого не зовсім втішного театрального стану в області, яка межує із чотирма країнами Євросоюзу, де театр – це престиж і національне надбання.

Олег_Т: Над чим працюєте зараз? Чиї пригоди ми читатимемо наступними?

Олександр Гаврош: Я завжди працюю відразу над кількома проектами, просто на різній стадії. Якщо втомлююся від одного, то відкладаю його на деякий час і переходжу до другого. Шкодую, що два останні роки мало займався дитячими книжками, бо робив великі публіцистичні проекти, які поки що не побачили світ. Але по-своєму вони цікаві і важливі.

Але вже наступного року обіцяю знову написати дитячу повість. Ідеї вже давно виношуються. 

Wolfkid:Як Ви в школі вчилися? Які предмети любили, а які – ні? А писати твори з літератури Вам була така ж мука, як і для більшості, чи вже тоді добре йшло? Чи багато самі читали в дитинстві?

Олександр Гаврош: Я вчився в Ужгородській середній школі №15, яка носила ім’я Леніна, єдина на Закарпатті. Читав із самого малечку. Так любив книжки, що часто починав їх читати по дорозі з бібліотеки додому. Отак прямо йшов і читав. І ні разу не гепнувся. :) Мабуть, тому й не боявся писати твори у школі. 

Wolfkid: Існує така думка, що дітей треба виховувати на правильних позитивних прикладах великих людей. Знаю батьків, які дитині з п’яти років втокмачують про Олександра Македонського і т.д. Як ви ставитеся до такого виховання на героях, і чи, в принципі, герої ваших книжок теж не є такими прикладами для захоплення і в чомусь наслідування?

Олександр Гаврош: Це дуже непроста річ – виховання дитини. Можна написати двадцять чудових дитячих книжок і не зуміти виховати єдиного сина. Я багато разів бачив, як у заможних родинах виростали діти-"каліки". Мені здається, що найкращий спосіб виховання – це особистий приклад. Вчити дитину треба того, що сам робиш. Тоді вона це сприйматиме. Бо діти копіюють батьків підсвідомо. Це як інстинкт.

Так, я би хотів, аби мої герої – кмітливі та дотепні Григір Пинтя та Іван Сила були для дітей орієнтиром. Адже вони ніколи не здаються і завжди знаходять вихід із безнадійних ситуацій. А головне: нікому не бажають зла. Приємно чути, коли розповідають, що книжку про них деякі читачі читають вже вдруге.

Аліса__:У Вас є графік писання? Щодня мінімум 20 сторінок? Чи пишете, коли приходить натхнення посеред ночі? Як довго працюєте над одною книжкою? Ви сідаєте писати, коли вже в голові повністю готовий сюжет, чи починаєте писати з одної ідеї, а далі – як розвинеться?

Олександр Гаврош: Ні, такого графіку не маю. Пишу радше "ривками". Серед ночі також не пишу. Люблю писати зранку, коли свіжа голова і ще ніхто тебе нічим не "дістав": ні Янукович, ні інші несприятливі фактори. :)

Над своїми книжками люблю працювати. Дістаю особливе задоволення у процесі збору матеріалу, його читанні, опрацьовуванні. У цьому є якийсь розвідувальний кайф, смакування, розмірковування, вибудовування майбутньої оповіді. Ти ніби весь час пишеш книжку в голові. Тобто, творчість в її найприємнішому і найчистішому вигляді.  

Вареник:А що Ви любите поїсти і чи самі куховарите?

Олександр Гаврош: Поїсти я люблю. :)  Але в їжі невибагливий, бо голова весь час забити творчими планами. Але вареники з сиром, капустою чи з вишнями із задоволенням смакую у будь-який час і в будь-якій кількості. :)

лердан:Чи хотіли б Ви, щоб Ваші книжки, зокрема дитячі, пригодницькі, екранізували?

Олександр Гаврош: А хто би такого не хотів? :) Екранізація дає можливість познайомити твоїх героїв із значно ширшим колом. А оскільки і Пинтя, й Іван Сила – реальні люди, то це ще й пропаганда нашої історії.

Ролінг:Наскільки близько Ви дотримуєтеся правдивої історії, коли пишете про героїв, як от Григір Пинтя чи Іван Фірцак? Чи все-таки заради художньої цінності багато міняєте і довигадуєте?

Олександр Гаврош: Мій Григір Пинтя – фольклорний герой. До історичного він має тільки умовну прив’язку: обидва були відомими карпатськими опришками. Повість "Пригоди тричі славного розбійника Пинті" написана за мотивами українського фольклору про опришків. Тут зібране все найцікавіше, що мені вдалося знайти, аби витворити цілісну розповідь про цей унікальний феномен нашої історії та звитяги. 

Щодо "Неймовірних пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу", то тут справді чимало взято із реального життя прототипа головного героя Івана Фірцака (Кротона), якого в народі ще називали Іваном Силою. Біографія цього силового атлета така "голлівудська", що не треба було багато вигадувати. Але, ясна річ, дитяча повість вимагає особливого підходу, тому з’явилися інші герої – друзі, вороги, таємна поліція. І ясна річ – гумор. Бо, на моє переконання, він має бути постійно присутнім у творах для дітей. Особливо – в нелегких умовах сучасної України.

Ганна_:Хто Ваш перший читач? До чиїх порад дослуховуєтесь?

Олександр Гаврош: Це дуже важливе питання для письменника – перший читач. Це людина, думці якій довіряєш майже, як собі. Це завжди найрідніші люди.

Але це не значить, що всі їхні зауваження враховуються. Просто це гарна можливість звіритися з іншим баченням твого твору.  

Наталка:Олександре, що, на Вашу думку, є запорукою успіху для творчої людини? Що надихає особисто Вас, і чи часто відчуваєте натхнення? Які Ваші творчі плани? Чи плануєте повернутися у поезію? Якщо так, то які теми Вам наразі близькі?

Олександр Гаврош: Запорукою успіху у будь-якій справі є голова, руки і серце. Треба думати, робити і вболівати. Мене надихають цікаві ідеї, яких безліч довкола. Україна – це як незорана цілина для письменника і журналіста. Тим паче, Закарпаття. За що не візьмешся, усюди можеш стати першим. Але для цього треба по-чорному працювати.

До поезії я не можу "планувати" повертатися. Бо поезія – це те, що народжується саме собою. Це почуття, які не залежать від мене. Вони або "іскрять", або – ні. Це завжди експромт. Принаймні для мене.  

Мета Марфоза:Чи маєте табуйовані теми?

Олександр Гаврош: У журналістиці таку тему маю: стараюся не писати про кримінальні історії, смакуючи жахливими подробицями. Бо вважаю, що від цього світ не стане кращим і злочинів не буде менше. А от життя людям такою "чорнухою" завдяки ЗМІ ми отруюємо. І навіть за цю свою позицію якось отримав "по шапці" в "Україні молодій", не бажаючи писати про автоаварію, яку спричинила донька мера. Бо бачив тут не політику, а людське горе.

Мета Марфоза:Олександре, як часто Ви спілкуєтеся зі своїми читачами? Чи знаходите спільну мову з дитячою аудиторією? Скільки років Вашому читачеві? Чи досліджували Ви питання вікової психології? В інтерв’ю Ви часто згадуєте про підлітка-сина, який мало читає. Як із цим працюєте? Чи є якісь зрушення?

Олександр Гаврош: Спілкуюся із читачами не дуже часто, бо практично не маю вільного часу. Весь у роботі. :) Але коли маю зустрічі з дітьми, то якихось проблем особливих не виникає. Скільки років моєму читачеві – сказати важко, бо пишу різне і для різних читачів. Якщо йдеться про дитячі повісті, то думаю, що від шкільного віку і вище.

Окремо питаннями вікової психології не займався. Бо не є суто дитячим письменником. Пишу на свій страх і ризик. На свій смак. Не звіряючись із рекомендаціями психологів. Хоча це, можливо, й неправильно. 

Так, у кількох інтерв’ю я згадав, що мій син не дуже полюбляє читати. Але я мав на увазі не так його, як ціле його покоління, для котрого художня книжка в ієрархії вартості далеко позаду комп’ютера, фільмів, ігор чи Інтернету. Данило, на щастя, читає. Не так багато, як хотілося би батькові, але значно вище середнього рівня в його класі.

pfr:1. Чого Ви так часто критикуєте закарпатських "русинів"? 2. Як ставиться греко-католицький єпископ Мукачівський Мілан до Вашої еротичної поезії?

Олександр Гаврош: Я критикую цей політичний рух, бо він базується на українофобії та невігластві. Але його критикують усі більш-менш помітні інтелектуали Закарпаття. Сама назва "русини" уже свідчить, що ми належимо до українського народу. Адже це історична самоназва всіх українців. Досить взяти до рук будь-яке історичне джерело, наприклад, часів козаччини.

Як ставиться владика Мілан до еротичної поезії? Гадаю, так само, як і владика Феодор. :)

Думаю, їх вона не цікавить як така. Так само, як мене не цікавлять, наприклад, деякі зимові види спорту. Я їх просто не помічаю.

Ужгород:Ви багато подорожували. Де вам найкраще пишеться, і де б хотілося мешкати?

Олександр Гаврош: На жаль, я не настільки багато подорожував, як мені би того хотілося. Найкраще мені пишеться там, де ніхто мене не відволікає. Наприклад, у батьківському селі Порошково Перечинського району на Закарпатті. Там є старенька хата, в якій вже ніхто не живе. Я люблю туди приїжджати днів на п’ять. І за цей час, живучи відлюдником у горах, встигаю багато написати. А мешкати хотілося би там, де би були умови для літературної праці. Я справді люблю подорожувати і спостерігати за іншим життям. Це дає багато поживи для роздумів. 

lin:Олександре, чи задоволені ви існуючим попитом на вашу творчість? Яким повинен бути сучасний український письменник?

Олександр Гаврош: У принципі, так. Мені би було гріх скаржитися, що моя творчість не поцінована чи непомічена. Я ж тільки себе шукаю. Літературою став займатися в останні п’ять років.
А яким має бути сучасний український письменник? Перш за все – цікавим! :)

lin:За якими вашими творами існують вистави? Чи задоволені ви результатом?

Олександр Гаврош: П’єсу "Ромео і Жасмин" поставили торік Київський студентський народний театр "Вавилон" і Дніпропетровський академічний український театр імені Т.Шевченка. У неділю буде прем’єра у Закарпатському обласному ляльковому театрі "Бавка". Показуватимуть, до речі, "Цирк Івана Сили", що став переможцем цьогорічної "Коронації слова" у номінації "П’єса для дітей". Власне, завдяки цьому ми й маємо можливість спілкуватися у чаті. :)

provokator:Пане Гаврош, що такого зберегла незалежна Україна, що варто було "загубити"?

Олександр Гаврош: Багато чого. Наприклад, суспільну пасивність, совковість мислення, хабарництво. Усе, що перейшло нам у спадок від СРСР.

provokator:Чим вас найбільше вражає нинішня влада, президент зокрема? Як ставитеся до того, як сьогодні керують Україною?

Олександр Гаврош: Тут без матюків не обійдешся. :) Давайте краще про дитячу літературу. :)

shmidtt:1. Чи хотіли б Ви, аби Ваші твори діти вивчали в школі? 2. Чи будете Ви на "Медвіні"? 3. Якого письменника і творів на які теми потребує українське суспільство?

Олександр Гаврош: 1. Дивлячись які. :)
2. На "Медвіні" планую бути.
3. Різних письменників і різних авторів. Адже кожен читач потребує свого чтива. Головне, щоб воно йшло від голови і серця. Погану книжку не будуть читати. Її просто відкладуть на перших сторінках.

smile_ik:В якому телевізійному шоу Ви б хотіли взяти участь? Чому? Наприклад, у "Що? Де? Коли?" хотіли б?

Олександр Гаврош: В жодному. Я не люблю телешоу. Та й телевізор не дивлюся вже років зо п’ять.

Сем:У чому складність писання для дітей у порівнянні з писанням для дорослих людей?

Олександр Гаврош: Я не знаю. :) Це питання радше до психологів, педагогів. Я пишу так, як мені пишеться. А видавці вже визначають, для якого це віку. :) Тішить, що вони ще жодного разу не помилилися.

Тигр:Чи погодилися б Ви, Олександре, написати книжку-оду нашій теперішній владі або якомусь конкретному її представнику, якби за це запропонували дуже і дуже пристойний гонорар?

Олександр Гаврош: Ні.

Тім:Що вам дає членство в Національній спілці письменників України?

Олександр Гаврош: Можливість бути не стороннім спостерігачем. Наприклад, Закарпатська організація Національної спілки письменників України мовби не помічає талановиту молодь. Зараз звернули увагу на Ірину Надворну. Нарешті! Але таких є значно більше.
Будь-яку критику збоку "спілчани" "не чують". Бо хто ти такий? От вони "професійні письменники". А всі решта, значить, непрофесійні. Відбувається діалог глухого з німим. :) А всередині організації вже треба буде якось зважати на іншу думку. Принаймні я на це сподіваюся. :)

Jerry:Як радите готуватися до другої хвилі світової фінансової кризи? :)

Олександр Гаврош: Чесно кажучи, не знаю. Українці, мені здається, живуть в умовах кризи все життя. Тому сподіватися доводиться хіба на життя вічне. Може, хоч там криз немає. :)

Читач.:Ви кажете, що спочатку мають з’явитися гідні твори…Тобто, на Вашу думку, поки що таких у нас немає?

Олександр Гаврош: Та чому нема. Є. Але шлях твору до свого визнання, тим паче за кордоном, не такий простий. Тут грають роль чимало факторів. Два з яких я вже називав.

Листопад:Пане Олександре, ким ви себе вважаєте більше – журналістом чи письменником? Чи може існувати письменство без журналістської досвідченості? Яку роль для Вас особисто відіграє журналістика? Дякую.

Олександр Гаврош: Я себе вважаю і журналістом, і письменником. На жаль. :) А, може, й на щастя. Бо пишу і статті, і художні тексти. Не знаю, чого в такому поєднанні більше: плюсів чи мінусів?
З одного боку, журналістика дає можливість більше зануритися в життя, більше всього побачити, відчути, пізнати. З іншого, у неї – інакший погляд на творчість. Стиль журналістики докорінно відмінний від письменницького, хоча вони обидва оперують словом.
Мабуть, я маю можливість відпочивати від журналістики, коли пишу літературні твори і навпаки. Це дає можливість не "перегоряти".

таке:Як Ви ставитеся до висловлювань про відсутність в Україні літературної критики?

Олександр Гаврош: Її справді бракує. Я це відчуваю по своїх творах для дітей. Майже нема рецензій. Одна-дві-три… І це ще вважається благом. Критика необхідна для автора. Це як безкоштовна консультація лікаря для хворого. Вона має допомогти.
Навіть на твори Володимира Рутківського – і то кілька відгуків. А це ж головна дійова особа наших днів в український дитячій літературі!
Тому критика є, але її – мало.
Однак вчора і позавчора її було ще менше. :) Як і української дитячої літератури загалом. (Маю на увазі кінець 90-х-початок 2000-х років).
Тому я в цьому питанні стриманий оптиміст.

Степан_:Як ставитеся до того, що ваші твори можуть з’явитися в мережі у вільному доступі, і будь-хто зможе безоплатно їх скачувати, а не купувати книжки?

Олександр Гаврош: Не знаю, чи стануть їх через це більше читати. Я не готовий до відповіді на це запитання. Не знаю, наприклад, як до цього поставляться видавці. Взагалі-то у світі це називають "піратством".

Dara:Які теми та герої в змозі об’єднати Україну? Чи у когось із нинішніх політиків наявна політична воля на це?

Олександр Гаврош: Багато таких тем і ще більше таких героїв. Про одного такого я вже розповів – силовий атлет Іван Сила, за якого і праві, і ліві. Бо він показав, як завдяки своєму характерові досяг визнання у цілому світі.

таке:Кого із письменників Закарпаття вважаєте найбільш вартими читацької уваги?

Олександр Гаврош: Їх багато. Назву тих, чиї твори мені особливо припали до душі: Галина Малик, Сергій Степа, Петро Мідянка, Мирослав Дочинець, Сергій Федака, Оксана Луцишина, Ірися Ликович, Андрій Любка, Лесь Белей, Ірина Надворна та інші. На Закарпатті нині ціле гроно самобутніх авторів.

Dilia:Чи вірите ви, що коли-небудь у нашій країні україномовна література буде більш затребуваною, ніж російськомовна? Якщо так – коли і за яких умов таке можливо, на ваш погляд?

Олександр Гаврош: Хочеться у це вірити. Прецеденти є. Колись Варшава була російськомовною, а Прага – німецькомовною. Тепер у таке навіть не віриться. Тож цілком можливо і наша столиця заговорить мовою народу, який складає 80% населення України. І українська література буде шанована не тільки в Центрі і на Заході держави, а й на Сході і на Півдні. Процеси йдуть. Інтрес до української літератури і там зростає. Господні млини мелють повільно, але впевнено. :)
На цій оптимістичній ноті хочу відкланятися від вас.
Дякую всім за цікаву розмову!
До наступних зустрічей – на сторінках книжок і поза ними!

Коротка довідка про гостя "Главреду". Олександр Гаврош народився 26 березня 1971 року в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Має понад тисячу публікацій у пресі. Працює журналістом ("Україна молода", "Дзеркало тижня", "Український тиждень").

Член Асоціації  українських письменників. Переможець "Коронації слова"  2007 року (ІІ місце) та лауреат 2008 року у номінації "Драма" за п’єси "Ромео і Жасмин" і "В Парижі красне літо…".

Автор поетичних  збірок "Фалічні знаки" ("Дніпро", 2004),  "Тіло лучниці" ("Піраміда", 2006), "Коньяк  з дощем"("Факт", 2009); публіцистичних книжок "Моя р-р-революція" ("Карпатська вежа", 2005), "Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю", ("Мистецька лінія", 2006) "Владика Мілан: "Свобода – це можливість обирати добро" ("Карпатська вежа", 2009); "Точка перетину" ("Грані-Т", 2009); дитячих повістей "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу" ("Видавництво Старого Лева", 2007), "Пригоди тричі славного розбійника Пинті" ("Видавництво Старого Лева", 2008) – стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу "Книжка року-2008" як краще видання для школярів середнього та старшого віку, "Галуна-Лалуна або Іван Сила на острові Щастя" (2010).

П’єса "Ромео і  Жасмин" друкувалася в журналах "Київська Русь" та "Сучасність", а також у збірнику п’єс-переможців "Коронації слова" за 2006-2007 роки. Пєса "В Парижі красне літо…" друкувалася у журналі "Київська Русь". Пєса "Любязнійший приятель" побачила світ у журналі "Дніпро".

У березні 2010 року п'єса "Ромео і Жасмин" поставлена в Київському народному студентському театрі "Вавилон", з якою колектив здобув призові місця у травні 2010 року "Ромео і Жасмин" поставлена у Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театрі імені Т.Шевченка.

Також твори друкувалися в часописах "Сучасність", "Київська Русь", "Ї", "Дніпро", антології "Біла книга кохання", альманах "Джинсове покоління", "Корзо". Окремі твори перекладені білоруською, словацькою, польською мовами.

Засновник і  співголова журналістського клубу "НеТаємна вечеря". Автор багатьох творчих проектів.

Захоплення –  література, історія, культура.

Олександр Гаврош про свою творчість: "Важко сказати, що стало першопоштовхом до початку  літературної творчості. Якось воно само почалося. Абсолютно несподівано  для мене. Раптом написалося і все.

Першою  вийшла доволі ризикована збірка еротичної  поезії "Фалічні знаки", передмову до якої написав Ігор Римарук. Очевидно, внутрішня сексуальна революція наклалася на сексуальну революцію зовнішню, яка ще й нині триває в Україні і успішно добігає свого кінця. У літературі я хотів сказати те, чого не міг розповісти у журналістиці: про свої особисті відчуття і переживання.

Мені завжди подобалися автори, які могли малим  сказати про велике: Василь Стефаник, Григір Тютюнник, Антон Чехов, О’Генрі… Це великі вчителі. Мабуть, тому й сам сповідую мінімалізм у своїй творчій лабораторії. Лаконізм у наші спресовані часи – не тільки брат таланту, але й додатковий шанс, що тебе встигнуть прочитати.

Джерелом  натхнення для  мене є побачене, почуте, пережите. Те, що особисто мене зачепило. Належу до літераторів, які відштовхуються від життя. Воно – найкращий  автор".

З архівом попередніх чатів "Главреду" ви можете ознайомитися, перейшовши за посиланням.

Фото - з особистого архіву Олександра Гавроша.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять