Володимир Лис: "Література – це психотерапія для душі"

"Не уявляю, як рятуються від цього життя ті, хто не пише. Бо не можна всерйоз сприймати те, що нам пропонують і влада, і реклама, і проповідники, і політики, і всі, яким немає числа, і від яких немає порятунку", – зазначив письменник.

На сайті "Главред" відбувся чат із журналістом, прозаїком і драматургом Володимиром Лисом. Спілкуючись із читачами, він розповів про проблеми та суперечки всередині Спілки письменників України, що йому дає членство в НСПУ, крім головного болю, поділився міркуваннями про три види журналістики в контексті "продажності", і що потрібно робити виданню, аби не продаватися. Крім того, Володимир Лис розповів, кого з сучасних українських письменників діти вивчатимуть в рамках шкільної програми через 50-100 років.

Подаємо стенограму чату з Володимиром Лисом.

ніна:Пане Володимире, ви маєте досвід співпраці з різними видавництвами? З якими видавництвами було працювати комфортно?

Володимир Лис: На жаль, цей досвід вимушений, хоча кожного разу я сподівався, що ось це видавництво буде вже моїм назавжди. Не виходило з різних причин. Єдине видавництво, в якому видав три книжки – "Твердиня". Добре, в принципі, працювалося з "Фоліо", "Богданом", "Грані-Т", видавництвом "Кальварія". Але зараз я, здається, (тьху-тьху, щоб не зіврочити) знайшов таке видавництво – "Книжковий клуб сімейного дозвілля". Воно і шанує автора, і вміє розкручувати, і взагалі умови співпраці досить сучасні. Сподіваюся, там незабаром, на початку наступного року, вийде мій новий роман "Іван і чорна пантера", який, можливо, здивує більше, ніж "Століття Якова". Хоча він таки дуже відрізняється від того ж "Століття...". Запрошую у маленьке поліське село Кукурічки, де живе мій дивак, Поліщук Іван, який хоче заманити в те село американську супер-модель.

ніна:Ваші романи цілковито різні. Який роман ви плануєте роками написати?

Володимир Лис: Я люблю експериментувати, але, мені здається, всі вони написані Володимиром Лисом і його стилем. Щодо майбутнього, то боюся зіврочити. Єдине скажу, хочу ще написати і про наше Полісся, і про хутір, на якому я народився і провів дитинство. Може, той шматочок нашої української землі якраз буде тим моїм острівком душі, який буде цікавий і іншим, і який якнайліпше висловить все, що я хотів сказати, грішний, цьому світові.

Віктор Вербич:Добрий день, дорогий побратиме! Досі перебуваю під дивовижним вражененням від книги радіоп’єс (твоїх і Надіїних), яка щойно побачила світ у видавництві "Твердиня". Ще раз – спасибі!
І, з твого дозволу, два запитання. Чи здійснюється переклад "Століття Якова", "Острова Сильвестра" на інші мови, передусім – на англійську?
А друге, болісне не тільки для літераторів: чи вдасться, на твою думку, після суботнього другого етапу письменницького з’їзду зберегти НСПУ? Чи це вже буде кілька структур – з Яворівським, з Барановим і т.д.?

Володимир Лис: Вітаю, Вітю! Дякую за добрі слова.

Щодо перекладів, то окремі перекладачі хочуть це зробити, а один із них, здається, вже здійснив переклад мого роману. Але, боюся, зіврочити, бо вже були приклади, коли бралися перекладати, а до видання не доходило. Але поки що йдеться про слов’янські мови, а щодо англійської – це тільки, як у тому анекдоті: "фантастика в іншому відділі". Щодо другого етапу з’їзду, то ждати вже недовго. Як буде – побачимо.

Мені здається, що своїми діями, тотальним натиском пан Володимир Олександрович сам налаштовує проти себе. Запитай наших волинських письменників, яку роботу з ними проводив депутат від БЮТу. І обіцяв всіляку підтримку, і залякував. А, виявляється, в інших кількох областях – те ж саме. Хоча я не певен, що цей же депутат знає тих письменників, яких обдзвонював, яких улещував, і чи читав він хоча б їхні книжки. А із розісланим письменникам виданням, із витягнутою на світ Божий заявою Баранова про вступ до Спілки письменників, яка нібити його компрометує, це вже, як мовиться, "повний абзац".

Я думаю, що і тобі, як мені, це щось нагадує вже призабуте. Ну, нащо так, висловлюючись мовою певного персонажу, братове?

Куська:Чи є аудіоверсії Ваших радіоп’єс? Якщо так, то де їх можна придбати?

Володимир Лис: Аудіо-версій поки що немає. Хіба що їх можна записати під час трансляції по радіо. Але у луцькому видавництві "Твердиня" вийшла збірка моїх і Надії Гуменюк радіоп’єс, які перемагали на конкурсі. Назва збірки: Надія Гуменюк "Охоронець для янгола", Володимир Лис "Полювання на брата". До книжки увійшли радіоп’єси Надії Гуменюк "Тополинка", "Самотня жінка бажає познайомитися, або Ігри для риб", "Охоронець для янгола" і радіоп’єси Володимира Лиса "Полювання на брата", "Тютюн", "Коровайниця". Здається, це перша збірка радіоп’єс в історії нашого книговидання взагалі.

Шукайте і читайте, якщо цікавитеся цим жанром.

Куська:Чому Ви вирішили працювати в жанрі радіоп’єс? Аже зараз його практично не існує.

Володимир Лис: Я колись писав п’єси і для театру, і одну написав для радіо, а потім під впливом дружини і сина написав і послав радіоп’єсу "Полювання на брата" на Перший всеукраїнський конкурс радіоп’єс "Відродимо забутий жанр". І несподівано отримав першу премію. Але не можна сказати, що такого жанру, як радіоп’єса не існує. У нас зараз є багато гарних авторів, які пишуть для радіо-театру. Слухайте щонеділі радіо "Культура", а часом і по Першій програмі передають. Шкода, що керівництво Національної радіокомпанії вирішило припинити цей конкурс. Сподіваюся, що поки що.

Валентин, Дніпропетровськ: Пане Володимире, як ви оцінюєте стан сучасної журналістики? Як ставитесь до замовних матеріалів (джинси) в пресі і на ТВ?

Володимир Лис: Є справжня журналістика, є геть продажна, а є – вимушено продажна. Я – за справжню. До замовних матеріалів ставлюся однозначно негативно.

Валентин, Дніпропетровськ:На які теми Ви, як журналіст, найчастіше пишете?

Володимир Лис: Як редактор відділу політики мушу писати про політику. А люблю писати, як кажуть, на моральні теми, про людські долі, про літературу. З багатьох розповідей про реальні долі народжуються і художні твори.

Дарина Л:"Століття Якова" прочитала з великим задоволенням за кілька ночей. Дуже дякую Вам за гарну якісну книжку. Мені цікаво, чи всі історії в книзі вигадані, чи ви брали якісь сюжети з життя? Чи існувала насправді така польська панянка, яка переїхала жити в українське село? Дякую за відповідь.

Володимир Лис: У "Столітті Якова" переплелися і реальні сюжети з життя, і авторська фантазія. Деяким другорядним персонажам я навіть залишив імена, які вони мали в реальному житті, наприклад, чоловікові, який справді врятував моє село від поляків. Що цікаво, деякі критики і читачі якраз вигаданими вважають реальні ситуації, а вірять тому, що нафантазував автор. Це щось та означає, принаймні те, що треба й далі писати.

Багато хто не вірить у реальність ситуації із Зосею, але реально Зося була нашою сусідкою в селі, коли ми переїхали туди з хутора. Її чоловік справді, як казали, привіз із війська польського, а саму історію її життя і випробувавнь я вже нафантазував сам. Тільки справжня Зося не загинула, а дожила до солідного віку.

Дарина Л:Звідки берете натхнення на написання? Як приходять ідеї? Що вас надихає?

Володимир Лис: Я вже казав про те, що література для мене – це свого роду психотерапія для душі, яка допомагає рятуватися від тих "мєрзостєй жизні", яких, на жаль, багато в житті, яке нас оточує. Міг би повторити слідом за класиком, що не уявляю, як рятуються від цього життя ті, хто не пише. Бо ж не можна всерйоз сприймати те, що нам пропонують і влада, і реклама, і проповідники, і політики, і всі, яким немає числа, і від яких немає порятунку.

ніна:Поліський діалект – особливий. Як вам вдалось його відтворити? Як взагалі вдається перемагати з романами, в яких не літературна мова, а жива?

Володимир Лис: Читачі кажуть, що вдалося відтворити. Але я читав і твердження, що цей роман написаний всупереч всіляким правилам української мови. Я вважаю, що там просто використана справді жива мова, якою й досі розмовляють у моєму селі Згорани (в романі – Загоряни). Ніколи не писав спеціально на якийсь конкурс чи під конкретне замовлення, просто писав і посилав на конкурс чи у видавництво.

Віталій:Скільки часу ви пишете один роман? І як пишете – за кілька тижнів, коли є натхнення, чи кожного дня по 20 сторінок?

Володимир Лис: Як правило, на роман йде від року до двох. Іноді задум виношується дуже довго, навіть кілька десятиліть, як було зі "Століттям Якова", а пишеться на одному подиху.

Віталій:Що вам особисто зараз дає членство в НСПУ, крім головного болю?

Володимир Лис: Нічого майже не дає. Хіба що спілкування з такими ж самими, як тепер кажуть, письмаками. Я вступив до НСПУ лише в 2004 році, коли на Спілку, як мені здавалося, справді наїжджали. Але і до того писав, і тепер пишу. І до того також виходили книжки.

Зоя:Пане Володимире, доброго дня! Кажуть, що Ви є народним синоптиком. Розкажіть, будь ласка, трошки про це. На чому базуються Ваші прогнози – на народних прикметах, спостереженнях? Хто Вас цій справі навчив? Поділіться, будь ласка, Вашим прогнозом на цю зиму. Дякую.

Володимир Лис: Я вже так багато розповідав про своє хоббі, що утримаюсь. Тим більше, що я про все це детально розповів у книзі "Таємна кухня погоди". Якщо бажаєте, вишлю. Тим більше, що коштує вона якихось сім гривень.

Bell:Вітаю вас, пане Володимире! Скажіть, як ви вважаєте, чиї твори з сучасних українських письменників вивчатимуть діти в школі років через п’ятдесят, сто? І чому? Чи хотіли б ви, щоб ваші твори потрапили до шкільної програми?

Володимир Лис: Кого вивчатимуть, і чи хотів би я потрапити до шкільної програми... Все розставить на свої місця мудрий дядько час. Гадаю, що принаймні Валерія Шевчука чи Василя Голобородька та й багатьох інших і тоді не забудуть.

Катя821:Добрий день. Кого із волинських авторів Ви вважаєте достойним Шевченківської премії?

Володимир Лис: У нас на Волині є Шевченківський лауреат Василь Слапчук. Є дуже гарна поетеса і прозаїк Надія Гуменюк, поет Петро Коробчук, Віктор Вербич, талановитий молодий прозаїк Сашко Клименко, молоді поетеси, які, гадаю, ростимуть... Також цього року наша волинська письменницька організація висунула на Шевченківську премію відомого поета і прозаїка Йосипа Струцюка, і, сподіваюся, він отримає цю високу відзнаку. А хто яким лауреатом стане – покаже час.

finn:Як журналіст, чи відчуваєте ви тиск цензури на себе зараз? З яких ЗМІ найчастіше дізнаєтеся новини?

Володимир Лис: Не відчуваю, бо працюю в такому виданні, де можна все-таки цензуру ігнорувати. Новини дізнаюся з теленовин, газет, таких як "День", "Експрес", "Дзеркало тижня", "Україна молода".

finn:Поділіться вашою оцінкою, якими є основні вади української журналістики? Чи досягне наша журналістика колись рівня CNN, BBC...?

Володимир Лис: Основні вади – це те, що журналістика мусить у багатьох випадках, на жаль, продаватися. А щоб не продаватися, треба щоб було або потужне видання, або сміливий і незалежний журналіст. Хоча газеті, в якій я працюю, "Волинь нова", вдається залишатися у багатьох випадках незалежною, висловлювати і писати те, що думаємо.
Будемо сподіватися, що досягне. Дожити б до цього. Хоча в нас є окремі непогані видання.

соня:Чи правда, що Ви користуєтеся друкарською машинкою, а не комп’ютером, і досі не користуєтеся електронною поштою?

Володимир Лис: Я пишу ручкою. А потім уже текст мені набирають на комп’ютері. Сподіваюся, може, у недалекому майбутньому освою комп’ютер. Хоча моя дружина, відома письменниця Надія Гуменюк, вже твори набирає тільки на комп’ютері.
Електронна пошта у мене є на роботі.

Kuka:Наскільки нинішня державна гуманітарна політика сприяє популяризації української літератури?

Володимир Лис: Не сприяє або майже не сприяє. Я б хотів дожити до того часу, коли наша держава виділятиме стільки коштів на переклад українських письменників і видання закордоном, скільки виділяють хоча б скандинавські країни, набагато менші за Україну.

українець:Які твори сучасних українських авторів Вас вразили? І чим саме? Дякую.

Володимир Лис: З останнього прочитаного це книжка оповідань, повістей і романів Броніслава Грищука "Політ нічної ластівки", це "Звірослов" Тані Малярчук, це "Бора" Галини Вдовиченко, це "Коростишивський Платонов" Олександра Клименка, це "Історія" Ксенії Харченко і ще чимало хороших різних творів, зокрема, романи Володимира Даниленка, Галини Пагутяк, Степана Процюка, "Непрості" Прохаська.

Рекомендую всім прочитати роман "Білий вовк на Чорному шляху" Надії Гуменюк, який зайняв у конкурсі "Ярославів Вал" друге місце слідом за "Чорним вороном" Василя Шкляра. "Чорного ворона" добре розкрутили, а от "Білого вовка..." – ні. А там йдеться не тільки про пригоди сучасного комп’ютеризованого підлітка у XVII столітті, а й про те, що було б, якби Богдан Хмельницький не програв, а виграв Берестецьку битву.

А всі названі твори вразили добротним художнім рівнем, саме своїм голосом, а не прихованим епігонством, як то буває. І дуже якісною українською мовою. За таким напрямком, вважаю, майбутнє.

Dafny:Хто є вашим першим читачем? Як Ви ставитесь до критики? Чиї зауваження берете до уваги? Коли знаєте, що книга готова?

Володимир Лис: Моїм першим читачем є дружина, відома письменниця Надія Гуменюк. Як і я – її першим читачем.
До критики ставлюся нормально, якщо це хороша аргументована критика. Хороша в тому плані, що необов’язково гладить по голові, а кваліфіковано аналізує твій твір. Як, наприклад, зробили зі "Століттям Якова" Ярослав Поліщук, Євген Баран, Людмила Скорина, Роксолана Свято та інші, як несподівано цікаво проаналізували "Острів Сильвестра" Василь Пташина і Ніна Герасименко.
Ось зауваження таких кваліфікованих критиків і беру до уваги.
Не знаю, як визначити той день і час, коли книжка готова. Щось підказує, що твір вже відбувся, і далі писати, правити немає потреби. Або просто набридло це робити.

Dafny:Як ви думаєте, ваш журналістський досвід допомагає чи заважає Вам у роботі?

Володимир Лис: Досвід не заважає, але працювати, як кажуть, "на два фронти" вже досить важко. Хоча саме під час багатьох журналістських зустрічей я і почув цікаві історії, які потім у переробленому, переосмисленому вигляді ставали художніми творами.

Василинка:Якщо не комерційна таємниця, розкажіть, яким накладом вийшла книга "Століття Якова"? І наскільки успішно вона продається?

Володимир Лис: Вже вийшов, здається, четвертий наклад "Століття Якова". Отже, книжка таки успішно продається і стала, як мені сказали, вже (боюся неправильно назвати це слово) "лонгстеллером", тобто тим, що довго продається. Але сумно, що 18 чи скільки там тисяч – це вже для України великий тираж. Але дай Боже і цього не зіврочити.

Василинка:Чи подорожуєте Ви Україною? Які Ваші улюблені місцини? Де любите відпочивати і як?

Володимир Лис: Цього року, окрім рідної Волині, Львова та Львівщини, я побував на Донеччині і в Одесі та Одещині. А взагалі найкраща природа у нас таки на Поліссі. Найліпший відпочинок для мене із книжкою в руках під шум дощу. Хоча природу я люблю.

Вареник:Пане Володимире, які страви Ви полюбляєте і чи любите готувати?

Володимир Лис: Люблю і борщ, і відбивні, і деруни, і млинці, і салати, одним словом, все, що дуже добре вміє готувати моя дружина Надія, яка вміє добре і писати, і готувати. А я хіба що можу приготувати яєшню по-поліськи, рецепт якої я описав у минулорічній збірці "Одкровення в кафе "Пегас". Ну, і ще я є фанатом чаю. І знаю 15 рецептів його заварки. Як і в комбінації з різними травами, так і самого чорного чаю.

Ганна_:Як Ви ставитесь до своїх читачів? Чи любите проводити з ними зустрічі? Чи були якісь кумедні історії з шанувальниками?

Володимир Лис: Я завжди вважав, що якщо є хоч одна людина, яка зацікавилася твоїм твором, то це добре. А якщо їх багато – то це супер. Якщо знаходиш собі спільників по духу – вдвічі прекрасніше.
Коли запрошують на зустрічі – не відмовляюся.
Кумедних випадків було чимало. Були й, як то кажуть, прикольні листи. Один читач, наприклад, написав, що вже років п’ять нічого з того, що я написав, не читає, бро його не влаштовуюьть мої політичні погляди. А далі почав сперичатися із думками, викладеними в статтях, і з моїм романом. Я довго сміявся, бо звідки він це знає, якщо вже давно не читає?

Олег_Т:У Вікіпедії пишуть, що зараз ви редактор відділу державного будівництва волинської газети. Як Ви думаєте, яка національна ідея українців? І чи є вона у нас взагалі?

Володимир Лис: Вікіпедія відстає, бо я вже років п’ять, як редактор відділу політики.

Щодо національної ідеї, то вона, мабуть, повинна бути такою: вірити у себе, у ті моральні цінності, які заклали батьки й діди, у звичаї свого роду і народу. І розповідати про все це світові.

Ролінг:Які предмети Ви любили в школі?

Володимир Лис: Любив літературу, історію, географію, астрономію. Найбільше терпіти не міг алгебру.

Орися:Розкажіть, як Вам писалося про життя видатних дітей? Чому Ви вирішили писати саме про цих людей (Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магелана, Ісаака Ньютона, Шарлоту, Емілі та Ен Бронте)? Чи хотіли б ви продовжувати писати в цій серії, якщо так, то про кого б далі написали?

Володимир Лис: Цікаво писалося, із задоволенням. Я свідомо обрав собі тих героїв, про дитинство яких відомо дуже мало, одну-дві деталі. Тут був простір для фантазії. І обирав ще тих, кому і в дитинстві доводилося долати перешкоди і гартувати характер. Навряд чи про когось ще буду писати, хіба що розширю розділ про Данила Галицького, додам і про його брата Василька, і, може, напишу повістину вже під іншим кутом.

Орися:Як Вам цьогорічний Львівський форум? Що найбільше запам’яталося? Що сподобалась, а що – ні? Які книжки Ви особисто собі там купили?

Володимир Лис: Форум запам’ятався, насамперед, спілкуванням. Але бракує йому новизни, все йде по наїждженій колії. Для мене був цікавий тандем з польським письменником Лукашем Стурчаком, де він читав уривки зі свої повісті "Галіція", яку переклав Тарас Прохасько, а я із "Століття Якова" – ті сторінки, які стосуються українсько-польського конфлікту в Україні 1943 року.

Книжок завжди купую чимало, серед цьогорічного "ужинку", мабуть, найцікавіше – книжки Нобелівських лауреатів Бергсона, Мілоша, Ле Клезіо.

Коротка довідка про гостя "Главреду". Володимир Лис народився 1950 року в селі Згорани на Волині, працює в редакції газети, яка також називається "Волинь". Знаний як драматург: п’ять п’єс поставлено в різних театрах України. 2007 року став переможцем Першого Всеукраїнського конкурсу радіоп’єс (за п’єсу "Полювання на брата"). У 2008 році за роман "Острів Сильвестра" отримав першу премію літературного конкурсу "Коронація слова". В 2010 році письменник став переможцем конкурсу "Ґранд Коронація Слова", отримавши премію в номінації "Ґранд роман" за твір "Століття Якова".

Відомий також як народний синоптик. Його довгострокові прогнози на цілий рік неодноразово збувалися.

Довгий час був поза письменницькими організаціями. Але, як каже сам, "до АУП мене рекомендував Тарас Федюк, який тоді був її президентом, а до НСПУ вступив 2004 року – на знак протесту проти того, що тодішній режим виробляв зі Спілкою".

З архівом попередніх чатів "Главреду" ви можете ознайомитися, перейшовши за посиланням.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять