Нешлюбні ігрища лондонців

У Лондоні минулого тижня гралися. Ой гралися!

Лідери "Великої двадцятки" гралися у саміт двадцятки (насправді участь брало 19 країн так званої "двадцятки" плюс Євросоюз, а також Іспанія та Нідерланди). Демонстранти гралися в масові протести (сотні людей замість десятків тисяч). А українські та англійські футболісти гралися в футбол, попутно провівши матч. Перш за все - найголовніше. Квитки на українські трибуни на стадіоні Вемблі були дуже дорогі: 65 фунтів на далеко не найкращі місця. Англійським уболівальникам задоволення приїхати на метро до стадіону (а не добиратися півдня на літаку), подивитися виграш національної збірної (а не, відповідно, програш) і вночі вже відсипатися у власному ліжечку (а не платити за дорогущий лондонський готель) коштувало 30 фунтів стерлінгів (близько 300 гривень). Чия була відповідальність добитися, щоб українців не дискримінували ціною? Не знаю. Знаю тільки, що багато моїх знайомих-українців пішло дивитися футбол на англійські трибуни, відповідно вболівали скромно, аби не привертати зайвої уваги. Чи гучніша підтримка фанатів зіграла б роль у результаті матчу? Теж не знаю. Я люблю, коли мене підтримують, але, може, Шевченкові це противно. Футбольним властям видніше. Друге. Подзвонив мені журналіст із провідної київської газети в середу. Каже, розкажіть, Світлано, про безпорядки й протести. Я визирнула з вікна - спокійно. Походила по вулиці - спокійно. Так і кажу, що протести, мовляв, плануються, але ще немає. Щось, відчуваю, його моя відповідь не дуже задовольнила. Каже, а ось же передавали, що всім лондонцям наказано брати з собою документи, то будуть арешти? Про щось таке чула колега по телебаченню. Хтось радив працівникам Сіті мати при собі якусь ідентифікацію. Кажу йому, тут узагалі такі накази важко собі уявити. Тут навіть паспорти видають тільки для поїздок за кордон. Але чую, що знову це не зовсім те, що йому треба. Зрештою пообіцяла йому протести й арешти пізніше - і, мабуть, підвела. Із сотню людей арештували за биття вікон у банках, але масових заворушень, на які він сподівався, так і не було. Чому не було? Знову ж таки, не знаю. Можу розповісти, чому я не пішла. По-перше, бо в мене є робота. По-друге, після мільйонного маршу проти війни в Іраку (яка почалася) і багатомільйонних концертів ситих білих людей проти голоду в Африці (який і не думає припинятися) я не хочу марнувати час. По-третє, якщо в двох попередніх прикладах хоча була б чітко сформульована мета протесту, то чого вимагають демонстранти проти Великої Двадцятки, як і проти Великої Вісімки, Сімки чи інших конфігурацій світових потуг? Хто кохання, хто хліба, хто видовищ. Хто припинення війни в Іраку, хто продовження. Хто боротьби із глобальним потеплінням, хто розвитку великої промисловості в бідних країнах. Хто зменшення смертності, хто зменшення населення переповненої Землі. Хто хоче повернути владу народу, хто вимагає годувати народ зі скарбниці, як нерозумних телят. Кого підтримувати? Тих, хто вимагає залучати до вирішення долі світу бідні країни, на кшталт України? Щоб українські лідери мали шанс зруйнувати щось і за межами неньки? Ну й по-третє. Супер-саміт, сказав Барак Обама. Історичний. Гордон Браун дуже радий результатам. А президент Саркозі та канцлер Меркель, які мало не готові були покинути його, якщо не по-їхньому буде (вони вимагали жорсткішої регуляції світових фінансових ринків), ще радіші: кажуть, саміт перевершив їхні найсміливіші мрії. І я страшенно рада. Бо попередній саміт лідерів світу в Лондоні, під час Депресії 1930-х років, не добився нічого. Що в результаті? Гітлер. Ну, а коли в чиємусь монолозі чи дискусії з'являється слово "Гітлер", пора завершувати.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять