Різдвяна історія: традиції та сподівання

Напередодні свята Різдва ми підсвідомо чекаємо справжнього дива. І дива стаються! У кожного, хто в них вірить. Та навіть у тих, хто вірити відмовляється.

У Святвечір горить свічка – символ Сонця, у повітрі аромат ялинки, на столі – запашна медова кутя. За великим або малим столом на святкову вечерю збирається вся родина. А коли за вікном у синьому небі загоряється перша зірка, здається, що мрії насправді починають здійснюватися. В очікуванні чогось нереального, світлого та натхненного ми відчуваємо, як змінюємося. І це відчуття дитячої наївної радості хоча б на мить залітає у кожне серця, та затримується там доти, доки ми йому дозволяємо…

…Етнограф Олекса Доля не втомлюється нагадувати, що слово "свято" походить від слова "святе". Отже до кожного з них, а особливо Різдва, варто ставитися відповідно.

"Свято Різдва – поєднання християнських та дохристиянських традицій. І, як на мене, це поєднання природне, – переконаний він. – Я не погоджуюся з думкою про те, що християнство знищило українські традиції. Справа у тому, що це – великий історичний процес: суспільство розвивається, проходить багато етапів. У селах Новий рік майже не святкують, але Різдво обов’язково. І так завжди було. А в містах святкування Різдва останнім часом тяжіє до європейських традицій. Обряди і звичаї – це прекрасно, але головний у цьому святі все ж таки духовний аспект. Свято – це радість для людей і радість, яку вони мають приносити іншим".

Фольклорист згадує, що на Полтавщині є селище Котельва, де збереглися дуже цікаві обряди: люди досі печуть різдвяні пряники, які називають "панянки", і на свято їх дарують родичам та хрещеникам. Одна жінка з досить заможної родини розповідала, що у них з чоловіком було п’ятдесят хрещеників, і для них всіх треба було випекти багато великих "панянок"! А також вона розповідала про багатого односельця чумака Ємця. Той мав величезний сад та пасіку з майже стома вуликами. Але найголовніше – перед святами він обходив все село і допомагав бідним людям і вдовам: кому банку меду дарував, кому дрова завозив…

Узагалі, у кожному регіоні України, та навіть у кожному селі існують свої прадавні та добрі традиції святкування Різдва.

Лемківські частування

Наприклад, лемківський поет та перекладач Богдан-Ігор Антонич розказав біблійну історію по-своєму. За його віршем, якщо вже Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися "в лемківськім містечку Дуклі"? Тоді б замість пастухів прийшли б до нього лемки й принесли в дарунок "місяць круглий", який буде у Матері Марії, як золотий горіх.

Переддень Різдва на Лемківщині називають "Велия". У цей день люди вставали якнайраніше – вірили, хто скоріше встане, тому цілий рік добре буде вестися. 6 січня діти мали бути слухняними, а старші не сварилися, намагатися гарно виконувати усю домашню роботу і слідкувати, аби нічого чужого не було на подвір’ї, а все, що сусіди позичили, було повернуте. Ввечері з кожної хати хтось обов’язково йшов до церкви, де давали просфорку, яку ділили між усіма. Потім родина сідала за святковий стіл. На ньому – сім, дев’ять або дванадцять страв: хліб, часник, сіль, гриби, квасоля, горох, вареники, бобальки, картопля, капуста, киселиця, узвар – "юха", буряковий борщ, пампушки, капустяні пироги, лемківські "мигдалі" – голубці, "клюски", риба. На східній Лемківщині готували усі каші. До речі, на Лемківщині у давнину куті у класичному розумінні не було взагалі, бо пшеницю у горах не сіяли. Натомість варили кашу з ячменю, який у цій місцевості родив добре. Заправляли ту кашу маком або медом.

Кутя – головна звичаєво-обрядова різдвяна страва українців, яку асоціюють з язичницьким богом багатства Велесом. У Різдвяні свята її готують тричі: "багату" – на Різдво, "щедру" – на Василя – 14 січня, та "голодну" – у переддень Водохреща (хоча у деякій місцевості саме цю називають "багатою"). Звісно, рецепт куті у кожному регіоні свій. Але якщо узагальнити їх всі, то треба відварити пшеницю, аби та стала м’якою, додати до неї розтертий у ступі мак, дрібні шматочки горіхів та кураги, родзинки, мед та узвар. Цікаво, що кожна складова куті має своє значення: мак символізує зорі на небі та молодість, пшениця – життя, мед – здоров’я, горіхи – багатство, родзинки – життя та любов, Боже провидіння.

Майже по всій Лемківщині побутував звичай запрошувати на Святий вечір жебрака або подорожнього, щоб добре велося у господарстві та мати щастя у родині увесь наступний рік. Проте лемки уважно слідкували, аби під час святкової вечері ніхто з чужих не прийшов до хати, бо то поганий знак. Та й взагалі до закінчення трапези заборонялося вставати зза столу, особливо виходити з хати, аби не впустити нечисту силу.

Важливий атрибут свята лемків, як і всіх українців, – внесення до хати у Святвечір дідуха – пшеничного або житнього снопа. Він ще у дохристиянські часи символізував достаток та добрий врожай. А також уособлював дух предків, які приходять на Різдво у гості. Як правило, ставили дідух на почесне місце – під образи, де стояв він аж до Нового року. І на відміну від деяких регіонів, де під час Масляної його спалювали, лемки спочатку вибивали з нього зернятка, які змішували з відбірним зерном і висівали у полі, а потім соломою зі снопа годували худобу.

Гуцульські колядки

Після святкової вечері по всій Україні залунають колядки. Але колядувати починають не скрізь одночасно. На Покутті – вже на Святвечір, тоді як на Слобожанщині та Гуцульщині – лише у перший день Різдва, по закінченню служби у церкві. А на західному Поділлі святкові пісні починають лунати лишень уранці на другий день свят.

Добре збереглися традиції колядування на Гуцульщині. Але, кажуть, гуцульські колядки співають тільки гуцулам, а коли у хаті є мандрівник, то йому співають звичайну традиційну коляду. Але часом і вона більше схожа на коломийку.

Гуцул гуцулу ж співає по-іншому. Спочатку під хатою грають трембіти, аби господар чув, що до нього йдуть колядники. Відчиняють двері, запрошують колядників до хати та пропонують частування. Ті ж співають – кожному члену родини окрему колядку. Все це дійство триває кілька годин.

На Гуцульщині розповідають, що колядувати ходять, як правило, дванадцять чоловіків на чолі з "березою", тобто старостою. До Різдва колядники готуються заздалегідь: постяться, сповідаються, причащаються і отримують благословення священика. За словами мешканців села Верховина, колядники мають відповідати певним умовам: "Вони мають бути поважні ґазди, а не розведені. Навіть музикант – що він тринадцятий, а дванадцять колядників то як дванадцять апостолів, – файно живе з жінкою, гарно дітей виховує, файно збудований, ґазда, не пияк, дурниць не говорить, вульгарні пісні не співає – значить, може ходити в коляду". Наприклад, у селі Криворівня існує аж вісім колядницьких гуртів, бо одного на всі 800 дворів не вистачило б. Кожний гурт має свій "куток" села. І від Різдва до Водохреща колядники мусять побувати в усіх без винятку оселях. Заколядувати навіть там, де господарі не живуть, аби добро не минуло ні цю хату, ні цю землю. Співати різдвяні гімни, як правило, починають від церкви. А потім йдуть у хати по черзі. Ще за три місяці до Різдва у Криворівні селяни починають записуватися "на коляди", тож до 7 січня колядники мають список осель. Але за день можуть побувати лише у трьох-чотирьох хатах. Найпочесніше – запросити колядників до себе саме на Різдво. За право, де швидше задзвенять дзвіночки та залунають звуки трембіт, селяни навіть змагаються. Усі кошти, зібрані під час колядування, жертвуються на потреби церковної громади.

В інших регіонах України колядувати ходять не тільки одружені чоловіки, а й дорослі парубки, дівчата та навіть люди похилого віку. Але найчастіше діти, яких люди на знак вдячності пригощають яблуками та солодощами.

Вертепне дійство та павутинна історія

Ще один атрибут свята – Вертеп. З давнини на Різдво освічені міщани, дяки, школярі та церковні співаки збиралися гуртом та носили по хатах такий собі маленький ляльковий театр про народження Ісуса. Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп в Україні виник і найбільше поширився в 1591-1639 роках. Проте докладно описав вертеп етнограф Микола Маркевич у другій половині XIX століття. "Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами, – писав він. – Зроблений він з тоненьких дошок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це – Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода, долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом – відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі".

І зараз дослідники народних традицій говорять, що перша частина вертепу, що зветься "святою", загальна для всіх регіонів України, друга – народна, й її зміст залежить від місцевості та здібностей вертепника.

Колись не можна було уявити Різдво без солом’яного павука. За легендою, саме павук своєю павутиною закрив Марію з дитиною у печері, де їх не знайшли Іродові воїни. За словами заступника директора Музею Івана Гончара Тетяни Пошивайло, солом’яних павуків можна і сьогодні знайти не тільки в західних регіонах, де вони були розповсюджені, але і в східних. Не так давно на Київщині етнограф побачила над образами маленького павучка, прикрашеного папірцями від цукерок. Бабуся, що мешкала у хаті, навіть не пам’ятала, для чого ця прикраса, а використовувала її на Різдво, бо так робили її батьки.

Люди кажуть, якщо хтось у родині хворіє, або ж жінка не має дітей, то треба ставати на Різдво під павуком. По закінченню різдвяних свят солом’яний атрибут спалювали, а разом з ним усе негативне, що вбирав у себе павук.

Але найголовніше – у свято Різдва за клопотами не можна забувати про ближніх: родину – запросити за стіл, а тим, хто образив – пробачити все.

Христос нарождається! Славімо його!

фото: olenasunny.blogspot.com, vseodetyah.com, io.ua, malecha.org.ua, courier-pfu.com.ua, nicstyle.ru

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять