Письменник Валентин Терлецький: Україна котиться в прірву

"Дивує аморфне мовчання народу – якийсь суцільний Зомбіленд. Лінь, пофігізм, корупція і алкоголь рано чи пізно згублять цю країну. Хоча… Надія ніколи не вмирає остаточно", – зазначив письменник.

На сайті "Главред" відбувся чат із письменником і музикантом, "Вибором видавців" Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова-2012" Валентином Терлецьким. Спілкуючись із читачами, він розповів про те, чи потрібні письменники у Верховній Раді, як позначається на творчості перебування в політиці, а також що його турбує як письменника та як громадянина України.

Подаємо стенограму чату з Валентином Терлецьким.

Катя:У 2003 році Вас нагородила "Коронація слова" за журналістську майстерність. А вже у 2012 вас відзначили за роман, і вже українці можуть насолоджуватися книгою "Хмарочос". Чому так довго йшли від журналістики до письменника?

Валентин Терлецький: Трішки виправлю – тоді нагорода була за діяльність у галузі літературної критики. Журналістикою я займаюся (працюю) з 1997 року, трохи згодом почав писати літературну критику. Друкувався активно у різних всеукраїнських виданнях. Так потроху ввійшов у сучасний літпроцес. А вже потім вирішив спробувати свої сили на ниві прози – просто на той час накопичився певний життєвий досвід і виникло бажання перетворити це все на літературний твір. Я спробував, начебто, вийшло. При цьому я і зараз змушений – саме так, змушений – працювати журналістом. Не полишаючи літературу. У перервах між роботою пишу вірші і романи. Маю вже сім написаних романів, працюю над восьмим. Таке життя.

Катя:Чому письменниками частіше стають журналісти? Приміром, Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, Галина Вдовиченко, Олександр Гаврош, Антон Кушнір, Володимир Лис.

Валентин Терлецький: Журналістика дуже дотична до літератури, без літературного таланту неможливо стати добрим журналістом. Це одна з обов’язкових умов. Але не всі діючі журналісти мають сили, бажання, зрештою, час пробувати власні сили у літературі. На це треба мати мужність, або бути трішечки по-доброму схибленим.

Рокнролл:"Хроники городских сумасшедших" по большому счету ваша биография. Насколько сложно писать о себе, особенно интимные моменты и случаи из жизни, о которых вы пишите?

Валентин Терлецький: "Хроніки міських божевільних" – третя частина автобіографічної трилогії. Перша частина – "Рок-н-рол, стакан, кохання" була видана "Фоліо" в 2008 році. Друга, середня частина, на жаль, ще досі лежить в рукописі, очікує свого часу. Про себе писати не складно, аби була на те необхідність, мужність і потреба висловитись.

Щодо інтимних моментів, то тут-таки є певна складність, адже окрім автора у дійстві задіяні ще інші конкретні особи. Головне, намагатися не викривляти реальність, бути максимально чесним, інакше є загроза образити когось. Хоча, як показали практика, і на правду деякі дуже ображаються. Так, після виходу "Рок-н-ролу…" зі мною перестали вітатися кілька людей, і досі роблять вигляд, ніби ми не знайомі. Хоча особливо кримінального я про них нічого не писав.

Рокнролл:Кстати, в этих же "Хрониках" вы описываете и ночь с женой, и ночь с другой женщиной во время гастролей – уже не помню где. Как ваша жена отнеслась к этой части вашей книги?

Валентин Терлецький: Чесно кажучи, я питав дозволу у дружини описати один з наших спільних інтимних моментів, бо вважав це за потрібне в річищі загального сюжету, і вона не відмовила. Якщо б сказала "ні", я б не писав. А про описи стосунків з іншими жінками вона, звісно, не була у захваті, але поставилася з розумінням. І, до речі, той епізод відбувався до мого знайомства з дружиною, я просто вставив його у текст задля підтримання еротичного напруження у творі.

З архівом попередніх чатів "Главреду" ви можете ознайомитися тут.

Rembrant:Валентин, ваша мечта для вашей группы "Декаданс"? Жалеете о том, что не вышли на большую сцену?

Валентин Терлецький: Мрія про групу – максимально реалізувати всі творчі потенціали всіх її учасників, написати якомога більше якісних пісень, яких співатимуть потім або вже зараз люди. Мрія – бути комусь корисним, дарувати радісні емоції.

А велика сцена – поняття ефемерне. Якщо мається на увазі попсова гламурна сцена – нам не по дорозі однозначно. Якщо рок-н-рольна велика сцена, то ще нічого не втрачено, надія є. Правда, самої цієї сцени немає в Україні, але то не біда – є Інтернет, клуби, врешті, є постійне коло прихильників. Будемо старатися!

Rembrant:Лозунг рокеров: Sex, drugsandrock"n"roll– это про Вас?

Валентин Терлецький: Так, скажу відверто – це про нас. Але це не головне. Спочатку – справа, потім "sex, drugs and rock"n"roll".

Rembrant:В чем бы вы себя еще хотели реализовать?

Валентин Терлецький: Хотів би реалізуватися в музиці – випустити два вже записані альбоми "Декаданса". Маю мрії реалізуватися як композитор – в душі звучать цілі симфонії інструментальної музики, але немає часу їх записувати. Це могла б бути музика для фільмів, наприклад. Ну і література – продовжую писати вірші, вже готові дві нові книжки. Пишу восьмий роман. Поки що це основні цілі на найближчий час. Далі не загадую.

Arnia:Валентин, у Вас есть родные братья или сестры? Они тоже также талантливы?

Валентин Терлецький: Дякую за комплімент. Рідних не маю, а двоюрідних багато. Мій двоюрідний брат Володимир Носков пішов по моїх слідах – він теж журналіст, і він дуже талановита людина. Сподіваюся, він ще себе реалізує в інших варіантах.

Arnia:А чем занимаются(занимались) ваши родители? В кого вы такой пошли?

Валентин Терлецький: Батько мій все життя пропрацював на заводі ковалем, і зараз теж працює на заводі. Мати теж все життя на одному місці – в ощадній касі. Зараз на пенсії. Все, що я зараз вмію і чим досі живу – заслуга моєї мами, саме вона прищепила мені любов до поезії, музики, мистецтва. Вона завжди і в усьому підтримує мене, заохочує, дає поради. Вона – моя головна підтримка у житті.

Arnia:Вы о многом жалеете в своей жизни?

Валентин Терлецький: Ні про що не шкодую. Все що було – все моє. Навіть про такі речі, які б прагнув забути, все рівно не шкодую. Це досвід, це моє життя, це мої помилки. Є кілька вчинків, за які я себе досі картаю, але це дуже інтимні моменти.

Fletcher:О чем ваша новая книга? Когда мы сможем купить ее в Запорожье?

Валентин Терлецький: "Хмарочос" – це такий собі політичний трилер, роман-гротеск, попередження. Дуже складно переказати сюжет, тим більше алегорії, які я туди вмістив, але коротко – це роман про свободу вибору, про спокусу, і врешті, про спокуту, які кожна людина в той чи інший спосіб у своєму житті проходить. А ще – про силу людського духу. Коротше, прочитаєте самі.

В Запоріжжі, напевно, роман з’явиться у крамницях вже у жовтні. Будуть і презентації обов’язково. Слідкуйте за новинами!

Fletcher:В мире уже столько книг и столько сюжетов переписано. Насколько сложно написать что-то новое? Или важнее не что,а как писать?

Валентин Терлецький: Так, ви праві. Хтось там навіть підрахував кількість сюжетів, які так чи інакше повторюються. Здається, їх щось за 400 всього. Дуже важко віднайти щось своє, про що раніше ніхто не писав. Тим більше, що всього знати неможливо. От, наприклад, назва "Хмарочос" – я вже потім довідався що якийсь англійський, здається письменник, років сорок тому написав роман під такою назвою. Таке життя – все йде за спіраллю. Тут головне – привнести свій погляд, своє розуміння хай навіть у сотні разів повторювані сюжети. Можливо, цей погляд якраз і буде унікальним.

Asia:Мені часто, як у твоїй пісні "відриває башку та збільшує пульс", а тобі?

Валентин Терлецький: Хо-хо! І мені теж частенько і відриває, і збільшує. От коли вже нічого не відриватиме і не збільшуватиме, тоді – гаплик.

ніна:Чому ви вирішили змагатися в конкурсі "Коронація слова"?

Валентин Терлецький: Я кілька років вже подаю рукописи на цей конкурс. Тому що він чи не єдиний такий потужний і прозорий. Всі інші або скороминущі, або заангажовані. Взагалі-то, я постійно подаю рукописи на різні конкурси – це одна з небагатьох (якщо не єдина) надія видатися. І всім так раджу поводитися.

ніна:Співпрацюєте з видавництвами "Фоліо", "Нора-Друк". Хто наступний?

Валентин Терлецький: Хто наступний? Ну, звідки ж я знаю? Хто захоче зі мною співпрацювати – я для всіх відкритий. Поки що пожиттєвих контрактів ніхто не пропонував, і слава Богу!

Greg:Валентине, 1) чого чекаєте від Львівського форуму?
2) Як ставитеся до рішення ваших колег по перу податися в політику? Чи потрібні нам письменники в Раді?
3) Якби вам замовили за дуже пристойний гонорар написати твір-оду комусь із наших політиків, погодилися б? Чому?

Валентин Терлецький: Від Форуму чекаю, перш за все, приємного спілкування з колегами, нових знайомств, і, звісно, нових можливостей для просування як "Хмарочосу", так і іншої моєї творчості. Плюс – мій улюблений Львів! Побачення з ним для мене завжди як вперше. Потрапити на форум в якості учасника було моєю давньою мрією, бо багато чув про цей захід з вуст друзів-літераторів. А ще сподіваюся побачити там людей, з якими давно у дружніх стосунках, але бачимося рідко.

Податися в політику – це справа суто особиста. Значить, так цій людині необхідно. Письменники в Раді потрібні – можливо, хоч один завалящий законник про українську літературу протягнуть. Хоча, майже всі, хто туди потрапляє – закінчують погано з морально-етичної точки зору.

Оскільки працюю журналістом, то доводиться писати такі "оди" і не за дуже пристойні гонорари. Якщо серйозно, якби сама людина мені імпонувала, або подобалася її політична сила, я б підтримав її чи їх. Гроші – поняття суто професійне. Твір-оду точно б не писав би, тому що натхненню не заплатиш.

прокіп:Чи існують для вас заборонені теми, теми-табу, про які ви ніколи не писатимете за жодних обставин? Які саме і чому?

Валентин Терлецький: Складне питання… Не думав над цим. Мабуть, не існує. Якщо тема мені самому подобається, хай навіть вона дражлива і неприйнятна для інших, чому я маю перекривати кисень власній потребі писати? Якщо відчую непереборне бажання про щось написати – обов’язково зроблю це.

прокіп:З ким із сучасних російських рок-виконавців ви б хотіли поспілкуватися? Як взагалі ставитеся до "русского рока"?

Валентин Терлецький: Багато з ким довелося поспілкуватися і навіть не одного разу завдяки моїй журналістській професії. Шевчук, Самойлови, Кінчев, Шклярський з усім старим складом "Пікніка", Курильов, покійний Мулявін. На жаль, не довелося поспілкуватися з Бутусовим, творчість якого люблю з ранньої юності, і на концертах якого завжди буваю. Але не знаю, щоб я запитав у цієї загадкової людини, можливо, з такими краще помовчати спільно. "Русский рок" поважаю за тверду соціальну позицію і за особливий ліризм. 

booklia:Творча особа в сім’ї – щастя чи суцільні проблеми?

Валентин Терлецький: Думаю, що щастя. Проблеми є в кожного з нас, можливо, у творчої людини вони більш складні духовно і важче переживаються. Творча людина взагалі – істота тонких астральних шарів, тому і проблеми з нею виникають зовсім іншого штибу. Інколи буває, що близькі люди страждають через примхи цієї творчої особи, але це страждання виправдане і благородне, мені так здається.

Hafy:Що найбільше бентежить Валетнина Терлецького як письменника і Валентина Терлецького як пересічного громадянина?

Валентин Терлецький: Як письменника бентежить критична ситуація на ринку вітчизняного книговидання, коли всі полиці у книгарнях завалені низькоякісною псевдолітературою, переважно – російською мовою. А потім всі хором жаліються, що у нас молодь не читає книжок – то й добре, що вона не бере до рук отой літературний мотлох, не псує смаки. Оця відстань між письменником і читачем часто-густо просто нездоланна. Зайдіть до будь-якої крамниці – чи багато ви там знайдете сучасної української літератури? Плюс – мізерна розкрутка, відсутність реклами, тотальне замовчування на телебаченні, в медіа. Сучасна література стала іграшкою для купки утаємничених. Ті, хто зараз читають сучасну літературу – як секта. Попса душить капітально, і з цим уже, мені здається, неможливо боротися.

А як "пересічного громадянина" мене найбільше бентежить теперішня ситуація в нашій країні. Україна шаленими швидкостями котиться у прірву. Гальма зірвані. Як може тут не боліти душа? Дивує аморфне мовчання народу – якийсь суцільний Зомбіленд. Лінь, пофігізм, корупція і алкоголь рано чи пізно згублять цю країну. Хоча… Надія ніколи не вмирає остаточно.

Нік:Вітаю. Скажіть, а наскільки грошова винагорода у конкурсах для вас важлива, чи це не головне?

Валентин Терлецький: Це абсолютно не головне. Якби б я жив за рахунок цих "винагород", я б давно помер з голоду. Головне – видання книги, її шлях до читача, відгуки тих, хто прочитав, враження, дискусія. Це найважливіша насолода для письменника!

Hafy:Ким або чим ви надихаєтесь?

Валентин Терлецький: Натхнення – як метелик, сьогодні радісно пурхає над вами, кружляє, дарує скажену радість творчості, а завтра кудись зникло. Штучно його нічим не викличеш. Це найбільша загадка творчості, напевно. Я намагаюся надихатися природою, новими враженнями, пригодами, мандрами, навіть спілкуванням із новими людьми. Це допомагає, як допінг. Але, повторюю, якогось універсального рецепту натхнення ще не вигадали.

svettt:Валентине, а ви б хотіли перебратися до Києва, чи воліли б залишатися в Запоріжжі? Або ж, взагалі, хотіли б жити деінде, в іншій країні?

Валентин Терлецький: Перебратися до Києва нагода випадала багато разів, та і досі кличуть на роботу, як журналіста. Вже давно міг би зробити там кар’єру, стати якимось головним редактором чогось там. Але... Не бачу сенсу, поки що. Я дуже ціную наявність вільного часу, робота ж в столиці такої розкоші не надасть. До того ж, тут моя група, мої друзі, лише з ними я можу вільно творити спільну музику, бути самим собою. Напевно, треба було перебиратися раніше, наприкінці 90-х, хоча і зараз не пізно, головне – навіщо, задля чого? А останнім часом взагалі мене навідують тривожні думки поміняти країну проживання. Але це депресія, я жену ці думки куди подалі.

barbaris:Добрый день.Вам нравятся песни из иронического цикла остарике Козлодоеве?

Валентин Терлецький: Доброго дня! БГ подобається майже весь. А що?

Hafy:З ким із видатних постаттей, ви, як журналіст, попрацювали би? І що б це було (інтерв’ю, репортаж тощо)? Хто вас наразі цікавить?

Валентин Терлецький: О! Та багато з ким би попрацював! З тих, хто зараз живий і активний – напевно, Горан Брегович. Я б із ним поговорив про музику і гори. Інтерв’ю б із задоволенням узяв би у Рея Бредбері, але його, на жаль, вже нема. Написав би, наприклад, репортаж "ізсередини" про зйомки чергового фільму Джима Джармуша – ото було б цікаво! А так, дружньо посидіти – багато хто цікавить. Аби ж я їх якось цікавив.

journ_:Чому про журналістику ви кажете як про примус? Вам не подобається цим займатися? Чому? Взагалі, наскільки комфортно за нинішніх умов у країні, за нинішньої влади, почуваєтеся в цій професії? Що думаєте про якість української журналістики?

Валентин Терлецький: Це моя робота, і майже завжди вона не несе задоволення. Це заробляння на шмат хліба, вибачте за грубість. Хоча я намагаюся робити свою роботу якісно і вчасно. Я відповідаю за кожне своє написане слово. Зараз немає свободи слова, і я не скажу тут нічого нового. Хто платить гроші, той і замовляє "оди". У всіх є свій господар, який диктує умови. А якість все-таки є, просто її інколи не видно через намул "джинси" і піару.

Hafy:Що для вас "зона комфорту"? Де вам добре?

Валентин Терлецький: Добре там, де мене розуміють. Люблю мандрувати світом, пізнавати нові краї, звичаї, побут, фолк. Добре там, де мені відкриваються нові мрії, де тепло від яскравих спогадів. Де я люблю і люблять мене.

Umprh:Наскільки я знаю, ви працюєте в державній структурі, тому зрозуміло, чому не подобається робота. Але любите мандрувати та багато країн бачили. Вибачте, на ці подорожі ви заробляєте своєю творчостю?

Валентин Терлецький: Ні. Мені просто пощастило із дружиною.

Umprh:Куди подівся ваш хаєр?

Валентин Терлецький: Хаєр зараз відпочиває до наступного разу.

Umprh:Улюблений напій рокера Терлецького?

Валентин Терлецький: Ті, від яких гарно дихається. Віскі, джин, кальвадос та багато іншого.

Umprh:Які у вас стосунки з фанатками? Дістають під хатою?

Валентин Терлецький: Нормлаьні фанатки, не агресивні. Люблять мене.

Улянка:Валентин, у вас є діти? Вони такі ж творчі?

Валентин Терлецький: Поки що немає.

Коротка довідка про гостя "Главреда". Валентин Терлецький народився в Запоріжжі. Закінчив Запорізький державний університет, філологічний факультет. З 1997 року працює журналістом, є членом Спілки журналістів України.

У 1992 році заснував рок-групу "Декаданс", яка має сім номерних альбомів, шість відеокліпів, у 2002 році визнавалася найкращою групою Запоріжжя за результатами хіт-параду на радіо "Запоріжжя", а в 2008 році стала переможцем конкурсу "The Best 2008". В групі Валентин співає, грає на кількох інструментах, є автором музики і текстів.

Також він є автором двох виданих книг віршів "Ключі від сутінок" (2003) і "Небесний оркестр" (2006), має також дві нові написані книги віршів.

У 2003 році Терлецький був нагороджений "Золотим пером" від всеукраїнського конкурсу "Коронація слова", як літературний критик.

Також вийшло дві його книги прози: "Рок-н-рол, стакан, кохання" (2008 р., роман-переможець конкурсу міського молодіжного роману "Графіті 2007" видавництва "Фоліо"), та "Хроніки міських божевільних" (2009 р., роман-переможець міжнародного літературного конкурсу "Євроформат 2008", видавництво "Альтерпрес"). У 2009 Терлецький став лауреатом премії від журналу Національної Спілки письменників України "Березіль". Цього року у видавництві "Фоліо" очікується вихід роману "Подзвін з-під води", а у видавництві "Нора-Друк" готується до виходу роман "Хмарочос" (переможець у номінації "Вибір видавців" Міжнародного конкурсу романів та кіносценаріїв "Коронація слова" 2012).

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять
Подписывайтесь на наш
канал в Telegram
Узнавайте первыми все
самое важное и интересное
Подписаться