Посвята Каталонії-6. Фієста, або Наслідки революції

Фієста – це свято. Сієста – це коли всі сплять після ситного обіду, і всі магазини й підприємства зачинені, і дурному туристові, який загулявся в музеї, ніде з’їсти тапас і випити холодного пива. Фієсту я люблю. Сієсту – не особливо.

Каталанські свята якісь, як мені здалося, нормальні та інтелектуальні. Традиційна проява на каталанських національних святах – вогняні гіганти. Це люди на ходулях зі смолоскипами. Але, ідучи вулицями, ти побачиш інше: нормальних людей, які просто собі ходять містом, слухають чудових вуличних музик, живуть, сміються. Барселона познайомила мене зі святом, яке тепер моє улюблене. В пику жлобському Дню святого Валентина столиця Каталонії має День святого Джорді, тобто святого Юрія. У цей день, 23 квітня, традиційно дівчата (жінки) дарують хлопцям (чоловікам) книжку, а ті їм – троянду. По всьому місту стоять розкладки з книжками, ходять свіжоіммігровані африканці – продавці троянд. Жозеп, мій провідник Барселоною, який працює в місцевій спілці письменників, каже, що зараз у цей день книжки дарують усі всім, а не тільки жінки чоловікам. Судячи зі вмісту розкладок у центрі, на романтичний лад каталонців налаш¬товують книги розмаїтих анархістів, Наомі Кляйн (у каталанському перекладі), того ж таки Орвелла і таке інше. Маркс і Троцький визирали з-під ліктів закоханих парочок, що прогулювалися по Лас Рамблас. Чимось не вгодили закоханим Енгельс і Ленін: цих гігантів думки відтіснили на задвірки історії, хоча Ленінські бараки в Барселоні колись існували. Як мені захотілося, щоб в Україні було таке свято закоханих! Із книжкою і трояндою. І щоб саме в однині. Щоб дарували не повне зібрання творів Шевченка в шкіряній оправі з золотим обрізом, і не п ’ятдесят троянд уперемішку з лілеями і золотими бантиками, а книжку і троянду. Першого травня в Барселоні також на вулиці масово виходять продавці книжок. І не лише вони. Я було саме набрала собі повну ванну води, аби поніжити в ній трудяще тіло, коли мозок пронизала до фізичного болю знайома пісня: – Віхрі враждєбниє вєют над намі! Вискочивши в рушнику на балкон, я побачила скупенький різношерстний оркестр, який намагався утнути "Варшав’янку", та все не міг зіграти жодної ноти одночасно. Кілька людей за оркестром крокувало приблизно в ногу і несло червоні прапори. – Куди їм до "совкового" Первомая, – зверхньо подумала я. – І шашлика з горілкою у них немає. Проте із-за рогу й надалі виходили люди і йшли по Лас Рамблас у бік моря, усі за щось маніфестуючи чи проти чогось протестуючи. Спершу під червоними прапорами пройшли місцеві комуністи і профспілки. Потім почались якісь люди з барабанами, які пробарабанили за невідому справу, а за ними, очевидно, прихильники барабанної музики без транспарантів. А завершала колону група, умовно кажучи, прихильників партії "Наша Каталонія", які голосно скандували проти двомовності і за каталанську мову як єдину державну на території Каталонії. Так проскандувавши, вони всі пішли в напрямку пляжу, а решта продовжила народні гуляння з відчутно лівацькими тонами. І тут мені захотілося, щоб в Україні був такий Першотравень. Щоб не старі комуністи й молоді нацики марширували в ногу, ті в ліву, ті в праву, а юні прихильники свободи, рівності й братерства тинялися вулицями, а древні фашистські недобитки сиділи по норах. Бо за однакової ненависті до комунізму й фашизму очевидна різниця в наслідках і в спадках. Бо у них революція програла, залишившись романтичною згадкою; їм переписали історію, але зберегли міста і собори. У нас революція виграла, а потім мутувала і зжерла мільйони, залишивши по собі... ну, ви знаєте, що у нас залишилось. Отако ми з’їздили в Барселону. Чого і вам бажаю.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять
Подписывайтесь на наш
канал в Telegram
Узнавайте первыми все
самое важное и интересное
Подписаться