Для чого їхати в Лондон

"Бачиш, Пиркало, все-таки найкращі речі до тебе приходять з України", – сказала моя кума, коли я розповіла їй про фестиваль ресторанів

Фестиваль ресторанів! Вдумайтеся взагалі в саму ідею. У світі криза, не говорячи вже про війни, епідемії й український телевізор. А тут – не просто хліб і цирк для злиднів, а фестиваль ресторанів!
Україна тут причетна ось яким чином. Одна добра людина (яка побажала залишитися неназваною в цій колонці) у київському офісі спонсора цього фестивалю, "Британських Авіаліній", на підставі моїх текстів у журналі "Главред" надіслала мені два квитки з доступом до "екзекютів лаундж" БА на цьому заході, який проходив у лондонському Ріджент-парку. Був там і VIP-лаундж. Я довго думала, яким боком "Британським Авіалініям" вигідно поїти мене шампанським "Лансон", і додумалася тільки, що вони сподіваються на рекламу з мого боку Лондона як місця для відпочинку вибагливих читачів "Главреда". Це я залюбки.
По-перше, зараз дешевий фунт. Найдешевший момент ми з вами вже проґавили, але тоді й долар до гривні був найдорожчий – словом, зараз якраз тільки і їхати. По-друге, через кризу багато готелів проводять акції, і багато ресторанів пропонують 50% знижки на їжу. (Шукайте акції і замовляйте столики на таких сайтах, як toptable.co.uk).
Є серед читачів "Главреда" й інша категорія людей – ті, кого під час нещодавньої лекції в університеті Кембриджа юний кандидат у президенти Арсеній Яценюк назвав "представниками малого та середнього бізнесу". Він відповідав, чи радше уникав відповіді на запитання, чи не сидить він у кишені українських олігархів. Яценюк сказав, що після кризи в Україні олігархів не лишилося, а тільки оці ж представники. Було приємно, що принаймні в одного з кандидатів є почуття гумору, якщо й не прагнення прозоро пояснити свої зв’язки з людиною на літеру Ф. Так-от, якщо ви людина на літеру Ф і їй подібні, то ви, мабуть, у Лондоні зараз і є. І, можливо, я когось із вас бачила на святі чреволюбства під назвою "Тейст оф Лондон" наприкінці червня, коли намагалася з неправильним квитком узяти боєм VIP-лаундж.
Що ж таке – цей фестиваль? Це величезний простір, поділений між стендами-кухнями багатьох відомих ресторанів. Кожен із них пропонує дві-три страви невеликими порціями зі свого репертуару, вартість однієї – £4–5 фунтів (понад 50 грн). Якщо врахувати, що основні страви в деяких із цих ресторанів коштують £20–30, то ця пропозиція виглядає логічною: проходиш між усіма, пробуєш, хто як готує, вибираєш собі, куди піти вже із серйозними грошима. Посередині мудро продають своє вино кілька італійських, французьких та інших виробників чи експортерів. Їсти прилаштовуєшся на велетенські бочки, до яких я ледве діставала.
Усе, що ми їли й пили, було смачно; страва з найдорожчого ресторану, до якого у нас дійшли руки, "Алан Дюкасс у готелі Рочестер", нагадала мені шкільний обід: тушкована яловичина з підливою. Але це не говорить про неналежний рівень "Дюкасса", радше навпаки – у нас у школі дуже смачно готували. (Не знаю, як зараз). Найбільше мені сподобалася страва, приготовлена шоу-кухнею супермаркету "Вейтроуз": морський гребінець, грильований зі свинячою щокою (не щодня таке побачиш) і з паростками горошку. Серед іншого все було смачно: і краби в м’якому панцирі, і скати, і що там ще... Але звісно, що готуючи тисячі порцій, не вдаватимешся до чудес молекулярної гастрономії й не поливатимеш вівсянку з равликів спіненою есенцією морського їжака. Тут потрібна швидкість, уніформна якість і зручність у сервіровці. І з цим ресторани впоралися приблизно так, як я того й очікувала, тобто добре. Найвідоміших телекухарів та їхніх ресторанів не було, і це також добре.
Але справжньою виставою для мене стала публіка. Чекаючи на "чоловіка" (він не зміг прийти, і його роль я запросила зіграти нашого друга Клея, який, будучи чорним, як чобіт, приколовся від ідеї побути містером Сноу), я з дедалі більшим остовпінням спостерігала просто маршову колону представників вище-середнього класу, ретельно вдягнених у строго визначений оказією дизайнерський недбало-кежуел. Вони проходили через браму і розчинялися в череві фестивалю, а на їхнє місце приходили нові й нові, тисячі, десятки тисяч. Найбільше зібрання багатих британців, яке я до цього бачила, було в заміській опері Глайндборн, де їх набралося всього кількасот. Але бути свідком такої атаки породженого фінансовим бумом і ще недобитого середнього класу на делікатеси! Ось для чого насправді варто приїхати в Лондон.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров

Последние новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять