"Мовна поліція" проти "мовного закону"

Активність як самих потенційних інспекторів, так і їхніх ідейних натхненників варто було б спрямувати не на політиків чи людей, а на випадки відвертого знущання з державної мови.

Ще минулого року в повітрі літала ідея запропонувати створення в Україні чогось на зразок "мовної поліції". До обов'язків "поліцейських" входив би щоденний контроль над дотриманням однієї-єдиної Конституційної норми – функціонування української мови як єдиної державної. Проте заспокою носіїв інших мов: до появи такого репресивно-карального органу в Україні дійде ще не скоро. Попри те, що троє "мовників" від опозиції, а саме – Марія Матіос, Володимир Яворівський та Ірина Фаріон зовсім недавно запропонували запровадити в регіонах щось на зразок "мовної інспекції" та, відповідно, "мовних інспекторів".

Подібна практика – не ноу-хау українських борців з мовними нечистотами. Наприклад, за неналежну присутність у інформаційному просторі Словаччини словацької мови, державної в цій країні, вже давно запропоновано штрафувати. Практикується подібне в Естонії. А зовсім недавно з такою ініціативою – створити "мовну поліцію" - виступили в Грузії. Причому уже не прихильники президента-реформатора Саакашвілі, а люди з партії його політичного опонента Іванішвілі, який, як кажуть, згортає ліберальні реформи попередника.

Отже, дбати про широке функціонування державної мови в межах своїх держав – нормально. І не лише в пострадянських країнах. При цьому слід одразу зазначити: одномовного середовища не існує сьогодні ніде в світі. Хіба що згадаємо якісь маленькі племена десь у джунглях чи на островах, які не можуть похвалитися навіть письменністю. Але для цивілізованої людини знати на одну мову більше завжди добре! Нещодавно вчені науково обґрунтували: люди, які від народження знають дві мови, не важливо, які, швидше переключаються з однієї інтелектуальної задачі на іншу. Та ефективніше використовують можливості свого мозку.

Таким чином, люди, котрих називають білінгвами, на виході мають більше можливостей для самореалізації, аніж носії лише однієї мови, хай навіть це буде моя рідна та наша державна – українська. Проте в згаданій ситуації маємо не спробу захистити державну мову, а лише відповісти "законопроектом про мовну поліцію" на сумнозвісний та не менш провокаційний "мовний закон" імені Колесніченка-Ківалова.

Звісно, пані Фаріон має право вимагати від когось на кшталт товариша Колесніченка: "Говоріть до мене українською!", яку згаданий депутат, поза сумнівом, знає. Проте фокус у тому, що сам Колесніченко у цій ситуації розумнішим виглядати не захоче. І на українську не перейде, як він казав, із принципу. Наслідуючи його, це ж саме робитимуть звичайні громадяни на вулицях, базарах, у магазинах та установах, словом – всюди. Тобто вони вживатимуть не ту мову, яку звикли – хай це здебільшого буде російська! – а робитимуть це у форматах "демонстративно", "назло" і "з принципу".

Тепер скажіть, чи здатна анонсована "мовна поліція" хоч якось налякати таких людей, починаючи з Колесніченка, Чечетова та парламентського неофіта Миколи Левченка (який у свої 30 років тримає в робочому кабінеті портрет Сталіна). Слабо, але втішає доведений факт, що подібний закон, як і переважну більшість законів, у нас ніхто не стане виконувати. Проте навіть якби "мовні інспектори" з'явилися, для таких, як Колесніченко і Левченко вони були б ніким. А їхніх повноважень вони б не визнали.

Виглядає, що Матіос, Фаріон та Яворівський своїми ініціативами лише тицяють Колесніченку три дулі у відповідь на те, що він разом із провладною більшістю влітку минулого року показав українській державі середнього пальця.

За мовною колотнечею забувається, що існує третій шлях вирішення питання державної мови в державі Україні. Його запропонували брати Балоги. І полягає він лише в тому, що всі чиновники та громадяни, котрі працюють у державних установах й репрезентують державу, повинні для вступу на посаду скласти іспит з української мови. Та користуватися нею, спілкуючись із людьми, коли перебувають на робочих місцях. По суті, пропонується за рахунок елементарного володіння державною мовою отримати більше можливостей влаштуватися на роботу, аніж без знання мови.

Проект братів Балог, серед іншого, передбачав, що народні депутати всіх рівнів під час публічних виступів повинні розмовляти українською. Але – це вже від мене – щойно депутат пішов на перекур, він вільний спілкуватися будь-якою іншою мовою. В такому разі жодні "мовні інспектори" йому не будуть потрібні.

Чому ігнорується правило, що діє в інших країнах і не викликає розмов про мовні дискримінації? Відповідь ви знаєте: "мовний" бастіон – останній, яким хоч влада, хоч опозиція (навіть якщо вони поміняються місцями) прикриватимуть власну безініціативність та профнепридатність.

Наостанок – про дійсно реальну користь від "мовної поліції". Активність як самих потенційних інспекторів, так і їхніх ідейних натхненників варто було б спрямувати не на політиків чи людей, а на випадки відвертого знущання з державної мови. Які мають місце не лише в новорічний вечір, коли українці сидять перед телевізорами, а й в ефірі Першого Національного – державного каналу, фінансованого з бюджету України. Це ж там вустами артистки розмовного жанру Клари Новикової мова нашої держави була опущена нижче плінтусу, подана мало не як збірник матюків, під супровід сміху залу та без жодного пояснення з боку керівництва каналу. Державних службовців, до речі…

Тут, між іншим, і товариш Колесніченко міг би втрутитися як відомий борець за права всіх мов. Цікаво, як би на таке реагували в Росії?

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнёров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять