Бандера, Гоголь та інші. Які герої потрібні Україні

Кожен із українців має своїх персональних героїв. І кожна спроба домовитися про спільних, призводить до громадянського протистояння...

Зовсім недавно випало взяти участь у опитуванні, про яку постать української історії варто було би зняти біографічний фільм або серіал. Для українців це дуже важливо хоча б у світлі останніх культурних подій у світі: премію американської кіноакадемії "Оскар" отримав, серед інших, британський актор Деніел Дей-Льюїс – за виконання ролі першого президента США у однойменному фільмі "Лінкольн".

Власне, для американців Авраам Лінкольн, попри наявність внутрішніх протиріч, які мала ця людина, є незаперечним авторитетом та постаттю не лише історичною та масштабною, але й культовою. Його головне досягнення – об'єднання населення Сходу та Заходу США в єдину сильну політичну націю. Тож на акторі лежала величезна відповідальність: британець грав легендарного американського політика.

Кожна країна, яка себе поважає, мусить мати своїх героїв. Не обов'язково така людина повинна здійснювати ратні подвиги в ім'я свого народу та своєї батьківщини. Але прославити країну, де народилася і з якою себе асоціює, такий персонаж повинен. Причому знаменитістю не завжди треба бути посмертно. Скажімо, творець Facebook Марк Цукерберг удостоївся байопіку – так називаються біографічні фільми, - ще не досягнувши тридцятирічного віку. А скільки разів у кіно показували королів, борців за громадянські права, спортсменів, митців – перелік сягне щонайменше кількох сотень.

У зв'язку з цим українцям, особливо нинішнім, давно потрібен позитивний приклад для наслідування. Бажано – не один. За прикладом Європи та США, така постать, або такі персоналії, з одного боку, повинні бути прийнятними для всієї України, а не для окремих регіонів, з іншого – дійсно вважатися значимими саме для нашої країни фігурами. Нарешті, третій аспект: саме життя обраної видатної людини мусить бути цікавим та являти собою приклад для наслідування.

Але існує одна проблема, котру ми з вами не можемо спільними зусиллями подолати щонайменше десять років. А саме: зібратися та домовитись, хто ж у нас Великі Українці. Коли це якось вирішили дізнатися за допомогою телебачення, результат уже попереднього опитування якщо не шокував і насмішив одночасно, то ввів у ступор – це точно. З сотні кандидатів у "нашому все" позицію №23 посів вождь світового пролетаріату Володимир Ульянов (Ленін). І постарався тут тоді не лідер українських комуністів Петро Симоненко – голоси віддавав, як це не смішно прозвучить, український народ.

Хто не знає, чим завершилася та історія, нагадаю: коли склалася десятка лідерів, і друге місце після хірурга Миколи Амосова впевнено посів Степан Бандера, народний депутат від Партії регіонів Дмитро Табачник організував фальсифіковане вкидання голосів, аби на перше місце замість лідера перегонів Бандери вийшов компромісний Ярослав Мудрий – портрет на двогривневій купюрі. Й за своєю сталою звичкою не надто це приховував. Журналіст Віталій Портніков тоді прокоментував цей факт так: "Є очевидним факт, що український народ поки не може знайти героя в тому короткому періоді існування держави, який є зараз".

Із того часу минуло п'ять років. Опитування, у якому я взяв участь, показало: не існує дотепер постаті чи постатей нашої непростої історії, котра визнавалася б значимою для всієї країни. І найперше не можна вважати такими Тараса Шевченка, Лесю Українку та Івана Франка – хоча б тому, що будь-які заходи, пов'язані з цими іменами, давно, ще з радянських часів, перетворилися на занудний та пафосний офіціоз. Й навіть ні для кого не секрет, що, наприклад, всяке "шевченківське дійство" - чудовий привід освоїти, іншими словами – відбити, відмити, словом, роздерибанити бюджетні кошти. Але спробуй не дати на таку подію! Відразу почнуться крики про бездуховність й нехтування всім українським.

Наклавши табу на створення екранізованих біографій Тараса Шевченка й Лесі Українки, я би радив зосередитися на інших постатях, прямо пов'язаних із опором більшовизму. Нинішній Україні потрібна швидка  й остаточна дерадянізація, тож не зайвими будуть фільми про Степана Бандеру, Нестора Махна, Романа Шухевича, Симона Петлюру, Василя Стуса, навіть В'ячеслава Чорновола…

Та й тут не слід тішити себе ілюзіями на швидке втілення подібних ідей. Адже негайно почнуться протести комуністів. Бог би з ними, хто їх слухає – але до них приєднаються звичайні українці, й не лише на Сході та Півдні. Чого там: я взагалі не певен, що нині хтось зможе розповісти про життя та смерть цих, поза сумнівом, знаменитих українців без того ж пафосу, котрий лише зашкодить сприйняттю.

Гаразд, беремо нейтральну фігуру – знаменитий письменник Микола Гоголь, чим не позитивний персонаж? Але тут уже не обійдеться без протестів із російського боку: мовляв, Гоголь – видатний російський письменник. Підемо ще далі вглиб, візьмемо богатиря Іллю Муромця – й почуємо з того ж боку ті самі претензії.

Словом, виглядає так, що кожен із нас, українців, має своїх персональних героїв. І кожна спроба домовитися про спільних, як це є в інших країнах, хоч Росію візьми, хоч Америку, призводить до громадянського протистояння. Невже й тут рішення, хто "наше все", Бандера, Чорновіл чи Гоголь, так само мусять приймати за нас політики? Адже так уже було, згадайте СРСР з його сумнівними Леніним, Сталіним та Чапаєвим…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять