Бальзам для тирана: чому мумії роблять лише з диктаторів

Одразу згадуються фільми жахів: мумія, чий спокій потривожили, оживає та починає чинити хорошим людям усілякі капості.

Прощання з президентом Венесуели Уго Чавесом ще триває. Але подальша доля мертвого тіла вже відома: його забальзамують і покладуть у столичному Музеї революції (пізніше, щоправда, вмявилося, що ця ідея провалилася, але ж намір був...). Команданте міг стати другою мумією третього тисячоліття. Першою, за два роки до нього, став керівник Північної Кореї товариш Кім Чен Ір. Його називали "улюблений керівник", бо "великим вождем" був його тато – товариш Кім Ір Сен, бальзамований посмертно без малого двадцять років тому. Він теж лежить у мавзолеї.

Історія бальзамування правителів починається з єгипетських фараонів, тож одразу згадується один із найбільш затребуваних трендів фільмів жахів: мумія, чий спокій потривожили, оживає та починає чинити хорошим людям усілякі капості. Ніхто з голлівудських сценаристів за сто років існування жанру кінострашилок так і не додумався наділити воскреслу мумію позитивними рисами. Навпаки, оживає зазвичай забальзамоване тіло жорстокого тирана. А історії про порушення спокою мумії традиційно називають "прокляттям гробниці".

Вся історія збереження тіла для нащадків через бальзамування та поміщення в іменний мавзолей – це історія консервації тиранії. Що страшніший диктатор, що більше нічим не виправданих людських жертв залишив він за час свого правління, то болісніше сприймають його піддані завершення земного життя свого тирана. Чим закритішим був тиран за життя, то відкритішим є доступ людей до його тіла після смерті та муміфікації.

Скажімо, Кемаль Ататюрк, національний герой Туреччини і засновник сучасної турецької держави, відомий також як ініціатор геноциду курдів. Однак у переліку великих диктаторів Ататюрка нема. Навпаки, цю постать часто ставлять за приклад справді державного діяча, котрий провів дієві реформи у своїй країні і модернізував Туреччину. Власне, перетворення Кемаля сприяли позитивному розвиткові Туреччини. У турків Ататюрк – культова особистість. Тіло забальзамоване, зберігається у мавзолеї. Проте доступ до нього максимально обмежений.

Приклад Ататюрка в даній ситуації символічний хоча б через те, що наслідки революційної діяльності інших відомих політичних мумій ХХ століття нічого хорошого своїм країнам не принесли. І головне: Ататюрк, на відміну від Леніна, Сталіна, Хо Ші Міна, Мао Цзедуна та Кім Ір Сена, комуністом не був. Може, через те його реформаторська діяльність, попри всю суперечливість постаті, справді очевидна?

Володимир Ленін – перша політична мумія ХХ століття. Батько червоного терору, кривавого та нещадного. Людина, втілення чиїх ідей зупинило в розвитку на три покоління п'ятнадцять країн, включаючи Україну. Він досі лежить в центрі російської столиці. Винести його звідти й поховати по-людськи не спало на думку навіть демократам, котрі за три серпневі дні 1991 року розвалили "тюрму народів", побудовану вождем світового пролетаріату ще за життя.

Раніше поруч із Леніним лежала мумія товариша Сталіна, відомого запеклою боротьбою з власним народом. Після розвінчання культу особистості дядечка Джо потай винесли з мавзолею і перепоховали. Хоча, по-перше, у мене складається враження, що зараз тіло Сталіна хочуть повернути в мавзолей для загального доступу. А, по-друге, для чого в Росії мавзолей Леніна, коли культу Леніна як такого в країні навіть за нинішнього режиму вже нема?

Втім, цього не скажеш про Мао. Останніми роками Китай є комуністичним лише декларативно, дедалі більше дрейфуючи в бік державного капіталізму, чого так і не змогли домогтися керівники КПРС. Однак посмертний культ людини, котра своєю владою заморила голодом, згноїла в тюрмах й концтаборах і розстріляла мільйони китайців, а живих представників нації жахливо принизила, в країні ще існує. Відповідно, є й мавзолей диктатора, котрий за життя довів народ до межі фізичного вимирання.  

Природу культу комуністичних лідерів Північної Кореї, а тепер – і головного соціаліста Венесуели, теж держави третього світу, - ще треба визначити. Адже причина культу їхніх попередників і старших товаришів усе ж таки очевидна. Так само, як очевидним є тяжіння російського президента Володимира Путіна та голови білоруської держави Олександра Лукашенка саме до таких, як покійний Чавес, керівників, котрих не можна запідозрити в демократичних поглядах. І те, що своєї національної мумії нема з усіх диктаторських або наближених до авторитаризму країн хіба тільки в Білорусі, свідчить: Лукашенка цілком влаштовує мумія Леніна в якості світоглядного фетишу.

То у чому ж очевидність захоплення муміями диктаторів? Пояснення просте: злидні й терор, практиковані в СРСР і Китаї, в свідомості голодних та заляканих громадян урівноважувалися статусом великої держави. І велич пов'язувалася напряму з Леніним, Сталіним, Мао. Тож тепер простіше пишатися муміями, аніж поховати мертві тіла за релігійними традиціями. Для впевненого й позитивного руху уперед потрібно поховати своїх мерців: це стосується як людини, так і держави.

Північна Корея та Венесуела на статус супердержав не тягнуть, але, напевне, беруть приклад з партнерів, котрі подібні претензії мають. Гадаю, саме з цим пов'язана грядуща муміфікація Уго Чавеса: тіло вождя захистить країну.

Українці забувають про одне: в нас теж є непоховане належним чином тіло. Це – лікар Микола Пирогов. Однак зізнаймося чесно: бажання поховати геніального хірурга, котрий зробив справжню революцію в медицині й не вбивав людей розчерком пера, а рятував життя помахом скальпеля, не виникає. Бо Пироговим і його внеском у медицину українці пишаються. І його тіло язик не повертається назвати моторошним словом "мумія". Бо вчення Пирогова, на відміну від справи Леніна-Сталіна чи іншого забальзамованого диктатора, принесло реальну користь.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнёров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять